Недержавні фінансово-кредитні установи

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Декабря 2011 в 23:32, курсовая работа

Описание

Мета і завданя дослідження. Метою є вивчення функцій спеціалізованих кредитно-фінансових установ небанківського типу, що передбачає набуття спеціальних знань та з'ясування особливостей технічних прийомів проведення операцій в межах кредитної системи, які з різних причин не обслуговуються комерційними банками.

Содержание

ВСТУП_________________________________________________________ 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ
1.1 Сутність та основні функції фінансово-кредитних інститутів_________ 7
1.2 Основні види фінансово-кредитних інститутів_____________________ 11
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ
2.1 Загальні тенденції розвитку фінансово-кредитних інститутів_________33
2.2 Аналіз отримання прибутків фінансово-кредитних інститутів________ 36
2.3 Державне регулювання діяльності фінансово-кредитних інститутів___ 44
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ
3.1 Використання зарубіжного досвіду в Україні______________________ 61
3.2 Державне стимулювання діяльності фінансово-кредитних інститутів__66
ВИСНОВКИ_____________________________________________________70
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ______________________________73

Работа состоит из  1 файл

Курсовая ГтаК97-2003.doc

— 450.00 Кб (Скачать документ)

     Жалюгідний  стан пенсійної системи  знаходить своє вираження і в її практичній нездатності захищати населення непрацездатного віку в умовах спаду або кризових явищ в економіці. Це підтверджує той факт, що в період з 1996 по 1998 рік існувала велика (більше 1 млрд. грн.) заборгованість щодо виплат пенсій. У поєднанні з відсутністю їх індексації це свідчить про дуже слабкий рівень реального захисту цих верств населення в нашій державі і нагальну потребу реформування пенсійної системи.

     Фінансова нестабільність пенсійної  системи і її нездатність  сьогодні бути важливим резервом інвестиційних  ресурсів в Україні посилюється й дією низки як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. Зазначимо тільки деякі з них:

     Як відомо, в Україні відбувається помітне погіршення демографічної ситуації. Одним з її яскравих виявів є досить помітне старіння населення. І хоча ця тенденція властива й усім іншим розвинутим країнам, у нашій державі вона характеризується досить високою інтенсивністю. Так, якщо частка пенсіонерів у загальній кількості населення в 1991 р. становила     25,2 %, то вже на початок 2005 р. цей показник сягнув 30 %.

     Істотним недоліком пенсійної системи є й велике навантаження на підприємців у вигляді відрахувань до пенсійного фонду, що помітно послаблює їх інвестиційні можливості і конкурентосппроможність вітчизняних товарів. Так, на початок 2005 р. відрахуування роботодавців (ставка обов'язкових відрахувань до солідарної пенсійної системи) становили 32 %, у той час як аналогічний показник у США становить усього 12,5 %.

     Пенсійна система України потерпає і від наявності великої кількості пільг, а також значної кількості привілейованих пенсіонерів. Якщо середній розмір пенсії у 1999 році становив 70 грн., то службовці тільки середньої ланки спецслужб України, Ради національної безпеки і оборони отримують пенсію в розмірі 600-700 грн., а народні обранці у нашій Верховній Раді 1000-1200 грн. Розрив між мінімальною пенсією і максимальною більше, ніж у 20 разів. Такого немає, а головне, й не може

бути  в розвинених країнах.

      Немає в державі й  надійних способів індексації пенсій, що робить пенсію надзвичайно вразливою від інфляції, а якщо брати до уваги досить високу динаміку цього показника і те, що він часто виходить за заплановані рівні, то в разі прискорених темпів, або перебільшення рівня інфляції над прогнозованим, значна частина населення зазнає величезних втрат.

     Подолання цих недоліків сучасної пенсійної системи в Україні потребує передусім прийняття першочергових законів, які б визначили принципово нову схему організації пенсійної системи нашої держави. Два таких закони, а саме: «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення» вже прийняті Верховною Радою.

     З огляду на принципові основи розбудови  нової пенсійної  системи, як їх бачать вітчизняні науковці і практики, наша пенсійна система повинна мати в майбутньому три складових.

     По-перше - це солідарна система, яка функціонально  повинна давати людині, котра вийшла на пенсію, той мінімум, який би запобігав її жебракуванню і суцільній бідності. Відрахування до цієї ланки пенсійної системи обов'язкові, але вони будуть значно меншими від існуючих, що полегшить навантаження на гаманець роботодавця і поліпшить його інвестиційні та інші можливості.

     По-друге - це обов'язкова накопичувальна система. Кошти для  її формування акумулюватимуться  за рахунок обов'язкових  внесків робітника зі своєї заробітної плати. Ці кошти зосереджуватимуться на персональному рахунку майбутнього пенсіонера і дадуть йому змогу суттєво підвищити розмір своєї пенсії, яку він отримуватиме з фонду солідарної системи.

     По-третє - це система добровільного  накопичення, фонди якої формуватимуться за рахунок добровільних внесків громадян. З настанням непрацездатності людина отримуватиме з цього фонду додаткові кошти, що складатимуться як з накопиченої вже нею суми, так і з тих прибутків, які отримані пенсійною установою за рахунок використання нагромаджених цією установою ресурсів.

     Створення такої системи  пенсійного забезпечення передбачає й необхідність сприяння розвитку недержавних  пенсійних фондів. Перші кроки в створенні системи недержавних пенсійних фондів в Україні вже зроблено. На квітень 2005 p. у країні зареєстровано 25 недержавних пенсійних фондів, у т.ч. 19 відкритих, 4 корпоративних і 2 професійних. Усі вони створені згідно із Законом України «Про господарські товариства» і тільки у 2003 р- Прийнято закон «Про недержавне пенсійне забезпечення». Розмір накопичених у них коштів склав у 2001 р. приблизно 0,01 % від ВВП. Досвід роботи таких фондів ще дуже малий, ситуація в економіці досить складна, але початок реформуванню пенсійної системи в нашій державі вже покладено.

     Перший  спеціальний нормативний  акт щодо кредитних спілок з'явився у 1993 р. Це був Указ Президента України, який затверджував «Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні». Відповідно до нього кредитна спілка набувала статусу суспільної організації, що мала об'єднувати не менше як 50 осіб. За мету своєї діяльності кредитні спілки визначали фінансовий і соціальний захист членів спілки на основі взаємного кредитування. Крім того, спілка мала можливість займатись видавничою і благодійною діяльністю. Порівняно з досвідом організації функціонування кредитних спілок у високорозвинених країнах це був досить обмежений перелік послуг, що суттєво зменшувало можливості кредитних спілок і обмежувало їх роль у ринковій економіці.

     Кредитним спілкам заборонялося бути засновниками суб'єктів підприємницької діяльності, а також займатись цією діяльністю. Видавати позику спілка могла тільки своїм членам. Зрозуміло, що це законодавство мало тимчасовий характер, було недосконалим. не відповідало умовам розвитку ринкової економіки і тому невдовзі було замінено новим правовим актом.

     У кінці 2001 р. Верховною  Радою прийнято Закон  України «Про кредитні спілки». Згідно з  цим законом кредитна спілка визначена як неприбуткова організація, що на кооперативних засадах заснована фізичними особами, яка за рахунок сукупних грошових внесків задовольняє потреби своїх членів у взаємному кредитуванні та наданні різноманітних фінансових послуг.

     Прибуток, який утворюється  внаслідок діяльності, що здійснюють кредитні спілки, після покриття витрат і сплати податків та платежів до бюджету залишається в розпорядженні кредитної спілки й розподіляється на цілі, передбачені в статуті спілки. Частину прибутку розподіляють на внески його членів відповідно до розміру коштів, внесених кожним членом кредитної спілки.

     Для забезпечення надійності і стабільності діяльності кредитних спілок вони повинні створювати резервний фонд у межах 5 - 15 % від коштів спілки. При цьому максимальний розмір кредиту обмежений 10 % коштів спілки.

     На 2002 р. в Україні  вже налічувалось більше 400 кредитних  спілок. Позичковий портфель цих спілок сягає близько 300 млн. грн., а в членами  є більше 100 тис. громадян нашої держави.

Подальший розвиток кредитних  спілок в Україні  пов'язаний як із загальним поліпшенням економічної ситуації в країні, так і з вирішенням проблем, що безпосередньо стосуються кредитних спілок і пов'язані з організацією їх діяльності. Серед цих проблем найбільш важливими є:

  • розробка і подальше вдосконалення законодавства, що регламентує діяльність кредитних спілок;
  • створення стабілізаційного фонду, здатного захистити інтереси вкладників. Прикладом цього може бути досвід США, де з боку уряду є повна гарантія повернення внесків у розмірі до 100 тис. доларів

     Правової  бази, що регламентувала діяльність страхових компаній, до 1993 р. практично не було. Першим спеціальним нормативним актом став Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування», який було прийнято на початку 1993 р. Він виявився досить недосконалим і вже в 1996 р. був прийнятий Закон України «Про страхування».

     Відповідно  до цього закону страхова компанія є юридичною  особою, яка організаційно  існує в одній  із форм, передбачених Законом України  «Про господарські товариства». Особливим є те, що учасників у  страховій компанії повинно бути не менше трьох, а сама страхова діяльність в Україні може здійснюватись лише резидентами України.

     Значно  збільшився (порівняно  з положеннями  Декрету Кабінету Міністрів від  1993 р.) і розмір статутного фонду страхових компаній. Він повинен становиш не менше 100 тис. екю, а для страхових компаній, у складі яких є юридичні або фізичні особи іноземної держави, статутний фонд повинен бути не менше 500 тис. екю.

     З метою забезпечення максимальної ліквідності  капіталу страхових компаній, закон передбачив таке:

  • частка грошових внесків в оплаченому статутному фонді повинна бути не менше 60 %;
  • при формуванні статутного фонду не можна використовувати кошти, отримані в кредит або під заставу, а також вносиш немайнові активи.

     Для контролю за діяльністю страхових компаній створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. В його компетенцію входить нагляд і за страховою діяльністю. Комітет може виключати окремі страхові компанії з державного реестру страховиків у разі порушень з боку страхових компаній.

     Згодом, а саме в кінці  2001 р., прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування». З метою підвищення рівня капіталізації було змінено мінімальний розмір статутного фонду, який встановлено у сумі 1 млн. евро для всіх страховиків, що займаються будь-яким видом страхування, крім страхування життя. Останній вид страхування передбачає для страховика створення статутного фонду в сумі не менше як 1,5 млн. евро. Для діючих страховиків встановлено термін 3 роки для виконання нових вимог.

     Страхові  компанії, як показує  досвід їх функціонування у високорозвинених країнах, накопичують  великі ресурси. Ця перспектива  реальна в майбутньому  і в Україні, що ставить на порядок  денний надзвичайно  важливу проблему стосовно вибору оптимальних напрямів розміщення активів цих компаній. У нашому законодавстві ці напрями окреслені досить жорстко. Це можуть бути:

  • Депозитні банківські вклади.
  • Цінні папери, що передбачають отримання доходу, в тому числі й державні цінні папери.
  • Нерухомість.
  • Права вимог до перестрахувальників.
  • Залишки готівки, розмір яких регламентується Національним банком України.
  • Гроші на розрахунковому рахунку.
  • Довгострокові інвестиційні проекти, призначені для кредитування житлового будівництва за рахунок резервів, сформованих на базі угод про страхування життя. Законом про страхування не зазначені в законі види кредитування заборонені і с,як правило, прерогативою комерційних банків.

     Процес  розвитку страхової  справи в Україні  поступово набирає  сили. На початок 2005 р. в Україні налічувалось 260 страхових компаній. Проте потужність страхових компаній ще далека від тих вимог, які ставить ринкова економіка нашої країни Так, на кінець 2000 р. загальні резерви всіх страхових компаній України становили близько 1 млрд. грн. Із існуючих нині ризиків застраховано тільки 10 %, тоді як у розвинених країнах цей показник становить 90-95%. Обсяг страхових платежів до ВВП склав у 2000р. усього 0.9%.

     Сьогодні  у сфері страхування  ще багато складних проблем. Серед них: недостатня місткість страхового ринку, нестабільність фінансового стану багатьох підприємств і фірм, відсутність досвіду в організації нових для нас видів страхування і т. ін. У перспективі ці проблеми, безсумнівно, буде подолано і страхові компанії стануть могутніми інституціональними інвесторами, які сприятимуть поліпшенню інвестиційного клімату в Україні й економічному зростанню нашої Батьківщини.

     Для налагодження ощадної  діяльності як банківських  так і небанківських  установ необхідно  активно використовувати  економічні та адміністративно-законодавчі важелі. Існує необхідність вироблення чітких механізмів залучення заощаджень населення до інвестиційної та іншої діяльності. Ці механізми мають містити правові, економічні, організаційно-нормативні заходи. Їх реалізація повинна сприяти посиленнюдовіри

Информация о работе Недержавні фінансово-кредитні установи