Предмет і загальні основи антикризового управління

Якщо організаційна структура  встановлює границі структурних  підрозділів і, задаючи формальні  зв'язки між ними, виступає ніби "кістяком" підприємства, то свого роду "душею" фірми, що встановлює невидимі важелі, які направляють дії членів організації, є організаційна культура.

Організаційна культура формується як реакція на дві групи проблем, з якими зіштовхується підприємство. Першу групу складають проблеми інтеграції внутрішніх ресурсів і зусиль. Сюди відносять такі проблеми, як:

• створення загальної мови і єдиної, зрозумілої для всіх термінології;
• створення границь групи і принципів включення і виключення з групи;
• створення механізму наділення владою і позбавлення прав, а також закріплення визначеного статусу за окремими членами організації;
• встановлення норм, що регулюють неформальні відносини між особами різної статі;
• вироблення оцінок, які стосуються того, що в поведінці співробітників бажано, а що ні.

До другої групи відносять ті проблеми, що доводиться вирішувати організації  в процесі взаємодії з зовнішнім  середовищем. Це широке коло проблем, пов'язаних з виробленням місії, цілей і  засобів їх.

Формування і зміна організаційної культури відбувається під впливом багатьох факторів. Основними, чи як їх ще називають, первинними, факторами, є:

• точки концентрації уваги вищого керівництва;
• реакція керівництва на критичні ситуації, що виникають в організації;
• ставлення до роботи і стиль поведінки керівників;
• критеріальна база заохочення працівників;
• система передачі інформації й організаційних факторів.

На ОК людини впливають звички і  схильності, потреби й інтереси, політичні погляди, професійні інтереси, моральні цінності, темперамент. До елементів складових ОК відносять наступні якості особистості: позитивна реакція на осіб, що мають владу, бажання конкурувати, уміння переконувати, прагнення відігравати роль неформального лідера, терпимість до рутинної адміністративної роботи. ОК в організації може формуватися чотирма шляхами: довгостроковою практичною діяльністю, діяльністю керівника чи власника (своя ОК), штучним формуванням ОК фахівцями консультаційних фірм, природним добором найкращих норм, правил і стандартів, привнесених керівником і колективом. Особливості ОК знаходять висвітлення в символіці, що залежить від пріоритету в ОК влади, ролі чи вчинків особистості. ОК може мати особливості в залежності від роду діяльності, форми власності, займаного становища на ринку чи в суспільстві. Існує підприємницька ОК, державна ОК, ОК лідера, ОК при роботі з персоналом та ін.

Таким чином, організаційна культура — це система суспільно прогресивних формальних і неформальних правил і  норм діяльності, звичаїв і традицій, індивідуальних і групових інтересів, особливостей поведінки персоналу даної організаційної структури, стилю керівництва, показників задоволеності працівників умовами праці, рівня взаємного співробітництва і сумісності працівників між собою і з організацією, перспектив стійкого розвитку всієї системи в цілому.

Тема 3. Концепція життєвого  циклу (ЖЦ) підприємства та її використання в побудові системи управління

План

1. Поняття про життєві цикли.
2. Етапи життєвого циклу організації.
3. Циклічність розвитку організацій
4. Поняття стійкості і її види
5. Можливість криз і антикризове управління

1. Поняття про життєві цикли.

У життєвому циклі будь-якої реальної системи розрізняють ідеальний  і реальний цикл. Ідеальний цикл охоплює такі етапи, які відрізняють його від реального циклу: виникнення ідеї, її обговорення та проектування, тобто оформлення ідеї у вигляді, придатному для реалізації (впровадження у практичну діяльність). Реальний цикл бере початок із точки, де відбувається «матеріалізація» ідеї, починається впровадження заходів розробленого проекту. У свою чергу, залежно від типу об’єкта, розрізняють як правило, такі етапи реального циклу як зростання, зрілість, занепад.

Окремої уваги заслуговує дослідження внутрішніх і зовнішніх процесів, що відбуваються всередині та за межами підприємства. Вивчення ЖЦ підприємства — це складний процес, в якому враховуються ендо- та екзогенні властивості об’єкта дослідження підприємства. ЖЦ підприємства може тривати від кількох місяців (малі підприємства, внутрішні венчури великих підприємств) до десятків років (вугільні копальні, залізниці тощо.).

Життєвий цикл підприємства формується під впливом співвідношення етапів життєвих циклів таких складових, як попит на продукцію, окремі продукти, персонал, конкурентна перевага, організаційна форма, технології, галузь. Продукція, що випускається, визначає корисність підприємства для суспільства, а також можливість існування його в перспективі за незмінного асортименту. Однак жодному підприємству ще не вдалося випускати певний тип продукту, не вносячи жодних змін. Кожний продукт має власний життєвий цикл. При цьому розрізняють: повний «життєвий цикл» продукції, життєвий цикл продукції у сфері виробництва, життєвий цикл у сфері споживання.

Життєвий цикл підприємства — вельми складне явище, пов’язане з життєвими циклами продукції, оскільки в асортименті можуть існувати нові продукти, освоєні підприємством та ринком товари, а також товари, на які вже майже відсутній попит, — такі, що застарівають або зникають товари.

Життєвий цикл продукції, а також  значною мірою і самого підприємства, залежить від життєвого циклу  попиту, тобто часового інтервалу, який охоплює кілька стадій, кожна з  яких характеризується певними змінами в часі попиту на той чи інший вид продукції. Початок життєвого циклу попиту визначається моментом, коли суспільна потреба, що раніше не задовольнялася (наприклад, потреба в індивідуальному будинку), почала задовольнятися товарами або послугами. Життєвий цикл попиту складається з таких фаз: зародження, прискорення зростання, сповільнення зростання, зрілість та спад.

Концепцію життєвого циклу попиту було створено на основі «кривої зростання» за Гомпартом. Зміст цієї концепції  полягає в тому, що коли організація  прагне підтримувати своє зростання, то її керівництво та власники мають опікуватися дослідженням попиту, що постійно змінюється. Це означає, що їм потрібно забезпечувати вчасну реакцію на попит, доповнюючи наявні напрямки діяльності новими, а також «відсікаючи» ті, які заважають фірмі досягти необхідних темпів зростання.

Окремої уваги заслуговує визначення та характеристика життєвого циклу  технології, тобто часового інтервалу, що охоплює кілька стадій, кожна з яких характеризується певними змінами в часі обсягів використання тієї чи іншої технології, зорієнтованої на виробництво деякої продукції. Технології ще частіше змінюються в часі, ніж попит. Протягом одного життєвого циклу попиту може змінитися кілька технологій, кожна з яких має коротший життєвий цикл. Зміна технологій має більший вплив на підприємство, ніж поява нової продукції. Так, зміна рівня конкурентоспроможності технологій загрожує моральним застаріванням усім інвестиціям, які раніше було вкладено в НДПКР, персонал, виробничий потенціал. Важливо усвідомити існування тісного взаємозв’язку між життєвими циклами технологій та підприємства: життєві цикли технологій, що їх використовує підприємство суттєво впливають на тривалість та конфігурацію життєвого циклу підприємства.

Важливим є визначення життєвого циклу конкурентної переваги підприємства - часовий інтервал, продовж якого підприємство продуктивно використовує матеріальний або нематеріальний ресурс (сукупність ресурсів), чим забезпечують собі ефективну конкуренцію на ринку.

. Унаслідок різноманітності  джерел формування конкурентних переваг підприємства (економічні, технологічні, структурні, управлінські, людські, інформаційні тощо) ЖЦ кожної конкурентної його переваги має свій механізм формування та підтримки. Конкурентоспроможність підприємства, яка базується на одній конкурентній перевазі, може бути ненадійною. Водночас, втрата кожної з наявних конкурентних переваг підприємства може відбуватися через зниження фактичних параметрів конкурентної переваги підприємства (моральне та фізичне старіння),унаслідок технологічних змін у галузі, змін у попиті, змін цілей та стратегій підприємства або підприємств-конкурентів, послаблення внутрішньої конкуренції, помилок в управлінні тощо. ЖЦ конкурентної переваги підприємства складається з таких етапів: зародження, прискорення росту, уповільнення зростання, зрілість, спад (втрата). ЖЦ конкурентної переваги підприємства базується на ЖЦ нововведень різного типу.

Наголосимо, що однин  із головних висновків теорії життєвого  циклу підприємства такий: фірма, заснована та керована однією людиною, завдяки застосуванню ефективного менеджменту може перетворитися на велику організацію, що матиме складну структуру власності, управління, виробничого потенціалу, де працюватиме численний персонал. Розвиток менеджменту життєвий цикл системи управління на такій фірмі проходитиме такі три основні фази, подібні до фаз життєвого циклу підприємства: підприємницьку фазу (створення підприємства); фазу «турбулентності»(створення/зміна форми власності, формування ієрархії управління, втілюваної в ієрархії ОСУ, зміна стилю керівництва, зміна компетенції тощо); фазу «інституалізації менеджменту» (стабілізація діяльності, стабілізація ОСУ, особлива управлінська компетенція, налагодження контролю тощо).

У сучасній літературі існує чимало підходів до визначення та встановлення основних фаз життєвого циклу організації підприємства, що свідчить про багатогранність цього явища. Для більш поглибленого розуміння цих підходів передусім необхідно чітко визначити таке основне поняття, як життєвий цикл організації.

Життєвий цикл організації — це період її існування, починаючи з розробки концепції бізнес-системи та закінчуючи моральним або фізичним застаріванням, що завершується ліквідацією або перетворенням на нову систему з іншими цільовими орієнтирами.

Кожний автор залежно від тих характеристик, яких набуває організація за певний проміжок часу, певний період свого «життя», подає свій поділ її життєвого циклу на певну кількість етапів (стадій, фаз). Кількість фаз життєвого циклу організації, що її пропонують різні автори, коливається від 3 до 9, але найпоширеніші теорії розподіляють на 5 — 6 фаз. Студентам варто звернути увагу на те, що найчастіше виокремлюють такі стадії життєвого циклу організації (підприємства): проект, будівництво, освоєння, нарощування виробництва, стабільне функціонування, старіння організації (підприємства) як системи певного типу.

П’ять фаз ЖЦ підприємства розрізняє  професор Е.М. Коротков: «експлерент», «пацієнт», «віолент», «комутант», «патент». Такий поділ особливо цікавий, оскільки розвиває класифікацію підприємств за Фрізенвінкелем. За Грейнером основними фазами розвитку компанії є створення бізнесу, управління, делегування, координація , співпраця.

Окремі автори доводять, що існування різних конфігурацій ЖЦ підприємств, зумовлюється різним впливом життєвих циклів продукції, технології, попиту, персоналу тощо. Наголосимо, що вивчення конфігурації та тривалість життєвого циклу організації — це тільки початковий етап у дослідженні проблем управління її розвитком. Мета дослідження кожного етапу — прийняття відповідних рішень щодо потреби та можливості впливу на його параметри.

Управління життєвим циклом підприємства (організації) потребує виявлення внутрішніх і зовнішніх процесів, які впливають на нього, — так рушійних сил. До основних рушійних сил зазвичай відносять усі види інновацій, механізми внутрішньої та зовнішньої конкуренції, зміни в попиті, інвестиції, державну політику, зміни в системі управління підприємством, зміни у витратах, зміни у кваліфікації персоналу, зростання знань про середовище та про інструменти впливу на нього, кризові явища різного типу тощо. Аналіз рушійних сил полягає в тому, аби визначити, які чинники сприяють розвитку об’єкта та в якому саме напрямку, а які перешкоджають його розвитку, призводять до занепаду та ліквідації, з’ясувавши при цьому, які з наявних чинників належать до категорії керованих або некерованих.

Концепція життєвого циклу  застосована як до окремих підприємств, так і до галузей у цілому. Підприємства та галузі перебувають у певній взаємодії. Наприклад, якщо життєвий цикл галузі проходить фазу зростання, окреме підприємство може ввійти в таку галузь без підвищення рівня конкуренції, виборовши частку ринку, причому галузеві темпи зростання не обов’язково однаково впливатимуть на окремих суб’єктів підприємства. Скажімо, темпи та обсяги продажу можуть зростати в усіх таких суб’єктів, а питома вага окремих із них падатиме. «Зрілість» галузі спричинює підвищення впливу окремих підприємств, які розгортають своє виробництво, збільшують темпи продажу. Через це відбувається перерозподіл ринку, решта підприємств зазнає втрат. У межах курсу «Антикризове управління підприємством» слід звернути увагу на проблеми галузей, що занепадають. Галузі, що занепадають — це такі галузі, які виробляють продукцію, що не користується попитом та не має перспектив подальшого розвитку (тут потрібно відстежувати зв’язок зі стратегічною кризою). Водночас, необхідно розрізняти причини такого занепаду — втрата попиту або тимчасові труднощі.

Тривалість ЖЦ підприємства прогнозують різними методами, придатними для дослідження впливу рушійних сил на логістичну функцію, за допомогою якої описують ЖЦ. Визначивши об’єкти впливу, можна обрати адекватний управлінський інструментарій, розробити відповідні механізми регулювання ЖЦ підприємства.

Концепція ЖЦ підприємства дає змогу зосереджувати увагу  на кризових точках ЖЦ, відстежувати зміни  в них та вживати своєчасних заходів  щодо попередження (пом’якшення) криз.

Проте концепція життєвого  циклу підприємства відіграла свою визначальну роль у створенні зрозумілої моделі розвитку реальних систем. Для курсу з проблематики антикризового управління головний висновок із зазначеної моделі такий: не існує створених людиною систем, які б зберігали незмінний вигляд більш чи менш тривалий час. Вони «народжуються», «живуть», «старіють» та «вмирають». На цей процес можна впливати, якщо розуміти механізми, «рушійні сили», під дією яких відбувається цей процес.