Предмет і загальні основи антикризового управління

 

 

 

 

1. Життєвий цикли організації

 

Життєвий цикл підприємства — загальний період часу від початку діяльності підприємства до природного припинення його існування або відродження на новій основі (з новим складом власників і менеджерів, з принципово новою продукцією, технологією, тощо).

Відомо, що організація, звичайно розглядається як відкрита соціально-економічна система, що реалізує себе у виробництві товарів, послуг, інформації, ідей і нових знань. Організація як будь-яка матеріальна система проходить всі етапи життєвого циклу (рис. 3.1) чи частину з них.

Рис.3.1. Життєвий цикл організації.

 

Життєвий цикл організації як системи  містить у собі, як правило, вісім  взаємозалежних ключових етапів:

1. поріг нечутливості (виникнення організації) — (Е1,),
2. становлення (впровадження) — (Е2),
3. розвиток (ріст) — (Е3),
4. зрілість (Е4)
5. насичення (Е5),
6. спад (Е6),
7. крах (банкрутство) (Е7),
8. ліквідація чи утилізація (Е8).

Як видно з рисунка, всі етапи (за винятком п'ятого) у часі умовно показані однаковими. Насправді все  інакше. Життєвий шлях кожного підприємства унікальний і не схожий на інші. Більше того, для багатьох підприємств він може виявитися значно коротшим. Деякі фірми вмирають навіть не народившись, тобто на стадії ідеї чи ж до одержання останнього документа про початок його офіційного створення.

На п'ятому етапі показаний розрив у лінії насичення, тому що він може бути досить тривалим. Усе залежить від конкретного підприємства. Якщо підприємство успішно розвивається, цей період може обчислюватися роками, десятиліттями і навіть сторіччями. Це пов'язане, в першу чергу, з розумною інноваційно-інвестиційною політикою, продуманим і результативним маркетингом, високою внутрішньою культурою, соціально-психологічним кліматом у колективі і своєчасних організаційно-структурних перетвореннях. Доведено, що без розумних щорічних інноваційних інвестицій підприємство швидко відстає від конкурентів і його життєвий цикл різко скорочується. Але це вже прерогатива окремого питання, що більш докладно буде розглянуте в інноваційному менеджменті.

Вісім етапів включають як прогресивний, так і регресивний розвиток. Тангенс кута нахилу кривої на етапах впровадження, росту, зрілості, спаду і краху визначає приналежність розвитку до еволюційної чи революційної форми, спаду чи підйому. Значення кута в діапазоні 50-60° свідчить про революційну форму розвитку, діапазон 10-30° — еволюційну форму розвитку, проміжний діапазон 30-50° — це період поступового переходу до перерахованих форм, діапазон 0-10° — це стабілізація чи зміна запасів. Позитивне значення тангенса свідчить про підйом, а негативне — про спад.

Розвиток — це необоротна, спрямована, закономірна зміна матерії і  свідомості. Розрізняють дві форми  розвитку:

1. еволюційну, пов'язану з поступовими кількісними і якісними змінами (зміна свідомості поєднується зі змінами матерії);
2. революційну, що характеризується неусвідомленим стрибкоподібним переходом від одного стану матерії до іншого, або стрибкоподібною зміною свідомості без відповідної зміни базису.

Виділяють прогресивний і регресивний  розвиток. Прогресивний розвиток —  це перехід від нижчого до вищого, від менш до більш зробленого. Регресивний — це деградація, зниження рівня знань і відносин, перехід до таких, що вижили себе раніше, чи вже пройдених форм і структур.

Прогрес і регрес тісно пов'язані  між собою і складають діалектичну  єдність. Без регресу немає прогресу, а без прогресу немає регресу.

Розвиток організацій зумовлений наступними факторами:

• змінами зовнішнього середовища (економіка, політика, етика, культура й ін.),
• змінами внутрішнього середовища (переміщення працівників, перехід на нові технології й ін.);
• потребами й інтересами людини і суспільства (потреба в самовираженні і самопрояві людини, потреба в додатковому продукті суспільства й ін.);
• старінням і зносом матеріальних елементів (устаткування, людини, технології);
• змінами екології (забруднення чи очищення середовища, скорочення чи збільшення флори і фауни);
• технічним прогресом;
• глобальним станом світової цивілізації.

Етапи життєвого циклу організації  можна об'єднати у дві групи: статичну і динамічну.

Статична група містить у  собі дві групи: поріг нечутливості (Е1,) і ліквідації чи утилізації (Е8). Фірму, що знаходиться в статичній групі називають статичною організацією. У такій організації внутрішні і зовнішні відносини розглядаються у відриві від їхнього розвитку. Це досить насичений період з підготовки документів, реєстрації і створення організації (рис. 3.2), а також етап, пов'язаний з реорганізацією і ліквідацією фірми, що існувала.

Рис. 3.2. Склад стадій створення фірми (статична група)

 

Створення успішно функціонуючого малого підприємства (МП) вимагає системного пророблення безлічі взаємозалежних питань. Загальний порядок створення  нового підприємства включає звичайно три основні стадії: підготовчу, установчу й організаційну.

Динамічна група включає  впровадження (розвиток), ріст, зрілість, насичення, крах. Цей період пов'язаний з активною діяльністю підприємства і з запуском продукції і її реалізацією на ринку, а також  з усіма видами діяльності, пов'язаної з ними (рис. 3.3).

 

Рис.3.3. Відповідність групи  організації етапам ЖЦ

 

Фахівці консалтингових фірм бажають  працювати зі статичними організаціями, а керівникам приходиться працювати з динамічними організаціями.

 

 

2. Циклічність розвитку організацій

 

В даний час у літературі існують різні підходи до виділення  етапів і циклів розвитку соціально-економічних  систем. У розвитку соціально-економічної системи (організації) існує безліч циклів. Вони переплітаються, накладаються чи розходяться різними своїми фазами. Тому і становить певні труднощі дослідження процесів функціонування соціально-економічних систем і тенденцій їхнього розвитку.

Один з найбільш раціональних підходів полягає у виділенні  п'яти- чи шестиетапного циклу розвитку. Кожному з етапів відповідають визначені  особливості стану соціально-економічної  системи. Перший етап відповідає порогові нечутливості. Етапи 2, 3, 4, 5, 6, 7, що мають фази активної діяльності, пов'язані з ростом, насиченням і спадом випуску продукції.

Кожному з етапів відповідають визначені  особливості стану соціально-економічної  системи. Ці особливості характеризують і тип організації фірми.

 

Рис.3.4. Основні етапи  розвитку організації

Перший етап має назву експлерентного. Він характеризує народження фірми в ринковому економічному середовищі, формування її первісної структури. Це етап прихованого, латентного розвитку майбутньої цілісності. Ще не оформилися ознаки повної зовнішньої диференціації і внутрішньої інтеграції фірми, але вже з'явилися її деякі риси, посилки, потенційні характеристики. Фірма, хоч ще і не склалася остаточно, але вже поставляє на ринок експериментальні зразки, нові ідеї чи послуги, зондує ринок на предмет попиту. Це, як правило, ризикована діяльність. Тому тут існує небезпека кризи, що полягає в тім, що фірма може зникнути вже на цьому етапі її виникнення. Це може бути кризою швидкоплинною і порівняно легкою, тому що до неї, як правило, готові, і є прикриття. Фірма може поки знаходитися в структурі іншої фірми, більш великої і стійкої. При цьому відбувається подальший розвиток фірми, якщо це необхідно, наприклад, з метою створення дочірньої компанії.

Експлерентні організації  характеризуються колективом дуже ініціативних людей. Лідером цього колективу  є людина, здатна захопити ідеєю, яка  користується авторитетом, має сильний  і вольовий характер. Це антрепренер, тобто людина, здатна за своїми якостями заповзятливості починати нову справу, відчути її економічну перспективність. Починати справу важко і небезпечно. Тут необхідна рішучість і воля, довіра і повага, активність і наполегливість.

На цьому етапі існує небезпека кризи. Але вона непомітна, тому що внутрішній розвиток характеризується стійкими тенденціями. Фірмам в основному загрожують зовнішні причини, зовнішні цикли розвитку економіки чи політичні причини.

На цьому етапі фірма  може вирости до декількох тисяч чоловік і цей ріст виявляється виправданим, він викликається потребами розвитку.

Фактори розвитку:

1. Фанатизм лідера, що очолює колектив.
2. Згуртованість колективу навколо його лідера.
3. Мобільність і гнучкість переходу до радикальних новацій.
4. Мінімальний управлінський апарат.
5. Прості організаційні зв'язки.
6. Висока мобільність кадрів в освоєнні нових видів діяльності.
7. Найвища взаємозамінність фахівців.
8. Чітка спеціалізація наукової спрямованості.
9. Творча атмосфера в колективі.
10. Інтелектуальний продукт має велику значимість.

При вдалому розвитку подій (і якщо це необхідно материнській компанії) організація (фірма) продовжує рости  і збільшуватися і вступає  в новий (другий) етап — патієнтний. У зв'язку з тенденціями росту він вимагає перебудови структури, диференціації функцій управління, підвищення ефективності діяльності. Це етап завойовування якого-небудь сегмента ринку, зміцнення своїх ринкових позицій, вироблення конкурентної стратегії, підвищення ролі маркетингу в управлінні фірмою. Найчастіше цей етап розглядається як етап кількісного росту. У фірмах-патієнтах існує висока імовірність кризи.

Причини кризи:

1. Поява значних розбіжностей у колективі.
2. Організація в колективі іншої ініціативної групи.
3. Обмеженість ресурсів і, насамперед, трудових, здатних перебудовуватися в ході життєдіяльності фірми.
4. Залежність від ринкової кон'юнктури.
5. Невміння формувати потреби ринку, виходячи зі своїх можливостей.
6. Наявні перевантаження в роботі.
7. Умови праці і непідготовленість виробництва.
8. Питома заробітна плата трохи нижча, ніж у віолентах.
9. Проблеми перетворення інтелектуального продукту в інтелектуальну власність.
10. Недостатня технічна оснащеність.
11. Недостатні виробничі потужності.

Після досягнення визначеної межі (наприклад, фірма вже затвердилася на ринку, наявні достатні технологічні і фінансові  можливості) фірма, як правило, приймає  рішення про здійснення подальшого розвитку у вигляді освоєння нових  ринків збуту, організації нового виробництва, стратегічних розробок технології й ін.

Третій етап розвитку організації називається віолентним. У цей період організація досягає зрілого стану, стійкого становища на ринку. Конкурентоспроможність її висока, вона почуває себе впевнено. Фірми-віоленти — це фірми із силовою стратегією, працюють, як правило, в галузі великого бізнесу, характеризуються високим рівнем освоєної технології, масовим випуском продукції.

Фірми-віоленти можуть виступати в  трьох видах: національного віолента, інтернаціонального віолента, деструктурованого віолента.

Національні віоленти майже завжди організують венчурні, у тому числі  експлерентні фірми, пов'язані з  розробкою нового продукту чи дизайну, новими організаційними структурами  продажу і виробництва. За оцінками фахівців, загальна кількість національних віолентів у промисловій сфері повинна бути не більше 20%, у протилежному випадку ослабне "підживлення" розвитку новими ідеями, продукція чи послуги можуть швидко старіти морально.

Деякі групи великих національних віолентів, незважаючи на свої розміри, не втрачають здатності до швидкого росту. Вони динамічні і дають найбільш яскраві приклади агресивної конкуренції у верхньому ешелоні (їхній стан визначається як стан "гордого лева"). Особливості їхньої позиції на ринку часто пов'язані з володінням технологічними й організаційними перевагами в конкретній галузі виробництва й економічної діяльності. Прагнення цілком використовувати вигоди часто змушує ці фірми виступати порушниками спокою, робить їх мінімально зацікавленими в співробітництві з іншими гігантами.

У процесі розвитку компанії нерідко  втрачають колишній динамізм, знаходячи  натомість стійку стабільність (їхнє становище називають позицією "могутнього слона"). Остання забезпечується переважно трьома факторами: великими розмірами, диверсифікацією, наявністю широкої міжнародної мережі філій.

В умовах жорстокої конкуренції  важко залишатися постійно першим у  створенні нововведень, але широке в асортиментному і географічному  відношенні охоплення ринку дозволяє стати менш залежним від результату конкурентної гонки. Жодне нововведення, реалізоване суперниками, не торкнеться всіх сегментів ринку. Отже, завжди залишаються можливості наздогнати конкурентів. Суть проблеми полягає в тім, що більш розвинуті в економічних відносинах країни прагнуть перевести в Україну екологічно брудні виробництва, що, в кінцевому рахунку, ставить під загрозу національну безпеку країни.