Теоретичні основи фінансового планування в умовах ринку

За широкої номенклатури виготовлюваних товарів планові  розрахунки собівартості можуть проводити на так звані деталі-представники однорідних груп виробів або робіт. Розглянемо докладніше нормативний метод розрахунку витрат на виробництво товарів і послуг в умовах ринкових відносин.

У сучасному виробництві  планова калькуляція собівартості одиниці продукції містить такі типові статті витрат:

• сировина й матеріали;
• купівельні напівфабрикати й комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
• паливо й енергія на технологічні цілі;
• зворотні відходи (вираховують);
• основна заробітна плата;
• додаткова заробітна плата;
• відрахування на соціальне страхування;
• витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
• загальновиробничі витрати;
• втрати від браку;
• інші виробничі витрати;
• супутня продукція (вираховують).

У наведену вище типову номенклатуру статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології й організації виробництва відповідних галузей та питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції.

Планова (нормативна) калькуляція  — це розрахунок планової собівартості одиниці продукції, який здійснюють за статтями витрат. Планову (нормативну) калькуляцію складають на рік.

Підставою складання  планової (нормативної) калькуляції  є тех- 
нічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових ресурсів,  
стандарти та технічні умови, установлені для цієї продукції. Ці нор- 
ми визначають на підставі чинних (або очікуваних) на початок пла- 
нового періоду нормативів з урахування економічної ефективності  
розроблених заходів щодо подальшого вдосконалення виробництва.

Складаючи планову (нормативну) калькуляцію, визначають величину прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в плановому періоді. При цьому більшу частину витрат включають у собівартість одиниці продукції у вигляді прямих витрат. Під час калькулювання велике значення приділяють правильному вибору калькуляційної одиниці. Вона має відповідати одиниці вимірювання, прийнятій у стандартах або технічних умовах на відповідний вид продукції та в плані виробництва продукції в натуральному виразі. Перелік основних калькуляційних одиниць наведено в табл. 10.1.

Таблиця 10.1

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ КАЛЬКУЛЯЦІЙНИХ ОДИНИЦЬ

Витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, паливо, які використовують на технологічні цілі, визначають на основі технічно обґрунтованих нормах їх витрат на виробництво одиниці продукції, установлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих ринкових цін.

Розглянемо методику розрахунку витрат окремих статей калькуляції прямих витрат, які включають безпосередньо в окремі види продукції.

Витрати за статтею «Прямі матеріальні  витрати» включають безпосередньо  до собівартості окремих видів продукції та замовлень і визначають так:

 (10.2)

де t_тр — коефіцієнт транспортно-заготівельних витрат (1,05 ÷ 1,1); 
n, p, z — номенклатура основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, відходів; , — норма витрат основного матеріалу на одиницю продукції та відходів, натуральна одиниця; , , — ціна основного матеріалу, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, відходів, грошова одиниця.

В окремих галузях  промисловості ця стаття калькуляції  може бути деталізована з урахуванням характеру, структури та організації виробництва.

Зокрема, у машинобудівній, суднобудівній, харчовій, окремих виробництвах хімічної промисловості можливе  виділення в окрему комплексну статтю калькуляції напівфабрикатів власного виробництва.

У суднобудівній промисловості в окрему статтю калькуляції виділяють контрагентські поставки й роботи. У цій статті відображають вартість механізмів і виробів, повністю закінчених підприємством-контрагентом та готових до монтажу на суднах. Ці витрати безпосередньо включають до собівартості окремих виробів і замовлень.

До статті «Прямі матеріальні  витрати» належать також вартість палива й енергії, що витрачаються відповідно до установлених технологічних процесів для плавильних агрегатів у ливарних цехах, нагрівання металу в ковальсько-пресових цехах, для електропечей, для загартовування струменями високої частоти, сушіння деревини тощо.

Вартість палива й  енергії під час роботи інших  верстатів та устаткування, які не можуть бути безпосередньо віднесені  до конкретного об’єкта витрат, включають у собівартість до статті «Загальновиробничі витрати».

З витрат на матеріальні  ресурси, що включаються до виробничої собівартості продукції, вираховують вартість зворотних відходів.

Відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції, цілком або частково втратили споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами або зовсім не застосовуються за прямим призначенням.

Витрати за статтею «Прямі витрати  на оплату праці» (ЗП_в) відносять безпосередньо на собівартість окремих виробів. Для робітників, зайнятих на відрядних роботах, її розраховують так:

 (10.3)

де m — кількість  операцій у технологічному процесі; — годинна тарифна ставка за розрядом робіт і-ї операції, грн; — штучна норма часу по і-й операції, хв.

Заробітну плату основних виробничих робітників за погодинної оплати праці розподіляють пропорційно трудомісткості окремих виробів.

До цієї статті належать також витрати  на виплату основним робітникам додаткової зарплати, нарахованої за працю понад  установлену норму, трудові успіхи, особливі умови праці. Вона охоплює доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відрахування на соціальне страхування  здійснюють згідно із законодавством.

У статтю калькуляції «Відрахування на соціальне страхування» включають:

• відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції, яке здійснюють за ставками до фактичної заробітної плати — як основної, так і додаткової, та в порядку, установленому Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» № 400/97-ВР від 26 червня 1997 р.;
• відрахування на обов’язкове соціальне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції, яке здійснюють за ставками і в порядку, визначеному Законом України «Про збір на обов’язкове соціальне страхування» № 402/97-ВР від 26 червня 1997 р.;
• відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття робітників, зайнятих виробництвом продукції, яке здійснюють відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533-ІІІ від 2 березня 2000 р. Розміри страхових внесків на випадок безробіття установлює щороку Верховна Рада України відповідно до роботодавців у відсотках суми фактичних витрат на оплату праці та застрахованих осіб (найманих робітників) у відсотках суми оплати праці;
• відрахування на індивідуальне страхування та на інші соціальні заходи робітників, зайнятих виробництвом продукції (медичне страхування, страхування від нещасних випадків). Розміри страхових внесків установлюються законами України щодо кожного окремого виду страхування.

Витрати на утримання  й експлуатацію устаткування включають у собівартість окремих видів продукції згідно з плановими кошторисними ставками цих витрат. Номенклатуру статей витрат на утримання й експлуатацію устаткування наведено в табл. 10.2.

Витрати на утримання  й експлуатацію устаткування, які  неможливо розподілити між окремими видами продукції за прямою ознакою або якщо вони не виділяються в окрему статтю калькуляції, включають у загальновиробничі витрати й поділяють на постійні та змінні, а потім розподіляють між видами продукції в загальному порядку.

Загальновиробничі витрати включають у планову (нормативну) собівартість окремих видів продукції та розподіляються так:

а) виходячи з очікуваного обсягу виробництва на один або кілька років визначають нормальний і фактичний рівні виробничої потужності та суми змінних і постійних загальновиробничих витрат. При цьому змінні й постійні загальновиробничі витрати визначають за фактичними обліковими даними минулих періодів. Якщо таких даних немає або їх важко отримати, то для визначення змінних можна розрахувати питому вагу цих витрат на одиницю продукції. Наприклад, втрати на електроенергію за незмінних тарифів зростатимуть прямо пропорційно збільшенню обсягу виробництва. У цих умовах суми змінних витрат можна визначити множенням обсягу виробництва на суму змінних витрат, розрахованих на одиницю продукції;

Таблиця 10.2

НОМЕНКЛАТУРА СТАТЕЙ ВИТРАТ  
НА УТРИМАННЯ Й ЕКСПЛУАТАЦІЮ УСТАТКУВАННЯ