Недержавні фінансово-кредитні установи

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Декабря 2011 в 23:32, курсовая работа

Описание

Мета і завданя дослідження. Метою є вивчення функцій спеціалізованих кредитно-фінансових установ небанківського типу, що передбачає набуття спеціальних знань та з'ясування особливостей технічних прийомів проведення операцій в межах кредитної системи, які з різних причин не обслуговуються комерційними банками.

Содержание

ВСТУП_________________________________________________________ 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ
1.1 Сутність та основні функції фінансово-кредитних інститутів_________ 7
1.2 Основні види фінансово-кредитних інститутів_____________________ 11
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ
2.1 Загальні тенденції розвитку фінансово-кредитних інститутів_________33
2.2 Аналіз отримання прибутків фінансово-кредитних інститутів________ 36
2.3 Державне регулювання діяльності фінансово-кредитних інститутів___ 44
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ
3.1 Використання зарубіжного досвіду в Україні______________________ 61
3.2 Державне стимулювання діяльності фінансово-кредитних інститутів__66
ВИСНОВКИ_____________________________________________________70
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ______________________________73

Работа состоит из  1 файл

Курсовая ГтаК97-2003.doc

— 450.00 Кб (Скачать документ)

     Це  тільки деякі обмеження, встановлені для  диверсифікованих інститутів спільного інвестування. Інші стосуються обмежень щодо купівлі цінних паперів іноземних  емітентів, емітентів; які є пов'язаними особами інституту спільного інвестування (особи, які здійснюють контроль за відповідною юридичною особою) тощо. Мета цих обмежень полягає в тому, щоб максимально забезпечити та посилити надійність і стабільність функціонування цих інститутів.

     За  формою своєї організації  інститути спільного  інвестування можуть бути як корпоративними інвестиційними фондами, так і пайовими. Корпоративний створюється  тільки у формі  відкритого акціонерного товариства і має здійснювати діяльність тільки зі спільного інвестування.

     Корпоративний інвестиційний фонд організовує свою діяльність за тими нормами, що встановлені законодавством України для акціонерних товариств. Це стосується, наприклад, мінімального (початкового) розміру статутного фонду (капіталу), ієрархії й основних повноважень органів такого фонду (збори акціонерів та спостережна рада), порядку проведення зборів акціонерів, порядку припинення діяльності інвестиційного фонду тощо. Але при цьому в Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» визначаються й певні особливості саме акціонерного товариства, що діє як інвестиційний фонд. Зокрема, такому товариству заборонено випускати будь-які інші (крім акцій) цінні папери. Тоді як звичайне акціонерне товариство може випускати, наприклад, облігації (щоправда вартістю не більше 25% від статутного капіталу). Акції корпоративного інвестиційного фонду можуть бути тільки простими іменними, тоді як інші акціонерні товариства можуть випустити як привілейовані акції (до 10%), так і прості, та акції на пред'явника. Існують і інші особливості, наприклад, стосовно розкриття інформації інвестиційного фонду.

     Пайові  інвестиційні фонди  - це активи, які належать інвесторам на правах спільної часткової власності. Ці активи знаходяться в управлінні компанії, яка спеціалізується на управлінні активами. Мінімальний розмір активів пайового фонду не може бути менше від початкового капіталу корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою.

     Створення пайового інвестиційного фонду дає можливість займатись організацією спільного інвестування саме компанії з управління активами. Ця компанія відповідає за збитки, які були завдані діяльністю (або бездіяльністю) інституту спільного інвестування.

     Новий закон про інститути  спільного інвестування торкається і вже  існуючих інвестиційних  компаній та фондів. їх і Україні вже  на початок 1999 р. було зареєстровано 959. Але  всі вони виявились малопотужними. їх активи склали в 2000 р. тільки 0,21 % від ВВП, тоді як в інших країнах з перехідною економікою цей рівень сягає 5-12 % від ВВП. До того ж більше 90 % їх були закритими.

     Відповідно  до Закону України  «Про інститути спільного  інвестування (пайові та корпоративні фонди)» всі закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній у разі закінчення терміну їх існування повинні реорганізуватись у пайові чи корпоративні інвестиційні фонди, або припинити свою діяльність. А ті, термін дії яких не закінчився, мають право функціонувати до кінця строку, а потім теж повинні бути реорганізовані або ж ліквідовані.

     Що  стосується відкритих  інвестиційних фондів і відкритих взаємних фондів, то вони у  дворічний термін мають бути або  реорганізовані в пайові і корпоративні інвестиційні фонди, або ліквідуватись.

     Подальша  перспектива їх розвитку в нашій державі  пов'язана з удосконаленням законодавства, що регулює  діяльність цих компаній і фондів та всього фінансового ринку в цілому. Однак формування правового поля створює тільки загальні умови для розвитку інвестиційного бізнесу. Основу становлення й укріплення даної форми небанківських кредитних установ мають скласти зміни в матеріальному стані громадян нашої країни. Тільки за умови, що сімейні доходи для більшості населення переважатимуть їх витрати, стяг можливим перетворення фондів взаємного інвестування в потужний важіль інвестиційної діяльності.

     Як  свідчить досвід високорозвинутих країн Заходу, подальше вдосконалення інвестиційного бізнесу відбувається в напрямі посилення тієї ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування. Ця перспектива означає загальний напрям розвитку вітчизняних інвестиційних фондів. Але це, очевидно, буде тільки домінуючим напрямом, який не заперечуватиме багатогранності інших форм організації інститутів щодо акумуляції грошових коштів населення і їх перетворення в капітал.

     В Україні до початку  1993 р. не було спеціального нормативного акта, який би визначав статус і функції довірчих товариств. Виникнення різних товариств, що використовували у своїй назві визначення «довірче товариство» і займались широким спектром послуг для фізичних та юридичних осіб, відбувалося згідно з Законами України «Про підприємництво» та «Про підприємство».

     Регламентація і певне упорядкування  діяльності довірчих товариств почалася з 1993 р., коли Кабінетом Міністрів України було прийнято Декрет «Про довірчі товариства». Відповідно до нього предметом діяльності довірчого товариства є представницька діяльність з грошовими коштами, цінними паперами та іншими документами. Довірче товариство, згідно з цим документом, має бути організоване тільки у формі товариства з додатковою відповідальністю, а додаткова відповідальність визначалася внеском, який дорівнював п'ятикратному внеску учасника довірчого товариства. Ці операції могли здійснюватись як для фізичних, так і для юридичних осіб.

     Особливості діяльності довірчих товариств в Україні  насамперед у початковий період їх становлення та функціонування обумовлені загальною специфікою ринку в Україні. З одного      боку - це недосконалість правової бази, яка б регламентувала трастові операції, а з другого — відсутність у переважної маси населення майна (як рухомого, так і нерухомого) і цінних паперів, які б могли стати основою розвитку широкого спектра довірчих операцій. За часів Радянського Союзу десятиліття насаджувався певний стереотип поведінки індивіда, який обмежував накопичення майна, не говорячи вже про цінні папери, яких просто не було, і землю, яка не могла бути об'єктом купівлі-пролажу.

     В цих умовах були поширені операції щодо залучення в управління грошових коштів населення. їх популярність посилювалась бажанням населення хоч якось захистити свої доходи від знецінення в умовах гіперінфляції. Така «спеціалізація» довірчих товариств у поєднанні з недосконалістю правової бази і новизною цих операцій для населення створила сприятливі умови для широкомасштабних зловживань довірою наших громадян. Хвиля банкрутств довірчих товариств, яка пройшла по Україні, підтвердила цей факт і надовго сформувала негативний імідж трастовим компаніям та їх операціям.

     З огляду на це уряд України  вжив деяких заходів, що були спрямовані на посилення контролю за діяльністю довірчих товариств і захист інвесторів від зловживань з боку нечесних людей і шахраїв. Але цього було явно замало. Вирішальний напрям відновлення довіри населення до інституту довірчих товариств і забезпечення йому відповідного місця в системі небанківських фінансово-кредитних установ лежить у площині прийняття досконалих нормативних актів, що були б здатні створити нормальну правову базу для їх функціонування.

     Перспектива розвитку трастових  компаній у нашій країні, безсумнівно є. Вона пов'язана не тільки з тими фундаментальними та об'єктивними процесами, що властиві ринковій економіці і знаходять своє вираження в розвитку відносин власності, підприємництва і зростання доходів населення, але й у специфіці умов, що складаються в Україні в перехідний до ринку період. До таких умов можна зарахувати поступовий розвиток ринку цінних паперів, зокрема, досить широке використання населенням приватизаційних цінних паперів. Становлення цього сектору фінансового ринку в умовах новизни даного явища для громадян нашої держави відкрило певний простір для діяльності довірчих товариств. Закінчення сертифікатної приватизації не згорнуло цю перспективу, бо в Україні продовжується процес приватизації. А дрібні і середні підприємства, що переходять у власність індивідуальних та колективних власників, потребують кваліфікованого управління, яке далеко не завжди можуть забезпечити нові господарі. котрі, як правило, не мають достатнього досвіду організації господарської діяльності в умовах ринку.

На 01.01.1999 р. в Україні зареєстровано 704 довірчих товариства. Для країни з 48 млн. населенням цього дуже замало, тому в перспективі кількість трастових компаній зросте, а якість їх роботи, безсумнівно, поліпшиться.

     Проблема  формування системи  недержавних пенсійних  фондів в Україні належить до найбільш складних. Це обумовлено, насамперед, відсутністю правової бази, яка безпосередньо регулювала б таку сферу діяльності. У цих умовах організація прогресивної системи пенсійного забезпечення громадян являється проблематичною. Не менш суттєвою проблемою є загальний стан економіки. Падіння виробництва, що мало місце упродовж 1991-1999 рр., недосконалість механізмів ринкового саморегулювання, низькі доходи більшості населення, відсутність стійких прогнозів розвитку виробництва на перспективу не дають змоги досить точно розрахувати зобов'язання таких фондів перед вкладниками і, таким чином, позбавити останніх великого ступеня ризику втрати вкладених ними коштів.

     Важливою  умовою, що визначає загальну стратегію  у сфері формування системи пенсійного забезпечення, є і  та обставина, що Україна  взяла курс на перетворення своєї економіки  на ринкову. Виходячи з цієї умови, необхідно перш за все правильно зорієнтуватись у виборі конкретної моделі організації пенсійної системи держави. Як вважають спеціалісти, пенсійне забезпечення має бути побудовано на основі значного розвитку недержавних пенсійних фондів. При цьому конкретними формами (напрямами) організації таких фондів можуть бути як корпоративні (закриті) так і відкриті пенсійні фонди.

     Корпоративні  фонди дають змогу  створити потужний стимул для участі в них  підприємців, що підкріпить фінансову базу останніх. Одночасно це створить умови вдосконалення розвитку окремих підприємств або й цілих галузей, які знаходяться в руслі визначених державою господарчих пріоритетів.

     Відкриті  пенсійні фонди повинні  стати важливим елементом  усієї системи  пенсійного забезпечення як у силу своєї відкритості, так і через необхідність створення конкурентного середовища для корпоративних пенсійних фондів. Широка база для залучення відповідних коштів населення і система пільг з боку держави зробили б таку мету реальною і досяжною вже в недалекому майбутньому.

     Проте для вирішення  завдання створення  в Україні системи  пенсійного обслуговування, що ефективно працює, побудованої на основі оптимального поєднання  як державних, так  і недержавних пенсійних фондів, необхідно попередньо вирішити низку складних проблем. До першочергових і найбільш важливих слід зарахувати:

  • розробку і прийняття правових актів, які б забезпечили надійну діяльність недержавних пенсійних фондів;
  • організацію планування і здійснення системи заходів державного регулювання діяльності таких фондів;
  • визначення об'єктів, напрямів і умов розміщення активів зазначених фондів для досягнення таких цілей, як стабільність, сталість їх існування та можливість отримання ними доходів для поліпшення пенсійного забезпечення й посилення стимулів до утворення пенсійних фондів.

     Ці  проблеми загальні і  відображають тільки основні напряки  розбудови, адекватної ринковим умовам пенсійної  системи. Необхідність якомога скорішого створення сучасної системи соціального захисту в нашій державі та залучення значних інвестиційних коштів, які будуть акумульовані цією системою у розбудову ефективної ринкової економіки, роблять необхідним більш детальний аналіз стану і перспектив розвитку вітчизняних пенсійних фондів.

     Перш  за все слід констатувати, що наявна солідарна система пенсійного забезпечення, яка дісталась нам у спадщину від СРСР, практично повністю вичерпала свої можливості. Це підтверджується тим, що середньомісячний розмір пенсії дуже невеликий. У 2002 р. він становив усього 122,5 грн. При ньому співвідношення до середньої заробітної плати не тільки знаходиться на надзвичайно низькому рівні (34,1 % за останні п'ять років), а й виявляє помітну тенденцію до зниження. Приблизно ту ж саму картину дає і співвідношення середньої пенсії до прожиткового мінімуму.

Информация о работе Недержавні фінансово-кредитні установи