Научный менеджмент

18. Активізація навчання

          Для того, щоб активізувати навчальну діяльність слід у формах організації спільноі діяльності суб'ектів пізнання розгорнути в модельно­му вигляді зміст навчання, "зобразити" професійну діяльність в мак­симально можливій повноті і тим самим адекватно засвоїти, а точніше, присвоїти професійну діяльність. Знания при цьому засвоюються не заради самого засвоення або успішного складання екзаменів

За такої організації навчання перехід від навчальної діяльності до професійної забезпечується поступовою трансформацією мотивів з навчальних у професійні Накладення системи нових знань, що їх потрібно засвоїти, на своерідну матрицю типових професійних ситуацій, оріентація на предметний і соціальний зміст прак­тичної діяльності якраз і забезпечуе виникнення пізнавальних і професійних мотивів та інтересів студентів, осмисленість засвоення знань, активну позицію по відношенню до свого загального та про-фесійного розвитку.

       Модульна структура організаціі навчання, що передбачае розподіл материалу дисципліни на логічно завершені відносно автономні мо­дулі — частини теоретичного, практичного та дослідницького ха­рактеру з відповідними системами навчально-пізнавальної діяльності, інформаційно-методичного забезпечення, діагностики та контролю навчального процесу, вимагае чіткого визначення обсягу навчально­го материалу, обсягу індивідуальних завдань, вимог до знань та вмінь, які студент має отримати и продемонструвати. Усе це сприяе систематичній ритмічній роботі студентів, планомірному засвоенню на­вчального матеріалу, а також дае змогу урізноманітнювати викорис­тання форм та методів навчальної діяльності шляхом створення методичних систем, що забезпечують досягнення мети навчання.

У процесі реалізації описаної технологи навчання переосмислюються і перебудовуються всі форми навчальної діяльності студентів: лекції семінари, організація самостійної роботи, система контро­лю і оцінювання знань студентів, заліків і екзаменів, взаемовідносини викладачів і студентів. Лекції інформативного характеру втрачають своє виняткове значения, що вони його мають в умовах традиційного навчання. Перевага надаеться концептуально-аналітичним, проблемним, оглядовим та настановчим лекціям. Широко використовуються такі типи лекцій, як: лекції-бесіди (діалог з аудиторіею), лекції з елементами колективного дослідження, лекції з аналізом конкретних ситуацій і т. ін. Застосування прийомів активізації навчальної діяльності студентів дозволяе виявити наявний рівень їхніх знань і досвіду, підвищити ефективність сприйняття нав­чального матеріалу, забезпечуе розвиток аналітичного мислення, зв'язок теорії з практикою.

17. Складання планів навчання

Навчальний план — це нормативний документ, який складається вищим закладом освіти на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (лекції, лабораторні, практичні, семінарські, індивідуальні заняття, консультації, навчальні й виробничі практики) та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю. У навчальному плані відображається також обсяг часу, передбачений на самостійну роботу.

Навчальний план розробляється на весь період реалізації від­повідної освітньо-лрофесійної програми підготовки і затверджується керівником вищого закладу освіти.

Робочий навчальний план — це також нормативний документ, який складається вищим закладом освіти на поточний навчальний рік і конкретизує форми проведення навчальних занять, їх обсяг, форми і засоби проведення поточного та підсумкового контролю за семест­рами.

Робочий навчальний план затверджується деканом факультету (завідувачем відділення).

Згідно із Законом «Про загальну середню освіту» базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів визначає структуру та зміст загальної середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, які встановлюють погодинне та змістове співвідношення між освітніми галузями (циклами навчальних предметів), гранично допустиме навчальне навантаження на учнів та загальнорічну кількість навчальних годин. Інваріантна складова змісту загальної середньої освіти формується на державному рівні, є єдиною для всіх закладів загальної середньої освіти, визначається через освітні галузі Базового навчального плану.

Інваріантна складова забезпечує єдність навчального процесу, визначаючи зміст загальнокультурної, загально-наукової і технологічної (трудової) підготовки учнів, прилучення їх до загальнолюдських і національних цінностей. У 12-річній школі ця підготовка здійснюється через обов'язкові освітні дисципліни: мову і літературу, суспільствознавство (громадянознавство), мистецтво, природознавство, математику, інформатику, технології, фізичну культуру та основи здоров'я. Їх набір відповідає структурі діяльності людини, містить знання про людину, природу, суспільство, науку, культуру, виробництво і є змістовою основою для формування в учнів цілісного уявлення про світ на рівні загальноосвітньої підготовки, достатньої для вибору професії та продовження освіти.

Варіативна складова змісту загальної середньої освіти формується загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів (вихованців). Варіативна складова створює передумови для відображення у змісті природних, соціокультурних особливостей регіону, а головне — для диференціації, індивідуалізації, а в старшій школі — профільності навчання, задоволення освітніх потреб груп і окремих учнів з урахуванням умов роботи конкретної школи. Значення варіативного компонента в змісті шкільної освіти поступово підвищується.

15. Проектування змісту навчання

Зміст навчання - структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.

         Зміст навчання включає такі компоненти: ● Сфери спілкування, теми, ситуації. ● Мовний, мовленнєвий, країнознавчий та лінгвокраїнознавчий навчальний матеріал. ● Знання, навички та вміння мовлення.

Складовим змісту освіти є нормативний та вибірковий компоненти. Нормативний компонент змісту освіти визначають відповідні державні стандарти освіти, а вибірковий - вищий навчальний заклад.

Зміст освіти визначають також освітньо-професійна програма підготовки, структурно-логічна схема, навчальні програми дисциплін, інші нормативні акти органів державного управління освітою та вищого навчального закладу; його відображено у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах і дидактичних засобах.

Досягнення цілей навчання забезпечується відбором навчального матеріалу і дидактичними процесами, які сприяють переведенню його в знання, вміння, навички та особистісні якості фахівця. Зміст навчального матеріалу і форми його трансформації у знання й уміння зафіксовано у відповідній навчально-програмній документації, основа якої освітні стандарти, кваліфікаційна характеристика і професіограма фахівця.

Постановці цілей навчання й оптимізації здобуття підготовки фахівців заданої кваліфікації і профілю передує розробка моделі професійної діяльності фахівця — професіограма.

Професіограма — документ, що регламентує технологію побудови вимог, які професія висуває до особистісних якостей, психологічних здібностей, психолого-фізичних можливостей людини.

Цей документ має забезпечити постановку практичного завдання та організацію його розв'язання з метою оптимізації та підвищення ефективності професійної діяльності фахівця конкретного профілю. У професіограмі відображено такі аспекти професійної діяльності, як соціальні, соціально-економічні, історичні, технічні, технологічні, правові, гігієнічні, психологічні, фізіологічні і соціально-психологічні. Обсяг, глибина і діяльність їх вивчення залежать від соціального замовлення.

Реально навчальний процес здійснюють на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійної програми, навчального плану і програм.

Питання дидактичного планування (методика складання кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійної програми, навчальних планів і програм, систематизація матеріалу з урахуванням міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків) докладно висвітлено в педагогічній літературі. Зміст навчально-нормативних документів, які розробляють, має відображати результати попереднього дидактичного прогнозування. У зв'язку з цим слід уточнити функції освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійної програми, навчального плану і навчальних програм — документів, які фактично прогнозують зміст підготовки майбутніх фахівців.

26. Підготовка контролю у навчанні

В будь-якій діяльності присутній контрольно-оцінний компонент. Контроль – це послідовність дій суб'єкта, спрямованих на встановлення зворотного зв'язку з об'єктом для перевірки реалізації цілей діяльності.

Підготовка до контролю полягає у формулюванні цілі контролю, описі еталону, розробці критеріїв, норм оцінювання, виборі виду, форми і методу контролю, підготовці змісту.

Ціль контролю – найчастіше – перевірка відповідної навчальної цілі (повної чи частковий), відповідає функціям контролю. Проконтрольованими повинні бути всі навчальні цілі.

Еталон контролю – ідеальний результат навчальної діяльності (ціль навчання), зразок, з яким порівнюються реальні (фактичні) результати, що демонструються учнем.

Об'єкти контролю – реальні результати навчальної діяльності.

Зміст контролю – конкретні завдання, питання, що застосовуються в контролі.

Види контролю виділяються на основі місця контролю в процесі навчання:

1.                       початковий (попередній) – визначення міри готовності до навчання;

2.                       поточний – спосіб одержання оперативного зворотного зв'язку;

3.                       періодичний – застосовуваний після закінчення визначеного навчального періоду;

4.                       заключний (підсумковий) – визначення навченості учня – досягнення навчальних цілей.

Форми контролю – способи організації зовнішніх умов контрольно-оцінної діяльності:

        за кількістю учнів, що одночасно беруть участь в контролі: індивідуальний (окремі учні); груповий (у підгрупах); фронтальний (вся група).

        за суб’єктом контролю: зовнішній (перевіряє викладач); взаємоконтроль (перевіряє учень учня); самоконтроль (перевіряє сам учень).

        за місцем організації навчання: аудиторний контроль; позааудиторний контроль;

        за формами занять: контрольна робота; колоквіум; залік; іспит.

Методи контролю – способи організації самого контролю (подачі його змісту, характеру виконання завдань і т. п.):

1.      спостереження;

2.      усна перевірка (опитування, співбесіда);

3.      письмова перевірка (контрольна робота, диктант, твір, реферат);

4.      лабораторно-практична робота (звіт, графічна робота, розробка проекту);

5.      програмований контроль (тестування).

Власне контроль являє собою процес порівняння, встановлення однаковості чи розбіжності об’єкту та еталону і частіше називається перевіркою – процес порівняння, звірення реальних результатів навчання з еталонними.

14. Постановка цілей діяльності і навчання

Поділ цілей навчання зумовлений тими видами діяль­ності, в яких відбувається передача соціального досвіду від покоління до покоління. Такими видами є: виробнича діяльність; діяльність із здобування знань (наука); діяльність із самовдосконалення людини; діяльність із виховання.

Одним з визначальних компонентів процесу навчання є його ціль. Ціль навчання — це ідеальне мисленнєве передбачення кінцевого результату процесу навчання, це те, до чого прагнуть педагог і учні. Загальну мету освіти, як уже було зазначено, визначає суспільство. Вона відображається в державних документах, а потім конкретизується в програмах з окремих навчальних предметів, підручниках, навчальних посібниках для учителів, дидактичних матеріалах для учнів. Крім загальної мети, цілей навчання з окремого предмета, до кожного заняття учитель визначає завдання.
       Організація процесу навчання найперше пов'язана з чітким визначенням його цілей, а також усвідомленням і прийняттям їх учнями. Цільові установки навчання спричиняють розуміння школярами суті і способів організації навчально-пізнавальної діяльності, суттєво впливаючи на її активізацію.
       Як у процесі навчання, так і при проведенні кожного навчального заняття реалізуються три основні групи взаємопов'язаних цілей. ● До першої з них належать цілі навчальні: оволодіння знаннями, уміннями, навичками; ● до другої — цілі розвиваючі: розвиток інтелектуальної, емоційно-вольової, діяльнісно-поведінкової сфери особистості; ● до третьої — цілі виховні: формування наукового світогляду, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури тощо.

Це означає, що проектуючи проведення навчального заняття, педагог повинен чітко визначити завдання навчання, розвитку та виховання. При цьому він конкретизує рівень, на якому будуть здійснюватися цільові установки: загальне ознайомлення з новою темою, засвоєння теоретичного аспекту матеріалу, що вивчається, формування практичних умінь і навичок, перевірка знань і под. Доведення до свідомості учнів завдань навчального заняття збільшує можливість активізації пізнавальної діяльності школярів, їх свідомої і послідовної праці протягом усього заняття.