Огранізація планування і оцінка служб охорони здоров’я

      У ряді багатьох, одна з проблем економічних  відношень у маркетингових системах охорони здоров'я зв'язана з з'ясуванням того, якої очікується і який реальний результат професійної діяльності медичних працівників, включаючи при інших рівних характеристиках і економічні критерії. Оцінка такого результату бачиться як складові параметри визначених рівнів і ступенів функціонування маркетингової системи медичних послуг у напрямках споживчого (особистісного), гуманітарного (соціального), професійного (медичного) і виробничого (економічного) оптимуму.

      У самім широкому понятті - ефективність маркетингових систем медичних послуг зв'язана з задоволенням попиту.

      У цьому змісті ефективність діяльності лікувально-профілактичних заснувань  маркетингової сутності характеризується їхньою конкурентною здатністю на ринку  медичних послуг.

      Подібний  підхід допомагає виділити й у  наслідку класифікувати основні напрямки, по яких представляється можливим, деякою мірою, вирішити проблему, узагальнено позначену як “Ефективність системи ОМС”, і вести цілеспрямовані дослідження у визначених напрямках [15, C.44-50].

      У побудові моделі об'єктивних оцінок оптимальності й ефективності системи обов'язкового медичного страхування можуть бути використані параметри традиційних існуючих критеріїв діяльності лікувальних заснувань, розроблені нові показники і спрогнозовані перспективні.

      Таким чином, у зв'язку з викладеним, ефективність конкретної моделі територіального рівня системи обов'язкового медичного страхування може оцінюватися в межах деяких складових, до основного з який, можна було б віднести наступні:

      •умовно оптимальні показники здоров'я населення;

      •адекватність виробничої бази медичних послуг відповідному обсягу попиту медичних процедур;

      •обсяг  і структура медичних кадрів;

      •економічні критерії стійкості й оптимального функціонування системи ОМС, як виробництва;

      •критерії оцінки ефективності по ступені виконання стандартів, застосовувані в системі охорони здоров'я;

      •критерії оцінки ефективності за результатами відомчої і позавідомчої експертизи якості медичної допомоги;

      •критерії оцінки ефективності за даними соціального  моніторингу [16, C. 43-44].

      Зрозуміло, що кожний з цих критеріїв вимагає своєї розробки і деталізації.

      Вибір визначеного і достатнього набору показників, з безлічі параметричних  характеристик, що об'єктивно описують ступінь оптимізації системи (зокрема  її ефективності) на тому чи іншому рівнях, дозволяє наблизитися до об'єктивної оцінки функціонування системи ОМС на конкретній території й у конкретному тимчасовому інтервалі.

3.2. Реорганізація системи  управління у сфері  охорони здоров'я

      Реорганізація системи управління у сфері охорони здоров'я є одним із основних напрямів її розвитку.

      Управління  у сфері охорони здоров'я має  забезпечуватися:

• Міністерством охорони здоров'я України - головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення;
• Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннями охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
• на районному та міському рівні управлінські функції виконують районні та міські лікарні (або інші заклади охорони здоров'я), які визначені центральними для району, міста.

      Міністерство  охорони здоров'я України та його територіальні органи мають планувати  і провадити свою діяльність на основі показників сукупної тривалості активного  життя і здоров'я населення. Зростатиме роль громадських медичних об'єднань у розв'язанні проблем охорони здоров'я, що сприятиме демократизації управління у сфері охорони здоров'я.

      У системі управління у сфері охорони  здоров'я реалізується принцип децентралізації  зі збереженням відповідальності за результати діяльності на кожному рівні системи. Водночас передбачається збереження управлінської вертикалі для забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, дотримання державних соціальних нормативів у цій сфері та єдиних галузевих норм. Передбачається розвиток державно-комунальної моделі надання медичної допомоги [21, C. 34-39].

      Держава реалізовуватиме єдину політику у сфері охорони здоров'я, встановлюватиме  базовий стандарт якості загальнодоступної  медичної допомоги.

      Територіальна громада забезпечуватиме контроль за наданням та фінансуванням медичної допомоги понад гарантований державою базовий стандарт якості загальнодоступної медичної допомоги. Створення фондів, які акумулюватимуть кошти для оплати медичної допомоги, що надаватиметься комунальними закладами охорони здоров'я, стане підставою для участі населення у розподілі ресурсів і контролі якості медичного обслуговування.

      Державно-комунальна модель передбачає створення двох секторів медичної допомоги: сектора загальнодоступної  медичної допомоги та сектора додаткових можливостей у сфері охорони здоров'я.

      Сектор  загальнодоступної медичної допомоги забезпечуватиме охорону, зміцнення  та відновлення здоров'я населення  з використанням технологій, що визначаються базовим стандартом якості загальнодоступної медичної допомоги, постачання населенню найнеобхідніших лікарських засобів та виробів медичного призначення, перебування у стаціонарі. У межах сектора надаватиметься достатня для забезпечення базового стандарту якості загальнодоступна медична допомога усім категоріям населення за всіма видами захворювань, травм, під час вагітності та пологів.

      Сектор  додаткових можливостей сприятиме  задоволенню потреб громадян в охороні  здоров'я, що передбачає використання технологій, рівень яких перевищує  загальнодоступні стандарти.

      Водночас  надання медичної допомоги у межах  сектора додаткових можливостей  не підмінятиме допомоги, яка надається  в межах сектора загальнодоступної  медичної допомоги. Держава зберігатиме  за собою зобов'язання щодо захисту  конституційних прав громадян на охорону здоров'я та медичну допомогу, контролюватиме якість надання медичних послуг закладами охорони здоров'я всіх форм власності.

      Для більш раціонального розподілу  коштів, оптимального використання матеріальних ресурсів сфери охорони здоров'я, підвищення ефективності медичного обслуговування в межах державно-комунальної моделі буде чітко розмежовано первинний, вторинний і третинний рівні надання медичної допомоги.

      Медична допомога на первинному рівні включатиме профілактичні заходи, амбулаторне лікування та стаціонарну допомогу за основними спеціальностями, на вторинному - спеціалізовану, технологічно складнішу, на третинному - високотехнологічну допомогу та лікування найбільш складних і рідкісних захворювань [7, C.5].

      Разом з тим передбачається, що основна частина медичних послуг населенню повинна надаватися на первинному рівні. Фінансово-економічний механізм забезпечення медичної допомоги на первинному, вторинному і третинному рівнях може істотно відрізнятися.

      Розмежування  різних рівнів буде визначено медико-технологічними стандартами надання медичної допомоги. Здійснюватиметься державний контроль за дотриманням зазначених стандартів на кожному рівні.

      Реформування  економічних засад системи охорони  здоров'я спрямовуватиметься на створення  прозорих фінансово-економічних механізмів цільового накопичення та адресного використання коштів, необхідних для реалізації в повному обсязі конституційних прав громадян на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

      З метою досягнення належного рівня здоров'я населення держава зберігатиме контроль за механізмами забезпечення обсягу та якості медичної допомоги, які поступово збільшуватимуться за рахунок бюджетного фінансування та залучення додаткових джерел фінансування.

      Джерелами фінансування охорони здоров'я мають бути кошти державного та місцевих бюджетів, кошти загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування та добровільного медичного страхування, кошти накопичувальних фондів територіальних громад і благодійних фондів, благодійні внески та пожертвування юридичних і фізичних осіб, кошти, одержані за надання платних медичних послуг, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

      Кошти державного та місцевих бюджетів, кошти  загальнообов'язкового державного соціального  медичного страхування будуть фінансовим підгрунтям забезпечення населення загальнодоступною медичною допомогою в межах визначеного організаційного рівня надання медичної допомоги та гарантованого обсягу його медикаментозного і технологічного забезпечення (далі - базовий стандарт якості загальнодоступної медичної допомоги).

      Кошти добровільного медичного страхування, накопичувальних фондів територіальних громад спрямовуватимуться на задоволення  індивідуальних потреб населення у  медичних послугах понад базовий  стандарт якості загальнодоступної медичної допомоги.

      Кошти державного та місцевих бюджетів мають  бути основним джерелом фінансування державних цільових програм охорони  здоров'я населення.

      Заклади охорони здоров'я всіх форм власності  в обов'язковому порядку повинні дотримуватися державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я та забезпечувати їх належне фінансування.

      Створення умов для здорового способу життя, активізація профілактичної діяльності у системі охорони здоров'я  передбачає вдосконалення нормативно-правової бази, формування державної політики, направленої на збереження та зміцнення здоров'я населення.

      Запроваджуватиметься  система соціально-економічного стимулювання здорового способу життя, обмеження  тютюнопаління та реклами алкоголю, тютюну й інших шкідливих для здоров'я речовин.

      Гігієнічне  виховання населення буде трансформовано у державну систему безперервного  навчання і здійснюватиметься на всіх етапах соціалізації особистості.

      Широке  впровадження профілактичних технологій потребує серйозних змін у роботі амбулаторно-поліклінічних закладів. Ключовою фігурою має стати сімейний лікар - лікар загальної практики [25, C.119-120].

      У процесі реформування системи охорони  здоров'я медична наука розглядається  як рушійна сила, що забезпечує всебічне наукове обгрунтування необхідності перебудови галузі, визначає прогнозні тенденції здоров'я населення та розробляє науково обгрунтовані заходи щодо його поліпшення.

      Потенціал медичної науки становитимуть науково-дослідні установи, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я України та Академії медичних наук України, а також наукові підрозділи вищих медичних і фармацевтичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти.

3.3. Досвід організації охорони здоров'я в розвинутих  країнах

     Розглядаючи проблеми охорони здоров'я в розвинутих країнах, необхідно відмітити, що існуючі системи медичного обслуговування населення цієї групи країн базуються на принципах страхування на випадок хвороби. Варіанти страхування можуть бути різними і в окремих країнах, а іноді в одній і тій же країні існують різні системи надання медичної допомоги. Але у всіх країнах є головний фактор, який полягає в тому, що всі такі системи базуються на приватному підприємництві. В більшості країн принципи страхування несуть в собі ніби два компонента: приватний та державний. В окремих країнах (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Фінляндія, Норвегія). переважає державний компонент, в інших - в значній мірі приватний компонент страхування (особливо в США). Великобританія займає проміжне положення між країнами страхової та державної системи охорони здоров'я. Разом з тим більш детальний розгляд системи охорони здоров'я дозволяє класифікувати її як державну.