Детінізація економіки як напрямок уникнення загрози національній безпеці держави

     Вступ

     Тема  даної курсової роботи є „ Детінізація економіки як напрямок уникнення загрози національній безпеці держави”. Предметом вивчення - розвиток економіки загалом, такого поняття як „тіньова економіна” та методи боротьби із нею. Мета роботи передбачає ґрунтовне вивчення самого поняття „тіньова економіка”, її детінізація; вивчення соціально-економічних причин і наслідків розвитку тіньової економіки в Україні; а також з’ясування основних методів детінізації економічної системи з урахуванням зарубіжного досвіду та визначити напрями удосконалення регулювання тіньового сектора в аспекті уникнення загрози національній безпеці держави.

     Актуальність теми очевидна - детінізації економіки, наявність якої призводить до прямих збитків держави та має низку негативних наслідків: відсутність технічного переоснащення, скорочення інвестицій тощо. От чому тіньова економіка, як неконтрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей, є важливим об’єктом дослідження та пильної уваги органів влади з метою її детінізації. Глобалізація тіньових соціально-економічних відносин, приховування фінансових результатів від оподаткування та використання їх у корисливих особистих і групових інтересах впливають на поглиблення економічної кризи, зростання корупції, криміногенного потенціалу. Економічна діяльність в тіньовому секторі здійснюється поза законом, що унеможливлює стабільний розвиток суспільства та набуває особливої актуальності у зв’язку з формуванням державної незалежності України. У роботі розглядаються тенденції, причини, наслідки, вплив тіньової економіки на макроекономічне середовище, наводяться приклади зарубіжного досвіду протидії легалізації тіньових доходів, становлення національної системи та напрями державної політики з питань детінізації економіки.

     У роботі постараємось дати повні та вичерпні відповіді на поставлені завдання, а також з’ясувати що ж таке „тіньова економіка”; шляхи виведення  державної економіки з „тіні”; перейняти досвід сусідських держав та багато іншого…

1. Поняття та структура тіньової економіки

     Тіньова економіка в онтологічному аспекті  – явище не нове. Вона виникає  разом із виникненням перших держав, її історична доля нерозривно пов’язана  з існуванням державної форми  організації суспільного життя.

     Розвиток  доіндустріального суспільства і його перехід в індустріальне сприяв тіньовій діловій активності у різноманітних її проявах. Так, деякі форми капіталістичного виробництва (наприклад, „розпорошена” мануфактура) становили „підпільну” противагу легальному цеховому ремеслу, піратство поширювалося в ХVI – ХVIII ст. в Середземному та Карибському морях, Індійському океані, завдаючи чималої шкоди морським перевезенням, казнокрадство та корупція були присутні в усіх абсолютистських державах. Певною мірою тіньова ділова активність була реакцією на наступ влади вельмож, яка ще не мала належного інституційного оформлення. Капіталізм у власному розумінні слова міцно вкоренився лише після того, як „протестантська етика” санкціонувала гонитву за багатством у формі „чесного бізнесу”, що допускала конкуренцію і не заперечувала насильства. Епоха нового часу завершується узаконенням одних форм тіньового бізнесу (наприклад, банківської діяльності - колишнє лихварство) і посиленням боротьби з найбільш кримінальними його формами (комп’ютерним піратством, корупцією тощо). [3, с.25]

     Новий етап розвитку тіньової економіки спостерігається  у другій половині ХХ ст., що пов’язується з глобальною трансформацією світового  господарства. У розвинених країнах  іллегалізація економічної діяльності в середині ХХ ст. викликана залученням цих країн до індустріального та інформаційного суспільства. У соціалістичних країнах різке зростання тіньового сектору виявилося результатом недосконалості директивно-планової моделі економіки порівняно з ринковою. Лаконічне пояснення основної причини істотної тінізації соціалістичного господарства дає американський економіст М. Олсон: „Якщо відсутня приватна власність, то всі громадяни матеріально зацікавлені у розкраданні господарства, але ніхто не зацікавлений особисто у його збереженні”. Загалом, еволюція неформальної економічної діяльності відображає загальні закономірності історичної еволюції соціально-економічних систем, які узагальнено можна подати у характерних ознаках, що викладені нижче.

     Насамперед  зазначимо, що ступінь розвитку економіки  безпосередньо пов’язаний з рівнем регламентації господарської діяльності. Досить значна регламентація спостерігалася в імператорському Китаї і  меркантилістських державах Західної Європи нового часу, які застосовували різні моделі регуляторного державного впливу. В античному ж суспільстві, що вважається яскравим прикладом економічної демократії, неформальна економіка взагалі не була зафіксована.

     Перші спроби врахувати тіньові процеси  на галузевому рівні були здійснені  у 70-ті роки у Науково-дослідному технохімічному інституті побутового обслуговування Міністерства побутового обслуговування РРФСР. Ці розрахунки виконували з метою визначити загальний обсяг побутових послуг, який отримувало населення, з урахуванням послуг приватних осіб. Логічним проводженням цієї роботи, але вже на макрорівні, стали дослідження обсягів неофіційних послуг на початку 80-х років ХХ ст. Однак до кінця десятиріччя уявлення про тіньові процеси як системне явище в СРСР відкидалися і офіційно заперечувались. На противагу цьому з 70-х років починають поступово розгортатися неофіційні дослідження феномена тіньової економіки, невраховування якого стає вже некоректним при проведенні аналізу реальних соціально-економічних процесів. [20, с.111]

      Аналізуючи  ретроспективу розвитку цього явища  зазначимо, що небагато дослідників  розглядають історичну еволюцію або циклічність його динаміки. Але з точки зору інерційності розвитку соціально-економічних систем для прогнозування обсягу і ролі тіньового сектору за сучасних умов необхідно визначити загальноісторичні тенденції і закономірності його формування і розвитку. Американський економіст Е. Фейг наводить абстрактну модель, що відображає динаміку співвідношення зареєстрованого і незареєстрованного секторів гіпотетичної економіки від натурального господарства до сучасної „держави загального добробуту”. Він виділяє дві основні складові тіньової економіки:

• економічна діяльність, що є легальною, не прихованою, але й такою, що не підлягає оподаткуванню і не враховується офіційною статистикою;
• протизаконна, свідомо прихована економічна діяльність.

     До  першої складової, як правило, відносять  виробничу діяльність у домашніх господарствах, надання послуг на епізодичній  основі, невеликі підробітки (ремонт будівель власними силами, догляд за дітьми, доход, що отримується з присадибних ділянок, тощо). Така діяльність не враховується державною статистикою і не входить при розрахунках до валового національного продукту (і його похідних). Цей сектор тіньової економіки в багатьох наукових роботах отримав назву „неформальна економіка”.

     Друга складова у згаданій праці називається  „підпільною економікою” і включає  заборонену в державі економічну діяльність, кримінальні діяння, а  також усі інші види діяльності, які повинні враховуватися і  контролюватися державою, однак суб’єкти такої діяльності умисно її приховують для ухилення від оподаткування або з іншою протиправною метою. До такої діяльності відносять отримання прихованих доходів, заборонені види економічної діяльності, нелегальне виробництво товарів чи надання послуг, шахрайства, відмивання доходів злочинного походження, наркобізнес, проституцію, торгівлю людьми тощо.

     З урахуванням цього, конкретизуємо модель Е. Фейга щодо розвитку лише неформальної економічної діяльності (рис. 1.1). В основу модифікованої моделі, як і в моделі Е. Фейга, покладено припущення, що історичний розвиток суспільства пов’язаний із поступовим посиленням державного регулювання господарського життя і, відповідно, з розширенням економіки як реакції на виклик „апарату насильства” з боку держави. 

Рис. 1.1. Модель історичної динаміки співвідношення неформального

та  інших секторів суспільного  виробництва [3,c.27] 

    Подібну структуру тіньової діяльності подає американський економіст Д. Блейдс, на думку якого, до тіньової економіки відноситься:

• виробництво цілком легальної продукції, що приховується від влади у зв’язку з небажанням сплачувати податки;
• виробництвом заборонених товарів і надання заборонених послуг;
• приховувані доходи в натуральній формі. [2, c.5]

    На  думку Д. Блейдса, сама несплата податків від незабороненої економічної  діяльності робить найбільший внесок у обсяг тіньової діяльності. Ним  запропоновано враховувати обсяги незаконної діяльності у системі національних рахунків.

    Активне опрацювання проблеми тіньової економіки  у 90-ті роки призвело до умовного її поділу на два табори, які В. Рутгайзер  залежно від системи поглядів запропонував визначити ліквідаторами  і конструктивістами.

    Ліквідаторський підхід (репресивний) як науковий напрямок дослідження тіньової економіки  формувався під впливом панівної ідеологічної доктрини, яка не знаходила  місця системній застосування при  соціалізмі як елемента власної основи його базових відносин. Звідси необхідність застосування радикальних методів протидії тіньовій економіці. В подальшому цей напрям доктринально еволюціонував, але особливості зазначеного підходу до вирішення проблеми тіньової економіки в сучасному суспільстві принципово не змінилися. Сутність його можна звести, з одного боку, до надлишкової сатанізації феномена тіньової економіки, віднесення до неї лише кримінальних проявів, принципової неможливості будь-яких відносин з її суб’єктами щодо зміни характеру опозиції державна влада – тіньова економіка і необхідності застосування дієвої системи інструментарію кримінально-правового обмеження.

    Один  із фундаторів розроблення проблем  тіньової економіки Ю. Козлов вважав, що „тіньова економіка складається  не тільки з кримінальних секторів, пов’язаних із безперервним зростанням протягом останніх десятиріч економічної (перш за все, організованої) злочинності – розкрадань, хабарів, приписок, спекуляції, контрабанди, порушень правил валютних операцій тощо. Як вельми складне утворення, тіньова економіка охоплює і численні різновиди пільгового підприємництва, що не підпадають під дію статей кримінальних кодексів країн світу (наприклад, несанкціонована індивідуально-артільна діяльність, приватне та колективне підприємництво на базі орендно-підрядних відносин у сільському господарстві тощо)”. Однак абсолютна більшість видів тієї тіньової ділової активності залишається все ж явно протиправною, тобто пов’язаною із систематичними порушеннями як чинних норм права (адміністративного, трудового, цивільного, господарського), так і відомчих актів, що регулюють господарську діяльність. Навіть не кримінальні сфери тіньової економіки залишаються вельми криміногенними – за певних умов протиправні прояви неминуче переростають у злочинні.

    Відповідно  до зміщення видів та сфер тіньової діяльності у бік найбільш соціально небезпечних вчений будує її соціальну структуру. Так, основну її частину, на його думку, становлять „підпільні мільйонери”, „еліта” загально-кримінальної організованої злочинності, „апарат” організованої злочинності – свого роду „менеджери” тіньової економіки, низові виконавці - „солдати” професійної й організованої злочинності. Не зупиняючись на некоректності віднесення до тіньової економіки фігурантів загальнокримінальної злочинності, зазначимо, що, безумовно, „важкі” в аспекті соціальної небезпеки сектори та соціальні групи тіньової економіки повинні прикути увагу дослідника, боротьба з ними є основною функцією держави, системи національної економічної безпеки. Однак це не має прямого відношення до проблеми встановлення та розкриття сутності механізмів тіньової діяльності, її рушійних сил та джерел функціонування, зростання. [20, c. 113-114]

    Штучне  підсилення небезпеки, яка виходить із кримінальної частини тіньової діяльності, відштовхує нас від дійсного коріння цього феномена, не дає можливості обрати ефективні засоби протидії. Цей підхід передбачає розширення та посилення відповідної системи контролюючих та правоохоронних підрозділів МВС, СБУ, податкової інспекції, податкової міліції, ДКРС, митної служби, підрозділів Міністерства фінансів тощо, формування системи тотального контролю, посилення репресивності чинного законодавства. Репресивний підхід заганяє політику протидії тіньовій економіці у вузьке коло проблем, які не мають рішення: тіньова економіка – репресивні кримінально-правові обмеження – зростання тіньової економіки – посилення кримінально-правових обмежень і таке інше.

    Сутність  конструктивного (радикально-ліберального) підходу до вивчення тіньової економіки  та розроблення відповідної політики щодо її місця в системі реформування соціально-економічних відносин принципово відрізняється від попереднього. Стрижневим елементом доктрини, на якому базувалися (і базуються) прихильники даного підходу, є критика горезвісної адміністративно-командної системи, необхідність її тотального знищення і можливість використання її як знаряддя руйнації тіньової економіки.

    Помилкова доктринна установка на злам адміністративно-командної  системи засобами тіньової економіки  зумовила і суттєві прорахунки в  оцінці перспектив розвитку тіньової економіки, її основних соціальних та кримінальних тенденцій розвитку. Так, вважалося, що „привабливість та живучість тіньової економіки так само, як і ефект, який вона приносить для її учасників, пояснюється і тим, що в ній людина в принципі знаходиться відповідно до своїх можливостей на відміну від офіційної економіки”.