Детінізація економіки як напрямок уникнення загрози національній безпеці держави

    Іншою характерною особливістю історичного  розвитку економіки є те, що „піки” зростання неформальної економічної діяльності припадають власне на переломні моменти економічної історії: антимонопольне неформальне виробництво епохи меркантилізму як початкової стадії розвитку капіталістичної економіки; контрабандна торгівля та работоргівля перед повним зникненням рабовласницького господарства; масове розкрадання державно-кооперативної власності за радянської моделі директивно-планової економіки; сучасний неформальний сектор у країнах з перехідною економікою.

    Можна припустити, що ця тенденція універсальна для всіх видів економіки. Проте, для точнішого окреслення чинників, здатних знизити рівень тіньової економіки необхідно дати детальніше визначення категорії тіньової економіки. Сьогодні не сформульовано єдиного загальноприйнятого універсального визначення поняття тіньової економіки. Розмаїття позицій зумовлене, як правило, розходженнями у характері розв’язуваних авторами теоретичних і прикладних завдань, а також методологією та методикою дослідження.

    Вчені економісти виділяють такі основні  підходи до визначення цього поняття:

• теоретичний – тут економіка розглядається як економічна категорія, що відображає складну систему економічних відносин;
• прикладний - застосовується під час вирішення реальних статистичних завдань, формуванні рекомендацій щодо вдосконалення законодавства і корегуванні соціально-економічної політики. Він буває:

• економічний;
• соціологічний;
• кібернетичний;
• правовий.

• обліково-статистичний – тут основним критерієм виокремлення тіньових економічних відносин є їх неврахованість та відсутність фіксації офіційною статистикою;

• формально-правовий – тут ключовим критерієм тіньових економічних явищ є відношення до нормативної системи регулювання;
• кримінологічний – тут у якості ключового використовується критерій суспільної шкідливості (небезпеки) економічної діяльності. Його відтворено також у понятті економічна злочинність, до якої відносять такі злочинні дії осіб:
• недотримання законних гарантій здійснення економічної діяльності;
• відступ від загальних принципів здійснення економічної діяльності (незаконне підприємництво; незаконна банківська діяльність, легалізація грошових коштів чи іншого майна, отриманих незаконним шляхом; придбання або продаж майна, отриманого незаконним шляхом тощо);
• спрямовані проти інтересів кредиторів (незаконне отримання кредитів; злісне ухилення від погашення заборгованості; зумисне чи фіктивне банкрутство та ін.);
• пов’язані з виявами монополізму чи несумлінною конкуренцією (монопольні дії, обмеження конкуренції; примушення до виконання оборудки чи відмова від її здійснення; незаконне використання товарного знаку тощо);
• що порушують встановлений порядок обігу грошей чи цінних паперів;
• недотримання правил здійснення зовнішньоекономічних операцій (контрабанда; незаконний експорт технологій, науково-технічної інформації та послуг, військово-технічної продукції; ухилення від сплати мита та ін.);
• передбачені всупереч встановленого порядку обігу валютних цінностей (неповернення валютних коштів з-за кордону; незаконний обіг дорогоцінних металів, коштовностей тощо);
• спрямовані проти встановленого порядку сплати податків і внесків у державні позабюджетні фонди;
• що порушують права та інтереси споживачів товарів та послуг.

      Як  бачимо, економічна основа злочину розглядається лише відносно звичної господарської діяльності, а головним критерієм злочинності вважається порушення норм і правил. Зарубіжні дослідники розрізняють кілька видів злочинної діяльності, наявність якої потребує економічного обґрунтування форм і методів здійснення контролю з боку правоохоронних органів, а саме:

• Діяльність на „чорних” ринках як форма злочинного підприємництва вміщує продаж заборонених або високоліквідних та дефіцитних товарів, робіт, послуг. Сюди відносять наркобізнес, проституцію, гемблінг (ігровий бізнес), контрабанду тощо. Крім того, на „чорному” ринку можуть обертатися звичні товари і послуги: золото, антикваріат, сигарети, алкогольні напої тощо. Переважно причинами нелегального виробництва товарів є небажання підприємців платити податки, сплачувати високу ціну трансакцій, нести видатки на дотримання техніки безпеки, екологічних вимог. Тіньова підприємницька діяльність на „чорних” ринках розглядається у працях Л. Паолі, П. Рубіна, Дж.М. Бюкенена, П. Рейтера та ін. На думку П. Рубіна, значна частка кримінальної комерційної діяльності має, як правило, неорганізований характер, тому він вживає у своїх працях термін „дезорганізована діяльність”. Він вважає, що нелегальний статус не сприяє, а заважає створенню крупних кримінальних фірм. Підприємці-тіньовики прагнуть мінімізувати ризик, пов’язаний з протизаконною діяльністю та можливістю бути притягненими до відповідальності, що може призвести до конфіскації майна чи переходу частки ринку до рук інших тіньовиків. Ці побоювання обмежують можливість виробничої інтеграції. Винятком вважають незаконну міжнародну комерційну діяльність, зокрема наркобізнес, проституцію тощо.

    Чинниками, що стримують розвиток організованої тіньової підприємницької діяльності, є проблеми, пов’язані з невиконанням умов договорів, які укладаються на тіньових ринках. Виробництво та продаж незаконних товарів та послуг базується, перш за все, на довірі між учасниками оборудки, тому суб’єктам, що укладають контракти на протизаконній основі, часто загрожують обман та насильство. Через те, що у тіньовому бізнесі багато угод укладаються на основі усних домовленостей, органам державної влади важко визначити обсяг тіньового бізнесу та правильно обрати засоби впливу на його учасників. Для держави неорганізований тіньовий бізнес є суттєвою перешкодою для визначення його обсягів та засобів боротьби з цим явищем. Згідно підходу Г. Беккера, від дій злочинців залежить пропозиція злочинів, від дій споживачів незаконно виготовлених і реалізованих товарів - попит на злочини, а заходи правового виявлення і покарання вважають своєрідним регулюванням цього „ринку”. Під впливом названих основних факторів утворюється рівновага злочинного ринку.

• Рекет як форма організованої злочинності охоплює два види підприємництва, що базуються на залякуванні, вимаганні та кримінальній монополії. Вимагання означає експлуатацію приватного бізнесу, власнику якого погрожують кримінальним насильством чи кримінальною конкуренцією. Цей „захисний” рекет функціонує за рахунок своїх „жертв”, дозволяючи їм здійснювати підприємницьку діяльність лише за умови виплати „данини” кримінальним організаціям. Кримінальна монополія - використання всіх можливих засобів для ліквідації конкуренції (знищення або залякування конкурентів). Необхідно розрізняти легальне підприємництво, представники якого інколи використовують „нечесні методи конкуренції” і „рекет-фірми”, чия високоприбуткова монополія базується винятково на використанні кримінального насильства. Власне останнє Г. Таллок і називає „кримінальною монополією”.
• Монополія кримінального „чорного” ринку. Існує відмінність між „захищеним бізнесом” та „кримінальною монополією”: наприклад, підпільні акушери захищені від конкуренції законами, що забороняють аборти, тому цей вид погано піддається монополізації. Гемблінг і проституція навпаки, частіше за все є організованими монополіями. Таким чином, підпільні аборти - предмет споживання на чорному ринку, але не монополія; виробництво радіоактивних товарів - локальна монополія; наркобізнес має ознаки монополії предметів споживання. Погодимося з Дж.М. Бюкененом, який вважає, що монополія за пропозиції „хороших” (звичних) товарів соціально не бажана, але, коли йдеться про нелегальну пропозицію „поганих” (кримінальних) товарів, вона просто необхідна, оскільки за конкурентної організації виробництво розвиватиметься доти, доки затрати - ціна випуску („заробітна плата”) будуть нижчими від собівартості продукту. Для монополіста вигідно скорочувати валовий випуск до того рівня, який би спостерігався за конкурентної організації нелегального ринку. Такий тип монополії властивий для тіньового ринку, на якому попит відповідає пропозиції (купівлі - продажу наркотиків, зброї, проституції тощо). Проте, цей ефект не спостерігається за іншого типу нелегальної діяльності (наприклад, організація квартирних крадіжок) і не передбачає підвищення рівня цін. У цьому випадку „випуск” залежить лише від вартості вкраденого майна чи коштів, тобто потенційний монополіст перебуває у рівних умовах з іншим представником конкурентного ринку.
• Використання послуг організованої злочинності при створені картелів у легальній економіці. Цікавим явищем для аналізу є „таємна домовленість” у легальній економіці, яка призводить до негласної фіксації цін і досягається за допомогою кримінальних дій. У тому випадку, коли у галузі неможливо запобігти конкуренції шляхом цивілізованого узгодження ціни, для реалізації таємного договору використовують засоби впливу мафіозних організацій.
• Обман в організованій злочинності. Будь-яке введення в оману покупців, постачальників, податківців відрізняється від прямої крадіжки тим, що „жертви” не підозрюють про нанесену їм шкоду. Цей вид організованої злочинності пов’язаний з іншими лише тим, що злочинці потребують легального бізнесу, де б вони могли використовувати обман.
• Використання організованою злочинністю „легальних” послуг. Подібно до того, як офіційний бізнес потребує фінансових і податкових консультацій під час укладання кредитних, захисних контрактів, угод на поставку товарів та послуг, так і злочинному бізнесу необхідні аналогічні послуги для порушення чинного законодавства, формування ефективних „внутрішніх” взаємозв’язків у середовищі злочинних утворень. Хоча ці послуги формують інфраструктуру злочинного світу, вони принципово не відрізняються від легальних. Так, юристи можуть допомагати організаторам гемблінгу переходити межі законності й водночас зберігати клієнтів у легальному бізнесі.
• Підкуп організованою злочинністю правоохоронних органів і політиків. У процесі підкупу представників законодавчої влади і посадових осіб злочинні організації можуть діяти як своєрідне лобі.
• комплексний – тут використовуються різноманітні поєднання згаданих раніше методів. [3, c.56-62]

     Проведені дослідження за допомогою застосування загальновідомих методів наукового пізнання, зокрема формалізації, систематизації, дедукції тощо дозволяють стверджувати, що економічні дії, які для суспільства є злочинними за змістом, поділяються за характером на: нелегальні, неповідомлені, незареєстровані й неформальні; реалізації на рівні: окремого виду діяльності, підприємства, галузі; за географічною ознакою: місцеві, регіональні, національні, міжнародні; за складністю здійснення: дії суб’єктів організованої й неорганізованої злочинності [див. додаток №1].

     Аналіз проблем, які виникають у результаті реалізації економічних злочинів, доцільно здійснювати з урахуванням уточнених сутнісних характеристик поняття „іллегальна економіка” і класифікації ознак злочинної економічної діяльності. Тлумачення іллегальної економічної діяльності й такої, що здійснюється поза межами закону і всупереч стратегічним цілям суспільно-економічного розвитку, не заперечує вагомості виявлення сутнісної характеристики асоціальності трансформації іллегального господарювання через його легітимізацію у процесі формування інституцій (законодавчої, нормативно-розпорядчої бази їх застосування органами держаної влади та суб’єктами підприємництва). Отже, як бачимо поняття тіньова економіка, як і економічна злочинність характеризуються різноманітністю підходів та визначень, що вимагає їх певної систематизації.

     Підсумовуючи  вище викладені підходи до вивчення тіньової економіки, виділимо три основні  складники, які, на нашу думку, найточніше відображають основні її вияви [див. додаток №2]: неофіційний, кримінальний, іллегальний.

     Серед сучасних глобальних проблем на перший план все частіше виходять проблеми диверсифікації та транснаціоналізації  економічної злочинності – зростання  тіньових компонентів розвитку світового  господарства. Так, за період лише з 1960 по 1992 років, наприклад, світовий потік авіапасажирів зріс з 26 до 600 млрд людино-миль. За цей же період світовий імпорт зріс з 330 до 3500 млрд дол. США.

     Процес  глобалізації якісно змінив характер злочинності, яка все частіше пов’язана з порушенням законів кількох країн. Іллегальна глобалізація призводить до своєрідної роздвоєності світового господарства: одна частина - легальні, „прозорі процеси”; інша - іллегальні. Практично будь-яка компонента легального світового господарства набуває на сучасному етапі свого нелегального „двійника” (табл.1.1).

     У спеціальній літературі та міжнародних  документах використовуються різноманітні підходи до визначення транснаціональної  злочинності. Узагальнюючи визначення, що подаються вітчизняними та зарубіжними дослідниками, окреслимо транснаціональну злочинність таким чином - це злочинність, що виходить за межі однієї країни. У її структурі виділимо три основні елементи:

     - міжнародні злочини;

     - злочини, що мають міжнародний характер;

     - злочини, пов’язані з нерезидентами.

     До  „міжнародних” відносяться злочини, спрямовані проти світової спільноти та безпеки людства: агресія, геноцид, апартеїд, насильницьке встановлення або збереження колоніального господарства, застосування зброї масового знищення, расизм, тероризм тощо.

     Злочини, що „мають міжнародний характер” охоплюють контрабанду, незаконне розповсюдження наркотичних засобів, нелегальну міграцію, піратство, розповсюдження порнографії, торгівлю людьми, друкування фальшивих грошей тощо. До злочинів, пов’язаних з нерезидентами, віднесемо ті, що здійснені суб’єктами іншої держави або проти них самих. Міжнародні економічні відносини є при цьому засобом здійснення, прикриття злочинів або режим їх здійснення стає об’єктом злочинного посягання. У подальшому серед злочинів міжнародного характеру та злочинів, пов’язаних з нерезидентами, увага акцентуватиметься на транснаціональній злочинності економічного характеру. За своєю структурою ця категорія неоднорідна і включає: дифузійну (стихійну), транснаціональну злочинність у формі економічної діяльності, яку поділяємо на транснаціональну організовану злочинність та злочинність окремих осіб.