Методи прогнозування можливого банкрутства

де

х₁ = ;

х₂ = ;

х₃ = ;

х₄ = .

Якщо Z_Т > 0,3 — підприємство має добрі довгострокові перспективи, при Z_Т < 0,2 — є ймовірність банкрутства.

У практиці фінансового  аналізу підприємств в Україні  показник Z, як і аналогічні показники, поки що не використовують.

 

1.2.4 Використання системи формалізованих і неформалізованих показників

Аналітик на власний  розсуд вибирає з переліку показники  для діагностики банкрутства. Наприклад, на основі пропозицій Комітету з узагальнення практики аудиту (Велика Британія) з урахуванням досвіду й умов діяльності російських підприємств можна запропонувати дворівневу систему показників.

До першої групи належать показники, несприятливі значення яких або тенденції до змін свідчать про  можливі фінансові ускладнення: перевищення критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості, надмірне використання короткострокових позик для фінансування довгострокових вкладів, низькі значення показників ліквідності, хронічна нестача обігових коштів, невиконання зобов'язань перед інвесторами, кредиторами, акціонерами, висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості та ін.

До другої групи належать показники, які ще не свідчать про  загрозу банкрутства, але можуть вважатись першими ознаками небажаного розвитку подій, якщо не вжити термінових запобіжних заходів: втрата провідних фахівців-менеджерів, порушення ритмічності виробництва, недостатня диверсифікація в діяльності підприємства, участь у сумнівних судових справах, недостатня увага до технічного і технологічного оновлення, втрата ключових партнерів та ін.

Не всі з перелічених  показників можна взяти з фінансової звітності. Потрібна додаткова інформація. Критичні значення показників можна отримати, оброблюючи методами математичної статистики дані про діяльність підприємств за окремими галузями економіки.

Питання діагностики  банкрутства і підтримки платоспроможності  вкрай актуальне в Україні, про  що свідчить тривала криза неплатежів та її негативні наслідки.

 

1.3 Фінансова  санація

1.3.1 Економічна  сутність санації підприємств

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін «санація» походить від латинського «вапаге» і перекладається як оздоровлення або одужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутствам промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства .

Санація — це сукупність усіх можливих заходів, які можуть забезпечити фінансове оздоровлення підприємства.

Особливе місце в процесі  санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що постають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позички чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками (без залучення до санаційного процесу сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації с покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

 

Рішення про фінансове  оздоровлення підприємства може прийматися:

а) у досудовому порядку  — з ініціативи менеджменту чи власників підприємства, якому загрожує банкрутство, кредиторів, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, відповідних контрольних органів у межах їхніх повноважень — коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення підприємства банкрутом у недалекому майбутньому;

б) у рамках судових  процедур, які застосовуються до боржника після порушення справи про банкрутство.

Санація в  досудовому порядку. Досудова санація — система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.

У рамках досудової санації  власником майна боржника, його кредиторами, іншими особами в межах заходів із запобігання банкрутству підприємства може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), та відновлення платоспроможності боржника. Надання фінансової допомоги боржнику передбачає взяття ним на себе відповідних зобов'язань перед особами, які надали таку допомогу, в порядку, установленому законом.

Законодавством України регулюється порядок проведення досудової санації державних підприємств. Досудова санація державного підприємства — це система заходів з відновлення його платоспроможності, які вживаються органом, уповноваженим управляти державним майном (далі — уповноважений орган), з метою запобігання його банкрутству до початку провадження справи про банкрутство. Ініціатива проведення досудової санації може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб. Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. У разі коли витрати на реалізацію заходів, передбачених планом досудової санації, пропонується фінансувати за рахунок коштів державного бюджету, пропозиції про включення відповідних видатків до проекту державного бюджету на планований рік подаються Мінфіну та Мінекономіки. Термін проведення досудової санації— не більше 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але максимально на 6 місяців.

Санація підприємства в рамках судових процедур. Згідно із законодавством до боржника господарський суд може застосувати такі типи процедур:

— розпоряджання майном боржника;

— мирова угода;

— санація (відновлення  платоспроможності) боржника;

— ліквідація банкрута.

Рішення про проведення санації боржника в процесі провадження справи про банкрутство схвалюється в таких випадках:

1. Після того, як боржник  з власної ініціативи звернувся  до господарського суду із  заявою щодо порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.

2. Після закінчення  місячного терміну від дня  опублікування в офіційному друкованому  органі Верховної Ради чи Кабінету  Міністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрутство даного підприємства — у тому разі, коли надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів і господарським судом пропозиції із санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій суд приймає рішення про проведення фінансової санації юридичної особи.

Хоч в Україні створено сприятливі законодавчі умови для фінансового оздоровлення боржника в рамках провадження справи про банкрутство, кількість справ, за якими господарські (арбітражні) суди ухвалили рішення про санацію боржників, є просто мізерною: у 1996 р. — 33; у 1997 р. — 32; у 1998 р. — 9; у 1999 р. — 21 і в 2000 р. (після прийняття нового законодавства про банкрутство) — 15 справ. З другого боку, рівень повернення боргів кредиторів за результатами проведених ліквідаційних процедур становить за деякими оцінками лише 1,5—3,0% від загальної суми вимог. У зв'язку з цим, виникає логічне запитання, чому, наражаючись на такі значні збитки, кредитори все ж не приймають рішення на користь фінансового оздоровлення боржника?

Відповідь на це питання  пов'язана із необхідністю розв'язання конфлікту інтересів, який постає під час прийняття рішень щодо санації чи ліквідації боржника, коли хоча б одна із заінтересованих сторін віддає перевагу ліквідації. Сучасна теорія фінансів підприємств цей конфлікт розглядає в рамках теорії «принципал — агент відносин», яка є однією із концепцій неоінституціональної економіки. Отже, законодавчі акти, які покликані врегулювати конфлікт інтересів, договори, які укладаються між окремими сторонами, є або неефективними, або використовуються не в повній мірі.

 

 

1.3.2 Санаційна спроможність підприємств та її оцінка

Головним критерієм  прийняття рішення щодо санації  чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Водночас кінцевою метою фінансової санації суб'єкта господарювання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому періоді. Отже, санаційна спроможність визначається здатністю підприємства до виживання.

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що зазнало фінансової кризи, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які забезпечуватимуть успішне проведення його фінансової санації. До загальних умов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;

б) конкурентних переваг;

в) виробничого та кадрового  потенціалу.

Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг. Указані кількісні та якісні величини тісно взаємозв'язані. Так, досягнення конкурентних переваг можливе лише за наявності стійкої ліквідності та платоспроможності, а водночас орієнтація лише на забезпечення ліквідності дає можливість відновити життєздатність підприємства тільки в короткостроковому періоді.

Санаційно спроможним підприємство буде в тому разі, коли продисконтована  очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) буде більшою  за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.

Згідно із методичними  вказівками Міністерства економіки  України, санаційну спроможність підприємства слід визначати за трьома основними  показниками:

—   показником поточної платоспроможності;

—   коефіцієнтом забезпечення власними засобами;

—   коефіцієнтом покриття.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених показників перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам з відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство. Якщо ж за підсумками року коефіцієнт покриття був меншим за одиницю і підприємство не отримало прибутку, то такий фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення вимог кредиторів можливе тільки через застосування ліквідаційної процедури. Зрозуміло, що оцінка санаційної спроможності підприємства на підставі аналізу лише кількох фінансових показників не дає повної інформації про реальне становище боржника.

З правового погляду, санаційно спроможним підприємство буде в тому разі, коли воно спроможне  підтримувати фінансову рівновагу в довгостроковому періоді, тобто коли є достатні передумови для відновлення та збереження стабільної платоспроможності з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатися із заявою щодо порушення справи про банкрутство до господарського суду.

З метою визначення санаційної спроможності підприємства проводиться так званий санаційний аудит. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він стосується тільки підприємств, які зазнали фінансової кризи. Головна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявного плану фінансового оздоровлення.

Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена потребою заінтересованих осіб (кредиторів, власників, держави) в об'єктивній інформації про фінансовий стан суб'єкта господарювання та реальність плану санації. Потреба у висновку незалежного спеціаліста спричинена також і тим, що користувачі не мають ні доступу до джерел інформації, ні спеціальних знань для оцінки цієї інформації. Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів розв'язання конфлікту інтересів між боржником і капіталодавцями, оскільки завдяки йому досягається зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які бажають узяти участь у фінансовій санації неспроможного підприємства.