Вексельні розрахунки та перспективи їх розвитку в банківській системі Україн

З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 року був виданий Указ Президента України «Про розширення сфери обігу векселів», який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов’язань на один вексель. Розмір зобов’язань встановлюється за згодою суб’єктів підприємницької діяльності [10, c. 46].

Наступним етапом розвитку вексельного oбiгy стало запровадження у  1996 році випуску та застосування казначейських векселів, яке, на думку його ініціаторів, мало одночасно розв'язати проблему бюджетного фінансування та погашення податкової заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності – кредиторів бюджетних організацій. Крім цього, казначейські векселі, які на першому етапі свого oбігy виконували функцію бюджетного фінансування, на другому етапі прирівнювалися до звичайних векселів суб'єктів підприємницької діяльності і виконували функцію засобу розрахунку або товару.

На жаль, спроба розв'язання проблеми неплатежів шляхом запровадження казначейських векселів не дала позитивних результат. Однією з причин, що призвели до скасування казначейських векселів через їх неефективність у розв'язанні проблеми неплатежів, було протиріччя між спробою державних органів подолати платіжну кризу, забезпечивши бюджетне фінансування хоча б у вигляді казначейських векселів, та небажанням бюджету викуповувати власну заборгованість у повному обсязі, випускаючи казначейські векселі на всю суму цієї заборгованості.

Навіть обмежений випуск казначейських векселів призвів до суттєвого

скорочення грошових надходжень до бюджету. Тому Указом Президента України від 24 грудня 1999 року № 1618/99 "Про скасування постанов Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1998 року № 1573 та від 6 березня 1999 року № 321" oбіг казначейських векселів в Україні було скасовано, оскільки він призводив "до поширення не грошових форм розрахунків з Державним бюджетом України".

Нормативним документом, що регулює  здійснення вексельних розрахунків в банківській діяльності є Положення “Про операції банків з векселям “ від 28 травня 1999 року № 258, основною метою якого є спрощення, уточнення і модернізація правових норм, що регулюють операції банків з векселями [3]. Це Положення визначає загальні умови, правила і порядок проведення банками на території України операцій з векселями, що номіновані в національній валюті України і складені в Україні і підлягають оплаті на території України  та не поширюється на операції банків з векселями, що номіновані в іноземній валюті та, при здійсненні яких банк виступає платником за векселем.

Наступним законодавчим документом, що регулював вексельні розрахунки є Закон України “Про обіг векселів в Україні”, що набув чинності 5.04.2001 року. 

Даний Закон став першим національним документом на рівні закону, що регулює вексельний обіг в Україні [1].

Закон визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних і простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов’язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про  переказні та прості векселі, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні та прості векселі. Проте, недоліком даного  Закону є те, що він не наводить тлумачення сутності векселя.

Проте, даний закон чітко визначає, що підставою для виникнення зобов’язань з видачі векселя слугує договір. Відповідно до статті 4 ЗУ “Про обіг векселів в Україні” умова проведення розрахунків із застосування векселів обов’язково повинна бути відображена у відповідному договорі, який укладений у письмовій формі.

Наступним нормативним документом виступає Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок”, введений в дію 23.02.2006 року, в основу якого покладено деякі положення  Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”, що на даний час втратив чинність і який визначав вексель як цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Проте,  ЗУ “Про цінні папери і фондовий ринок” (далі – Закон) у статті 14 уточнює визначення векселя, і визначає як цінний папір,  який посвідчує безумовне  грошове зобов'язання  векселедавця  або  його  наказ третій особі сплатити після настання строку  платежу  визначену  суму  власнику  векселя (векселедержателю) [2]. Як видно, Закон, регламентує можливість використання переказного векселя  та існування ремітента.  Проте,  дане визначення містить певний недолік, а саме: чітко не визначено строку платежу, що суперечить Уніфікованому закону про прості та переказні векселі (далі – УВЗ). Поняття “після строку платежу” порушує права векселедержателя-кредитора, оскільки є несумісним з процедуру протесту векселя, яка фіксує невиконання зобов’язання платника за векселем.

Ще одним недоліком є трактування векселя лише як цінного паперу, оскільки вексель також виконує функцію платіжного інструмента та боргового зобов’язання.

Вексельні операції комерційних банків регулюються, крім вище наведених. Законами України: “Про банки і банківську діяльність”, “Про підприємства в Україні”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. Механізм здійснення банками операцій регламентується Положенням   “Про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України” затверджене постановою Правління НБУ від 16.12.2002 №508.

Але слід відмітити, що нормативно-правова база регулювання вексельних розрахунків потребує вдосконалення. У зв’язку з цим Державною  комісією з цінних паперів та фондового ринку  02.02.2009 р. було прийнято “Основні напрямки розвитку цивілізованого обліку векселів в Україні як антикризовий захід”, де прописані основні напрямки удосконалення вексельного обігу.

Як уже зазначалося, умови розрахунків векселем обов’язково повинні бути зафіксовані в письмовій формі у  договорі. Але умови щодо вексельної форми розрахунків можна відразу занести до договору (купівлі-продажу, поставки, підряду тощо). Це можливо якщо вже при підписанні договору відомо, що оплата буде проведена векселями. Якщо форма розрахунків ще точно не відома в договорі можна обумовити вексельну форму розрахунків  як альтернативну. В іншому випадку необхідно підписати додаткову угоду до вже укладеного договору.

Потрібно зауважити, що при вексельній формі розрахунків в договорі  слід детально описати всі реквізити векселя.

Фізична передача векселя засвідчується підписанням Акта приймання-передачі. Форма цього документа законодавством не затвердження, тому підприємства складають її у довільній формі.

Від імені юридичних осіб вексель підписується власноручно керівником ті головним бухгалтером або уповноваженої ним особи, яка повинна мати довіреність на підписання векселя. А сам факт підписання векселя на підставі довіреності відображається у векселі.

В обов’язковому порядку кожен виданий вексель повинен бути зафіксований у Реєстрі виданих векселів.

Таким чином,  нормативна база, що здійснює  регулювання операцій з векселями потребує вдосконалення,  оскільки на даний час відбувається деяке  стримування розвитку вексельних розрахунків в Україні.

2 Аналіз, механізм здійснення та перспективи розвитку в банківській системі України

2.1 Аналіз операцій із вексельних розрахунків в банківській системі України

Глобальна фінансова криза не оминула Україну. Вона охопила економіку, банківський сектор,  страховий бізнес,  фондовий ринок. Це призвело до  повернення на фондовий ринок, забутого інструменту – векселя.

З метою активізації та розвитку вексельного обігу в країні в умовах фінансової кризи і зниження фінансових ризиків Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку(ДКЦПФР) розробила і затвердила своїм Рішенням від 2.02.09 р. №226 ”Основні напрями активізації цивілізованого обігу векселів як антикризового заходу”, що повинна забезпечити удосконалення нормативно-правової бази та відкритість інформації щодо обігу векселів.

Недосконалість статистики щодо вексельного обігу в Україні та закритість статистики щодо операцій банків із векселями не дають можливості для детального аналізу й тим більше прогнозування стану вексельного обігу та його впливу на економіку.

Банки здійснюють операції на ринку цінних паперів з метою накопичення грошових коштів і нормалізації в системі грошового обігу. Більшість банків активно виступають емітентами цінних паперів і укладають угоди  через фондову біржу, так і на позабіржовому ринку цінних паперів.

Для детального аналізу операцій банків з цінними паперами розглянемо обсяги здійснюваних операцій, що наведені в таблиці 2.1 [7].

Таблиця 2.1 – Обсяги операцій банків з цінними паперами          

    у міліонах гривень

Отже, протягом 2007-2009 року обсяги операцій банків з цінними паперами досить динамічно зростали. Так,  в 2009 році  обсяги операцій зросли на 197,9 % порівняно з 2007 роком. Слід зауважити, що зростання пов’язане зі збільшенням цінних паперів  у  портфелі на продаж – у  2009 році питома вага даного портфеля в загальному  обсязі операцій з цінними паперами становить 80,8%.  Даний обсяг свідчить, що банки в основному займаються  перепродажем цінних паперів та відповідно отримують торговельний дохід у вигляді різниці між ціною продажу та купівлі, що є менш ризиковим порівняно з іншими операціями з цінними паперами.

Важливим також є місце банків на ринку цінних паперів відповідно до обсягів здійснюваних операцій. Для визначення даного місця розглянемо обсяги  виконаних договорів торговцями цінними паперами (ТЦП) з розподілом за видами торговців цінними паперами (таблиця 2.2) [29].

Таблиця 2.2 – Обсяги виконаних договорів ТЦП з розподілом  за видами торговців цінними паперами                                                                           

У міліонах гривень