Эволюция международной торговли

Більшість великих країн, наприклад США, Росія, Китай, Індія, Бразилія, імпортують значно менше  товарів та експортують значно менше  своєї продукції, ніж невеликі країни, наприклад Нідерланди, Південна Корея, Ірландія, Бельгія. Проте є і винятки: Північна Корея, Куба — невеликі країни, у яких торгівля забезпечує дуже малу частку національного доходу через жорсткі торгові обмеження.

Теорія абсолютних переваг нехтує транспортними витратами, хоча вони по-різному впливають на великі та малі країни. Як правило, нормальна максимальна відстань перевезення продукту становить близько 100 миль, тому що зі збільшенням відстані ціни на перевезення надто зростають. Значна частина виробничих та ринкових потужностей у великих країнах, наприклад у США, знаходиться більш ніж у 100 милях від кордонів. У маленьких країнах, наприклад у Данії, майже всі виробничі та ринкові потужності розташовані менше ніж у 100 милях від кордонів. Отже, низькі транспортні витрати у невеликих країнах сприяють розвитку міжнародної торгівлі, а значні транспортні витрати у великих країнах — її гальмують.

Якщо порівнювати країни за розміром їх економіки, то країни з  розвиненою економікою та високим доходом на душу населення швидше за все вироблятимуть товари, для яких застосовуються технології, що вимагають більшої тривалості випуску продукції, тому що ці країни розвивають галузі, що обслуговують великі внутрішні ринки. Ці ж галузі намагаються досягти конкурентоспроможності на експортних ринках.

Підтримуючи А. Сміта і Д. Рікардо, К.Маркс у  праці «Капітал» наголошував  на ролі набутих переваг (теорія набутих переваг), в основі яких лежать переваги у технологіях виробництва; соціально-економічних (виробничих) відносинах та особливості дії закону вартості у світовому господарстві. До прикладу, Японія. Крупний експортер на світовий ринок сталі, хоча при цьому імпортує залізну руду і вугілля - два основні компоненти виробництва сталі. Причини її успіху полягають в тому,  що Японія використовує свої переваги застосовуючи найсучасніші технології для виробництва високоякісної і дешевої сталі.

Переваги, за А. Смітом, визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво в кожній із країн. Цілком очевидно, що вино у Франції і Португалії виготовляти дешевше, ніж у Шотландії. Зокрема було б безглуздо вирощувати в Шотландії в оранжереях виноград. З цього погляду Франція має абсолютні переваги [9, с. 23-24].

При використанні теорії пересічного попиту залежність між рівнем доходу і якістю споживаних товарів прямопропорційна, тобто чим вище рівень доходу, тим більш якісний товар купує споживач. Чим більше людей у двох країнах мають однакові доходи, тим вищий рівень торгівлі. На практиці застосування даної теорії цілком залежить від розподілу доходів усередині кожної з країн, чим він рівномірніший, тим теорія підтверджується більшою мірою. [6, с.32]

Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що багато нових виробів спочатку будуть вироблятися у країнах, де ці товари були вивчені та розроблені. Це майже завжди ГГРК, причому на США останнім часом припадала значна частка, хоча Японія та Німеччина змогли обігнати США, спеціалізуючись на певних видах продукції.

Одну із перших спроб пояснити особливості сучасної міжнародної торгівлі зробив Стефан Б. Ліндер у 1961 р.. Розглядаючи особливості технологічно нових товарів (холодильники, телевізори), з якими американські фірми вийшли на європейський ринок у 40—50-х рр., він звернув увагу на те, що основні відкриття, покладені в основу розроблення цих товарів, були зроблені європейцями. Ці відкриття практично були втілені в Америці у вигляді технологічно нових товарів, які потім завоювали зовнішній ринок в Європі. Багатий американський споживач виявився схильнішим до споживання нових дорогих товарів. Потім зі зростанням життєвого рівня європейців нові американські товари знайшли шлях до Європи.

Той факт, що США випереджають інші країни у виробництві нової продукції, для якої необхідні працемісткі процеси, допомагає зрозуміти парадокс Леонтьєва, який пояснює, чому США експортують в основному працемістку продукцію, хоча і мають надлишок не праці, а капіталу.

США мають експортні переваги в тих галузях обробної промисловості, де праця виробничих працівників оплачується найвище (космічна галузь), але менші — у галузях з нижчими ставками заробітної плати (швейна промисловість). Це пояснюється тим, що рівень освіти та кваліфікації американських робітників забезпечує ефективність їх праці у ще не стандартизованому виробництві; коли виробництво стає високоавтоматизованим, американська робоча сила стає менш конкурентоспроможною (через високу вартість) тому, що і некваліфіковані (і тому дешевші) робітники можуть швидко та ефективно виконувати необхідні завдання.

На ранніх стадіях впровадження нового товару у виробництво починається, наприклад, у США (винахід може бути зроблений де завгодно; має значення першість у комерційному виробництві). У момент і₁ США починають експортувати деяку кількість цього товару в інші ПРК. Через деякий час ці країни самі освоюють його виробництво, можливо, через закордонні філії, створені американськими виробниками. Таке переміщення виробництва за кордон є цілком можливим завдяки передбачуваній втраті американцями початкової технологічної переваги. Це дуже вигідно для численних нових виробників нового продукту, які опановують все простішу та стандартизованішу технологію. Нарощуючи випуск, інші ПРК (Канада, Європа та Японія) у момент і₃ стають чистими експортерами цього товару. У міру старіння та стандартизації технології виробництва США остаточно втрачають свою порівняльну перевагу та стають чистим експортером у момент і₄. Можна передбачити, що з часом і решта країн зрівняються із Канадою, Європою та Японією в освоєнні цієї вже застарілої технології. У момент і_ь цикл життя продукту переходить у завершальну стадію, зокрема щодо зовнішньої торгівлі: він експортується у США та інші ПРК із СРК або нових індустріальних країн. Виробництво застарілого вже продукту здійснюється у менш розвинених країнах тому, що раніше або пізніше їхні переваги, пов'язані з дешевою робочою силою, переважатимуть відставання (до того ж воно скорочується) у технічному рівні, що дасть змогу їм експортувати цей товар на базі порівняльної переваги (Додаток Ж)  [8, с. 139, 141-144].

Переваги теорії міжнародного життєвого циклу продукту полягають в тому, що вона пояснює закономірності розвитку зовнішньої торгівлі великою групою товарів, зокрема синтетичних матеріалів, консервів (у Аргентині та Бразилії), бавовняних тканин та виробів (Пакистан, Індія), шкіряних та гумотехнічних виробів, паперу, електроніки, технологічно складних товарів, нафтопродуктів, конторського обладнання.

У 1953 р. американський  вчений, майбутній лауреат Нобелівської премії В. Леонтьев (Wassily Leontief) опублікував  результати своїх досліджень, присвячених  практичній перевірці положень та концепції  Хекшера — Оліна (праця "Domestic Production and Foreign Trade: the American Capital Position Re-examined" (1953)).

В. Леонтьев у  своїй роботі проаналізував висновок теорії Хекшера — Оліна про  те, що країни експортують товари, у  виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові й тому дешевші для  них фактори виробництва, та імпортують товари, у виробництві яких ці фактори застосовуються менш інтенсивно. Точніше, він одночасно перевіряв два припущення: 1) теорія Хекшера — Оліна справедлива; 2) в економіці США, як вважалось, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, відповідно до теорії, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.

Для підтвердження  цих припущень В. Леонтьев підрахував, скільки необхідно капіталу та робочої  сили, щоб виробити товари для експорту вартістю в 1 млн. дол. США та товари такої ж вартості, які прямо конкурують з імпортними товарами. Для розрахунків він використав міжгалузеві баланси "затрати — випуск", підготовлені для американської економіки за 1947 р. Промисловість була поділена на 50 секторів (з яких 37 виходили зі своїми товарами на зовнішній ринок). Для кожної галузі він розрахував затрати праці та капіталу на одиницю товару, причому не обмежувався тільки готовою продукцією, а робив розрахунки й для проміжної продукції. Потім, використавши структуру експорту США у 1947 p., він розрахував затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва типового набору експортних товарів вартістю в 1 млн. дол. США. Аналогічно були обчислені затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва американських товарів, які могли б прямо замінити імпортні, причому зі структури імпорту були виключені деякі товари, які у США не продукувались (наприклад, олово, кава тощо). Результатом досліджень стало порівняння співвідношення капіталу (К ) та праці (L_x), необхідних для виробництва одиниці американського експорту (K_x/L_x), із співвідношенням капіталу (KJ) та праці (LJ), потрібних для виробництва одиниці американського імпорту (KJLJ 

Умови перевірки  були такими: якщо висновки теорії Хекшера  — Оліна правильні, а капітал  у США відносно надлишковіший, то (з врахуванням внеску усіх галузей) показник затрат капіталу в розрахунку на одного працівника (К_х /L_х ) у стандартному наборі товарів, що експортуються із США, повинен бути вищим, ніж аналогічний показник (K_м/L_м) в імпортозаміщувальній продукції, що входить у стандартний набір товарів, які ввозяться до США.

Співвідношення (K/L) отримало назву "статистика Леонтьева" (Leontief Statistic). Згідно з цим співвідношенням країна може вважатися капіталонасиченою, якщо (K_x/L_x) / (K_m/L_m) > 1, і праценасиченою, якщо (К_х /L_х ) / (K_м/L_м) < 1.

Результат, отриманий  Леонтьєвим, виявився парадоксальним: у 1947 р. США продавали іншим країнам  працемісткі (а не капіталомісткі) товари в обмін на відносно капіталомісткі (а не працемісткі). Ключовий параметр (К_х /L_х ) / (K_м/L_м) становив лише 0,77, тоді як згідно з теорією Хекшера — Оліна він повинен бути набагато більшим від одиниці.

Парадокс Леонтьева (Leontief Paradox): теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера — Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені — працемістку.

Сам Леонтьев та інші економісти робили численні спроби пояснити цей парадокс. У 1956 р. Леонтьев повторив свої розрахунки, використовуючи дані за 1951 p., який був роком завершення післявоєнного відновлення економіки  США. Американський експорт знову  виявився менш капіталомістким порівняно з американським імпортом, але лише на 6 %. Для 1962 р. результат був ще парадоксальнішим: американський експорт виявився на 27 % менш капіталомістким порівняно з імпортом. Аналіз експортно-імпортних операцій Японії за 1959 р. показав, що Японія, яка у 50-ті pp. була праценадлишковою країною, експортує капіталомісткі та імпортує працемісткі товари. Індія, яка має надлишок робочої сили, експортувала, за опублікованими у 1962 р. даними, у цілому працемісткі товари, але її експорт у США був капіталомісткішим. Отже, незважаючи на відмінності у техніці розрахунків, усі дослідження в основному підтвердили наявність парадокса Леонтьева, вчені почали вводити в модель Хекшера — Оліна й інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва, такі як технологія, кваліфікація робочої сили.

Отже, механізми реалізації теорій міжнародної торгівлі демонструють нам безмежність варіантів її регулювання та поразки і перемоги у введенні їхніх важелів у  світову економічну практику.

  Розділ 5. Стан міжнародної торгівлі на сучасному етапі економічного розвитку.

Нині переважаючою є тенденція лібералізації міжнародної  торгівлі індустріальних країн. Але  це не виключає практику "селективного протекціонізму", коли країни досить твердо оберігають ті чи інші галузі від загрози переходу їх під контроль іноземного конкурента, або не допускають у країну товари їхніх конкурентів.

Аналіз зовнішньоторговельного обороту свідчить, що на кожні 10 % зростання  світового виробництва припадає 16 % збільшення обсягу світової торгівлі. Виробництво і торгівлю слід розуміти як чинники, що взаємно стимулюють один одного. Виробництво створює можливості для розширення торгівлі, а остання прискорює розвиток виробництва товарів і послуг. [7, c. 31]

Найосновнішими  чинниками сучасної  міжнародної торгівлі вважаються такі:

• поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва;
• впровадження досягнень науково-технічної революції, що, зокрема, виявляється в оновленні основного капіталу, створенні нових видів продукції, виникненні нових галузей економіки та реконструкції традиційних;
• активізація діяльності транснаціональних корпорацій на світовому ринку;
• лібералізація міжнародної торгівлі на дво- і багатосторонній основі, що виявляється у скасуванні або зниженні тарифних і нета- рифних обмежень, утворенні вільних економічних зон, запровадженні спільного підприємництва;
• розвиток торговельно-економічної інтеграції за допомогою створення зон вільної торгівлі, запровадження єдиного тарифу щодо країн, які не беруть участі в економічних угрупованнях, формування спільних ринків і валютно-економічних союзів;
• отримання політичної незалежності територіями, які раніше належали до колоніальних імперій, і поява "нових індустріальних держав". [4, с. 31]

Стабільне та стійке зростання міжнародної торгівлі зумовлюється багатьма чинниками, основними з яких є:

а) розвиток та поглиблення міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;

б) зростання торговельно-економічної інтеграції з формування спільних ринків, зон вільної торгівлі тощо;

в) лібералізація міжнародної торгівлі;

г) науково-технічна революція;

д) формування у країнах з перехідною економікою економічних моделей, орієнтованих на зовнішній ринок.

Зовнішня торгівля на сучасному етапі перетворилася  на важливу сферу економіки будь-якої країни. Збільшується її вплив на світовий економічний розвиток.

Роль зовнішньої торгівлі в економіці кожної країни зростає, незважаючи на те, що міжнародні торговельні зв'язки нестійкі. Внаслідок цього в структурі товарообороту та в напрямках зовнішньоторговельних потоків постійно відбуваються зміни. [8, с. 35]

Протягом минулого століття у структурі світової торгівлі відбулися значні зміни. У першій половині XX ст. дві третини світового товарообороту припадало на продовольство, сировину та паливо. Частка зазначеної продукції наприкінці століття зменшилася приблизно до 25 % загального товарообороту. Частка продукції обробної промисловості у міжнародній торгівлі протягом зазначеного періоду зросла з 1/3 до 3/4. За станом на середину 90-х років понад третина всієї світової торгівлі припадала на торгівлю машинами й обладнанням. Торгівля цією групою товарів відбувається переважно між промислово розвиненими країнами.