Научный менеджмент

5. Активність і діяльність

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійс­ність зміни. Діяльність людини регулюється суспільно встановленими нормами задоволення потреб

Основними компонентами діяльності є:

-суб'єкт з його потребами;

-мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;

-засіб реалізації мети;

-результат діяльності.

Важливою умовою ефективності розвитку особистості є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетво­рення навколишнього середовища й себе. Активність ви­являється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на себе. Цілеспрямова­ну активність, направлену на вдосконалення себе, назива­ють самовихованням. Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному роз­витку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу ці­кавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї інтерес до знань.

7. Класифікація потреб

Першим класифікував потреби А. Маслоу. Він розташував їх у формі ієрархії. Інакше кажучи, поява однієї потреби звичайно передує задоволенню іншої, більш насущної. «Людина — це тварина, яка постійно відчуває ті чи інші бажання» [19, p. 370]. А. Маслоу визначає п'ять базових потреб. Сюди належать фізіологічні потреби, потреба безпеки, потреба любові, потреба задовольнити почуття власного достоїнства й, нарешті, потреба самоактуалізації. Ієрархічна природа цих потреб означає, що «домінантна мета монополізує свідомість і певним чином стимулює й організовує різні здатності організму, необхідні для її досягнення. Менш насущні потреби мінімізуються, або навіть забуваються, або заперечуються».

Абрахаам Маслоу перший виокремив біологічні та соціальні потреби людини. Він писав у своїй праці «Мотивація та особистість»: «Тільки базові потреби можна вважати вродженими, або біологічно зумовленими. Сама поведінка, здатності, когнітивні та афективні потреби, на нашу думку, не мають біологічної обумовленості, ці явища є або продуктом навчання, або способом вираження базових потреб», — і сам собі заперечує, бо відчуває, що в соціальних потребах має бути біологічне підґрунтя.

К. В. Судаков у формуванні гіпотези системного квантування поведінки визначає такі потреби: •    Метаболічні (біологічні) — це потреби в харчових речовинах, кисні, оптимальній температурі, осмотичному тиску, рН тощо. Спеціалізовані метаболічні потреби спрямовані на пошук і споживання із зовнішнього середовища спеціальних речовин. •    Стадні потреби — це потреби, що визначають поведінку в групах тварин. •    Соціальні потреби людини відсутні у тварин, формують системокванти* її соціальної діяльності, спрямовані на задоволення біологічних та соціальних потреб, досягнення соціально значимих результатів. З другого боку, соціальні потреби людини помітно змінюють характер її біологічних потреб та надають їм соціальне забарвлення.

        За П. В. Симоновим, мотивації в живих організмах виявляються на різних рівнях життєдіяльності й спрямовані на задоволення основних потреб. Він розрізняє: •     індивідуальні мотивації, спрямовані на підтримку гомеостазу, — голод, спрага, уникання болю, прагнення до температурного оптимуму тощо; •     групові мотивації — турбота про потомство, пошук місця в груповій ієрархії, підтримка властивої виду структури співтовариства; •     пізнавальні — дослідницька поведінка, ігрова діяльність тощо.

11. Основні види і типи діяльності

Діяльність — складне явище з певною сукупністю елементів, які пов'язані між собою і утворюють цілісність, єдність. Така сукупність має назву «система». Кожна система характеризується передусім структурою, тобто сукупністю взаємопов'язаних елементів, що становлять цю систему.

До видів діяльності відносять такі, що забезпечують існування людини та її формування як особистості, типи діяльності будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів.

 Основні види діяльності:

1) Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на підтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в засобах і способах здійснення предметних дій; кожний учасник гри психологічно формується як особистість.

2)Навчання— обумовлений історією вид діяльності, який задовольняє потреби суспільства в освічених людях, у розвитку їхньої свідомості; це діяльність, в якій наперед і свідомо ставлять мету, заздалегідь визначають принципи, зміст, форми і методи навчальної роботи, що мають найкраще забезпечити формування здібностей, засвоєння вмінь, навичок, знань.

3)Праця — діяльність людини, що спрямовується на освоєння і перетворення природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, у результаті якої створюються матеріальні й духовні цінності, формується сама людина.

4) Спілкування – це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми. Його слід розглядати як одну з форм комунікації. Вища форма С. – мовне С., тобто обмін інформацією за допомогою слів, які виражають поняття. Головна особливість діяльності С. – вона наявна у будь-якому виді діяльності, бо не можуть реалізовуватись без С.

Типи діяльності:

(1)комунікативна;

(2)художньо-творча (пізнання світу в художніх образах)

(3)споживча (матеріальне, духовне);

(4)ціннісно-орієнтаційна або духовно-оцінна (пізнання світу з позицій добра і лиха, мораль, ідеологія);

(5)духовно-пізнавальна (дослідження теоретичні, прикладні, практичні);

(6) соціальна (люди - люди, упр-ня, освіта, лікування);

(7)предметна (люди-природа, мат. цінності)

Кожний індивід має свою ієрархію видів і типів. Вона змінюється не тільки з віком (гра — навчання — праця), а й повсякчасно, залежно від актуалізації тієї чи іншої потреби і способу житія. Взагалі, ієрархія видів і типів діяльності - це, до певної міри, програма життя людини.

8. Структура активності і діяльності

Діяльність — складне явище з певною сукупністю елементів, які пов'язані між собою і утворюють цілісність, єдність. Така сукупність має назву «система». Кожна система характеризується передусім структурою, тобто сукупністю взаємопов'язаних елементів, що становлять цю систему.

Структура діяльності.

1)Ціль – це уявний образ майбутнього результату діяльності, за допомогою якого суб'єкт сподівається задовольнити ту чи іншу потребу.

2)Мотив - це внутрішня спонукальна причина дій і вчинків людини, переживання чогось особисто значущого для індивіда шлях вибору варіанту досягнення мети. Інколи відбувається підміна понять “мотив” та “стимул”, що не припусти

3)Процес діяльності визначається як сукупність дій, що  спрямовуються на досягнення мети або на зміну стану предмета діяльності.

4)Дія -  складова процесу діяльності, має таку саму структуру, як і діяльність взагалі, але спрямовується на досягнення конкретної елементарної мети.

5)Предмет діяльності (дії) - це все те, на що спрямовуються дії, що перетворюється в процесі діяльності.

6)Результат діяльності характеризується двома компонентами: продуктом і психічним результатом. Продукт — це те, що отримано після реалізації дії над предметом діяльності і відповідно до мети. Психічний результат – це нові навички, знання, навчальна компонента будь-якої діяльності людини. Позитивний психічний результат визначається відсутністю помилкових дій.

7)Засоби суб’єкта – це його підготовленість до діяльності, що визначається особистим досвідом, засвоєними знаннями, нормами поведінки, сформованими вміннями, навичками та звичками. Вміння – це здатність людини результативно, з належною якістю і у відповідний час  виконувати роботу у нових умовах. Навички – здатність особистості виконувати цілеспрямовані дії автоматизовано. Знання відображають зв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини,  виявляються у поняттях, судженнях, умозаключеннях. Звичка – це дія, виконання якої стало потребою для людини; утворюється тоді, коли дія рефлекторно пов’язується з позитивною емоцією.

8)Умови діяльності — це середовище та засоби, в яких і за допомогою яких виконуються ті чи інші дії та реалізується діяльність. Зовнішні умови діяльності — це соціально-економічні (управління, право, заохочення, охорона права тощо) та просторово-часові умови середовища (місце, приміщення, мікроклімат, світло, шум, технологія тощо). Внутрішні умови — це фізичні, психофізичні та психічні передумови діяльності суб’єкта (стан здоров'я, характер, досвід, здібності тощо). Умови діяльності суттєво впливають як на результат (продукт, психічний результат), так і на психічний стан суб'єкта діяльності, формують, до певної міри, психічні властивості особистості.

13. Творча діяльність

Будь-яка фізична і розумова праця за певних суспільних умов може стати творчою діяльністю.

У різних видах праці творчість має певні особливості, що зумовлюються змістом і характером діяльності, її обставинами та індивідуальними рисами працівника. Разом з тим усім видам творчої діяльності властиві спільні риси.

Творча діяльність зумовлюється потребами суспільства. Усвідомлення цих потреб є джерелом різних задумів, ідей, проектів.

Розпочинається творча діяльність з виникнення певного задуму, а саме: змінити методи, прийоми роботи в тій чи іншій галузі, створити нове знаряддя, сконструювати нову машину, здійснити певний науковий експеримент, написати якийсь художній твір, створити музичну п’єсу, намалювати картину тощо.

Для здійснення творчого задуму потрібна попередня підготовча робота, яка полягає в обміркуванні його змісту, з’ясуванні деталей, шляхів його реалізації та збиранні необхідних матеріалів. Така підготовча робота властива творчості конструктора-винахідника, вченого, письменника, митця. Вона часто буває довготривалою.

Після підготовчої роботи відбувається реалізація творчого задуму, яка так само може тривати різний час залежно від змісту завдання, його складності, підготовки особистості та умов творчої праці.

Здійснення творчого задуму — велика й напружена робота, яка потребує участі та піднесення всіх сил людини, максимальної зосередженості її свідомості на предметі творчості. Ця зосередженість буває настільки високою, що працівник, захоплений завданням, не помічає, що відбувається навколо нього. Засередженість потребує участі пізнавальних і вольових сил людини.

Систематична наполеглива і напружена робота є визначальною умовою успіху творчості. За цієї умови найчастіше виникають такі моменти творчого піднесення, які називаються натхненням і за наявності яких особливо успішно знаходяться нові способи розв’язання завдань, виникають нові та продуктивні ідеї, створюються центральні образи художніх творів тощо. Натхнення характеризується напруженням усіх сил працівника і виявляється в емоційному захопленні предметом творчості та продуктивній роботі над ним. Натхнення виникає не до початку роботи, а під час неї як певний її наслідок. Звідси випливає, що для успішного досягнення мети треба систематично і регулярно працювати, а не очікувати, коли прийде натхнення

На творчій діяльності позначаються чуття новизни справи, потреби в ній сучасності. У цьому зв’язку відбуваються мобілізація духовних сил і неусвідомлена, інтуїтивна поява нових образів, способів дій у розв’язанні проблеми.

Що більше людина захоплюється працею, то легше вона переборює труднощі, досягає більших успіхів, одержує більше задоволення.

Творчий підхід до справи є необхідною умовою продуктивної діяльності, соціального та науково-технічного прогресу суспільства.

21. Методи і прийоми навчання

Метод – (від грец. metodos – шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти. Методи навчання – характеризують насамперед спільну роботу вчителя й учнів. Метод навчання – досить складне, багатоякісне багатовимірне педагогічне явище, в якому знаходять відображення об’єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв’язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотній: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичної реалізації.

Кожний метод навчання вимагає активності не тільки вчителя, але й учнів. Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Природньо, що в різних випадках даний метод має свої особливості реалізації. Правильне застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність пізнавальної діяльності учнів, можливість застосовувати знання на практиці. Кожний метод навчання повинен виконувати не тільки освітню, розвивальну та виховну функції, але й спонукальну і корекційну. Будь-який навчальний предмет, окрім загальних методів навчання, має свої методи, зумовлені специфікою його змісту.

У структурі методів виділяють прийоми, тому кожний метод можна представити як сукупність методичних прийомів. Отже, прийом – це елемент методу. Елементи методів не є сумою окремих частин цілого, а системою, що об’єднана логікою дидактичного завдання. Якщо метод є способом діяльності, що охоплює весь шлях її протікання, то прийом – це окремий крок, дія в реалізації методу. Необхідно розрізняти прийоми розумової діяльності (логічні прийоми) – виділення головного, аналогія, конкретизація, порівняння та ін., а також прийоми навчальної роботи – розв’язування задач, прикладів, граматичний розбір тощо. Логічні прийоми є однаковими в різних методах. Тільки системне поєднання прийомів утворює певний метод навчання, тому важливою є послідовність їх застосування. Одні і ті ж самі прийоми можуть входити в різні методи навчання, але в поєднанні з іншими прийомами вони утворюють зовсім інший метод навчання.