Механізм оплати праці в умовах ринку Конкурентоспроможність продукціїта напрямки її підвищення

       Ітп

                                         ІК = Інп*  --------  >  1,                               (1.7)

       Ееп 

       Якщо  значення ІК > 1, то проектується конкурентоспроможний виріб (продукція).                                  

       7. Таким чином, знання різних параметрів створюємої продукції дозволяє, кінцевому рахунку, використати один із наступних методів оцінки її конкурентоспроможності: диференційний, комплексний та змішаний.

       Диференційний метод оцінки, який полягає у використанні одиничних (технічних і економічних) параметрів аналізуємої продуцкції і потреб и їх зіставленні. Комплексний метод базується на використанні комплексу показників (групових, узагальнених, інтегральних) і і зіставленні питомих корисних ефектів аналізуємої продукції і зразка. Змішаний метод базується на  спільному використанні одиничних та комплексних (інтегральних) показників.

         При визначенні рівня конкурентоспроможності  продукції слід також враховувати  макроекономічні фактори (рис.1.3).

         
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Рис.1.3. Макроекономічні фактори конкурентоспроможності товару

       Результати  оцінювання конкурентоспроможності використовуються для вибору шляхів оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції  та для вирішення ринкових задач.

       Однак, факт високої конкурентоспроможності самого виробу являється лише необхідною умовою реалізації цього виробу на ринку в заданих об’ємах. Необхідно також враховувати форми та методи технічного обслуговування, наявність реклами, торгово-політичні відносини між країнами і т.д.

       В результаті оцінки конкурентоспроможності продукції можуть бути прийняті наступні рішення:

       - зміна складу , структури матеріалів , які використовуються (сировини, напівфабрикатів), комплектуючих виробів чи конструкції  продукції;

       - зміна порядку проектування продукції;

       - зміна технології виготовлення  продукції, методів випробувань,  системи контролю якості виготовлення, упаковки, зберігання, транспортировки,  монтажу;

       - зміна цін на продукцію, цін  на послуги, по обслуговуванню  та ремонту, цін на запасні частини;

       - зміна порядку реалізації продукції  на ринку;

       - зміна структури та розміру  інвестицій в розробку, виробництво  та збут продукції;

       - зміна структури та об’ємів  коопераційних поставок при виробництві  продукції та цін на комплектуючі  вироби і складу обраних постачальників;

       - зміна системи стимулювання постачальників;

       - зміна структури імпорту і  видів імпортуємої продукції.

       Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розділити на дві великі групи: внутрішні та зовнішні.

       Зовнішні фактори – це ті, на які підприємство впливати не може і в своїй політиці повинно сприймати їх існуючий стан і до яких відносяться наступні:

        1.Діяльність державних владних  структур (фіскальна та кредитно-грошова  політика, законодавство). Наприклад,  в залежності від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.

        2.Господарська кон’юктура, що складається.  Вона включає кон’юктуру ринків  сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

        3.Розвиток родинних та підтримуючих  галузей. В даному випадку мова  йде про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої  переробки), нових матеріалів та джерел енергії. Їх впровадження у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.

       4.Параметри  попиту. Вони включають ріст попиту  на товари, що виробляються підприємством,  його стабільність і дозволяють  підприємству отримувати високий прибуток , а також закріпити своє положення на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення, навпаки, не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

       До  внутрішніх факторів відносяться:

       1.Діяльність  керівництва та апарату управління  підприємства (організаційна та  виробнича структури управління, професійний та кваліфікаційний  рівень керуючих кадрів і т.  д.).

       2.Система  технологічного оснащення. Обновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

        3.Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплектність  її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції із використовуємої сировини( це особливо характерно для харчової промисловості), некомплексна її переробка приводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, що, в свою чергу, не дозволяє розширити  виробництво. В наслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, покращення використання сировини, її комплексна переробка понижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.

       4.Збут  продукції: його об’єм та витрати  реалізації. Цей фактор серйозно  впливає на підвищення конкурентоспроможності  підприємства: можна добитися непоганих  результатів в виробництві, випускаючи  продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все  буде зведене на- нівець із-за непродуманої збутової політиці. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювання збільшення об’ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту.

       Визначивши  середовище, в якому воно буде працювати, підприємству необхідно перейти  до установлення своєї ролі, положення  на ринку. Тут важливо виходити із максималізації тих можливостей  підприємства, які відрізняють його від конкурентів.

         До форм та методів покращення  внутрішніх можливостей шляхом проведення технологічної політики, направленої на постійне вдосконалення підприємства, необхідно перш за все віднести гнучке використання “ноу-хау” в технології виробництва та створення образу своєї продукції, що дозволяє підприємству стати лідером у випуску даної продукцїї, по-друге, забезпечення високої якості, по-третє, поставку продукції в строк.

       Прагнучи  до гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей, підприємство повинно забезпечити собі технологічну та економічну ефективність не нижче галузевої. Іншими словами, воно повинно найти спосіб оптимального поєднання бажаної технологічної та економічної ефективності, щоб забезпечити найкращі технологічні та економічні умови пропозиції. 
 

       1.3. Проблема підвищення  конкурентоспроможності  товарів і послуг  на ринку 

       В умовах ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-торговельну  діяльність самостійно, але конкуренція, що полягає в змаганні підприємств  за споживача їх продукції, змушує продавця (виробника) враховувати їх інтереси і запити і виробляти ту продукцію, яка потрібна покупцеві. Підприємство, що програло в цій боротьбі, звичайно стає банкрутом, тобто не може оплатити вартість товару, робіт і послуг, розраховуватися з бюджетом по обов'язкових платежах та платежах до позабюджетних фондів, якщо зобов'язання по платежах перевищує вартість його майна. Отже, щоб не стати банкрутом, підприємство мусить постійно стежити за ситуацією на ринку і забезпечити високу конкурентоспроможність своєї продукції.

       Щоб оцінити конкурентоспроможність товару, необхідно вирішити широке коло питань і насамперед одержати об'єктивну  інформацію про ті ринки, де вже реалізується чи пропонується збувати товар, про  його конкурентів. Аналізу ринків приділяється основна увага. Особливо це відноситься до оцінки тих потреб, що передбачуваний товар не задовольняє, до виявлення негативних і позитивних властивостей цього товару, що відзначають споживачі. На закінчення зважується питання, чи відповідає в даний момент вироблена продукція по технічному рівні і якості вимогам кінцевих споживачів, і оцінюється конкурентноздатність її в результаті комплексного дослідження ринку.

       Виходячи  з оцінки існуючої і перспективної  конкурентоспроможності

 товару  приймається рішення про подальшу виробничо-збутову політику через вирішення наступних питань:

• чи продовжувати виробництво даного товару і його збут;
• чи є необхідність у модернізації для перетворення товару
• чи зняти товар з виробництва і приступити до випуску нового товару.
• Чи варто приступити до пошуку нового ринку збуту з урахуванням достатності фінансових і матеріальних ресурсів, наявності товаропровідної і збутової мережі, можливостей забезпечення сервісу проданого товару.

       При виборі шляхів підвищення конкурентноздатності товару нерідко буває дуже своєчасним рішення не про запуск нового, не про зняття з виробництва морально застарілого, а про модифікацію товару. Рішення про модифікацію товару приймається з метою задоволення особливих вимог покупців для одержання більшого прибутку.

       У міжнародній практиці вважається також  доцільним випускати не один виріб, а їх досить широкий параметричний  ряд, що утворить асортиментний набір. Чим ширші параметричні ряди й  асортиментні набори, тим вище ймовірність  того, що покупець знайде для себе оптимальний варіант закупівлі. Наприклад, випускаючи автонавантажувачі одного типу, підприємство розрізнює їх вантажопідйомністю, швидкістю, радіусом розвороту і т.п. Кожному споживачу з урахуванням конкретних умов його роботи необхідні визначені експлуатаційні параметри автонавантажувачів. Якщо продавець здатний їх забезпечити, покупка відбудеться, якщо ні - покупець буде шукати іншого продавця.

       Безперечним є і розвиток такого напрямку підвищення конкурентоспроможності товару, як своєчасне надання комплексу послуг, пов'язаних зі збутом і використанням машин, устаткування й іншої промислової продукції які б забезпечували їхню постійну готовність до високоефективної експлуатації, тобто сервісне обслуговування. При вмілій організації сервіс є вирішальним чинником підвищення конкурентоспроможності товару, тому що ціни на запасні частини в 1,5 - 2,0 рази нижче, ніж ціни на комплектуючі, які використовуються у виробництві.

       У вирішенні задач підвищення конкурентноздатності продукції з кожним роком все більшого значення набуває проблема вибору, і освоєння нових ринків збуту. У зв'язку з цим на будь-якому підприємстві дуже важливі аналітико-пошукові зусилля в цій області. Нові ринки збуту вирішальним чином можуть змінити конкурентноздатність товару і рентабельність збутової діяльності. Зрозуміло, що, впроваджуючи товар на новий ринок, можна продовжити життєвий цикл товару. Сезонні коливання в попиті можуть сприяти успішній реалізації того самого товару в різних точках планети.

       У зв'язку з цим,дуже важливо для подальшого розвитку конкурентноздатності товару (перш ніж перейти до нового, його модифікації, зняттю з виробництва) спробувати вийти з ним на новий ринок збуту, тому що на внутрішньому його обсяги продаж  впали чи внутрішній ринок вже насичено.

       Таким чином, конкурентоспроможність підприємства характеризує можливості і динаміку його пристосування до умов ринкової конкуренції.

       Вона  включає  в себе:

• здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію;
• вміння розробляти стратегію, направлену на підтримання високого рівня конкурентоспроможності;
• наявність чіткого організаційно-управлінського механізму;
• орієнтацію в своїй діяльності на ринок і систематичну роботу зі споживачами;
• наявність конкурентної стратегії і тактики дій по відношенню до конкурентів;
• високу професіональну підготовку персоналу;
• вміння орієнтуватися у внутрішній середі, що включає всю сукупність державних законодавчих актів.