Детінізація економіки як напрямок уникнення загрози національній безпеці держави

      Першорядне  значення тут мають створення  сприятливих умов для легальної  економічної діяльності та формування „економіки довіри” на основі максимального врахування інтересів усіх суб’єктів господарювання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Основні методи детінізації  економічної системи (з  використанням зарубіжного  досвіду)

      Фундаментальною стратегічною метою України є  побудова суспільства європейського рівня і європейського типу, а отже – і соціально орієнтованої ринкової економіки європейського зразка. Цілком очевидно, що це неможливо без вирішення однієї з найбільших проблем української економіки – зниження рівня її тінізації.

      Тіньова економіка чинить значний негативний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування тіньової економіки  неможливі проведення економічного аналізу на макро- і макрорівнях, прийняття ефективних управлінських та законодавчих рішень. Ігнорування такого суперечливого та полісистемного явища, як тіньова економіка спричиняє серйозні помилки при визначенні макроекономічних показників та неадекватну оцінку найважливіших процесів і тенденцій, тактичні та стратегічні прорахунки у забезпеченні конкурентоспроможності економіки.

      Проблеми  детінізації давно виносились на порядок денний як один з основних пріоритетів, проте для переходу до системних дієвих кроків на практиці здебільшого не вистачало політичної волі. Навіть після 15 років незалежності нашої держави (коли така політична воля є) заходи з подолання тіньових явищ в економіці залишаються переважно реакційними, репресивними та симптоматичними.

      На  часі здійснення активної системної  наукової розвідки, розробка практичних моделей оцінювання дійсного рівня тінізації та шляхів його зниження. Це підтверджує гостра актуальність проблеми детінізації економіки, яка визначається сьогодні дією таких взаємопов’язаних між собою факторів.

1. Україна, як більшість країн – республіка колишнього СРСР є країною з критичним рівнем тіньової економіки та корупції. Можна з упевненістю стверджувати, що жодна галузь виробництва не позбавлена впливу тіньової економіки, а корупція є основним методом конкурентної боротьби.
2. Ретельне вивчення принципів тіньової економіки та механізмів діяльності тіньових ринків свідчить, що Україні необхідно розробити власну довгострокову модель розбудови держави (тобто перебудови тіньової парадержави на державу у повному розумінні цього слова).
3. З огляду на стратегічну спрямованість зовнішньоекономічного курсу України на широку інтеграцію у світове співтовариство в цілому та інтеграцію до ЄС зокрема, вагомого значення набуває вивчення і переосмислення досвіду регіональної та державної протидії негативним проявам тіньової економіки в ЄС.

      Тінізація економіки веде до розквіту правового  нігілізму, посилення процесів криміналізації економічних відносин, заміщення  прозорого державного контролю кримінальним, поширення корупції в органах  державної влади, що, зрештою, підриває довіру до держави. Украй важливо зважити на те, що проблема тіньової економіки виходить за межі суто правових відносин і має насамперед макроекономічну природу. Основними системними наслідками тінізації в економічній сфері є: втрата дієвості важелями грошово-кредитної політики через значний обсяг оборотів гривневої та валютної маси, які не регулюються засобами банківської системи; втрата дієвості фіскальними інструментами; марнотратство дефіцитних бюджетних ресурсів; зниження потенціалу соціальної політики, занепад соціальної сфери, поширення тіньової зайнятості, зростання диференціації доходів населення; зниження рівня нагромадження в суспільстві та втрата ним інвестиційного потенціалу, вилучення ресурсів з процесу суспільного відтворення; гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку у зв’язку з недостатнім розвитком інвестування та неефективним відтворенням людського капіталу. [9, c.56-57]

      Детінізація економіки є пріоритетним та принципово важливим напрямом сучасної економічної  політики держави. Водночас багатоаспектність та розгалуженість проявів тінізації засвідчує безперспективність методів лише „симптоматичної” протидії тінізації шляхом посилення контрольно-каральних функцій держави. Адже основними чинниками тінізації української економіки стали: висока витратність та низька рентабельність ведення бізнесу, обтяжлива податкова система, в якій фіскальна функція відіграє визначальну роль, знецінення вартості робочої сили, вузькість внутрішнього ринку та недорозвиненість ринкових регуляторів визначення ціни ресурсів та чинників конкурентоспроможності, нездатність держави забезпечити транспарентні умови діяльності та гармонізувати економічні інтереси суб’єктів економіки.

      Розробка  стратегії і системи заходів  подолання іллегальної складової  економіки України потребує розгляду низки принципово важливих методологічних аспектів. Як довели проведені дослідження, формування раціональної стратегії суспільно-економічних трансформацій, усунення негативних явищ і наслідків реформ у нашій країні не супроводжується науково-методологічним обґрунтуванням цих заходів, за винятком проблем національної безпеки України. Саме тому зупинимося на таких моментах, як: об’єкт і особливості підходів стратегічного управління процесом легалізації економіки; співвідношення стратегії легалізації як складової економічної політики з концептуальною моделлю загальнодержавної політики трансформації; оцінка можливості подолання іллегалізації чи пом’якшення її наслідків; окреслення кола завдань, до яких відноситься розв’язання проблеми іллегалізації господарської діяльності; обґрунтування стратегічних напрямів реалізації заходів протидії чинникам та передумовам посилення іллегальної складової економіки.

      Насамперед  необхідно визначитися у тому, чи може розглядатися об’єктом стратегічного  і тактичного управління іллегальна економічна діяльність, у тому числі  у секторі МСП. Слід зазначити, що дослідження зарубіжних та вітчизняних науковців щодо проблем удосконалення системи стратегічного менеджменту значною мірою стосуються мікрорівня або рівня транснаціональних корпорацій. Можливо, варто звернутися до вже існуючого зарубіжного практичного досвіду?..

      Так, наприклад, юридичне визначення малого та середнього підприємництва існує  у Польщі лише з 1999 р. Раніше представники різноманітних наукових сфер по-різному  підходили до цієї проблеми. Після входження Польщі у Європейський Союз початкове визначення малого та середнього бізнесу набуло певної зміни. Від 2 липня 2004 р., тобто після затвердження Сеймом закону про свободу господарської діяльності, прийняті такі поняття:

• мікропідприємцем вважається суб’єкт господарювання, який хоча б в одному з останніх двох звітних років відповідав таким характеристикам: працевлаштовував у середньому за рік менше, ніж 10 працівників, товарооборот та обсяг фінансових операцій, якого не перевищували 2 млн євро або сума активів якого не перевищувала 2 млн євро (в еквіваленті у злотих);
• малим підприємцем вважається підприємець, який хоча б в одному з двох останніх звітних років: працевлаштовував у середньому за рік менше, ніж 50 працівників, товарооборот та обсяг фінансових операцій не перевищували 10 млн євро або сума активів якого не перевищувала 10 млн євро (в еквіваленті у злотих);
• до категорії „середній підприємець” належать ті суб’єкти господарювання, які хоча б в одному з двох останніх звітних років: працевлаштовували у середньому за рік менше, ніж 250 працівників, товарооборот та обсяг фінансових операцій не перевищували 50 млн євро або сума активів яких не перевищувала 43 млн євро (в еквіваленті у злотих). [6, c. 45-52]

      Разом з тим мікро-, малим чи середнім підприємством не вважаються ті економічні агенти, у яких інші підприємства, державна казна, а також підрозділи територіального самоврядування утримують 25% і більше відсотків паїв або акцій; мають право на 25% і більше частки прибутку; 25% і більше голосів у Раді співвласників, на загальних зборах акціонерів або загальних зборах кооперативу.

      Крім  вище зазначених ознак, залежно від  потреб вироблено ще й інші класифікаційні характеристики. Зокрема для сплати ПДВ у 2004 р. у Польщі введено категорію „суб’єкта малого бізнесу” („małego podatnika”). Згідно зі ст. 2 закону Польщі „Про оподаткування суб’єктів малого бізнесу” від 11 березня 2004р. до цієї категорії відносять тих суб’єктів, у яких сума доходу до оподаткування не перевищувала у минулому звітному році 800 тис. євро (в еквіваленті у злотих).

      Суб’єктом малого бізнесу вважаються також  маклери, підприємства, що керують довірчими  фондами, агенти, замовники та ін. (за винятком комісійних магазинів), якщо сума комісійних зборів або інших винагород за виконані послуги (разом із сумою податку) не перевищувала у минулому звітному році 30 тис. євро (в еквіваленті у злотих).

      Вагому  роль у детінізації польської  економіки відіграє державна підтримка  малого і середнього підприємництва. Підтримка діяльності малих та середніх підприємств у Польщі є передумовою запровадження засад економічної свободи, тобто свободи вибору та здійснення господарської діяльності для всіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності. Варто зазначити, що ще за півроку до зміни політичного устрою у Польщі – 23 грудня 1988 р. – Сейм прийняв закон „Про господарську діяльність”, який протягом наступних декількох років називали „господарською конституцією”. У першому реченні цього закону наголошувалося, що „розпочати та здійснювати господарську діяльність можна і дозволено кожному на умовах рівноправності, за дотримання умов, визначених положеннями закону”. [див. додаток №3]

      Це  означало відхід від привілейованості державного сектору і тим самим  вирівнювання прав усіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності. З того часу суб’єктом господарювання може бути як фізична, так і юридична особа, якщо вона створена відповідно до чинного законодавства. Поняття „господарська діяльність” передбачало виробничу, будівельну, торговельну діяльність, а також надання послуг, що здійснювалися з метою отримання прибутку.

      Отже, правові засади економічної свободи  запроваджено ще в умовах планово-адміністративної економіки у процесі пошуку шляхів виходу з кризової ситуації внаслідок діяльності попередніх урядів. У результаті демократичних виборів до парламенту у червні 1989 р. влада в країні перейшла до представників тодішньої опозиції. Таким чином, розпочався процес трансформації економіки від державної до ринкової, що базується на принципах вільної конкуренції.

      У Новій Конституції Польщі, прийнятій 2 квітня 1997 р., зазначалося: „Ринкова економіка  базується на свободі господарської  діяльності, приватній власності, діалозі  між суб’єктами господарювання та державними інституціями і є основою економічного устрою Речі Посполитої”. У той же час зазначено, що обмеження свободи господарської діяльності допускається лише законодавчим шляхом і лише з врахуванням важливості суспільного інтересу. Від цього часу відповідно до Конституції охороняється право власності та право спадковості. Відчуження власності допускається лише за суспільної необхідності та з дотриманням умови адекватності.

      Свобода здійснення господарської діяльності сприяла швидкому зростанню малих, у тому числі сімейних, приватних фірм в усіх галузях економіки. Відтоді держава створювала, з дотриманням принципів рівноправності та конкуренції, сприятливі умови для функціонування та розвитку мікропідприємств, а також МСП переважно через: внесення змін у правові норми, що сприяють розвитку мікро-, малих і середніх підприємців, особливо у сфері одержання кредитів; формування інфраструктури підтримки підприємництва та надання консалтингових послуг; вирівнювання суспільно-правового навантаження на суб’єктів господарювання з різними формами власності; полегшення доступу до інформації, навчання та консультації; підтримку установ та організацій, що сприяють розвиткові підприємництва; полегшення співпраці мікро-, малих і середніх підприємців із зарубіжними суб’єктами господарювання.

      Державна  підтримка сектору мікро-, малих  та середніх підприємств обґрунтовується  їх місцем та визначальною роллю у  польській економіці після початку  процесу трансформації. Зацікавлення малим та середнім підприємництвом, як наслідок запровадження економічної свободи, зростало у Польщі, особливо зі сторони влади, за сприяння ЄС. Держава почала підтримувати підприємництво, при цьому малі й середні підприємства ще до того, як вони юридично були визначені.

      Крім того до державної підтримки долучили ще й дотації, що також відіграло чималу роль. [див. додаток №4] [3, c. 251-274]

      А ще було проведено конкретні заходи щодо обмеження тіньової економіки  у сфері зайнятості, боротьби з  корупцією та відмиванням „брудних грошей” та інше.

      А от, в Іспанії діятиме „тіньовий уряд” , сформований опозицією.

      Іспанська опозиційна консервативна Народна  партія (НП) сформувала „тіньовий уряд”  країни, який відстежуватиме роботу кабінету міністрів і висуватиме альтернативу урядовому курсу. Члени тіньового  уряду – відомі депутати НП.

      У складі „тіньового кабінету” будуть також члени Комісій з культури, освіти і інші авторитетні представники опозиції.

      У завдання цього кабінету входитиме  вироблення конструктивної альтернативи курсу правлячої Іспанської соціалістичної робочої партії (ІСРП), особливо з питань економічного розвитку. [6, c. 92]

      А тому ефективна детінізаційна стратегія  для України може бути побудована лише на заходах, які будуть підтримані з боку представників основних груп політико-економічних інтересів – власників ресурсів, задіяних нині у тіньовому секторі. Для цього цільовою функцією має бути влиття тіньових капіталів у систему економічного відтворення при збереженні основних функцій цих капіталів – надання робочих місць, виробництво продукції, надання доходів їхнім власникам. Процес детінізації має здійснюватися на засадах конверсії, тобто неруйнівного залучення тіньових капіталів та грошових коштів до легальної сфери економіки на основі створення відповідної зацікавленості суб’єктів, що діють у тіньовій сфері.