Предмет і загальні основи антикризового управління

Міра залежності S2 —> S1 буде основною характеристикою відносин між системами:

а) вона дорівнює нулю, якщо система S1 не залежить від S2;

б) вона дорівнює 1, коли залежність максимальна, тобто коли реалізація будь-якої діяльності S1однозначно визначається поведінкою S2;

в) поряд з екстремальними значеннями міра залежності може приймати значення з інтервалу 0-1.

В основі структури залежності лежать можливості впливу на задоволення інтересів. Можливості задоволення інтересів  створюються і змінюються шляхом варіації їхніх носіїв, що є засобом реалізації інтересів. Суть структур залежності виявляється в поведінці взаємозалежних систем. Залежні системи повинні вибирати певну лінію поведінки.

Впливи, що діють на засоби задоволення  інтересів, є складовою частиною впливів, що визначають характер основних залежностей.

Кожна соціально-економічна система  характеризується негідністю реалізації індивідуальних форм діяльності, що виявляється  проявом внутрішньої структури  системи. Кожна роль як елемент соціального  простору характеризується тоді залежністю з урахуванням інших ролей, тобто своєю "соціальною відстанню". Для кожної системи цього типу вірне наступне:

1. Причиною дії системи S1 є розходження між необхідністю і можливостями реалізації її діяльності з урахуванням залежності цієї системи від інших систем.

2. Система S1 має тенденцію до продовження і виконання чи до прийняття знову таких ролей, що мінімізують її залежність від інших систем і максимізують залежність цих систем від системи S1.

3. Залежність як протиріччя між  необхідністю і можливостями реалізації діяльності системи S1 (стосовно середовища) змінюється у випадках:

• якщо ці можливості змінюються, як вираження зміни властивостей соціального простору;
• якщо змінюється внутрішня структура інтересів Sf і при цьому залежність відбиває необхідність для S, змінити форми її діяльності;
• якщо має місце і те, й інше.

Постійна зміна залежностей  — одна з основних властивостей соціального простору.

На основі поняття залежності соціально-економічних систем можливе  уточнення понять влада і керівництво, що додатково розкривають відношення між окремими соціально-економічними системами.

Влада — це можливість для  домінуючої системи управляти (чи керувати) поведінкою залежної системи на основі залежності, що усвідомлює, принаймні, залежна система. На практиці влада поєднана із загрозою покарання у випадку невиконання розпоряджень домінуючої системи. У той же час ці покарання насправді означають обмеження чи втрату можливості для залежної системи реалізувати власні інтереси.

Керівництво домінуючої системи  стосовно залежної є можливістю направляти дії останньої шляхом заохочень, тобто надання їй великих можливостей реалізації її діяльності із задоволення її інтересів.

Керівництво і влада  — різні форми прояву однієї і  тієї самої залежності, одна з них  може перейти в іншу. Тому будемо думати, що керівництво є формою прояву влади.

Головною особливістю  розглянутих соціально-економічних  систем є властивість цілеспрямованої  поведінки в кожному елементі структури.

Цілеспрямованою поведінкою володіє той елемент структури, що має можливість автономно вибирати і змінювати мету свого функціонування. Наявність людини в кожному елементі і створює передумови цілеспрямованої поведінки.

Звідси випливає важливий наслідок: за властивістю цілеспрямованої  поведінки кожен елемент соціально-економічної системи може бути віднесений до керуючої системи. Якщо в технічних системах межа між керуючою і керованою системами очевидна, то в соціально-економічних системах таке розмежування однозначно не встановлюється, а вибирається в залежності від розв'язуваних завдань.

Другою особливістю розглянутих  соціально-економічних систем суб'єктів  ринку є неієрархічність їхньої структури. Домінуючим тилом взаємодії  між цими системами є відносини  обміну діяльністю на основі договорів (відносини по горизонталі).

Третьою особливістю розглянутого класу систем є мінливий спектр зовнішніх  умов (зміна середовища). Наслідком  цієї особливості є перебудування  структури соціально-економічної  системи як інструмента адаптації.

І, нарешті, четвертою особливістю  соціально-економічних систем є наявність рис як природної, так і штучної системи.

Будь-яка соціально-економічна система  володіє зв'язаністю, складністю, керованістю  й організованістю.

Складність являє собою таку динамічну властивість, що характеризує зміну розмаїтості властивостей елементів системи і розподіл цих властивостей за елементами. Якщо всі елементи системи різні, то система дуже складна.

Складність характеризує матеріально-технічні умови узгодження господарських  інтересів індивідуумів, що знаходяться  в елементах системи.

Чим більше потенційно можливих зв'язків  відомо індивідууму, тим більше можливостей  у господарсько-виробничій діяльності можна відшукати і реалізувати.

Керованість — це така властивість  соціально-економічної системи, що визначається часткою відомих зв'язків і визначає інформаційні умови узгодження господарських інтересів.

У будь-який момент функціонування системи  існує безліч потенційно можливих наборів  зв'язків, серед яких існує хоча б  один "ефективний". "Ефективний" набір відрізняється тим, що, будучи реалізованим у системі, він дозволяє досягти мети більш ефективно. Отже, керованість системи тим вища, чим більше шансів в індивідуума виявити цей ефективний набір зв'язків, спираючись на знання про потенційно можливі зв'язки і розподіл знань між індивідуумами в системі.

Досягнення мети — це результат  погодженої діяльності всіх елементів  системи. З ускладненням системи  зростає кількість потенційно можливих зв'язків. Вибір зв'язку для реалізації здійснюється індивідуумом на основі його господарського інтересу.

Зростання і зменшення складності є безупинним процесом. Збільшення складності відбувається за рахунок  збільшення розмаїтості і зміни  розподілу властивостей між елементами системи; зниження — за рахунок створення  зв'язків, за рахунок обміну між елементами і, таким чином, вирівнювання різниці властивостей, що виникає в системі. Очевидно, що наростання складності йде швидше, ніж наростання кількості фактично реалізованих зв'язків, за допомогою яких складність зменшується.

Таким чином, процес функціонування і розвитку системи може бути розглянутий як єдність двох одночасних процесів:

- зміни складності, що виражає  процес зміни розмаїтості і  розподілу властивостей елементів  системи;

- зміни організованості, що виражає  реакцію людей (учасників виробничо-господарської діяльності) на цю зміну складності.

Якщо складність є об'єктивною характеристикою  соціально-економічної системи, то організованість характеризує суб'єктивну  сторону функціонування.

Організованість — це властивість  соціально-економічної системи реагувати на зміни складності шляхом зміни безлічі реалізованих у системі зв'язків, що визначають рівень узгодження господарських інтересів.

Зв'язки між елементами системи  встановлюються в результаті узгодження їхніх господарських інтересів.

 

3. Склад і зміст системи управління

Система управління (СУ) організації  становить особливий інтерес  для керівника, а її вивчення й  удосконалювання — його постійне завдання. Управління повинно забезпечувати:

- збереження структури системи;

- підтримку режиму діяльності;

- реалізацію програм, цілей функціонування  цих систем в умовах різних  зовнішніх і внутрішніх впливів,  що супроводжують їх.

Потреба в управлінні, тобто в  необхідності прийняття того чи іншого рішення, виникає тільки при виникненні проблеми. Проблема в загальному випадку визначається двома станами:

- що задається (бажаним);

- фактичним (прогнозованим).

Неузгодженість між цими станами  визначає необхідність вироблення управлінського рішення чи керуючого впливу з метою приведення фактичного стану до бажаного. Для забезпечення достатньої ефективності управління повинен бути контроль за його реалізацією.

Стійкість управління як властивість  системи зберігати свій первісний  стан спокою чи руху в умовах зовнішніх впливів є одним з найважливіших чинників для будь-якої системи, у тому числі і для систем управління.

Для забезпечення стійкості  важливі такі властивості:

• безперервність управління;
• виключення помилок в оцінці стану об'єкта управління;
• виключення затримок в оцінці стану об'єкта управління;
• дії персоналу.

Системи, захищені від різних впливів, що збурюють, тобто несанкціонованих дій, називаються системами з  функціональною стійкістю.

Оперативність управління характеризує тривалість циклу управління. Чим оперативність управління вища, тобто відповідно тривалість циклу управління менша, тим ефективніший вплив системи управління на поведінку об'єкта.

Під гнучкістю управління розуміється здатність системи  пристосовуватися до умов управління, що змінюються. Гнучкість управління забезпечується застосуванням відповідних алгоритмів управління, а також різними технічними й організаційними заходами.

Система управління базується  на трьох основних складових:

• інформаційній підтримці процесів розробки і реалізації рішень;
• наборі типових бізнес-процедур для розв'язання поставлених завдань;
• системі активізації персоналу.

Оптимізація даних складових і  є основним напрямком удосконалювання  системи управління. Ці складові дуже важливі, але фіксують деякий етап стану  СУ і, на нашу думку, відбивають лише частину сучасної системи управління, що повинна включати елементи розвитку, у тому числі методологічну (управлінську) підтримку при розробці і реалізації рішень.

Аналіз існуючих підходів до СУ дозволяє сформувати її загальне визначення: система управління являє собою сукупність усіх елементів, підсистем і комунікацій між ними, а також процесів, що забезпечують задане функціонування організації.

Метою функціонування системи  управління є вироблення і реалізація управлінських впливів чи рішень для формування необхідної поведінки керованої системи (об'єкта управління) в умовах різних впливів навколишнього середовища для досягнення сформульованих цілей.

СУ — це складне утворення  процесів і явищ, удосконалювання  якого може йти з різним ступенем деталізації.

Реальна економічна, організаційна  і психологічна ефективність такого удосконалювання залежить від методики і часу проведення, інтуїції і професійної  підготовки керівника чи фахівця. Можна  запропонувати розширений набір  елементів, що входять у СУ і складаються з чотирьох підсистем: методології, структури, процесу і техніки управління (рис. 2.6).

 

 

Рис. 2.6. Структура елементів системи  управління організації

 

Методологія управління включає: мету і завдання, принципи, закони і  закономірності, функції і методи управління.

Процес управління являє  собою: систему комунікацій, технологію управління (розробку і реалізацію управлінських рішень), представництво, інформаційне забезпечення.

Структура управління включає: функціональну й організаційну  структуру, схему організаційних відносин, конкретні схеми взаємодій вищих  органів управління і структуру  персоналу.

Техніка управління включає: комп'ютерну й організаційну техніку, офісні меблі, мережі зв'язку (внутрішні чи зовнішні типу Інтернет), систему документообігу.

У свою чергу, методологія  і процес управління формують управлінську діяльність, а структура і техніка  управління — механізм управління. Стан елементів системи управління організації безпосередньо відбивається на ефективності її функціонування в цілому. Основне завдання системи управління — формування професійної управлінської діяльності (ПУД), що може розглядатися як процес і як явище.

Як процес ПУД — це сукупність дій (виконання функцій, використання методів та ін.), що ведуть до утворення й удосконалювання взаємозв'язків між частинами цілого. Як явище ПУД — це об'єднання елементів (мети, програми, засобу й ін.) для реалізації місії організації на підставі визначених правил і процедур. Узаконені чи загальноприйняті правила і процедури переростають у стандарти.

Поширеною є думка, що немає  потреби в стандартах для ПУД, тому що це істотно знижує гнучкість (швидку перебудову) елементів системи  управління. У теорії управління ПУД розглядається як поєднання науки і мистецтва управління, де наука — це прагматизм, а мистецтво — творчість. У результаті переваги в практичній управлінській діяльності (менеджменті) мистецтва управління в ряді публікацій її називають особливим чи специфічним видом праці. У теорії управління важко знайти грань, що відокремлює науку від мистецтва. Таким індикатором може стати стандарт на той чи інший процес чи явище в ПУД (рис. 2.7).