Організація праці менеджера

Міністерство  освіти і науки України

Харківський національний економічний університет 
 
 

                                             Кафедра ___________________ 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з курсу  «Організація праці менеджера»

на тему: Розпорядча діяльність менеджера 
 
 
 

                                                Виконала:

Студентка ІІ курсу 11 групи

                                                Заочного факультету

                                                Спец. 6.030601 (201-2)

                                                Зінченко Ірина  Сергіївна 

                                                Перевірив:

                                                               викл. Яндола К.О. 
 
 
 
 

Харків 2011

ЗМІСТ

    ВСТУП…………………………………………………………………………..3

    1 ЗМІСТ РОЗПОРЯДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  МЕНЕДЖЕРА……………

    2 КОМУНІКАЦІЙНО-ІНФОРМАЦІЙНІ АСПЕКТИ РОЗПОРЯДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРА……………………..

    3 ТИПИ КОМУНІКАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ КЕРІВНИКІВ……..

    ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ……………………………………………

    ВИСНОВОК………………………………………………..

    СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………… 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Об'єктивною основою використання організаційно-адміністративних методів управління виступають організаційні  відносини, що становлять частину механізму  управління. Оскільки за їх допомогою  реалізовується одна з найважливіших  функцій управління — функція організації, задачі організаційно-адміністративної діяльності полягають у координації дій підлеглих. Абсолютно справедливо критикувалися і критикуються важелі адміністративного управління, однак потрібно мати на увазі, що ніякі економічні методи не зможуть існувати без організаційно-адміністративного впливу, який забезпечує чіткість, дисциплінованість і порядок роботи колективу. Важливо визначити оптимальне поєднання, раціональне співвідношення організаційно-адміністративних і економічних методів. 
Підхід, згідно з яким сфера впливу економічних методів поширюється тільки за рахунок витіснення організаційно-адміністративних методів управління, не можна визнати правомірним ні з наукової, ні з практичної точки зору, оскільки механізми їх дії принципово відрізняються. Організаційно-адміністративні методи, в основному, спираються на владу керівника, його права, властиві підприємству дисципліну і відповідальність. Керівник представляється тут як адміністратор, суб'єкт влади, що спирається на надане йому в цьому право. Однак адміністративні методи не треба ототожнювати з вольовими і суб'єктивними методами керівництва, тобто адмініструванням. 
Організаційно-адмініетративні методи надають прямий вплив на керований об'єкт через накази, розпорядження, оперативні вказівки, що віддаються письмово або усно, контроль за їх виконанням, систему адміністративних засобів підтримки трудової дисципліни і % д. Вони покликані забезпечити організаційну чіткість і дисципліну праці. Ці методи регламентуються правовими актами трудового і господарського законодавства. 
Класифікація адміністративних (організаційно-розпорядчих) методів управління підприємством наведена на рис. 1.

 
Рис. 1 Класифікація організаційно-розпорядчих методів управління підприємством

    Методи  розпорядчого впливу відображають динаміку процесу управління. 
Розпорядчий вплив — це пряма адміністративна вказівка, яка має обов'язковий характер, і адресується керованим об'єктам або особам. 
Сучасний період становлення ринку сприяє розширенню діяльності підприємств, ускладненню економічних зв'язків, посиленню конкуренції. За цих умов для забезпечення ритмічної, узгодженої діяльності апарату управління не достатньо використовувати тільки методи організаційного впливу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1 ЗМІСТ РОЗПОРЯДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРА 

    На  практиці часто вдаються до глибоких адміністративних заходів впливу, спрямованих  на усунення порушень зв’язків, пропорцій, узгодженість і ритмічність процесів господарської діяльності торговельних підприємств, що передбачає застосування методів розпорядчого впливу, які мають різний ступінь регламентації і деталізації.

    На  відміну від організаційних методів, спрямованих на формування системи управління, розпорядчі дають змогу вирішити тільки окремі питання. Розпорядчий вплив не припускає будь-які варіанти у виборі прийомів виконання певної дії, крім запропонованого, забезпечує чіткі дії управлінського апарату, налагоджену працю системи управління. Залежно від змісту і рівня управління розпорядчий вплив може набувати форм наказів, розпоряджень і вказівок.

    Наказ - це розпорядчий, документ, виданий  керівником підприємства, яке є самостійним  господарським суб’єктом, з метою  вирішення основних і оперативних завдань, поставлених перед ним. Залежно від змісту розрізняють накази із загальних питань, пов’язаних із створенням, організацією, ліквідацією, перейменуванням, зміною масштабу діяльності підприємства або структурного підрозділу, затвердженням або зміною положень, інструкцій, правил, структури, і накази по особовому складу, якими оформлюють призначення, переміщення, звільнення, заохочення, стягнення та інші дії щодо працівників. У підготовці проекту наказу, як правило, бере участь підрозділ або посадова особа, яких безпосередньо стосується цей наказ або діяльність яких пов’язана з його виконанням. Накази із загальних питань видають для виконання рішень державних органів влади, з ініціативи керівника або підпорядкованих йому структурних підрозділів. Текст наказу складається з констатуючої і розпорядчої частин. У першій викладають події, факти, які є підставою для видання наказу, у другій - дії. Текст розпорядчої частини наказу в разі потреби поділяють на пункти, кожний з яких містить вказівку виконавцю, дії і строки виконання їх. В останньому пункті розпорядчої частини зазначають осіб, на яких покладають контроль за виконанням наказу.

    Накази  по особовому складу видають на підставі заяв, доповідних записок та інших  документів. Як правило, пункти у них розташовують у такій послідовності: призначення на посаду, переміщення, звільнення від роботи, надання відпустки та ін. Проект наказу у разі потреби узгоджують з керівниками зацікавлених підрозділів, юрисконсультом. Накази із загальних питань і по особовому складу мають окрему нумерацію, яка починається з початку кожного календарного року. З наказом мають бути ознайомлені усі зазначені в ньому особи, які ставлять підпис на одному з примірників наказу або на спеціальному бланку. В окремих випадках накази доводять до відома усього персоналу підприємства і вивішують на дошці.

    Розпорядження - це правовий акт, виданий керівником структурного підрозділу для вирішення  оперативних питань.

    Аналогічно  до наказу текст розпорядження має  констатуючу і розпорядчу частини. В останньому пункті розпорядження зазначають осіб, на яких покладають обов’язки з контролю за їх виконання. Розпорядження, як правило, мають обмежений строк дії і стосуються вузького кола питань і виконавців.

    Найбільш  поширеною формою розпорядчого впливу є усна вказівка керівника. Найчастіше цю форму впливу застосовують керівники низової ланки: адміністратори, завідуючі виробництвом, секціями і відділами. На вищих рівнях управлінської ієрархії кількість усних вказівок зменшується.

    У цілому обсяг розпорядчих впливів залежить від якості підготовки кадрів управління, уміння, досвіду, авторитету, ініціативи та інших факторів. Форми розпорядчого впливу тісно пов’язані між собою і з формами організаційного впливу. З поглибленням розподілу праці в апараті управління, більш повним і чітким його документуванням завдяки розробці положень про структурні підрозділи, посадових інструкцій, а також загальному удосконаленню управлінської діяльності потреби в оформленні деяких управлінських рішень за допомогою видання наказів, розпоряджень немає. Тому чим кращий на підприємстві організаційний вплив у формі регламентування, нормування, методичного інструктування, тим рідше доводиться вирішувати питання за допомогою форм розпорядчого впливу. При використанні організаційно-розпорядчих методів впливу керівники мають пам’ятати про те, що правової сили ці методи набувають за умов відповідності чинному законодавству. Тому адміністративна діяльність на усіх ланках управління торговельним підприємством має враховувати правові аспекти і відбуватися у межах законів.

    Основною  формою офіційних відносин у системі  управління є віддача розпоряджень. Розпорядження - це повідомлення, передане керівником підлеглим, що стосується змісту і результатів їх діяльності.

    Воно  містить встановлення обов’язкової для виконання задачі, перелік обмежень (тобто того, що не слід робити) і в окремих випадках інструкції про порядок виконання завдань. Розпорядження повинні відповідати стратегії організації і компетенції як керівника, так і виконавця; бути обґрунтованими і чітко сформульованими, забезпеченими необхідними матеріальними і інформаційними ресурсами; дозволяти перевіряти й оцінювати результати дій, спрямованих на їхнє виконання.

    За  способом віддачі розпорядження  можуть бути:

• усними;
• письмовими;
• змішаними.

    Це  залежить від терміновості і важливості розв’язуваної проблеми, взаємин  між керівником і підлеглими, ступеня  зрілості останніх.

    Усні (не документовані) розпорядження віддаються при рішенні термінових задач  малої і середньої складності і важливості у невеликих стабільних колективах.

    Специфікою  усних розпоряджень є можливість неоднозначного тлумачення їхнього  змісту (як того, хто його віддає, так  і того, хто його одержує).

    Якщо  розпорядження довге, його завжди краще  віддавати у письмовому вигляді (тому що людина запам’ятовує обмежений обсяг інформації). Письмові розпорядження кращі також у великих організаціях.

    Розпорядження можуть бути змішаними (спочатку для  оперативності віддаються усні, у  тому числі і телефонні, а потім  робиться письмове підтвердження).

    У цілому вважається, що службові розпорядження  все-таки потрібно давати у письмовій  формі, а особисті проблеми вирішувати в усній.

    У залежності від цілей, особливостей ситуації, особистості і рівня  розвитку робітників розпорядження  можуть бути:

    - директивними (наказ, команда, доручення і т.д.);

    - демократичними (рада, рекомендація, прохання, виклик добровольців).

    Наказ зобов’язує підлеглих визначеним способом, точно та у встановлений термін виконати завдання, що складає сутність розпорядження, і за змістом буває наказом, в якому будь-що наказується, забороняється або інструктується.

    Наказ, що віддається усно, називається командою.

    Іноді накази як додаткову інформацію можуть містити перелік санкцій, що застосовуються при порушенні термінів або порядку виконання завдання.

    На  відміну від наказів доручення  регламентує тільки зміст завдання, залишаючи підлеглим право у  виборі способу дій, а іноді і  термінів виконання. Зміст доручення - інформація про конкретні цілі і задачі, на підставі якої підлеглі можуть самостійно працювати. Ця інформація повинна бути чіткою і зрозумілою, тому неясні питання обмовляються відразу. У термінових випадках доручення можуть носити попередній характер.

    Якщо  завдання звичайне, а відносини довірливі, розпорядженню краще надати форму прохання. Рада залишає певну волю у відношенні змісту, зберігаючи непорушною лише її основну суть. Від того як віддаються розпорядження, багато в чому залежить якість їх виконання. Тому вони можуть підсилюватися додатковими засобами впливу на виконавця: переконанням, апеляцією до логіки (якщо робітник має однакові з керівником погляди), побажанням, проханням (якщо сутність завдання з моральної точки зору виглядає сумнівною), обіцянкою винагороди, погрозами.

    Задача, що ставиться в розпорядженні, повинна відповідати реальним можливостям виконавців (хоча на практиці бувають відхилення в або іншу сторону). Це дозволяє уникнути безкорисної витрати сил і засобів, якщо працівник не реалізовує цілком свої здібності, чи запобігає появі незадоволеності, якщо він це завдання не в змозі виконати. У той же час його можливості можуть збільшуватися у зв’язку з розвитком особистості. При постановці задачі підлеглому потрібно пояснити, що та до якого терміну потрібно зробити, які засоби при цьому використовувати; яка його власна роль; з ким потрібно підтримувати контакти; які наслідки можуть виникнути у випадку вдалого чи невдалого завершення роботи. Задачі можуть формулюватися в двох межах: максимальній, яку перевищувати не слід, і мінімальній, нижче якої не слід опускатися.

    Необхідно мати на увазі, що більшість людей  слабко сприймають віддалену перспективу  і завжди починають з того, що їм ближче і зрозуміліше, тому завдання повинно бути ясно сформульовано, а  терміни його виконання чітко  визначені. Це дозволить їм правильно розподілити час і сили в процесі виконання роботи, створити умови, що дозволяють діяти в природному ритмі. Але не варто представляти роботу як термінову, тому що це приводить до нервозності, поспіху, падінню ефективності, а також створює суперництво серед виконавців. Завдання повинно логічно випливати із сформованої ситуації, щоб виконавець добре розумів не тільки його зміст, але важливість, і обґрунтованість. Це забезпечується всебічним інформуванням виконавця про ситуацію, що склалася. У результаті, якщо навіть при формулюванні задачі виникнуть пробіли, підлеглий зможе їх самостійно виправити.