Детінізація економіки як напрямок уникнення загрози національній безпеці держави

     Дифузійна (стихійна) злочинність включає транснаціональні економічні злочини, що епізодично здійснюються окремими особами, чи групами осіб. Як приклад, наведемо контрабандний вивіз валюти з країни, дорогоцінних металів чи інших цінностей, приховування майна при здійсненні діяльності офшорними компаніями і т. д. Бізнес-злочинність - це злочини, спрямовані на систематичне одержання прибутку засобами злочинного використання міжнародних економічних відносин. Цей вид злочинності реалізується як злочинними, так і легальними організаціями, групами осіб чи окремими особами і вирізняється такими ознаками, як функціональність, структурованість та інституційний характер.

     Кожен з зазначених вище видів нелегальної  діяльності здійснює певний вплив на економіку будь-якої країни і деформує її розвиток та інституційну побудову. Проте, ми не дотримуємося думки, що тіньова економіка здійснює лише негативний вплив на розвиток суспільно-економічного ладу, оскільки у межах короткострокової перспективи її вплив, особливо у перехідних економіках, може бути оцінений як позитивний. Іллегальна ділова активність може бути своєрідним захистом суб’єктів господарювання від недосконалої державної політики, дисгармонійних економічних, політичних та соціальних процесів. Необхідно наголосити, що позитивні наслідки, як уже зазначалося, мають короткостроковий характер (тимчасовий соціальний захист, тимчасова зайнятість, можливість реалізації професійного потенціалу тощо).

     Поряд з деякими позитивними моментами  наявності тіньової економіки існує  ціла низка проблем, які, безперечно, потрібно розглядати як стратегічну  небезпеку для розвитку суспільства  та економіки, зокрема: 1) економічна – доходи, одержані у межах цього сектору, як правило, не використовуються на виробничо-продуктивні потреби, а спрямовуються на індивідуальне споживання чи відпливають за кордон; 2) соціальна – людський капітал відтворюється у все гірших умовах; 3) політична – втрата державою авторитету на міжнародному рівні й неможливість виконання покладених на неї функцій, зокрема і правоохоронних чи оборонних; 4) загроза економічній безпеці держави; 5) моральна - шкода свідомості громадян, їх світогляду, культурним та етичним цінностям, деградація суспільства.

     Отже, тіньова економіка – це системне явище господарювання асоціальної  природи з різного роду інтенсивністю  соціальної небезпеки, яка є формою кризи державного управління економіки  і виявляється у розвитку його дисфункціональності. Слід зазначити, що всі ланки тіньової економіки є не просто окремими зонами кризового управління, а утворюють саме асоціальну систему тіньової економіки з органічно взаємозв’язаними внутрішніми механізмами. До тіньової економіки як складно організованої системи слід віднести всю тіньову інфраструктуру, що забезпечує її функціонування: законодавчу, судову, політичну, ідеологічну, культурну, етичну систему, систему цінностей та поведінкових норм тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Соціально-економічні причини і наслідки розвитку тіньової економіки в Україні

      Сьогодні  до найгостріших в Україні належать проблеми тінізації економіки та криміналізації суспільного життя, від розв’язання яких безпосередньо  залежить забезпечення сталого економічного розвитку, підвищення добробуту народу і зміцнення національної безпеки держави. Окремі аспекти тіньової економіки вже висвітлювалися. Однак теоретичні питання генезису і соціально-економічних причин та наслідків тіньової економіки, а також шляхів її детінізації („висвітлення”) потребують подальшого наукового вивчення.

      З появою приватної власності та держави  починається відчуження працівників  від засобів виробництва і  результатів праці, посилюється  майнова нерівність. Якщо безпосередні працівники володіють, здебільшого, домашнім майном, то економічно панівні класи – всіма об’єктами власності. Причому цінність нагромадженого ними багатства стала переважати над здобутками людей праці в десятки тисяч разів. Еволюція суспільного розвитку виробила чимало дійових форм реформування господарського порядку та цивілізованого удосконалення механізму економічних (розподільчих) відносин. Але коли економічна роль держави в усуненні надмірної майнової дискримінації порушується, то певні групи населення вдаються до індивідуального захисту своїх прав, до крадіжок, шахрайства, привласнення майна тощо. Найвищою формою протесту, захисту зневажених прав є акт масової непокори (страйки, маніфестації, революції), що створюють соціально-економічну базу для поширення тіньової економіки. [21, c.43]

      Тіньовий  сектор постійно поширює зв’язки  з легальним сектором економіки, конкурує з ним та витісняє його з найбільш зарегламентованих сфер господарювання. Тіньовий капітал використовує дефіцитні ресурси з легального сектора на шкоду суспільним інтересам. Тіньова економіка створює реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави, негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну та гуманітарну сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини з іншими країнами.

      Необхідно визначити, що формування масштабного  тіньового сектора в Україні  протягом перших років незалежності значною мірою обумовлене послабленням управління економічними процесами  з боку держави, суттєвими недоліками економічної політики, в тому числі незадовільним станом господарського законодавства.

      Першою  причино існування тіньової економіки  є високі податки та нерівномірний їх розподіл. Існуюча податкова система фактично має виключно фіскальний характер, зосереджена на виконанні одного завдання – максимального залучення надходжень до бюджету, без урахування можливих негативних наслідків надлишкового фіскального тиску на суб’єктів господарювання та громадян, що спонукає їх до приховування результатів своєї економічної діяльності.

      Причиною  збільшення „тіні” є не високі податки  самі по собі, а неефективне і  дискреційне застосування податкової системи і нормативних актів  державного управління. Досі і не прийнято Податковий кодекс, який знаходиться  на розгляді у Верховній Раді України. Він повинен регулювати відносини у податковій сфері.

      Крім  того значна кількість пільг звужує базу оподаткування та створює надмірний  податковий тиск на платників податків. Високе загальне податкове навантаження спонукає окремих суб’єктів підприємницької діяльності суттєво зменшувати обсяги офіційної звітності та вести подвійну бухгалтерію, збільшувати готівкові розрахунки. Особливо це стосується виплати заробітної плати з урахуванням високих нарахувань на фонд оплати праці.

      Тільки  за останні три роки законодавчими актами було введено в дію 182 нові пільги, за результатами чого бюджет недоотримав 17,7 мільярда гривень. Із року в рік обсяги пільг, отриманих за рахунок бюджету зростають і, починаючи з 1998 року, перевищують обсяги фактичних надходжень. Процес їхнього надання став безконтрольним і невиваженим, економічно необґрунтованим, а головне, наявність пільг не стимулює до підвищення ефективності діяльності окремих суб’єктів господарювання, зниження цін на окремі товари, роботи, послуги.

      Ставки оподаткування фізичних осіб не змінювалися з жовтня 1995 року. Середня заробітна плата за цей час зросла більше ніж у 5 разів. Це призвело до зростання податкового навантаження на доходи населення майже у 4 рази, що спонукає до приховування від обліку і оподаткування до половини доходів населення.

      Наступна  ключова причина – надмірне регулювання підприємницької діяльності, недосконалість законодавства, правова незахищеність, невідповідність між владними діями і економічними інтересами суб’єктів господарювання. Існує неузгодженість дій центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з принципами, закладеними в ідеологію державної регуляторної політики (скорочення витрат підприємців на виконання регуляторних актів, спрощення та прозорість змісту актів законодавства, адекватність відповідальності за розміри заподіяної підприємцям шкоди).

      Незважаючи  на те, що процедура реєстрації суб’єктів  підприємницької діяльності в Україні  спрощена, після реєстраційні процедури  складні та довготривалі, що негативно впливає на розвиток підприємництва.

      Ще  одна з причин – висока вартість кредитів. Банківський кредит залишається недоступним для більшості суб’єктів підприємницької діяльності. Банківські установи, не маючи достатньої законодавчої захищеності своїх прав як кредиторів, не зацікавлені в кредитній підтримці малих підприємств через значну собівартість цих послуг та високі кредитні ризики. Фактично не діє механізм гарантування кредитів.

      Поряд з вищеназваними, серед причин слід назвати також: приховану зайнятість, недостатню ефективність управління державним майном, тіньовий перерозподіл власності, відплив за межі держави капіталів та приватних заощаджень, зокрема за рахунок недосконалості міжурядових урод, недосконалість законодавства у сфері страхової діяльності. [6, c.56-58]

      За  висновками зарубіжних експертів, Україна  належить до країн з найбільш тонізованою  економікою. Рівень її тінізації за їхніми оцінками становить близько 50%. Для порівняння, серед країн  колишнього СРСР найвищий рівень тінізації мали Грузія – 63% до ВВП та Азербайджан – 59%, Росія – 41%.

      Подальший розвиток тіньового сектора пострадянських країн відбувався у відповідності  із змінами в соціально-економічній  сфері. Набуло поширення укриття  реальних обсягів виробництва і  прибутків з метою ухилення від сплати податків. Потужний поштовх подальшій тінізації надала гіперінфляція, що спостерігалася у 1992-1995 роках. У цей період обсяги тіньової економіки зросли вдвічі і зрівнялися з реальним сектором.

      Існуюча система державної статистики не повністю враховує реальний рівень тіньового сектора економіки України. За оцінкою Державного комітету статистики, рівень „тіньової” діяльності, врахованої у складі ВВП України, становить близько 20%. За розрахунками Мінекономіки він дорівнює більше 40% офіційного обсягу ВВП. Значна розбіжність в оцінках – від 20 до 50 – свідчить про недостатню адаптованість вітчизняної системи статистики до динаміки економічних трансформаційних процесів.

      Між тим, незнання дійсного обсягу тіньової економіки спотворює параметри, якими керується уряд при визначенні економічної політики та не дає можливості приймати виважені рішення.

      Недооцінка  темпів економічного розвитку може призвести до його стимулювання з боку уряду за рахунок розширення грошової маси і впливу на попит – збільшення державних витрат, пом’якшення кредитно-фінансової політики. Це, в свою чергу, може викликати зростання темпів інфляції.

      Неврахування  цін у тіньовому секторі може привести до невірного визначення темпів інфляції і, як наслідок, до вибору помилкової антиінфляційної політики.

      Недооблік числа зайнятих у тіньовій економіці  веде до помилкової оцінки рівня безробіття. Результат – невиправдане збільшення державних витрат на створення нових  робочих місць і виникнення браку  робочої сили.

      Недоотримання значної кількості податків призводить до невиконання доходної частини бюджету. [21, c.44-45]

      Зниження  розмірів ВВП не дозволяє визначити  справжнє місце країни у міжнародних  рейтингах та негативно позначиться  на її авторитетові.

      Отже, соціально-економічні наслідки тіньової економіки спеціалісти справедливо розцінюють як суперечливі. Одні ототожнюють її з кримінальною економікою і оголошують суто негативною, паразитичною зоною економічних відносин. Інші розглядають її як зразок найефективнішого господарювання у складних умовах перехідного періоду. На наш погляд, немає підстав усіх учасників тіньових економічних відносин вважати злочинцями. Однак у тіньовому секторі вектор управління певною мірою утворює кут антисоціальної спрямованості. З огляду на це, тіньова економіка не може не виступати як паразитичний, гальмівний фактор соціально-економічного розвитку. Через невигідність технічного переозброєння у тіньовому секторі економіки уповільнюється НТП, знижується продуктивність праці. Внаслідок обмеженості джерел інвестицій і несприятливого інвестиційного клімату зменшується їх обсяг. Посилюється грошова деградація, а податковий тягар розподіляється на дедалі меншу кількість господарських суб’єктів, які працюють легально. Як наслідок, настає колапс і легального сектора економіки. Скажімо, за роки незалежності наша держава втратила майже половину свого промислового та сільськогосподарського потенціалу. Порівняно з 1990 р. її ВВП зменшився на 60%. Таким чином, розширення масштабів тіньової економіки неминуче призводить до господарського і технологічного регресу країни.

      Але не менш (якщо не більш) катастрофічними  за період новітньої історії України  є наслідки тіньової економіки для  морального клімату нашого суспільства, оскільки тінізація деформує свідомість людей, породжує у них безнадійність і соціальний песимізм. Так, за даними опитувань Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова, переважна більшість українців засвідчують, що в Україні не дотримуються їх права, гарантовані Конституцією: на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (90% опитаних); на охорону здоров’я (81%); на повагу гідності людини (79%); на працю і на можливість цією працею заробляти на життя (79%); на соціальний захист (78%). Чверть нашої молоді вважають, що у житті рівень і якість освіти значення не мають, головне – багаті батьки, родичі або „свої люди” у владі чи в комерційних структурах. [6, c.82-83]