Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Декабря 2011 в 23:32, курсовая работа
Мета і завданя дослідження. Метою є вивчення функцій спеціалізованих кредитно-фінансових установ небанківського типу, що передбачає набуття спеціальних знань та з'ясування особливостей технічних прийомів проведення операцій в межах кредитної системи, які з різних причин не обслуговуються комерційними банками.
ВСТУП_________________________________________________________ 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ
1.1 Сутність та основні функції фінансово-кредитних інститутів_________ 7
1.2 Основні види фінансово-кредитних інститутів_____________________ 11
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ
2.1 Загальні тенденції розвитку фінансово-кредитних інститутів_________33
2.2 Аналіз отримання прибутків фінансово-кредитних інститутів________ 36
2.3 Державне регулювання діяльності фінансово-кредитних інститутів___ 44
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ
3.1 Використання зарубіжного досвіду в Україні______________________ 61
3.2 Державне стимулювання діяльності фінансово-кредитних інститутів__66
ВИСНОВКИ_____________________________________________________70
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ______________________________73
населення до фінансових установ, гарантуванню збереження заощаджень та отримання сталого доходу за залучені кошти.
Щоб цього досягти, слід розробити та прийняти Верховною Радою України спеціальний Закон «Про ощадну справу в Україні», що дозволить забезпечити правову основу організації та впровадження ощадної справи. Також даним Законом необхідно забезпечити створення дійової правової системи розгляду та задоволення через суд скарг вкладників та наявність
механізмів протидії встановленню недобросовісними особами контролю над банками та іншими фінансовими установами.
В Україні, відповідно до Закону «Про фінансової послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», треба забезпечити подальший розвиток ринку і системи небанківськихфінансових установ, що дозволить
задіяти на належному рівні притаманні розвинутим економікам механізми переливання капіталів між сегментами фінансового ринку і таким чином забезпечити вагомішу реалізацію реального сектору економіки на монетарні рішення.
Особливу увагу заслуговує розвиток системи страхових компаній та пенсійних фондів. Необхідно забезпечити вирішення питання щодо створення нових надійних фінансових інструментів, які зможуть забезпечити доходність пенсійних активів. Для цього необхідно ліквідувати високі ризики, пов’язані з можливим скороченням надходжень до системи державного пенсійного страхування у зв’язку із сплатою частини страхових внесків до Накопичувального фонду.
Для
подальшого розвитку
недержавного пенсійного
забезпечення слід забезпечити
стримання інфляційних
очікувань, запровадження
обов’язкового професійного
пенсійного страхування
для окремих категорій
працівників та загальнообов’язкового
нагромаджувального
страхування (другого
рівня), яке необхідно
здійснити у найближчі
роки.
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ
3.1 Використання зарубіжного досвіду в Україні
Небанківські фінансові інститути відіграють важливу роль у кредитних системах розвинених країн. Однак є певні відмінності у ступенях розвитку різних видів небанківських фінансових посередників. Це зумовлено передусім особливостями соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни, її історією і традиціями.
Грошово-кредитна система Великої Британії належить до числа найстаріших і найрозвинутіших у світі. Вона має добре організовану фінансову інфраструктуру та спирається на потужний грошовий ринок і має тісні зв’язки з головними фінансовими центрами світу. Для неї характерні високий рівень «поділу праці» між різними фінансовими інститутами, всебічна розгалуженість і велика кількість різних типів фінансово-банківських інститутів.
Банківська статистика Великобританії поділяє усі фінансово-кредитні інститути на дві групи: власне банківський сектор і небанківські фінансові інститути. До банківського сектора належать: Банк Англії, комерційні банки, торговельні банки, облікові (дисконтні) доми, іноземні комерційні банки та інші.
Основні небанківські кредитно-фінансові установи – будівельні товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти та довірчі фонди.
Будівельні товариства досить поширені інституції у Великобританії. Вони існують понад двісті років і акумулюють найбільшу частину заощаджень населення. Їхні ресурси формуються за рахунок регулярних внесків членів. Кошти використовуються на фінансування, купівлю чи зведення будинків членам товариства. Крім операцій із кредитування житлового будівництва, будівельні товариства пропонують послуги щодо обміну валют, грошових переказів, управління заставними, землею, передачі та страхування майна.
Пенсійні фонди працюють за стандартною системою діяльності таких спеціалізованих кредитно-фінансових установ в інших країнах. Але особливості національного пенсійного законодавства надають їм більші можливості щодо акумуляції капіталу.
Пенсійний ринок Великобританії – найбільший в Європі. До структури пенсійного забезпечення Великобританії входять три базових рівні: перший – державна пенсія за віком; другий – державна пенсія за вислугу років; третій рівень – недержавна довічна пенсія за вислугу років. ЇЇ особливість – стимулювання державою роботодавців у справі виготовлення пенсійних схем за допомогою значних податкових пільг.
Фінансово-кредитна діяльність страхових компаній вторинна стосовно до їхньої професійної спеціалізації – страхової справи. Кошти, які мобілізуються ними, найчастіше вкладаються в цінні папери. Британські страхові монополії входять до числа найбільших у світі.
Інвестиційні трасти займаються винятково операціями з цінними паперами. Через емісію власних акцій і облігацій вони залучають капітал, що вкладають у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ є те, що вони не мають регулярних джерел надходжень. Інвестиційні трасти перебувають у сильній залежності від ринкової кон’юнктури і мають великий ступінь ризику діяльності.
Довірчі фонди, за своєю спеціалізацією схожі з інвестиційними трастами, тобто вони акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Оскільки пайовик у будь-який час може продати свій пай керуючій компанії, то капітал цих фондів залежить від переваги продажу або купівлі паїв.
Дещо іншого розвитку набули небанківські фінансові інститути у країнах континентальної Європи, фінансові системи яких характеризуються відносно невисоким рівнем функціональної та інституційної сегментації.
Найяскравішим представником універсальної фінансово-кредитної системи є Німеччина, де комерційні банки здійснюють найрізноманітніші операції, зокрема надання довгострокових кредитів та вкладення коштів у власний капітал підприємств. Це, безперечно, позначилося на розвитку інвестиційної сфери, яка вважається досить специфічною порівняно з іншими країнами.
Небанківські кредитно-фінансові установи знаходяться на другому рівні грошово-кредитної системи, а контроль за їхньою діяльністю покладений на Федеральне управління контролю, яке підпорядковане Міністерству фінансів. До таких установ в Німеччині належать: ощадні каси, жироцентралі, кредитні товариства, гарантійні кредитні об’єднання, ощадні будівельні каси.
Ощадні каси у Німеччині, крім прямих економічних функцій з акумуляції заощаджень і видачі кредитів під заставу, виконують функції універсальних комерційних банків.
Жироцентралі є центральними організаціями ощадних кас регіонів. Вони оперують коштами ощадних кас і здійснюють кредитні операції. Окрім традиційних завдань, жироцентралі дедалі частіше беруть участь у фінансуванні великих промислових угод й угод зовнішньої торгівлі. За зобов’язаннями жироцентралей несуть відповідальність відповідна федеральна земля, ощадні каси і їх регіональні союзи. Державний контроль за діяльністю жироцентралей здійснюють відповідальні за це земельні міністерства.
У Німеччині досить поширене кооперативне кредитування. Кооперативні фінансово-кредитні товариства пропонують універсальний асортимент послуг своїм членам, які є здебільшого представниками середніх верств населення. Діяльність цих установ зосереджується на одержанні безстрокових і ощадних вкладів та на видачі короткотермінових і середньотермінових кредитів своїм членам.
Гарантійні кредитні об’єднання – це організації самодопомоги підприємств середнього рівня. Основне завдання цих установ полягає в наданні необхідних фінансових ресурсів дрібним і середнім підприємствам. Крім того, гарантійні кредитні об’єднання надають гарантії на випадок збитків для підприємств у сфері торгівлі й промисловості.
Ощадні будівельні каси спеціалізуються на фінансуванні будівництва житла. Головна перевага таких установ - низькі відсоткові ставки за кредитами.
Особливість організації сучасної грошово-кредитної системи Франції полягає в тому, що у країні в законодавчому порядку відсутній розподіл кредитних інститутів на банківські і небанківські, проте законодавче закріплена різниця між кредитними установами – які мають право приймати вклади до запитання і терміном до двох років і які такого права не мають. Серед кредитних інститутів, які не мають права приймати вклади до запитання – установи споживчого та житлового кредиту, а також лізингові, іпотечні, факторингові компанії.
У Франції до небанківських кредитно-фінансових установ належать: ощадні каси, кредитні кооперативні установи, каси муніципального кредиту.
Ощадні каси у Франції можуть бути приватними та державними. Приватні створені згідно з законом 1935 р. Державні входять до складу Державної національної ощадної каси. Ощадні каси приймають депозити і надають кредити фізичним особам та організаціям некомерційного характеру, а за законом 1987 р. і деяким фірмам, чиї акції не котируються на біржі. Свої ресурси депозитно-ощадні каси також формують за рахунок ресурсів пенсійних кас і страхових компаній.
Серед кредитних кооперативних установ за сумою активів перші два місця посідають кредитні кооперативи, що пов’язані з Національною касою сільськогосподарського кредиту і Центральною касою народних банків.
Організація сільськогосподарської кредитної кооперації є триступінчастою системою. Її основа - місцеві кооперативні каси, які об’єднуються на регіональному рівні в організації. Верхньою ланкою є Національна каса сільськогосподарського кредиту, яка контролює діяльність регіональних і місцевих кас, але сама контролюється державою. Вона є фінансово автономною державною організацією, капітал якої мобілізується шляхом випуску облігацій, вільних коштів регіональних кас, кредитів держави і позик Банку Франції. Національна каса сільськогосподарського кредиту спеціалізується на операціях з надання позичок регіональним касам.
Кредитні кооперативи об’єднують дрібних промисловців та торговців і називаються народними (популярними) банками. Перший такий банк було створено у 1878 р. Їх діяльність контролює «Центральна каса народних банків», яка управляє вільними коштами народних банків, надає їм позички, є розрахунковим центром, а також виконує ряд інших операцій.
Каси муніципального кредиту – це державні установи, підпорядковані одночасно місцевим префектурам та Міністерству фінансів. Свій сучасний статус вони дістали за законом 1992 p., згідно з яким каси мають право здійснювати банківські операції з приватними особами, а також деякі операції для юридичних осіб. Їхні активи становлять незначну частку в сукупному кредитному обсязі Франції.
Небанківські
фінансово-кредитні
установи в кожній
країні мають певні
особливості. Так, до
небанківських кредитно-
Досвід
європейських країн
буде корисним для
України, де поступово
формується власна система
небанківських фінансово-
3.2 Державне стимулювання діяльності фінансово-кредитних інститутів
Зосередивши зусилля виключно на банківській системі, держава залишає напризволяще фінансові установи небанківського сектора, послугами якого користуються мільйони громадян. Приверненню уваги громадськості до незбалансованості дій держави у сфері фінансової політики було присвячено прес-конференцію «Фінансовий ринок: проблеми взаємодії фінансових установ банківського та небанківського секторів та їхньої відповідальності перед клієнтами», яка відбулася 24 березня 2009 р. в Українській асоціації інвестиційного бізнесу.
Представники небанківського фінансового сектора, зокрема, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та їхні клієнти нічим не відрізняються від клієнтів банків. Однак з початку кризи вони незаслужено залишаються поза увагою держави та міжнародних експертів. Це дивна ситуація, оскільки в інших кранах прийнято рятувати, в першу чергу, інституційних інвесторів, якими є інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, страхові компанії, які інвестують безпосередньо в економіку країни.