Управління конфліктми, змінами та стресами

    — за ознаками прояву: відкриті (легко  ідентифіковані за зовнішніми ознаками), приховані (визначають лише за непрямими  ознаками);

    — за типом розв'язання: прості (легко  розв'язувані), складні (для їх вирішення  потрібний тривалий час);

    — за змістом: реальні (мають реальне  підґрунтя для виникнення), нереальні (не мають реальної основи для виникнення, відбуваються на рівні емоційних  виявів);

    — за результатом: продуктивні (“корисні”  — допомагають розкрити й змінити  нездорові взаємовідносини, розв'язати  протиріччя), непродуктивні (“шкідливі” — не дають нікому користі);

    — за характером впливу: конструктивні (сприяють підвищенню стабільності функціонування організації за рахунок перебудови її функцій, структури, встановлення нових  зв'язків), стабілізуючі (спрямовані на усунення відхилень від норми, зміцнення  усталених норм) і деструктивні (сприяють руйнуванню усталених норм, поглибленню  проблемної ситуації);

    — залежно від напрямів комунікацій: “горизонтальні” (між рядовими членами  колективу), “вертикальні” (між підлеглими і керівником, між керівниками  і підлеглими);

    — за кількістю осіб, включених у  протиборство: діадичні (парні), учасниками яких бувають керівник, підлеглий  або два працівники; локальні, що охоплюють небагато членів колективу; загальні, учасниками яких є майже  всі члени колективу;

    — за кількістю сторін конфлікту: міжгрупові, учасниками яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі, особистісно-групові, що виникають унаслідок невідповідності  поведінки особи груповим нормам, очікуванням, інтересам, потребам, цінностям, цілям; міжособистісні, породжені переслідуванням  членами групи несумісних цілей, реалізацією суперечливих цінностей  або прагненням здобути обмежені ресурси; внутріособистісні, що постають унаслідок зіткнення приблизно  рівних за силою, але протилежно спрямованих  інтересів і потреб однієї людини.

       На етапі виникнення конфлікти  бувають стихійними, запланованими,  спровокованими, ініціативними, під  час їх розвитку — короткочасними, тривалими, затяжними; на етапі  усунення — керованими, погано  керованими, некерованими; за результативністю — мобілізуючими або дезорганізуючими; з етичного погляду — соціально прийнятними і неприйнятними.

    Мотиваційні конфлікти. Відчуття власної гідності — це альфа і омега, все, що вражає, пробуджує величезну енергію, націлену на конфлікт. До цього ж результату веде і "перенавантаження", яке повинно одержувати визнання, а це не завжди можливо. Внаслідок цього працівникові пред'являють претензії для обґрунтування того, що результат його праці відрізняється від очікуваного.

    Конфлікти комунікації. Комунікаційний конфлікт виникає тоді, коли ніхто не наважується на встановлення "зворотних зв'язків" з керівником, тобто ніхто не звертає уваги керівника на його прорахунки. Аналогічна ситуація виникає і тоді, коли співробітник не одержує сигнал про те, що його розуміють і поважають. Хто ніколи не чує слів визнання, той стає невпевненим. Там, де недостатньо розвинуті комунікаційні зв'язки, є місце для конфліктів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ  КОНФЛІКТІВ

     Причини конфліктів можна поділити на об'єктивні  та суб'єктивні, причому в обох випадках вони негативно впливають як на стосунки в офіційній та неофіційній сферах, так і на психологічний стан окремої особистості.

     Об'єктивними  причинами конфліктів у колективі можуть бути: недоліки в організації роботи, невідповідне матеріально-технічне забезпечення діяльності (нестача технічних засобів, перенаселеність службових кабінетів), нераціональний розподіл обов'язків та нерівномірна завантаженість працівників роботою, а також формальне об'єднання в робочі групи (відділи, підрозділи тощо) без врахування психологічної сумісності учасників. Стосовно конфліктів у сім'ї — це передусім матеріальні нестатки, побутова невлаштованість. Слід враховувати, що кожна об'єктивна причина набуває особис-тісного звучання, а наявні протиріччя призводять до загострення стосунків між людьми.

     Власне  суб'єктивними причинами є: негативний соці-ально-психологічний клімат, невідповідність  офіційної та неофіційної структур колективу (протиборство між керівником і неформальним лідером, ворожнеча  між окремими неформальними групами), негативні риси характеру та деякі особливості особистості (егоїзм, недостатні самовладання та витримка, завищені самооцінка та рівень домагань, тривожність), наявність психологічних бар'єрів.

     Конфлікт  може викликатись відразу кількома причинами, одна з яких — основна, базова, а інші можуть не усвідомлюватись чи маскуватись (наприклад, особиста недисциплінованість пояснюється великим обсягом роботи, недоліками в роботі громадського транспорту). Під час конфлікту інколи виникають нові причини, які стають домінуючими або ж повністю заміняють первісні.

     Дослідження свідчать, що переростання конфліктів у злочини на грунті сімейно-побутових стосунків частіш за все зумовлюється пияцтвом (87,4 %), причому значна кількість потерпілих (17,5 %) також зловживали спиртними напоями. Більше половини злочинців раніше були засуджені, з них 40,7 % — за злочини в сімейно-побутовій сфері. У них виявлені такі риси характеру: агресивність — 77,4 %, брутальність — 71,5 %, злобливість — 4б,4 %, жорстокість — 27,6 %, цинізм — 26,6 %. Негативні емоційні та вольові якості стали грунтом для виникнення і загострення конфліктів у переважній більшості випадків, а у значної кількості осіб раніше констатувалися психічні відхилення в межах осудності (21,6 % перебували на обліку в медичних закладах із приводу психопатії, розумової відсталості, зловживання токсичними речовинами та алкоголем).

     Зазначені конфліктні ситуації тривали досить довго (74,1 % — понад 6 міс.) і виявлялися в бешкетах (92,9 %), образах (83 %), бійках (65,2 %), загрозах життю та здоров'ю (51,2 %), причому приводом для цього могла бути як неправомірна, так і правомірна поведінка потерпілого (наприклад, зауваження з приводу антисуспільної поведінки, спроби попередити злочин, повідомлення в міліцію). В останньому випадку злочинне реагування на правомірну поведінку зумовлюється певними чинниками: низьким рівнем розвитку, зловживанням спиртними напоями, неповагою до інших людей тощо.

     Кожен конфлікт має свою динаміку, він  виникає і розвивається протягом певного часу. Динаміка конфлікту — це послідовна зміна його стадій, що характеризують конфлікт з моменту його виникнення до вирішення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. ЕТАПИ РОЗВИТКУ КОНФЛІКТУ

     Виділяють чотири основні стадії конфлікту.

     Перша — виникнення конфліктної ситуації На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками. Якщо конфлікт має намірений характер, то протиріччя, що було в прихованій формі, загострюється із ініціативи однієї з сторін.

     Друга — усвідомлення конфлікту. Конфліктуючі сторони починають розуміти, що перебувають у конфліктних, суперницьких стосунках із відповідним емоційним забарвленням. Формується оцінка ситуації як конфліктної — визначаються причина, привід, склад учасників, перебираються варіанти дій та визначається оптимальний з них, приймається рішення на дію. Рішення може бути двох видів: усіляко попереджувати розвиток конфлікту, шукати компроміс, уникати конфлікту чи, навпаки, активізувати конфлікт, надати йому більш гострої форми і досягти перемоги.

     Третя — зовнішній вияв конфлікту, його апогей. Відбувається відкрите зіткнення протиборствуючих сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Водночас робляться спроби блокувати дії суперника. Сторони можуть погодитись на компроміс, і тоді зіткнення набере форми переговорів (безпосередньо або через третю особу), причому найбільш ефективний результат таких переговорів — взаємні поступки.

     Четверта — вирішення, завершення конфлікту. На цій стадії учасники оцінюють наслідки своїх дій, співставляють досягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвивається далі; в останньому випадку він заново проходить через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні.

     Звичайно, виділення зазначених стадій досить умовне, якщо враховувати різноманітність ситуацій, в яких виникає конфлікт, та форм його перебігу. В одних випадках вони чітко виявляються, в інших — сполучаються, зливаються одна з одною, що зокрема характерно для швидкоплинних конфліктів. Інколи не усвідомлюється або ж погано диференціюється причина конфлікту, рішення про варіант оптимальної поведінки для вирішення конфлікту може прийматися спонтанно. Нарешті, конфлікт може вирішитись повністю, частково чи не вирішитись зовсім (удаване вирішення). В останньому випадку в однієї зі сторін або у всіх учасників виникають негативні емоційні стани (відчуженість, злобливість, песимізм тощо). Невирішений конфлікт може трансформуватися із міжособистісного у внутріособистісний, що супроводжується тяжкими переживаннями, самозвинуваченнями, виникненням невротичних станів, хоча зовні все виглядає пристойно. Вихід однієї зі сторін з конфлікту на останньому етапі його розвитку з установкою на тимчасове припинення протиборства характеризується награною байдужістю, визнанням поразки, зовнішніми проявами згоди, за якими маскується істинне ставлення до суперника. За нагоди такий конфлікт спалахує з новою силою.

     Правильна діагностика вищезазначених стадій перебігу конфлікту та чинників, що його загострюють чи пом'якшують, дозволяє зацікавленій стороні вирішити питання про вибір найбільш доцільного способу розв'язання конфлікту, профілактики його можливих деструктивних наслідків, чим значно зменшує негативні наслідки протиборства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. СПОСОБИ ПОДОЛАННЯ  КОНФЛІКТУ

     Слід  відзначити, що динаміка конфлікту  значною мірою визначається тим, яка стратегія поведінки в  конфліктній ситуації раніше сформувалась у його учасників. Ця стратегія визначається двома параметрами: 1) наступальність, 2) коопе-ративність. Перший — це наполегливість у реалізації власних інтересів, другий — здатність враховувати інтереси іншого. Сполучення цих параметрів дає п'ять тактик поведінки:

     1) співробітництво (висока наступальність і висока коопера-тивність) — дії спрямовані на пошук рішення, що задовольняє обидві сторони, спільне обговорення розбіжностей;

     2) протиборство (висока наступальність і слабка кооператив-ність) — прагнення наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби, застосування примусу та інших засобів тиску;

     3) поступливість (слабка наступальність і висока коопера-тивність) — орієнтованість на повне задоволення вимог партнера;

     4) уникнення (слабка наступальність і слабка кооператив-ність) — прагнення вийти з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення;

     5) компроміс (середні значення наступальності і коопера-тивності) — прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись у чомусь в обмін на поступки іншої сторони, прийняття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторони повною мірою.

     Правильною  може бути кожна зі стратегій, усе  залежить від ситуації розвитку конфлікту. На жаль, люди мають тенденцію користуватися однією стратегією у всіх випадках життя, причому часто вважаючи протиборство єдиним засобом розв'язання конфііктної ситуації.

     Слід  відзначити, що конфлікти можуть розв'язуватись  як у результаті прийняття та реалізації системи заходів цілеспрямованого впливу на обидві протиборствуючі сторони, так і шляхом самоплинного перебігу, коли учасники чи треті особи не вживають для регулювання процесу ніяких зусиль. «Мимовільне затухання» конфлікту може статись через виникнення нової напруженої ситуації, внаслідок чого попередні переживання мовби відсуваються на другий план. Окремим випадком трансформації конфлікту є «механічне» розведення сторін у просторі. Але позиція «ще трохи, і все вирішиться само собою» — непродуктивна, бо втрати (об'єктивні та суб'єктивні) від конфлікту надто великі, а інколи й непоправні.