ПЛАН

ВСТУП

      Перетворення, що відбуваються нині в нашій країні, пов'язані з демократизацією громадського життя, формуванням громадянського суспільства. Вони вимагають глибоких трансформацій у всіх сферах життєдіяльності суспільства, включаючи й систему охорони здоров'я. А становлення цивілізованих ринкових відносин потребує розробки нової ідеології розвитку охорони здоров'я.

      Проблема  охорони здоров'я як невід'ємна частина національної безпеки та вироблення оптимальної стратегії її забезпечення нерозривно поєднана з формами реалізації державою економічної політики (ст. 9 ГК) і вимагає застосування передбачених ст. 10 ГК основних напрямів економічної політики держави. У той же час принципово важливим є усвідомлення того, що в галузі охорони здоров'я загрозу становить не лише саме явище, а насамперед системні чинники, що його обумовлюють та призводять до неефективності впровадження державної політики в галузі охорони здоров'я, невідповідності між визначеними пріоритетами щодо забезпечення здоров'я громадян та ходом реформування економіки країни.

      На  жаль, півтора десятка років, що минули після здобуття державної самостійності, для української охорони здоров'я практично виявилися марними. Процес переходу галузі на економічні механізми функціонування (так званий новий господарський механізм), що розпочався наприкінці 80-х років минулого століття, після розпаду СРСР фактично припинився. Стався своєрідний відкіт управління галуззю до механізмів адміністративного регулювання і відбулася консервація монопольного бюджетного фінансування за "залишковим принципом" та застарілих форм організації медичної допомоги.

      Актуальність  теми. Хоча охорона здоров'я й залишилася поза ринковими відносинами, вона повною мірою відчувала на собі всі проблеми переходу до ринкової економіки. Системна криза, що охопила українське суспільство у 90-ті роки ХХ ст., згубно вплинула на розвиток сфери медичної допомоги. Тільки за перше десятиліття державної незалежності бюджетні витрати на охорону здоров'я зменшилися у 8 разів, що призвело до руйнації лікувальної мережі, перекладання фінансового тягаря утримання медичних закладів на плечі населення. Сьогодні більшість фахівців сходиться на думці, що проблеми галузі визначалися, та й продовжують визначатися, не стільки впливом фінансової кризи, скільки кризою галузевого управління та браком політичної волі у правлячої еліти.

      В умовах трансформації економіки  в системі охорони здоров’я загострилася низка проблем, які потребують нових наукових підходів до розв’язання та прийняття принципових рішень на рівні як держави, так і регіонів. Наслідками цих проблем є погіршення демографічної ситуації, зростання захворюваності населення та збільшення питомої ваги тяжких хвороб, лікування яких вимагає значних витрат. Найважливішими з них, на наше глибоке переконання, є організаційно-економічні проблеми, серед яких слід відзначити наступні: формування оптимального ресурсного потенціалу системи охорони здоров’я суспільно необхідної структури кадрів; визначення та пошук можливих і необхідних обсягів фінансування, інновацій та інвестицій; територіальну організацію медичних закладів управління якістю медичної допомоги; поліпшення профілактики захворювань і формування здорового способу життя.

      Питанням організації управління, фінансування системи охорони здоров'я та її реформування присвячені праці Ж.Е. Бикової, В.В.Баранова, Л.Г.Богуш, І.Ю. Григорьєва, О.М. Голяченко, В.І.Євсеєва, Г.І. Канюка, В.І.Куценко, В.М.Новікова, В.Ф.Попової, Л.Т.Шевчук, Ю.В.Шеленка та ін.

      У той же час економічні проблеми розвитку галузі з позицій ефективності використання ресурсного потенціалу в умовах ринкових відносин не знайшли достатнього  висвітлення в літературі, а також  не вирішені на практиці. Це й зумовило необхідність даного дослідження.

      Мета дослідження. Метою даного дослідження є поглиблення теоретико-методологічних знань щодо механізму організації планування, формування та використання ресурсного потенціалу і оцінки діяльності служб  системи охорони здоров'я в умовах становлення ринку.

      Основні завдання  дослідження:

• оцінка наявного ресурсного потенціалу охорони здоров’я та виявлення тенденцій і особливостей його розвитку;
• визначення соціально-економічних передумов, принципів і чинників формування та використання ресурсного потенціалу охорони здоров’я;
• обґрунтування стратегії та шляхів перспективного розвитку системи охорони здоров’я регіону. 

      Об’єктом  дослідження є процес формування організаційно-економічного механізму планування забезпечення системи охорони здоров’я  та його раціонального використання.

      Предметом дослідження є теоретичні, методологічні, методичні та прикладні основи щодо  вдосконалення організаційно-економічного механізму формування і використання ресурсного потенціалу системи охорони здоров´я на етапі перехідної економіки.

      Інформаційною базою дослідження є наукові праці українських і зарубіжних учених у сфері економіки та управління охороною здоров'я, а також нормативні та законодавчі акти України.

      Практичне значення дослідження. Результати дослідження дають систематизувати знання щодо вдосконалення механізму організації планування і оцінки діяльності  служб охорони здоров'я.

      Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатку і списку використаної літератури.

Розділ  І. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ

1.1. Проблеми розвитку  національної системи  охорони здоров'я  на сучасному етапі

      Охорона здоров'я - складна соціально-економічна система та специфічна галузь народного господарства, покликана забезпечити реалізацію складного соціального принципу - збереження та покращання здоров'я громадян, надання їм кваліфікованої лікувально-профілактичної допомоги.

      Національна система охорони здоров'я зіштовхнулася з двома складними проблемами: з одного боку, катастрофічною нестачею матеріально-фінансових ресурсів, а з другого - з їх нераціональним використанням. Але брак бюджетних коштів - це тільки верхівка айсберга проблем, що нагромадилися в галузі. Серед базових причин кризового стану галузі варто виділити насамперед недосконалу систему управління охороною здоров'я, що зорієнтована на екстенсивний та витратний розвиток, моноканальне фінансування, ізоляцію сфери медичної допомоги від ринкових відносин. Недостатні бюджетні асигнування і відсутність додаткових каналів надходження фінансових ресурсів призвели до злидарської зарплати медичних працівників, погіршення якості медичних послуг та обмеження доступності населення до медичної допомоги.

      Деструктивні  процеси в галузі спричинили обставини, коли її вже не турбує погіршення здоров'я населення, а цікавлять лише проблеми власного виживання. Досі збережені колишні управлінські стереотипи, де базою регулювання виступають адміністративні важелі, а в структурі фінансування медичної допомоги спостерігається значна перевага витрат на високовартісну стаціонарну допомогу та орієнтування на вузьку спеціалізацію лікарських кадрів первинної ланки [21, С. 126-127].

      Водночас  ізоляція бюджетної охорони здоров'я  від механізмів ринкового регулювання зробила її заручницею ринкових відносин, що призвело до ситуації, коли всі фінансові потоки ідуть повз галузь, вимиваючи через тіньові механізми значні бюджетні ресурси. За деякими оцінками, у сфері державної охорони здоров'я склався сталий "тіньовий" сектор, оборот якого значно перевищував бюджетне фінансування галузі.

      Ось чому за рівнем корумпованості охорона  здоров'я стабільно лідирує з-поміж  інших галузей. Відсутність можливостей  використання ринкових механізмів у  сфері надання медичної допомоги за хронічного дефіциту фінансування галузі, як свідчить практика останніх років, сприяє її постійній руйнації, позбавляє значну частину населення доступності до доброякісної медичної допомоги, самовільно формує "тіньові" потоки коштів, що вже призвело до морально-етичної деградації частини медичних працівників.

      Істотним  гальмом у перетворенні сфери  медичної допомоги стала застаріла  організаційна схема управління галуззю, сформована в умовах тоталітарного  режиму. Цю схему було засновано  на засадах адміністративно-командного управління медичною сферою в рамках діяльності державної виконавчої влади. Вона передбачала високу централізацію галузевого управління з жорсткою регламентацією всіх сторін діяльності суб'єктів охорони здоров'я. Відсутність розмежування між державним і галузевим управлінням лише підтримувала тотальне одержавлення сфери надання медичної допомоги, її уніфіковану нормативну модель, монополію держави на охорону здоров'я [23, С.59-61].

      Тільки  ресурсний голод та його руйнівні наслідки в галузі змусили її керівництво говорити про необхідність реформування системи. Однак усі реформаторські потуги зводилися переважно лише до "оптимізації" медичної мережі, яка полягала в скороченні ліжкового фонду і штату медичних працівників лікувально-профілактичних закладів. Проекти численних "концепцій" і "стратегій", що були розроблені в міністерських кабінетах, далі паперових носіїв поширення не мали. Навіть серія законопроектів про обов'язкове медичне страхування так і не здолала стін парламенту.

      Водночас  розпочаті зміни в суспільстві  свідчать, що у світогляді людей  відбувається поступова трансформація  сприйняття медицини від юридично-моральної  до соціально-економічної категорії. Нині відбувається поступове усвідомлення населенням економічної обумовленості свого здоров'я. Те, що медична допомога має вартість, вимірювану в грошовому еквіваленті, вже розуміє кожна людина. Але поки що основні позабюджетні кошти "працюють" переважно не на галузь. Тому прийшов час розробити та втілити в життя сучасні "правила гри" на медичному просторі, які вже давно відомі в цивілізованих країнах, і тоді охорона здоров'я одержить законний статус реального економічного суб'єкта в загальній інфраструктурі державної економіки.

      Економічний аспект охорони здоров'я треба  розглядати як елемент суспільного виробництва, де галузь займає певний сектор виробництва нематеріальних благ (чи послуг). При цьому система охорони здоров'я - найскладніша в організації, витратна за змістом та пріоритетна в соціальних цінностях і установках людини - стане найбільш значущою галуззю непродуктивного сектора економіки.

      У нових економічних умовах треба  змінити статус медичних закладів - суб'єктів, які самостійно господарюють. З упровадженням медичного страхування  з'явиться реальна база формування різноманітного конкурентного середовища в охороні здоров'я. Надалі обов'язково з'явиться необхідність розв'язання питання про роздержавлення частини лікувальних закладів, утримувати які непосильно для місцевих бюджетів, про формування багатоукладності економіки охорони здоров'я [20, С. 21-23].

      З урахуванням вітчизняного досвіду  і світових тенденцій розвитку галузі потрібно зберегти і послідовно реалізувати  принцип доступності медичної допомоги. Під державною опікою має бути чітко визначений законодавством соціально залежний прошарок населення. Для іншої частини населення варто розробити і затвердити на державному рівні обсяг гарантованої безкоштовної медичної допомоги, який за умови зростання національної економіки розширюватиметься.

      Входження галузі в ринкові відносини перетворить і вертикаль управління, взаємини між органами галузевого управління та мережею медичних установ, систему організації медичної допомоги в кожному лікувальному закладі.

      Отже, для успішного розвитку медичних установ потрібні глибокі зміни в галузі в цілому, адекватні сучасним реаліям трансформації українського суспільства. Базою для цього процесу мають стати корінні зміни соціально-економічної політики держави стосовно охорони здоров'я як пріоритетного напрямку в гуманітарній сфері. Ці зміни мають відбутися на всіх рівнях ієрархічної структури галузевого управління: від міністерства охорони здоров'я до структурного підрозділу медичної установи. Загалом соціально-економічний механізм функціонування галузі треба будувати на основі вдосконалення показників оцінки діяльності служб охорони здоров'я за кінцевим результатом (ефективність використання ресурсів, соціальна задоволеність населення тощо), зміни системи матеріального заохочення медичного персоналу, розширення прав і відповідальності керівників різного рівня, збільшення каналів фінансування, широке впровадження сучасних ресурсозберігальних технологій, створення принципово нових технологій інформаційного забезпечення управління лікувально-профілактичним закладом.