Комерційні банки України та їх роль у розвитку економіки

На думку О.А. Костюченко, їх сім; 1) мобілізація тимчасово  вільних коштів і перетворення їх у капітал; 2) кредитування підприємств, держави і населення; 3) здійснення розрахунків і платежів у господарстві; 4) випуск кредитних грошей; 5) емісійно-засновницька діяльність, пов’язана з випуском і розміщенням цінних паперів; 6) довірче управління майном клієнтів (трастових операцій) 7) консультування клієнтів, надання їм економічної  та фінансової інформації . [26]

На наш погляд, до основних функцій комерційних банків, які  визначають їх суть, слід віднести: акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу; посередництво у кредиті; стимулювання накопичення господарюючими суб’єктами; посередництво у платежах між  окремими самостійними суб’єктами; емісійно-засновницьку діяльність, пов’язану з випуском і розміщенням цінних паперів; консультативне обслуговування клієнтів. Реалізація саме цих функцій притаманна комерційним  банкам.

Також банки володіють  унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу  і розрахунків. Спроможність комерційних  банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему  обов'язкових резервів управляє динамікою  кредиту. [4]

У зв'язку з формуванням  фондового ринку добре розвивається посередництво в операціях з  цінними паперами. Банки мають  право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної  компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки  виконують посередницькі функції  при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта.

Інвестиційний портфель банку  контролюється законом. Це означає,  що  держава встановлює норму  відсотка, відповідно до якої  визначена  частина  повинна складатися з  цінних  паперів  держави,  інша — часток підприємств. Банки   купують тільки висококласні  папери відповідно до оцінки кредитними агентствами  зв'язаного з ними ризику.

Як інвестиційний консультант  банк надає консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери "ціни продавця" і "ціни покупця", по яких він зобов'язується їх продавати і купувати.

Таким чином за своєю структурою банкiвськi системи рiзних країн iстотно вiдрiзняються. Разом з тим є ряд ознак, якi властивi всiм банківським системам, що функцiонують в ринковiй економiцi. Це, перш за все, дворівнева побудова.

 На першому рiвнi знаходиться  один банк (або декілька банкiв,  об’єднаних спільними цiлями i завданнями). Такiй установi надається статус  Центрального банку.  Законом  визначено  підзвітність Національного  банку України (НБУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладається вiдповiдальнiсть за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сферi.

На другому рiвнi банкiвської системи знаходяться решта банкiв, якi в Україні прийнято називати комерцiйними банками.

На вiдмiну вiд центрального комерцiйнi банки покликанi обслуговувати  економiчні суб’єкти — учасникiв  грошового обiгу: фірми, сiмейнi господарства, державнi структури. через ці банки  система обслуговує господарство вiдповiдно  до задач, що випливають з грошово-кредитної  полiтики центрального банку. Тому комерцiйнi банки можна розглядати як фундамент  всiєї банкiвської системи вершиною якої є центральний банк.

Особливість комерційних  банків полягає у їх можливості створювати за рахунок кредиту додаткові  платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Також  окрім своїх традиційних функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично  всі функції інших інститутів кредитної системи ( крім центрального банку), а тому є по суті фінансово-кредитними установами універсального типу, у  зв’язку з чим їх ще називають «фінансовими універмагами».

Комерційні банки виконують  такі функції: прийом депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу ; ряд інших операцій, конкретне коло яких визначається особливостями різних секторів ринку і потребами тих груп клієнтів банку, на які він орієнтує свою діяльність.

РОЗДІЛ 2

НОРМАТИВНО-ЗАКОНОДАВЧІ  ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ  БАНКІВ

Оскільки кредитно-банківська система має життєво важливе  значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду  і регулювання як з боку Національного  банку України, так і з боку вищих органів державної влади  і керування.

Обов'язковими для кожного  комерційного банку є виконання економічних нормативів, установлених Національним Банком України:

• платоспроможність банку;
• показники ліквідності балансу;
• максимальний розмір ризику на одного позичальника;
• розмір обов'язкових резервів, розташованих у Національном банку України.

Базовою ланкою кредитної системи, основою, на якій ґрунтується уся  діяльність, пов'язана з кредитно-фінансовим обслуговуванням господарства, є  комерційні банки.

Загалом банківська система є одним  із найважливіших елементів економіки  країни, тому ефективна діяльність комерційних банків - сьогодні особливо актуальне питання, окрім того банківська система є специфічною галуззю  економіки країни де значення та функції  капіталу відрізняються від інших  сфер економіки.

У грудні 2000 р. було прийнято Закон  України "Про банки і банківську діяльність" в новій редакції, який істотно корегував поняття "банк". В цьому законі (ст. 2) зазначається, що банком визначається юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного  банку України здійснювати в  сукупності такі операції: залучення  у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. [1]

 Це визначення базується  на тому, що банк це юридична  особа, яка як учасник суспільних  відносин є носієм особливих  суб’єктивних юридичних прав  і обов’язків. Тому банк має  спеціальну правосуб’єктність.  Правосуб’єктність складається  із двох складових частин: по-перше,  здатності володіння правами  і нести обов’язки (правоздатність), по-друге, здатності до самостійного  здійснення прав і обов’язків (дієздатність). Правоздатність банк  набуває після державної реєстрації. Державна реєстрація являється  юридичним фактом, визначальним  моментом створення банку як  юридичної особи. Однак для  того, щоб банк мав право здійснювати  банківські операції він зобов’язаний  одержати ще й ліцензію Національного  банку України. Слід зауважити , що правоздатність і дієздатність банку не наступає одночасно, оскільки між реєстрацію комерційного банку і виданням ліцензії на здійснення банківських операцій проходить певний час. Банк може бути зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, але не бути дієздатним, якщо він не одержав банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати  банківську діяльність тільки після  одержання банківської ліцензії. Національний банк згідно з вищезгаданої статті закону може відмовити у надані ліцензії, якщо його умови не будуть виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ №275 із наступними змінами (далі постанова №275), банківська ліцензія видається НБУ на підставі клопотання банку та представлення документів, що підтверджують: наявність оплаченого та зареєстрованого підписаного капіталу банку у розмірі, що встановлений вище зазначеним законом; забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог НБУ; наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком. [4]

НБУ може відмовити в надані ліцензії, якщо зазначені вище умови  не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку.

Рішення про надання банківської  ліцензії чи про відмову в її наданні, НБУ приймає протягом одного місяця з дня отримання повного пакету документів, зазначених вище. Банківська ліцензія не може передаватись третім особам.

НБУ може відкликати банківську ліцензію тільки у таких випадках: якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять  недостовірну інформацію; якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом одного року з дня отримання  банківської ліцензії; у разі порушення  чинної законодавчо-нормативної бази, що спричинило значну втрату активів  і настання неплатоспроможності  банку; на підставі висновку тимчасового  адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідальність з вимогами даного закону та нормативно-правових актів НБУ; недоцільності виконання  плану тимчасової адміністрації  щодо реорганізації банку.

Банк, який одержав повідомлення про відкликання у нього банківської  ліцензії, протягом трьох днів зобов’язаний повернути її НБУ. Після відкликання  ліцензії банк втрачає право на здійснення будь-яких банківських операцій. [20]

Ліцензування комерційних  банків запроваджено з метою підвищення надійності та стабільності банківської  системи, забезпечення захисту інтересів  кредиторів і вкладників.

Повноваження вищих органів управління банком визначаються нормативно-правовими актами України, зокрема Цивільним кодексом (ст. 97-99) [3]; законами: "Про господарські товариства";[2] "Про банки і банківську діяльність"[1]. Крім названих законів, кожний комерційний банк має статут відповідно з яким здійснює свою діяльність.

Незалежно від кола виконуємих операцій кожний із банків формує свої керівні органи управління. До таких  органів відносяться: а) загальні збори  учасників; б) спостережна рада банку; в) правління (рада директорів банку).

Відповідно з нормами  вищеназваних законів вищим (керівним) органом банку є загальні збори  учасників (акціонерів) які скликаються  для вирішення найважливіших  питань діяльності банку. Загальні збори  можуть бути двох видів: щорічні (чергові) та позачергові. Чергові загальні збори акціонерів скликаються не рідше як один раз на рік. Чергові збори акціонерів згідно з ст. 38 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мають право вирішувати такі питання: визначення основних напрямків діяльності банку та затвердження звітів про виконання їх; внесення змін та доповнень до статуту банку; зміни розміру статутного капіталу банку; призначення та звільнення голів і членів спостережної ради банку, ревізійної комісії; затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора; розподіл прибутку; припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу.

Порядок проведення загальних  зборів регулюється статутом банку. Згідно з яким у загальних зборах мають право брати участь усі  акціонери незалежно від кількості  акцій, власниками яких вони є. Брати  участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени  правління, які не є акціонерами. Акціонери (або їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Дозволяється передача акціонерами своїх повноважень іншій особі, але це повинно бути належним чином оформлено відповідно з вимогами законодавства.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік у термін не пізніше трьох  місяців після отримання банком аудиторського висновку щодо його фінансово-господарської  діяльності.

Закон допускає проведення позачергових зборів акціонерів, які  можуть скликатися у наступних випадках: правлінням банку на письмову вимогу спостереженої ради, ревізійної комісії  або акціонерів, які володіють  у сукупності більш як 10 відсотками голосів; в інших випадках передбачених законодавством України.