Основні напрями підвищення прибутковості підприємства в ринкових умовах господарювання

           -   суми одержаних (або визнаних контрагентами, або присуджених господарськими    судами)    штрафів,    пені,    неустойок    за    порушення контрагентами договірних умов, законодавства;

           -   суми списаної кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності;

           -   доходи від операцій з тарою, коли, наприклад, різниця між цінами на нову оборотну тару й цінами, які використовуються у розрахунках при поверненні тари, перевищує видатки на ремонт і реставрацію цієї тари;

          - вартість оприбуткованих надлишків, які виявлені при інвентаризаціях;

          -   доходи від реалізації іноземної валюти та від курсових різниць при операціях з іноземною валютою;

          -   деякі інші доходи операційної діяльності.

Інші  операційні втрати включають:

         -   собівартість реалізованих зайвих матеріалів та інших матеріальних ресурсів;

         -   собівартість реалізованої іноземної валюти;

         -   витрати на дослідження і розробки;

         -   нестачі і втрати від псування цінностей та від їх знецінення;

         -   сплачеш (або визнані, присуджені господарським судом) штрафи, пені, неустойки на користь контрагентів;

         -   втрати від курсових різниць при операціях з іноземною валютою;

         -   суми    дебіторської    заборгованості,    визнаної    сумнівною    або безнадійною;

         -   деякі інші операційні витрати.

       Наведений вище перелік інших операційних доходів і витрат свідчить про те, що фінансовий результат діяльності підприємства значною мірою залежить від організації роботи фінансової служби у напрямі пошуку резервів збільшення прибутку в позавиробничих і позареалізаційних операціях. Мова йде, наприклад, про штрафи, пеню, неустойки, інші види санкцій, які одержані від партнерів або стосовно яких є рішення суду чи іншого відповідного органу про їх надходження. Фінансова служба підприємства у координації з юридичною та збутовою службами проводить роботу, яка забезпечує надходження цих доходів від контрагентів - порушників; водночас фінансова служба має приймати заходи щодо виявлення винуватців і з'ясування причин виникнення підстав для сплати штрафних санкцій на користь контрагентів, виникнення інших непродуктивних витрат.

      Можливими статтями прибутку підприємства, який відноситься до діяльності, є прибуток від реалізації оборотних активів та оренди. У підприємств можуть утворюватися надлишки оборотних активів в наслідок змін обсягу виробництва, строків постачання та інших причин, які вони можуть реалізовувати на сторону. Але при цьому потрібно бути досить обережними,  оскільки  довгострокове  зберігання  таких  цінностей  може привести до зниження вартості їх реалізації порівняно з вартістю купівлі, внаслідок чого підприємство отримає збитки. Доходи від здачі майна в оренду формуються з отримуваної орендної плати, яку орендатор сплачує орендодавцю.

       Показник "Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування" визначається шляхом додавання до фінансових результатів від операційної діяльності доходів і вирахування видатків від здійснення інвестиційних і фінансових операцій.

        Доходи від здійснення інвестиційних операцій і фінансових операцій (у вузькому значенні слова) включають:

-  доходи на вкладений капітал у спільні підприємства;

- одержані дивіденди на акції інших акціонерних товариств;

- одержані проценти на облігації;

- виручка від реалізації об'єктів основних засобів.

Витрати від здійснення інвестиційних і  фінансових операції:

- проценти за банківський кредит;

- проценти, сплачеш інвесторам за облігації власної емісії;

- інші витрати, пов'язані з залученням позикового капіталу;

- залишкова вартість реалізованих об'єктів основних засобів.

       Інвестиційну та фінансову діяльність, як правило, визначають під час складання звіту про рух грошових коштів. Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства. Прибутки від довго - і короткострокових фінансових вкладень можуть складати значну питому вагу у загальному прибутку підприємства.

       Фінансові вкладення означають таке розміщення власних коштів, підприємства в діяльність інших підприємств, яке дає можливість отримати доходи. Під довгостроковими капітальними вкладеннями розуміють затрати

підприємства  по вкладанню коштів в статутний капітал інших підприємств, придбання акцій та інших цінних паперів, надання позичок на строк більше року. До форм короткострокових фінансових вкладень відносять придбання короткострокових казначейських зобов'язань, облігацій та інших цінних паперів, надання позик на строк менше року.

      Доходи від пайової участі в статутному капіталі іншого підприємства являють собою частину його чистого прибутку, яка надходить засновнику в заздалегідь обумовленому розмірі, або у вигляді дивідендів по акціях, пакетом яких володіє засновник. Доходами від цінних паперів являються проценти по облігаціях, короткострокових казначейських зобов'язаннях, дивіденди по акціях. За кошти, надані в позику, підприємство отримує доходи згідно з умовами договору між кредитором та позичальником.

        Прибуток від іншої звичайної діяльності пов'язаний з реалізацією необоротних активів: основних засобів та нематеріальних активів підприємства, а також із реалізацією фінансових інвестицій. Підприємства вправі самостійно розпоряджатися власним майном: списувати, продавати, ліквідувати, передавати в статутні фонди інших підприємств будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби та інші основні фонди. Фінансовий результат має місце при продажу перерахованих видів майна, а також при іншому вибутті недоамортизованих об'єктів у деяких випадах.

      Загалом, прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства являє собою різницю між загальною сумою доходів і витрат на виробництво і реалізацію продукції з врахуванням доходів та витрат від різноманітних господарських операцій. Таким чином, прибуток формується в результаті, взаємодії багатьох .компонентів як з позитивним, так і з негативним значенням,

       Прибуток, який одержують підприємства, є, з одного боку, основним джерелом розвитку їх матеріально-технічної бази і соціального трудових колективів, з другого - важливим джерелом формування того бюджету країни. На цьому й побудована система розподілу і використання прибутку.

        Однією з найважливіших проблем розподілу прибутку в умовах розвитку ринкових відносин являються оптимальне співвідношення частки прибутку, що акумулюється в доходах бюджету, та частки, що залишається в розпорядженні суб'єктів господарювання.

Принципи  розподілу прибутку можна сформулювати таким чином:

  1) прибуток,  який  отримує  підприємство  в результаті  виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою    і підприємством як господарюючим суб'єктом;

  2) прибуток для держави надходить до відповідних бюджетів у вигляді податків та зборів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки   податків,   порядок   їх   нарахування   і   внесення   до   бюджету встановлюються законодавче;

  3) величина    прибутку    підприємства,    що    залишилась    в    його розпорядженні   після   сплати   податків,   не   повинна   знижувати   його зацікавленості у збільшенні обсягів виробництва і в покращенні результатів виробничо-господарської та фінансової діяльності;

  4) прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу     спрямовується на накопичення, що забезпечує його подальший розвиток, і тільки потім - на споживання.

      Економічно обґрунтована система розподілу прибутку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зобов'язань перед державою і максимально забезпечити виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємств та організацій.

       Як такий, природно, може розглядатися лише реальний прибуток, фактичний фінансовий результат діяльності підприємства (а не прибуток як об'єкт оподаткування, що обчислюється штучним порівнянням валових доходів з валовими витратами без ув'язки з бухгалтерським обліком реального прибутку). Лише такий прибуток може бути джерелом як фінансування виробничо-технічного і соціального розвитку підприємства, і доходів державного бюджету.

        Прибуток, який визначається на основі валових доходів і валових являє собою ніщо інше, як розрахункову базу оподаткування реального, "бухгалтерського" прибутку.

         З прибутку підприємства сплачують до державного бюджету насамперед податок на прибуток.

         Прибуток, який залишається після сплати податку на прибуток до державного бюджету, є чистим прибутком підприємства. Він надходить у розпорядження власників підприємства, а якщо це підприємство державне, то в розпорядження трудового колективу підприємства.

        Підприємства розподіляють прибуток, що залишається у їх розпорядженні, за напрямами використання на власний розсуд. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення:

• фонд коштів, які  спрямовуються на розвиток та вдосконалення виробництва;
• фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби;
• фонд коштів для матеріального заохочення;
• резервний (страховий) капітал;
• фонд коштів, які спрямовуються на фінансові інвестиції;
• фонд коштів, які використовуються на інші цілі.

      У процесі прийняті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів для виробничо-технічного та соціального розвитку, матеріального заохочення працівників (акціонерів, пайовиків) та ін. Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва, витрачається на задоволення потреб, які пов'язані зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, удосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.

       Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, - придбання і монтаж устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні й такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій і видів продукції.

        Однією з потреб виробництва, що пов'язана з його розширенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів. Тому підприємства періодично спрямовують частину прибутку безпосередньо до статутного капіталу на приріст нормативу власних оборотних коштів.

        Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовується на витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства, а саме: будівництво, реконструкція, інші форми поліпшення об'єктів основних засобів соціально-культурної сфери, інші витрати в даному напрямі (крім витрат на утримання об'єктів цієї сфери, які, згідно з новими стандартами бухгалтерського обліку, здійснюються за рахунок витрат діяльності і враховуються при визначенні прибутку як фінансового результату діяльності).

        Фонд коштів для матеріального заохочення використовується (якщо мова йде про акціонерні товариства) з метою стимулювання держателів акцій вкладати кошти у капітал підприємства, підтримки прийнятного курсу акцій на фондовому ринку через виплату дивідендів; частина чистого прибутку може, якщо це обумовлено в колективному договорі, спрямовуватися на виплату винагороди працівникам за загальні результати роботи за підсумком року й на інші форми підвищення матеріальної заінтересованості працівників у досягненні високих кінцевих результатів роботи. Зважаючи на те, що згідно зі стандартами бухгалтерського обліку, не передбачено використання прибутку на матеріальне заохочення (наприклад виплати за результатами року), такі виплати мають здійснюватися з урахуваннями реального джерела - прибутку цього ж року, бо, будучи віднесеними на операційні витрати, вони зменшують прибуток наступного року.