Вексельні розрахунки та перспективи їх розвитку в банківській системі Україн

61

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький національний університет

Кафедра фінансів і банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

“Вексельні розрахунки та перспективи їх розвитку в банківській системі України”

КРФК. 007105.00.00.00

Студентка групи ФК-07-1 ____________________________________Стадніка А.А

( підпис, дата )

Керівник

асистент ___________________________________________________ Безвух С. В. 

( підпис, дата )

2011

Зміст

Вступ                                                                                                                                 3

1 Теоретичні основи вексельних розрахунків в банківській системі               5

1.1 Сутність та основні закономірності розвитку вексельних розрахунків               5

1.2 Різновиди векселів та класифікація операцій з їх використання в банківській системі                                                                                                                            11

1.3 Нормативно-правове регулювання вексельних розрахунків                              19

2 Аналіз, механізм здійснення та перспективи розвитку вексельних розрахунків в банківській системі України                                                                                         25

2.1 Аналіз операцій із вексельних розрахунків в банківській системі України      25

2.2 Механізм здійснення вексельних розрахунків                                                     32

2.3 Проблеми використання та перспективи розвитку вексельних розрахунків в банківській системі України                                                                                         38

3 Аналіз діяльності Першого Українського Міжнародного банку за                  2008-2009 роки                                                                                                               44

Висновки                                                                                                                         57

Список використаної літератури                                                                                  59

Додатки

Вступ

Розвиток української економіки, тобто перехід до ринкової економіки, сприяв розвитку нових та раніше забутих фінансових інструментів. Одним з найбільш поширених фінансових інструментів, що набуває все ширшого застосування, є вексель.

З векселем за своєю історією та значенням не може зрівнятися жоден з інструментів  сучасного  фінансового  ринку,  крім,  природно, самих грошей, у всіх численних  проявах  їх  економічних  функцій.   Власне,  розвиток вексельного  обігу  певною  мірою  обумовив   перетворення   всіх   грошових розрахунків  у  безготівкову  форму.  Роль  і   значення    векселя   завжди підтримувалися  вексельним   правом   і  забезпечувалися  державою.

В сучасних умовах фінансової кризи, коли має місце зменшення обігових коштів, використання векселів на підприємствах стає актуальним. В умовах фінансової нестабільності в період скорочення інвестицій та кредитування вексель може використовуватись як засіб відстрочки платежу, забезпечуючи збереження договірних зв’язків між суб’єктами господарювання. Використання вексельних форм розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності слугує утриманню валюти в Україні.

Для подолання економічної нестабільності суб’єкти господарювання повинні використовувати всі можливості для розширення діяльності і вчасного проведення розрахунків, в тому числі і з допомогою векселів.

Вексель як унікальний фінансовий інструмент здатний подолати не лише організаційні труднощі, а й забезпечити вирішення складних господарських та фінансових питань, зокрема подолання неплатоспроможності, підвищення оборотності обігових коштів, стримування темпів інфляції тощо.

Особливе роль вексель відіграє в банківській системі, оскільки за його  допомогою здійснюються залучення додаткових коштів. Вексель банківській діяльності відіграє особливе значення та широко ними застосовується, оскільки має переваги перед ощадним (депозитними) сертифікатами та депозитами. Це пояснюється меншою відсотковою ставкою за векселем, чим  відсотки за депозитами та більшою ліквідностю, ніж  ощадні (депозитні) сертифікати.

Аналіз останніх наукових досліджень показав, що дане питання є досить актуальним і поширеним серед українських  вчених, оскільки останнім часом вексельні розрахунки здійснюються все частіше. Серед них А. М. Мороз,             М.І. Савлук,  М. Ф Коваль,  О. В.  Васюренко,  А. Емельянов,   Т. Рудненко  інші.

Метою курсової роботи є здійснення комплексного аналізу сутності векселів, вексельних розрахунків та визначення основних видів операцій з векселями, що  здійснюються банками.

Основними завданнями курсової роботи є:

–        визначення сутності та основних закономірностей розвитку вексельних

розрахунків;

–        розгляд   основних   видів   векселів та операцій з їх    використання  в

діяльності;

–        дослідження   нормативно-правової бази, що   здійснює  регулювання

вексельних розрахунків;

–        аналіз операцій з вексельними розрахунками в банківській діяльності

України;

–        характеристика механізму здійснення вексельних розрахунків;

–        визначення проблем використання та перспектив розвитку вексельних

розрахунків в банківській системі України.

Предметом дослідження виступає вексель та вексельні розрахунки в банківській системі.

Об’єктом дослідження – особливості здійснення вексельних розрахунків економіці держави та, зокрема, в банківській системі.

1 Теоретичні основи вексельних розрахунків

1.1      Сутність та основні закономірності розвитку вексельних розрахунків

Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, інших боргових зобов'язань є однією з головних ознак ефективного функціонування економіки в цілому і кожного суб'єкта окремо. Тому у всіх країнах багато уваги надається організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, в центрі яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.

В залежності від форми використання грошових коштів всі розрахунки поділяються на дві сфери: готівкових розрахунків – яка обслуговується законними грошовими знаками держави; безготівкових розрахунків – яка обслуговується платіжними засобами в депозитній формі у формі комерційних боргових забов'язань (вексель, чек, банковський сертифікат).

Жодний з інструментів сучасного фінансового ринку, крім, звичайно, самих грошей у всіх численних проявах їхніх економічних функцій, не може зрівнятися по своїй історії і значенню з векселем, що основою вексельних розрахунків, тому розглянемо особливості розвитку та характеристику векселів.

Історично, виникнення векселя та відповідно  розвиток вексельних розрахунків сягає античності. Перші згадки зв'язані з Древньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні зв'язки між обмінювачами в різних містах. Нестача наявних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих переходів призвели до того, що купець одержував розписку від одного обмінювача в тому, що він одержить борг в іншому місті у іншого обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку.

По своїй суті така розписка була переказним векселем. Такі векселі широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст., коли вона вважалася центром господарської і фінансової діяльності. Саме тому, Італія і вважається батьківщиною векселів [11, c. 345].

Взагалі, у розвитку вексельних відносин можна виділити декілька періодів.
Перший період історії вексельних відносин може бути названий італійським. Італійський він не тільки тому що відбувається в Італії, але і з іншої причини: практика вексельних розрахунків, навіть наскільки вона проникає і за межі Італії, знаходилась в руках італійських обмінювачів-банкірів. А тому до італійського періоду повинна бути віднесена і подальша епоха в розвитку векселя та вексельних розрахунків,  – епоха ярмарків у Шампані (XIII ст.), та особливо ярмарків Бургундії і ярмарків у Безансоні (XIV - XVI стст.). До кінця італійського періоду, тобто до кінця XVI - початку XVII ст., вексель майже цілком сформувався. Вексель використовується не тільки для переказу грошей, але і для інших цілей, але використовується, не виходячи з рук італійських банкірів: ніхто не може застосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не прибігаючи до участі банкіра; останній є потрібним або в ролі трасанта, або в ролі ремітента, або пред'явника, або в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятлива сторона: вексель та правила його обігу вироблювались в обстановці єдиної банкірської техніки.

Новий період у розвитку векселя – період індосаменту, цієї спрощеної форми і своєрідного способу передачі векселя. Сцена нового періоду вже не Італія, а центр та північ Європи, насамперед Франція, а потім Голландія, Німеччина й Англія. Перша звістка про індосамент відноситься до початку XVII ст.,  а остаточно він визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі Людовика XIV у  1673 році та у 1682 році – у зразковому для того часу Вексельному Статуті Лейпцигу.

Індосамент визволив вексель із рук банкірів і передав його в розпорядження торговців як знаряддя торгового кредиту. Відтепер головна функція векселя – покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при покупці товарів, і таким чином сприяти обігу грошей (цінностей).

Далі розвиток векселя продовжився в Німеччині, що був  занесений з Італії та Франції.  Вексель з'явився в Німеччині поза тією обстановкою та поза тією технікою, у яких він виник в Італії, а потім розвивався у Франції. З усіх особливостей векселя привертало увагу те, що:

–        це письмове документоване грошове зобов'язання;

–        воно наділене особливою швидкістю і суворістю стягнення;

–        таку суворість можна додати всякому борговому документу, досить лише

позначити його векселем.

Отже, вся сила у позначці – “вексель”, її однієї досить, щоб перетворити у вексель будь-який письмовий документ, що містить в собі зобов'язання на гроші.

В Росії вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг, знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вже при Петрові II, у виданому при ньому вексельному статуті, векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут і є перший, введений у Росії, за розпорядженням уряду, у вигляді твору, виданого 16-го травня 1729 р. німецькою та російською мовами. В основу цього статуту покладено сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя [11, c. 346-348].

В Україні використання векселів у господарському обороті почалося з 1992 році.

Векселі є невід’ємними  елементами грошового обігу. Без них не можливо ефективно здійснювати міжгосподарські розрахунки і вийти з платіжної кризи. Однак функціонування вексельного обігу в Україні пов'язане з певними труднощами. Причини тут різні: брак традиційних навичок у здійснені розрахунків векселями; ненасиченість ринку відповідною товарною масою; неплатоспроможність та недисциплінованість багатьох господарських організацій.

Варто зазначити, що  поки комерційні банки активно не працюють із векселями, адаптувати вексель до умов чинної системи розрахунків буде важко. Хоча на даний час операції з векселями уже поетапно впроваджуються у практику діяльності комерційних банків.

Векселем визначається цінний папір, який засвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого вказаного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням зазначеного у векселі строку відповідну суму володарю векселя (векселедержателю) [6, c.152]. Таким чином, вексель є безумовне, абстрактне, суворе формальне зобов'язання або наказ сплатити відповідну суму грошей.

При цьому основними учасниками (суб'єктами) економічних відносин при розрахунках векселями є [8, c.153]:

–        векселедавець (трасант, перший набувач векселя, кредитор) – особа, яка

видає вексель з наказом здійснити платіж;

–        платник (трасат, платник) – особа, яка отримує наказ заплатити;

–        векселедержатель (ремітент, перший покупець векселя) – особа, на користь якої видано вексель.

Особливість векселя як цінного папера полягає в тому, що він є суворо формальним документом. З одного боку, щодо нього діє правило: чого немає у векселі, того не існує, з іншого – дефект форми векселя спричиняє його недійсність без попереднього визнання данного факту з боку суду. Ця особливість одержала також назву вексельної суворості. Та недійсність векселя є відносною: недоліки форми векселя забирають від нього тільки “вексельну силу”, але не можуть перешкодити розгляду такого векселя як ділового документа іншої ділової природи (наприклад, боргової записки).