Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Мая 2011 в 23:09, курсовая работа
Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах ринкової
трансформації економіки України є формування національного ринку праці.
Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової
супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком
вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової
міграції тощо.
Вступ……………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. УПРАВЛІННЯ ЗАЙНЯТІСТЮ НАСЕЛЕННЯ........................4-14
1.1. Поняття, види та значення зайнятості.................................................. 4
1.2. Регулювання зайнятості населення.......................................................7
1.3. Проблеми відтворення робочої сили...................................................12
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ БЕЗРОБІТТЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ............................................................... ……15-19
2.1. Суть та рівень безробіття.........................................................................15
2.2. Види безробіття та їх характеристика............................................... ….16
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ....... 20-26
3.1. Зайнятість населення та проблеми відтворення робочої сили............. 20
ВИСНОВКИ..........................................................................................................27
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................................28
Правові механізми розвитку ринку праці включають нормативно-правове
забезпечення оптимізації заробітної плати на рівні ціни робочої сили,
соціальних гарантій при безробітті. Система цих механізмів діє у всіх
аспектах соціально-трудових відносин: соціальна підтримка як працюючих,
так і безробітних, соціальний захист неконкурентоспроможної робочої сили
(молоді, інвалідів, багатодітних сімей).
Адміністративні механізми (центрів зайнятості, центрів профорієнтації,
центрів реабілітації) спрямовані на створення адекватної інфраструктури
ринку праці.
Економічні механізми реалізуються через диференційовану систему
податків, формування спеціальних страхових фондів, використання квот на
працевлаштування, надання позики, кредиту для організації додаткових
робочих місць. Знижуючи процентні ставки за кредит, держава робить його
дешевшим, що в свою чергу призводить до збільшення інвестицій розширення
виробництва; сприяння постачанню ресурсами й збуту продукції за умов
збільшення робочих місць; фінансування для створення приватних
господарств, сімейного бізнесу.
З метою забезпечення зайнятості населення, задоволення потреб громадян в
праці Кабінетом Міністрів і місцевими органами державної виконавчої
влади розробляються річні та довготермінові державні й територіальні
програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на:
сприяння розвитку та структурній перебудові економіки, розширення сфери
зайнятості за
рахунок створення нових
інвестування пріоритетних галузей і регіонів;
стимулювання нових форм господарювання, наукомістких виробництв,
підприємницької діяльності, розвиток малих і середніх підприємств та
організацій;
поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком
робочих місць; організацію профорієнтації, перепідготовка робочих кадрів
та підвищення їх кваліфікації;
організацію оплачених громадських робіт; добровільне переселення
громадян в межах України; соціальну підтримку, соціальний захист
громадян, не здатних на рівних можливостях конкурувати на ринку праці;
розробку заходів сприяння зайнятості сільського населення.
Слід відмітити, що програма сприяння зайнятості – це динамічний
інструмент активної політики держави.
Розробка програм зайнятості населення в Україні розпочалась в 1995 році.
Зараз розроблена Програма сприяння зайнятості населення на період до
2015 р. Програма визначає такі головні цілі:
підтримка створення
нових робочих місць і
формування ефективної структурної та регіональної політики зайнятості;
диференційований підхід до скорочення виробництва і забезпечення
допомоги звільненим працівникам;
удосконалення схеми громадських робіт, щоб зробити їх більш прийнятними
і доступними для безробітних;
сприяння самозайнятості і поліпшення системи надання грошової допомоги
безробітним;
запровадження порядку працевлаштування, за яким усі нові робочі місця
заповнюються робочою силою тільки за направленнями центрів зайнятості.
Це дозволить, з одного боку, „засвічувати” робочу силу в „тіньовій
економіці”, а з другого хоча б частково працевлаштувати безробітних;
зміщення акцентів у роботі системи центрів зайнятості від констатування
стану на ринку праці до регулювання та упередження негативних процесів
і, передусім, у сфері контролю за професійною спеціалізацією вузів і
перепідготовчих закладів обсягами і якісними параметрами випускників;
перегляд регіональної політики щодо відповідальності та
фінансово-організаційних функцій за схемою „відомство – регіонові”;
впровадження нестандартних режимів робочого часу як тимчасового заходу
призупинення зростання безробіття;
впровадження на державному і регіональних рівнях механізму
протекціоністських заходів, спрямованих на тимчасовий захист вітчизняних
товарів і врешті робочих місць;
стимулювання
державних і приватних
робочих місць та мінімальних витрат на цю мету.
Основним завданням державної політики зайнятості є орієнтація регіонів
на створення умов працевлаштування з урахуванням розвитку галузей
економіки, забезпечення випереджаючої підготовки й перепідготовки
робочої сили.
1.3. Проблеми відтворення робочої сили
Якісне відтворення людських ресурсів, формування трудового потенціалу та
раціональне його використання – все це залежить від управління людськими
ресурсами на всіх рівнях.
В даний час система управління трудовими ресурсами як складова частина
управління соціально-
взаємозв'язаних підсистеми, кожна із яких має свої чітко виражені
проблеми.
І. Підсистема формування трудового потенціалу.
1. управління
процесом відтворення
регулювання демографічних процесів;
покращення умов життя жінки та дитини; піклування про здоров'я людини.
2. Управління процесами підготовки робочої сили:
загальноосвітня школа;
професійна орієнтація;
підготовка, перепідготовка кадрів для народного господарства, підвищення
їх кваліфікації.
3. Управління відтворенням робочої сили:
оплата праці;
суспільні фонди споживання;
розвиток соціальної інфраструктури;
використання вільного часу.
ІІ. Підсистема управління зайнятістю населення:
управління процесами
утворення вільних робочих
нематеріальній сферах;
управління розподілом робочої сили через центри зайнятості, бюро
працевлаштування;
управління перерозподілом робочої сили в територіальному і міжгалузевому
аспектах.
ІІІ. Підсистема управління процесом використання трудових ресурсів:
1. Управління технічним процесом; 2. Управління організацією праці;
3. Управління економікою праці.
Кожна підсистема вирішує певні проблеми, але вони всі разом спрямовані
на вирішення проблеми відтворення трудового потенціалу, розподілу й
перерозподілу його в межах регіонів, галузей та раціональному його
використанню.
Трудові ресурси – важлива частина економічного потенціалу країни.
Кількість трудових ресурсів постійно змінюється. Якщо в 1991 році
чисельність трудових ресурсів становила 29,8 млн. чол., то за даними,
наведеними в проекті прогнозу економічного і соціального розвитку
України до 2015 року, чисельність зайнятих в галузях економіки, досягне
свого мінімального значення у 2010 році – 19,5 млн. чол., в подальшому
очікується поступове зростання зайнятих на 1-2 млн. чол. за 10 років.
Чисельність та динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на
характер розвитку виробництва та економіку (інтенсивний чи екстенсивний
тип розвитку) скорочення приросту трудових ресурсів обмежує можливість
екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного
зростання від підвищення продуктивності праці на базі науково-технічного
прогресу та
створення високоефективного
Трудовий потенціал – сукупність працездатного населення з врахуванням
інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних
цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму. Управління
ефективним використанням трудового потенціалу повинно виходити із оцінки
його якості та забезпечувати її покращення.
Збереження та відтворення трудового потенціалу повинно здійснюватись за
такими напрямками:
постійне відслідковування визначальних показників стану трудового
потенціалу в галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій
основі розробляти відповідні заходи на державному та регіональному
рівнях;
впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати;
обґрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної та міжпосадової
диференціації заробітної плати;
застосування цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки
висококваліфікованих трудових колективів та окремих категорій
спеціалістів;
перехід до нової моделі відтворення робочої сили, яка б забезпечила
відповідність трудового потенціалу вимогам, пов'язаним з процесом
входження України в світовий економічний простір.
Переважна більшість наукових досліджень в галузі відтворення трудового
потенціалу й ринку праці лягла в основу розробки таких програм, як
Державна та регіональна програми зайнятості; Державна програма
соціально-економічного розвитку; програма розвитку підприємництва,
довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони
материнства і дитинства; програма „Діти України”. Всі ці програми
направлені на
відтворення якісного трудового
потенціалу.
Розділ 2. Проблеми безробіття в системі управління трудовими ресурсами
2.1. Суть та рівень безробіття
Безробіття вважається великим суспільним лихом. Всі країни світу
прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не
вдалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою
соціально орієнтованою економікою, як Японія, США, Німеччина та інші,
Информация о работе Проблеми зайнятості і відтворення робочої сили в Україні