Научный менеджмент

12. Характеристика навальної діяльності

Навчальною називають таку діяльність, у якій провідним мотивом виступає пізнавальний інтерес або психічний розвиток індивіда. Навчальна діяльність складається з таких основних ланок: навчальної мети, способу виконання, контролю й оцінювання. Структура навчальної діяльності може бути представлена в такий спосіб: пізнавальний мотив - пізнавальна мета - пізнавальна задача - пізнавальні дії - контроль - оцінювання.

Навчальна діяльність являє собою процес, у результаті якого людина цілеспрямовано здобуває нові або змінює наявні в неї знання, уміння, навички, удосконалює та розвиває свої здібності.

Навчальна діяльність припускає два взаємозалежних процеси: научіння та навчання. Научіння - це свідомий процес, що припускає спільну діяльність учня й учителя. Коли говорять про научіння, традиційно наголошують на діяльності вчителя. Навчання як аспект навчальної діяльності більше пов'язане з діяльністю учня, його навчальними діями для розвитку здібностей і придбання необхідних навчальних компетентностей.

Зовнішню сторону навчальної діяльності складають практичні дії учнів із предметами, які включені в навчальний процес (навчальні посібники, допоміжні засоби тощо).

Внутрішня сторона навчальної діяльності представлена внутрішніми розумовими діями й операціями, які виконує учень (сприйняття, запам'ятовування, розумова переробка інформації, відтворення матеріалу).

Орієнтовна сторона навчальної діяльності - це зовнішні та внутрішні дії, спрямовані на ознайомлення зі складом засвоюваних навчальних компетентностей і критеріями научіння.

Виконавська сторона навчальної діяльності характеризує сам процес засвоєння та використання відповідних навчальних компетентностей.

Усі сторони навчальної діяльності пов'язані з різноманітними навчальними діями й операціями.

Основні вимоги до навчальної діяльності

1. Навчальна діяльність повинна бути різнобічно мотивованою у стосунку до вчителя й учня, тобто в учителя повинно бути прагнення краще навчати, а в учня - краще та старанно вчитись. Під умотивованістю в даному випадку розуміється особиста зацікавленість вчителя й учня. Оцінити вмотивованість можна за ступенем включеності в навчальний процес значущих життєвих мотивів, що складають основу особистості.

2. Навчальна діяльність повинна мати гнучку та розвинену структуру. Розмаїтість і гнучкість навчальної діяльності залежать від професійної компетентності та майстерності вчителя.

3. Навчальна діяльність повинна здійснюватись у різних формах, котрі дозволяють учителю найбільш повно реалізувати свій потенціал, а учню максимально використовувати свої можливості.

6. Розвиток уявлень про сутність діяльності

Філософська наука переконливо довела, що цілі людської діяльності завжди визначаються тими об´єктивними умовами, в яких живе і діє людина.

Першим видом діяльності є виробнича діяльність. Щоб жити, люди повинні їсти, пити, мати житло, одягатися тощо. Усього цього людині в готовому вигляді ніхто не дає. Вона сама виготовляє одяг, сама виро­щує хліб та інші харчові продукти, будує житло, дороги, мости, транс­портні засоби тощо. Людина включена в систему суспільного вироб­ництва і є безпосереднім учасником виробничої діяльності. І досвід, нагромаджений усіма попередніми поколіннями в цьому виді діяль­ності, має передаватися молодому поколінню в усій його різноманіт­ності і повноті. Без передачі досвіду у виробничій діяльності існування суспільства, його розвиток, як і життя кожної конкретної людини в його сучасному вигляді, практично було б неможливим.
   Розглянемо другий вид діяльності. Щоб полегшити свою виробни­чу Діяльність, людина змушена вдосконалювати засоби праці, розроб­ляти і використовувати нові. Допомогу в цьому людині надає такий вид Діяльності, який пов´язаний зі здобуванням знань про природу, суспільство і про саму людину. Використовуючи здобуті знання, людина створює механізми, пристрої, машини, складні апарати, які істотно полегшують виробничу діяльність людини. Цей вид діяльності нази­вають наукою. Зрозуміло, що він не тільки обмежується здобуванням тих знань, які людина застосовує чи використовує для полегшення своєї виробничої діяльності.
   Закони, про які йшлося вище, існують і діють у природі та суспільстві люди вивчають і пізнають їх. Цим займається наука. Вона є результатом діяльності нашого розуму, нашої свідомості. Об´єктивні закони природи і суспільства відображаються в свідомості людей. Одер­жуємо ніби дві низки законів: одні діють у світі, який нас оточує, інші — в нашій свідомості. Закони науки людина і намагається використати в своїй виробничій практиці.

Але людина — допитлива істота. Щоб орієнтуватися в навколиш­ньому світі, тобто все, що вона бачить, чує, відчуває, людина повинна вміти описати, пояснити, передбачити можливі наслідки. А цю роль якраз і виконує наука — система знань про природу, людину, суспіль­ство. Наука допомагає людині вільно орієнтуватися в довколишньому світі, виробити свої погляди на все, що відбувається навколо неї, вико­ристати закони науки для вдосконалення і полегшення виробничої діяльності людини.
   З´ясуємо третій вид діяльності. Людину не тільки цікавить усе те, що її оточує. Людину цікавить не меншою мірою вона сама, її пам´ять, мислення, уява, увага, сила волі, її інтереси, нахили, здібності, її розу­мові, фізичні, емоційно-почуттєві можливості.
   Саме діяльність людини з вивчення своїх можливостей, з їх засто­сування, удосконалення самої себе і є третім видом діяльності, досвід, який необхідно передавати від старшого покоління до молодшого.

Четвертий вид діяльності — це діяльність з навчання і виховання підростаючого покоління. Діяльність, яка не тільки допомагає! кожній дитині нагромадити певний фонд знань про природу, суспільство і саму себе, а й діяльність, наслідком якої є формування пев­ного ставлення молодої людини до всього, що її оточує, до таких І самих, як вона, до старших, до батьків, нарешті, до суспільства, вла­ди, держави.

3. Аналіз педагогічних систем з позиції теорії управління

Педагогічна система - це об'єднання компонентів, яке залишається стійким при змінах, що не перевищують допустимих меж. Структурними елементами будь-якої педагогічної системи автор називає: 1) учнів; 2) цілі виховання; 3) зміст виховання; 4) процеси виховання; 5) учитель (або ТЗН);6) організаційні форми виховної роботи.

Не викликає сумніву той факт, що з метою реформування освіти існує необхідність перегляду підходів не лише до визначення мети та завдань шкільної освіти, формування її змісту, а й організаційних форм навчально-виховного процесу (6-й елемент). Необхідна переорієнтація на людину, на те, щоби створити можливості кожному стати самим собою. Основи цих значимих змін закладаються в освітньому закладі безпосередньо на уроці.

Управлінська діяльність сьогодні дуже тісно пов’язана з теорією та практикою менеджменту педагогічних організацій. Зміст процесу управління визначається суттю управління. Суть управління, як зазначають автори (Ю.Конаржевський, В.Лазарєв, М.Поташнік, Т.Шамова та інші), виявляється через його функції, в яких визначено коло діяльності, її зміст, види, призначення і роль. Огляд сучасної літератури дає змогу виявити такі функції управління: педагогічний аналіз, прогнозування, планування, організація, керівництво, координація, контроль, оцінка, регулювання.

Педагогічний аналіз розпочинає та завершує управлінську діяльність, забезпечує її цілісність та циклічність, виконує роль системоутворюючого елемента в управлінні. Без аналітичної діяльності мета управління не тільки не може бути реалізована, але й визначена. Це зумовлює об’єктивну необхідність функції педагогічного аналізу.

На думку Ю.Конаржевського, через педагогічний аналіз можна постійно всебічно здійснювати вивчення процесу навчання та виховання, визначати його результативність та ефективність. Л.Поздняк зазначає, що під час керівництва дошкільним закладом керівникові важливо постійно аналізувати сучасні умови, це дозволить орієнтувати педагогів на активне сприйняття досягнень суспільства в галузі дошкільної освіти, розвитку самосвідомості. Тому побудова управління на основі педагогічного аналізу дозволяє керівнику бачити й оцінювати зміни, які відбуваються в навчально-виховному процесі й, прогнозуючи шляхи його розвитку, усувати причини виявлених недоліків.

Завдяки педагогічному аналізу в кожній конкретній ситуації можуть своєчасно розв’язуватися найбільш ефективні завдання, які постають перед педагогічним колективом у його повсякденному житті. У цьому й полягає смисл управління.

30. Поняття освітньо-вікових періодів

Молодший шкільний вік (6-10 років). В шестирічному віці дитину чекає перша велика зміна в житті. Перехід у шкільний вік пов’язаний з рішучими змінами в його діяльності, спілкуванні, відносинах з іншими людьми. Провідною діяльністю стає навчання, змінюється уклад життя, появляються нові обов’язки, новими стають і відносини дитини з оточуючими.

Середній шкільний вік (від 10-11 до 15 років) - перехідний від дитинства до юності. Він співпадає з навчанням у школі другого ступеня (V - IX класи) і характеризується загальним підйомом життєдіяльності та глибокою перебудовою усього організму. Виховна робота зі школярами середнього віку - важливіша та найскладніша із теперішніх завдань. Педагогам треба глибоко осмислювати особливості розвитку та поведінки сучасного підлітка, вміння поставити себе на його місце в складні та суперечливі умови реального життя. Учень середнього шкіль­ного віку здатен зрозуміти аргументацію, впевнитися в її обґрунтованості, погодитися з розумними доводами.

Старший шкільний вік (15-18 років). Юнацький вік - це  період  вироблення світогляду, переконань, характеру та життєвого самовизначення. Юнацтво - час самоствердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, час пошуку, надій, сподівань. У старшокласників звично яскраво виражено вибіркове відношення до навчальних предметів. Потреба в значущих для життєвого успіху знань - одна із найхарактерніших рис теперішнього старшокласника Мислення старшокласників відрізняється більш високим рівнем узагальнення та абстрагування, поступово набуває теоретичну та критичну направленість.

35. Комунікативний процес та ефективність управління навчанням

Комунікація є формою зв'язку, процесом повідомлення інформації за допомогою технічних засобів, актом спілкування між двома або більше індивідами, процесом передачі інформаційного, емоційного чи інтелектуального змісту. Структурні елементи — відправник інформації, процес її передачі, одержувач інформації.
   Джерелом (адресантом) є суб'єкт, який формує зміст, структуру інформації, що передається. Кодування — представлення інформації, яку прагне донести джерело до одержувача у кодах (символах), зрозумілих одержувачу. В якості кодів використовують слова усної і писемної мови (лексика, темп, стиль мови), візуальні образи (людей, предметів тощо) та їх рухи, запахи, звуки (мелодії, інтонація, тембр голосу, модуляція), колір, жести (статусу, відношення до чого-небудь). Канал зв'язку — засоби масової інформації, газета, журнал, листування, особисті зустрічі тощо. Декодування — перекладання інформації на мову одержувача (адресата). Визначається його особистим сприйняттям, здатністю розрізняти та інтерпретувати коди, які використовують для передачі інформації. Одержувач (адресат) — особа (група осіб), яка приймає інформацію та виявляє відповідну реакцію, яка визначає результативність комунікації.

Управління процесом навчання має дві складові: управління викладанням і управління учінням. Управління викладанням — це:

* підготовка вчителем самого себе до подання необхідного матеріалу;

* організація заняття;

* скерування учнів (студентів) до оптимальної самоорганізації у процесі учіння.

Підготовка викладача до проведення заняття передбачає:

1.Добір літератури і вибір наукового матеріалу, поданого в найдоступнішій і найлаконічніший формі.

2. Структурування навчального матеріалу за найоптималынішою концепцією.

3. Включения в концепцію прикладів із практики і  психологічного розвантаження.

4. Добір допоміжних засобів (плакатів, таблиць, слайдів тощо).

5. Викладач ставить себе на місце учня, який сприйматиме матеріал (емпатія).

6. Окрім матеріалу, викладеного в письмовш формі, має бути експромт викладача, тому викладач повинен знати більше, ніж плануе викласти за планом чи програмою.

Скеровуючи учнів, викладач розкриває їм ноу хау — технологію ефективного оволодіння знаннями: яку літературу підібрати? на що звернути основну увагу? і т. ін. Тобто викладач підказує як організувати режим.

Управління учінням має дві «сторони медалі» — управління з боку викладача, про що вже йшла мова, і самоуправління самого учня.

36. Фактори ефективного управління навчанням.

Ефективність управління навчанням виражається через виконання педагогом функцій управління навчанням.

Основними функціями навчання є: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітні завдання уроку – забезпечити в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т.п.) теорій, понять, законів тощо; сформувати (або продовжити формування) загальнонавчальні уміння і навички; сформувати спеціальні вміння з даного пердмета.

Виховні завдання уроку – сприяти в ході уроку формув основних світоглядних ідей; забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених; сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів; вихованню моральних якостей школярів; вихованню в школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок.

Завдання розвитку мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів: розвивати мислення на основі загальних розумових дій і операцій.

У неповній та повній загальноосвітній школі учні мають навчитися:

структурування – мислительна діяльність щодо встановлення найближчих зв’язків між поняттями, реченнями, ключовими словами і т.п. в процесі якої виділяється структура знань;