Діагностика виробничої та збутової діяльності (на прикладі ТОВ “Муліно”)

Дійсно,  основна  мета  підприємництва  -  одержання  прибутку,  але  не  будь-якою  ціною.  Цивілізовані  ринкові  відносини  вимагають  розумного  співвідношення  обох  цілей:  задоволення  суспільних  потреб  і  одержання  прибутку.

Приступаючи  до  утворення  підприємтсва,  підпрємець  чи  група  підприємців  повинні  мати  перед  собою  чітку  і  ясну  (зрозумілу)  ідею.  Ця  ідея  повинна  бути  підкріплена  системою  постійного  одержання  замовлень  на  свою  продукцію  або  послуги.  Передбачений  випуск  продукції  або  надання  послуг  повинні  бути  забезпечені  усіма  необхідними  матеріальними  ресурсами.  Крім  того,  починаючи  нову  справу,  необхідно  подумати  про  можливості  постійного  поповнення  свого  капіталу.  Всі  ці  питання  повинні  бути  конкретно  відображені  в  основному  документі  -  підприємницькому  бізнес  -  плані.

Сучасне  підприємство — складна  організаційна  структура.  В  умовах  ринкової  економіки  зростає  роль  трьох  основних  напрямів  організації  промислового  підприємства:

     - наукова  організація  виробництва;

    -  наукова  організація  праці;

    -  наукова  організація  управління.

Будь-яка  підприємницька  акція — це  організація  взаємозв’язків  між  людьми.  І  чим  обгрунтованіше  вона  створена  і  уміло  регулюється,  тим  більше  надії  на  одержання  економічної  вигоди,  на  прибуткове  покриття  втілених  у  виробництво  затрат.

       

        1.1 Організація  виробництва  на  підприємстві

 

        Сутність  організації  виробництва.

       Перехід  на  ринкові  відносини  суттєво  змінює  погляд  на  організацію  виробництва,  яка  створює  умови  для  найефективнішого  використання  техніки,  предметів  праці  та  людей  у  процесі  виробництва  і  тим  самим  сприяє  підвищенню  його  результативності.

Під  організацією  виробництва  розуміється  координація  й  оптимізація  в  часі  та  просторі  всіх  матеріальних,  трудових  елементів  виробництва  з  метою  випуску  в  певні  строки  необхідної  споживачам  продукції  з  найменшими  витратами  за  умови  належної  якості  й  отримання  достатнього  прибутку  від  її  реалізації  для  подальшої  продуктивної  діяльності.

У  сучасній  економічної  літературі  термін  «організація  виробництва»  трактується  як  «способи  вибору,  розподілу  і  кооперування  елементів  виробництва  для  досягнення  поставлених  цілей  при  мінімальних  затратах  ресурсів»[5,6].

У  подальшому  будемо  розуміти  під  організацією  виробництва  сукупність  правил,  процесів,  дій,  що  забезпечують  форму  та  порядок  поєднання  праці  і  речових  елементів  виробництва  з  метою  підвищення  ефективності  виробництва  та  збільшення  прибутку.

Різноманітність  визначень  організації  виробництва  свідчить  про  досить  коротку  історію  розвитку  науки,  якій  менше  ста  років  і  яка  переживала  стрімкі  підйоми  та  десятиріччя  застою.

Усупереч  традиційним,  планово-адміністративним  підходам,  де  організація  виробництва  розглядалася  як  узагальнене  поняття  в  промисловості  з  позиції  спеціалізації,  кооперування  й  концентрації,  як  «посилювач»  використання  основних  фондів,  в  умовах  підприємницького  типу  господарювання  в  центрі  уваги  перебувають  нові  цілі  виробництва,  які  передбачають:  гнучку  і  своєчасну  його  перебудову  для  виготовлення  інших  видів  продукції  в  разі  зміни  попиту;  оптимальне  утворення,  котре  функціонує  з  найменшими  витратами;  високоорганізоване  з  культурними  традиціями  виробництво,  що  здібне  випускати  конкурентоспроможну  продукцію  «точно  вчасно»  і  в  сукупності  забезпечувати  стійкий  фінансовий  стан  підприємства.

Для  керівників  і  спеціалістів  підприємств  важливо:  а)  мати  повне  і  ясне  уявлення  про  стан  свого  виробництва;  б)  об’єктивно  оцінювати  ситуацію,  що  склалася;  в)  уявляти  дійсні  перспективи,  розробляти  стратегію  подальшого  розвитку,  а  також виявляти  високі  організаторські  здібності,  використовуючи  всі  можливості  для  досягнення  поставлених  цілей.

Кожне  підприємство  має  свої  особливості  виробництва,  які  визначають  специфічні  комплексні  завдання  з  його  організації:  проектування  та  освоєння  нових  товарів,  забезпеченість  сировиною,  використання  робочої  сили  та  устаткування,  поліпшення  асортименту  та  якості  продукції,  транспортування,  складування  та  сервісне  обслуговування  в  процесі  експлуатації.

Система  раціональної  організації  виробництва  будується  на  певних  принципах,  яких  слід  дотримуватись  при  проектуванні:  спеціалізації,  пропорційності,  паралельності,  прямоточності,  безперервності,  ритмічності,  автоматичності,  гнучкості  та  гомеостатичності.

Принцип  спеціалізації  передбачає  обмеження  різноманітності  елементів  виробничого  процесу.  Підвищуючи  однорідність  виробництва,  спеціалізація  сприяє  спрощенню  його  організації [7].

Принцип  пропорційності  потребує,  щоб  у  системі  взаємопов'язаних  підрозділів  підприємства  була  узгоджена  пропускна  спроможність.  Пропорційність  досягається  тоді,  коли  сукупна  продуктивність  технологічно  взаємопов'язаних  ланок  виробництва  пропорційна  обсягу  виконуваних  робіт і визначається формулою (1.1). 

                                                                                                                          

 

(1.1)  

 

де  n  —  кількість  технологічно  взаємопов'язаних  підрозділів.

V  —  обсяги  виконуваних  робіт.

 р  —  продуктивність  окремих  робочих  місць.

 М  —  кількість  робочих  місць  у  підрозділах.

 

Принцип  паралельності  передбачає  одночасне  виконання  окремих  операцій  і  процесів.  Цей  принцип  особливо  важливий  при  виготовленні  виробів,  що  складаються  з  великої  кількості  деталей.  Послідовне  їх  виробництво  зайняло  б  набагато  більше  часу.

Принцип  прямоточності  означає,  що  предмети  праці  при  обробці  повинні  мати  найкоротші  маршрути  на  всіх  стадіях  і  операціях  виробничого  процесу  без  зустрічних  переміщень.

Принцип  безперервності  потребує,  щоб  перерви  між  суміжними  технологічними  операціями  були  мінімальними  або  ліквідовані.  Безперервність  виробничого  процесу  повинна  також  доповнюватися  безперервністю  роботи  устаткування.

Принцип  автоматичності  передбачає  економічно  обгрунтоване  вивільнення  людини  від  безпосередньої  участі  в  роботі  у  важких  або  шкідливих  умовах.

Принцип  гнучкості  означає  забезпечення  оперативної  адаптації  організаційно-технічних  умов  виробничого  процесу,  пов'язаних  з  переходом  на  виготовлення  іншої  продукції.  Гнучкість  досягається  універсальністю  знарядь  праці,  засобів  автоматизації,  упровадженням  верстатів  з  ЧПУ,  гнучких  виробничих  систем.

Принцип  гомеостатичності  потребує,  щоб  виробнича  система  була  здатна  стабільно  виконувати  свої  функції  в  межах  допустимих  відхилень  і  протистояти  дисфункціональним  впливам.  Для  цього  на  підприємствах  створюють  технічні  й  організаційні  механізми  саморегулювання  і  стабілізації.

Особливості  діяльності  підприємства  залежать  від  типу  виробництва.  Тип  виробництва  є  комплексною  характеристикою  технічних,  організаційних  та  економічних  особливостей  виробничої  діяльності  на  підприємстві.  Розрізняють  три  типи  виробництва:  одиничне,  серійне  і  масове.

Одиничне  виробництво  характеризується  широкою  номенклатурою  продукції  і  малим  обсягом  випуску  однакових  виробів.  Серійне  виробництво  має  обмежену  номенклатуру  продукції,  виготовлення  окремих  виробів  періодично  повторюється  певними  партіями  (серіями)  і  загальний  обсяг  випуску  може  бути  великий.  Масове  виробництво  характеризується  вузькістю  номенклатури  продукції,  великим  обсягом  безперервного  і  тривалого  виготовлення  окремих  виробів.  Окремо  вирізняється  дослідне  виробництво  —  виготовлення  зразків  або  партій  виробів  для  дослідних  робіт,  випробувань,  доопрацювання  конструкцій  тощо.  На їх  основі  розроблюють  конструкторську  та  технологічну  документацію  для  серійного  або  масового  виробництва[8].

Важливим  нормативом  організації  виробничого  процесу  в  часі  є  виробничий  цикл  —  інтервал  часу  від  початку  до  завершення  процесу  виготовлення  продукції.  Обчислюють  цей  інтервал  для  одного  або  певної  кількості  виробів,  які  виготовляються  одночасно.  Основною  складовою  виробничого  процесу  є  технологічний  процес  —  сукупність  дій  зі  зміни  стану  предмета  праці.  Окремі  технологічні  операції  є  складовими  технологічного  циклу.  Тривалість  технологічного  циклу  визначається  за  формулою (1.2).

 

 

 

 

(1.2)

 

 

де  n  —  кількість  предметів  у  партії.

 t  —  тривалість  обробки  одного  предмета.

М — кількість  робочих  місць,  на  яких  виконується  технологічна  операція.

Організація  виробничого  процесу  вивчає  також  розташування  робочих  місць  і  їх  груп  на  території  підприємства,  що  забезпечує  пересування  предметів  праці  технологічними  операціями  найкоротшим  маршрутом.  Розрізняють  непотоковий  і  потоковий  виробничі  процеси.

Непотокове  виробництво  має  такі  ознаки:  на  робочих  місцях  оброблюються  різні  за  конструкцією  і  технологією  виготовлення  предмети  праці,  бо  кількість  кожного  з  них  невелика  і  недостатня  для  нормального  завантаження  устаткування,  робочі  місця  розташовуються  однотипними  групами  без  певного  зв'язку  з  послідовністю  виконання  операцій,  предмети  праці  переміщуються  при  обробці  складними  маршрутами,  внаслідок  чого  виникають  тривалі  перерви  між  технологічними  операціями.  Застосовується  цей  метод  переважно  в  одиничному  і  дрібносерійному  виробництві.

Потоковий  метод  організації  виробництва  застосовується  у  масовому  та  великосерійному  виробництвах.  Потокове  виробництво  має  багато  переваг:  високий  рівень  продуктивності  праці,  механізації,  спеціалізації  й  чітку  організацію.  Як  наслідок  скорочується  тривалість  виробничого  циклу  і  незавершеного  виробництва,  збільшується  коефіцієнт  використання  виробничих  потужностей  і  зменшуються  витрати  на  виробництво[9].

Разом  з  тим  потоковий  метод  організації  виробництва  має  й  недоліки.  Для  працівників  —  це  примітивізація  та  монотонність  їх  праці,  що  суперечить  загальній  тенденції  підвищення  освітнього  і  кваліфікаційного  рівня  працівників.  Крім  того,  одноманітність  роботи  на  потокових  лініях  не  дає  можливості  працівникам  реалізувати  індивідуальні  можливості.  Для  підприємства  вузька  спеціалізація  робочих  місць  може  спричинитися  до  ускладнень  при  переході  на  випуск  іншої  продукції.

 

 1.2 Характеристика  збутової  діяльності  підприємства

 

Система  збуту  товарів  –  ключова  ланка  в  усій   діяльності   фірми  по  створенню,  виробництву  і  доведенню  до  споживача  кінцевої  продукції.                                     Адже,   власне,   саме  тут  споживач  або  визнає,  або  не  визнає  всі  дії  фірми  корисними  і  потрібними  для  себе,  і,  відповідно,  купує  чи  не  купує  її  продукцію  або  послуги.  Від  якості  збутової  роботи  в  значній  мірі  залежить  ритмічність  і  ефективність  діяльності  як  кожного  окремого  підприємства,   так  і  всіх  взаємопов`язаних  з   ним   підприємств,  всіх  виробників   та  споживачів  матеріально-технічних  ресурсів  фірми.  Саме  тому  в  економіці  розвинутих  країн  збутова   діяльність   відіграє  виключно  важливу  роль  в  системі  виробничих  відносин  суспільства.   Значення  збуту  можна  побачити,  розглянувши  основні  функції,  які  він  виконує.  До  таких  функцій  належать:  формування  стратегії  збуту  фірми;  вибір  каналів  збуту  для  системи;  формування  і  оброблення  масиву  інформації,  що  відображає  потреби  та  пріоритети  споживачів;  формування  партій  товарів  у  відповідності  з  потребами  споживачів;  упакування  товару  у  відповідності  до  вимог  ринку;  складування  товару  перед  транспортуванням  і  необхідне  дороблення  товару  на  складах;  організація  транспортування  продукції;  допомога  всім  посередникам  в  організації  ефективного  продажу  товарів;  управління  запасами  товарів  в  межах  фірми  та  її  філіалів;  збір,  систематизація  та  оброблення  думок  кінцевих  і  проміжних  споживачів  про  продукцію  фірми  та  саму  фірму.

Робота  підприємств   в   умовах  формування  ринку  і  введення  товарно-грошових  відносин  в  сферу  обігу  обумовлюють   об`єктивну   необхідність  ефективної  збутової  діяльності,  тобто  максимальної  та  найбільш  прибуткової  реалізації  виробленої  продукції.   В  зв`язку  з  цим  необхідна  переорієнтація  збутової  роботи  на  підприємстві,   приведення  її  у  відповідність  з  вимогами  ринкової  економіки,   орієнтованої  на  споживача,  на  його  пріоритет  в  системі  господарських  взаємовідносин  між  учасниками  відтворювального  процесу.

При  плануванні  збуту  продукції  потрібно:  провести  маркетингові  дослідження;  визначити  етап  життєвого  циклу,  на  якому  знаходиться  кожний  товар,  що  впливає  на  обсяг  його  збуту;  визначити  фактори  і  ступінь  їхнього  впливу  на  збут  продукції  підприємства.  У  процесі  досліджень  ринку  з'ясовують:  де  найбільший  обсяг  продажу  продукції  підприємства  і  який  розмір  ринку  конкретної  продукції  в  цілому;  хто  конкуренти,  яка  їхня  стратегія;  хто  покупці;  які  відгуки  покупців  на  продукцію  підприємства.  Особлива  увага  приділяється  аналізу  динаміки  та  структури  споживчого  попиту,  його  прогнозуванню.