Проблеми зайнятості і відтворення робочої сили в Україні

фізичного здоров'я  особистості, всебічного її розвитку.

Концептуально виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і 

раціональну. Повна  зайнятість означає створення матеріально-технічних,

організаційних, соціально-економічних умов, які  б забезпечили можливість

працевлаштування  працездатного населення.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і  пропозицією робочої 

сили, відповідність  наявної кількості робочих місць  та

професійно-кваліфікаційної  робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на

скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює  раціональну зайнятість.

Вона має місце  в суспільстві з урахуванням  доцільного перерозподілу

працівників між  галузями та регіонами.

За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по

створенню валового продукту й національного доходу;

службову зайнятість, пов'язану з службою в армії, роботою на вибраних,

назначених посадах;

соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій  соціального 

характеру (це творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а 

також догляд за дітьми, похилими людьми та інвалідами).

Зайнятість доцільно розглядати з режимом повного  робочого дня і 

зайнятість з  режимом неповного робочого дня.

Регламентована  тривалість дня в даний час  для роботи в нормальних умовах

праці складає 40 годин в тиждень. Повним робочим  днем необхідно вважати

передбачений  законодавством скорочений робочий  день для окремих 

категорій працівників: для працівників і службовців віком від 15 до 16

років – 24 години; від 16 до 36 років – 36 годин в тиждень.

Одним з важливих моментів, що дозволяє реалізувати робочу силу, є гнучка

зайнятість з  режимами неповного робочого часу. В більшості індустріально 

розвинутих країн  світу робочий тиждень складає 35 годин. Високий темп

росту зайнятих за схемою гнучкої зайнятості властивий  для таких країн,

як Німеччина, Англія. В структурі зайнятих жінок в цих країнах 44%

працюють за гнучким графіком і неповним робочим  часом.

Завдання управління полягає у вивченні якісних аспектів зайнятості,

тобто відповідності  фізичних, професійно-кваліфікаційних  здібностей

людини технічним  характеристикам робочого місця  і виконуваних нею 

функцій.

По мірі розвитку економіки змінюється структура  зайнятості, в кожний

даний момент частина  зайнятих працівників звільняються з виробництва,

разом з тим  постійно, через певний час, інша частина, що раніше

вивільнилась, повертається в сферу виробництва, пройшовши  підготовку і 

перепідготовку. Такий постійний рух контингентів працівників і визначає

особливості зайнятості в ринковій економіці.  
 

1.2. Регулювання зайнятості  населення

Управління зайнятістю – це забезпечення ефективної зайнятості

працездатного населення, недопущення надмірного безробіття та

запобігання процесам маргіналізації в суспільстві; сприяння

врівноваженню попиту й пропозиції робочої сили.

Результатом управління зайнятості є досягнення оптимальних

співвідношень: між рівнем зайнятості та продуктивністю праці; між 

попитом і пропозицією  робочої сили, сформованих ринковими  механізмами;

між зайнятістю та ростом доходів; між формами зайнятості (повна,

неповна, часткова, самозайнятість); між зайнятістю у галузях і секторах

економіки; між  зайнятістю та безробіттям; між чисельністю  тимчасово 

незайнятих і  мобільним резервом робочої сили; між зайнятістю окремих 

демографічних і соціальних груп.

Управління зайнятістю з юридичної точки зору є дотриманням кодексу

нормативних законодавчих або колективно-договірних актів, якими  повинні 

керуватись партнери при реалізації політики зайнятості.

У відповідності  до рекомендації міжнародних організацій  і нормативних 

актів про зайнятість населення при розробці державної  політики

зайнятості керуються  наступними принципами:

забезпечення  рівних можливостей всім громадянам в реалізації права на

працю і вільний  вибір виду діяльності;

сприяння ефективній зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення

нових робочих  місць та умов для розвитку підприємництва;

добровільність  праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на

вільному бажанні  громадян. В основі цього принципу, крім права на працю,

лежать й інші громадянські права, які розширюють можливості

розпоряджатися  працівникові своєю робочою силою. Кожен працівник має 

право самостійно вирішувати питання: брати чи не брати  участь у 

суспільній праці; вибирати найбільш сприятливий (з врахуванням  реальних

можливостей) режим зайнятості (мова йде про різноманітність форм

організації робочого дня, тижня, всього періоду трудового  життя людини);

вибирати географічне  місце працевлаштування;

сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язано з 

розвитком системи загальноосвітньої та професійної підготовки з

врахуванням загальних  закономірностей динаміки професійної  структури в 

період розвитку НТП, нових вимог до якості працівника в умовах ринку, а 

також з формуванням  орієнтації людей на безперервне вдосконалення

професійної майстерності, готовність до перенавчання в разі

необхідності;

єдність відповідальності, тобто політика зайнятості є складовою 

загальноекономічного  механізму функціонування суспільства. Заходи

державної політики зайнятості зосереджені не тільки на територіальному

рівні реалізації, але й враховують галузевий рівень, тобто вона

здійснюється  не тільки виключно діями Державної  служби зайнятості, а й 

передбачає активність галузевих міністерств, відомств, підприємств  та

організації різних форм власності.

Управління зайнятістю на державному рівні здійснюється за двома 

напрямами: активним і пасивним. В рамках активної політики пріоритетними 

напрямами є:

сприяння працевлаштуванню через удосконалення діяльності центрів 

зайнятості;

організація професійного навчання, консультації та профорієнтація

незайнятого населення;

застосування  гнучкої форми зайнятості, регулювання  вивільнення 

працівників, надання  кредитів для збереження робочих  місць та створення 

додаткових робочих  місць на діючих підприємствах;

створення малих  підприємств;

сприяння самозайнятості безробітних і незайнятих;

організація оплачуваних  громадських робіт;

квотування робочих  місць;

регулювання трудових міграцій.

Пасивна політика зайнятості включає в основному такі заходи:

виплата допомоги по безробіттю громадянам, які зареєстровані  у центрах 

зайнятості як безробітні; вони отримають виплату  на період тривалості

безробіття. Розмір її визначається залежно від зарплати за останній

місяць роботи, стажу, кваліфікації;

оформлення дострокового виходу на пенсію за умови наявного трудового 

стажу, що дає  право на одержання пенсії;

підтримка безробітних, які відкривають власну справу; соціальний захист;

страхування від  безробіття.

Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні свідчить про те, що

механізм його регулювання має враховувати, з  одного боку, загальні

закономірності  організації ринку, властиві ринковій економіці, а з 

іншого –  соціально-економічні й політичні  особливості розвитку нашої 

держави.

Процеси зайнятості населення регулюються на трьох  рівнях: державному,

регіональному та на рівні підприємства. Для того, щоб політика

регулювання процесів зайнятості була ефективною, необхідна  максимальнаузгодженість дій на всіх рівнях. На державному рівні визначаються

мінімальні необхідні  нормативи функціонування ринку  праці, його загальні

межі. Держава  забезпечує уніфікацію системи соціального  і трудового 

законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і  найманих працівників,

можливості їхньої участі в управлінні виробництвом, межі компетенції

місцевих органів  управління ринком праці.

На регіональному  рівні складається програма зайнятості населення,

вивчається стан ринку праці, співвідношення попиту і пропозиції робочої 

сили з урахуванням  специфіки коленого регіону.

Третій рівень регулювання ринку праці –  підприємства. На цьому рівні 

регулюванню підлягають такі моменти: робочі місця і трудові  процеси;

планування у  сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист.

Механізми державного регулювання зайнятості є ефективними лише тоді,

коли вони ґрунтуються  на правовій базі, гарантуючи забезпечення прав

громадян на працю, регулювання та організацію  зайнятості населення,

компенсації при  втраті роботи.

В Україні прийнято ряд законодавчих актів у галузі удосконалення

використання  робочої сили, працевлаштування та зайнятості населення.

Зокрема, закони України: „Про зайнятість населення”, „Про підвищення

соціальних гарантій для громадян”, „Про охорону праці”, „Про організацію 

оплачуваних громадських робіт”, „Про інспекцію з контролю за виконанням

законодавства про зайнятість населення”, „Про порядок  реєстрації

громадян як безробітних, виплати допомоги членам їх сімей”, „Про

сприяння соціальному  становленню та розвитку молоді України”. Існуюче

законодавство в галузі зайнятості відіграє позитивну  роль у механізмі 

регулювання ринку  праці.

Регулювання зайнятості здійснюється на базі правових, адміністративних

та економічних  регуляторів.