Основні напрями підвищення прибутковості підприємства в ринкових умовах господарювання

         Підвищення прибутковості виробництва досягається також шляхом структурних зрушень у номенклатурі й обсязі випуску продукції. Звичайно підприємство випускає декілька видів продукції. Якщо при цьому ці різні номенклатури  продукції  випускаються  на  однаковому  устаткуванні,  то загальна прибутковість (або збитковість) функціонування підприємства в цілому залежить як від номенклатури продукції, що випускається, так і від обсягу випуску для кожної номенклатури. З цього випливає, що шляхом вибору номенклатури виробленої продукції і регулювання обсягів випуску продукції по кожній номенклатурі можна домогтися істотного приросту прибутку, ліквідації збитковості підприємства. Цей важливий для практики спосіб підвищення ефективності повинний застосовуватися персоналом економічного управління при підготуванні варіантів доцільних рішень для керівництва підприємства. До прийняття рішень про структурні зрушення в номенклатурі й обсязі випуску продукції необхідно провести діагностику причин недостатньої ефективності випуску розглянутих виробів.

      Першим необхідним кроком у проведенні експертизи недостатньої ефективності є визначення критичного обсягу випуску кожного з розглянутих видів продукції (визначення точки беззбитковості) і розташування досягнутого обсягу виробництва щодо розглянутої точки. Точка беззбитковості (поріг Рентабельності) — це така виручка від реалізації, при якій підприємство вже не має збитків, але ще не має і прибутків. Валової маржі (різниця між виручкою від реалізації і змінними витратами) в точності вистачає на покриття постійних витрат, і прибуток дорівнює нулю.

Точка беззбитковості = П/Ц-31                                            

де 31 - змінні витрати на одиницю продукції;

     П - постійні витрати підприємства, які відносяться на дану продукцію;

     Ц - ціна одиниці продукції.

Точка беззбитковості - Постійні витрати / Валова маржа    

(поріг  рентабельності)

      Після проведеної операції, визначається запас фінансової міцності підприємства. Різниця між досягнутою фактичною виручкою від реалізацій і порогом рентабельності і складає запас фінансової міцності підприємства.

      Запас фінансової міцності підприємства = Виручка від реалізації - Поріг рентабельності

      Зневага проведенням цієї процедури може привести до цілком неправильного рішення. На практиці спостерігаються випадки, коли для продукту, випуск якого збитковий для підприємства, приймаються помилкові рішення про припинення його випуску в той час, коли є реальні можливості домогтися його істотної прибутковості за рахунок підвищення обсягу випуску.

         Другим кроком у знаходженні раціонального рішення про підвищення ефективності функціонування підприємства є оцінка правильності розподілу потужностей підприємства між різними номенклатурами продукції, що випускається і визначення найбільше раціонального завантаження підприємства по обсягу продукції, що випускається.

         Зміна структури реалізованої продукції впливає на прибуток через те, що рівень рентабельності різних видів продукції, що виробляються і реалізуються підприємством, неоднаковий. При підвищенні в загальному обсязі реалізації частки більш рентабельних виробів прибуток від реалізації зростає і навпаки. Оскільки в умовах ринку підприємство прагне максимізувати свій прибуток, воно, звичайно, буде змінювати структуру продукції, що випускається, на користь високорентабельних її видів, а також замінювати нерентабельні види продукції впровадженням нових, розширенням асортименту. Якщо ця продукція відповідатиме інтересам покупця і народного господарства в цілому, то збільшення її випуску - закономірне явище.

         Підвищення якості продукції, що також впливає на величину отриманого прибутку, залежить від самого підприємства. Тому збільшення прибутковості за рахунок цього фактору характеризує діяльність підприємства з позитивного боку.

       На величину прибутку впливає склад і розмір нереалізованих залишків продукції. Значна частина залишків приводить до неповного одержання виручки і недоодержання прибутку. Залишки продукції можуть мати місце через такі причини: продукція не знаходить ринку збуту, не користується попитом; продукція була відвантажена, а строки оплати ще не настали; адукція відвантажена і отримана покупцем, але він відмовився від оплати (недотримання умов договору).

         Резервом збільшення прибутку може бути прибуток, отриманий від реалізації матеріальних цінностей та іншого майна підприємства. Якщо раніше операції, пов'язані з вибуттям основних фондів, помітно не на фінансові результати, то тепер, коли підприємства можуть самі розпоряджатися своїм майном, є сенс звільнитися від надлишку невстановленого устаткування, попередньо оцінивши, що вигідніше - продати його чи здати в оренду.

        Фінансовий результат від реалізації іншого майна підприємства може бути і позитивним, і негативним. Це залежить від складу і продажної ціни що реалізуються. Якщо мова іде про матеріальні активи, то слід не стільки з можливості отримання прибутку, скільки з наявності їв, які через зміну економічної кон'юнктури, асортименту продукції, випускається, або через інші причини виявляються непотрібними чи за своєю величиною перевищують рівень, достатній для запланованого обсягу випуску продукції.

          Крім того, збільшення величини прибутку можливе через надання послуг непромислового характеру, продажу продукції підсобного господарства, виконання перевезень тощо.

         Одним з напрямків збільшення величини прибутку за рахунок фінансових результатів від операційної діяльності може бути чітке дотримання умов укладених договорів, в результаті чого зменшується сума нарахованих економічних санкцій у вигляді штрафів, пені, неустойок.

         Стратегічні та оперативні плани, що розробляються для забезпечення ефективного функціонування підприємства, є орієнтирами для ціленаправлених дій всіх підрозділів і персоналу підприємства, певним керівництвом (і навіть інструкцією) при прийнятті рішень з управління виробничою і збутовою діяльністю.

      Економія та ефективне використання   ресурсів для ДП «Ладижинський спирт завод «Екстра» є життєво необхідним напрямком його функціонування.

        Практика показує: в процесі виробництва при зберіганні матеріальних ресурсів сьогодні, як і за радянських часів, допускаються значні втрати енергії, палива, сировини, матеріалів та інших матеріальних ресурсів. Недостатньо утилізуються відходи виробництва, використовуються вторинні ресурси та мало уваги приділяється ресурсозбереженню.

        Основним завданням управління на всіх рівнях є економія сировини, матеріалів та енергії, щоб за рахунок цього збільшити випуск конкурентоспроможної продукції і певним чином вплине на підвищення прибутковості підприємства.

     3.2 Підвищення прибутковості  на підприємстві  за рахунок зниження  собівартості продукції

     Головним  обмеженням для прибутку є витрати  виробництва. До їхнього визначення і виміру існують різні підходи, з яких можна виділити погляд економіста, орієнтований на перспективу фірми, і позицію бухгалтера, якого насамперед цікавлять фінансові звіти і баланси підприємства. Оскільки усі види ресурсів обмежені, будь-яке рішення про виробництво якого-небудь товару припускає відмову від використання тих же ресурсів для випуску якогось іншого виробу. Таким чином, усі витрати являють собою альтернативні витрати. Точніше кажучи, витрати будь-якого ресурсу, залучені для виробництва товарів, відбивають його цінність при найкращому з всіх альтернативних варіантів використання або цінність тих альтернативних можливостей, якими приходиться жертвувати. Для досягнення своєї основної мети підприємство повинно понести певну суму витрат. Ці витрати спрямовуються на формування і використання усіх видів ресурсів.

     Собівартість  продукції є одним з найважливіших  показників, який комплексно характеризує якісні зміни в техніці, технології, організації праці та виробництва, що відбуваються на підприємстві.

     Зниження  витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.

    Я вважаю, що основними шляхами підвищення прибутку за рахунок зниження собівартості є:

• скорочення тих витрат, які займають найбільшу питому вагу у їх структурі;
• підвищення деяких елементів витрат для отримання позитивного ефекту в майбутньому.

     Аналіз  собівартості за елементами витрат здійснюється з метою вивчення зміни рівня  собівартості продукції під впливом використання ресурсів підприємства (трудових, засобів праці, предметів праці). Такий аналіз необхідний також для того, щоб вивчити матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість, та фондомісткість і встановити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Наприклад, якщо питома вага зарплати у витратах виробництва зменшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про зростання продуктивності праці.

     Методика  аналізу собівартості за елементами витрат має деякі особливості. Це, перш за все, можливість вивчати тільки структуру даних витрат, тобто зазначити питому вагу кожного елемента витрат в загальній сумі виробничих витрат, робити висновок щодо зміни структури цих витрат, встановлювати причини цих змін і давати якісну оцінку впливу цих причин на витрати виробництва.

     На  основі результатів аналізу собівартості продукції за елементами витрат складається  довідка і надається керівникам заінтересованих та відповідальних служб підприємства є метою прийняття  управлінських рішень, спрямованих на усунення негативних аспектів у формуванні собівартості продукції.

     При аналізі виробничої собівартості продукції  доцільно використати елементні  витрати.

     Елементні витрати  – це однорідні за складом витрати підприємства. Вони характеризують використані ресурси за їхнім економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання. Елементи витрат є однаковими для всіх галузей.

     Аналіз  витрат за елементами дає змогу:

• дослідити зміни у структурі собівартості порівняно з бізнес-планом;
• оцінити динаміку структури витрат;
• охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва);
• встановити вплив науково-технічного прогресу, рівня кооперації та спеціалізації на зміну структури витрат;
• визначити найважливіші напрями пошуку резервів зниження собівартості.

     Аналіз  проводиться методом порівняння фактичної питомої ваги кожного  елемента витрат на виробництво з  питомою вагою витрат попереднього року або планом. Оцінюють зміни  в питомій вазі кожного елементу витрат у загальній їх сумі, тобто досліджують структуру витрат.

     Даний аналіз потрібний для того, щоб  виявити витрати, які є найбільш значущими для підприємства або  можуть стати такими в майбутньому.

     Найбільш  корисним для вивчення змін у структурі витрат на виробництво є аналіз собівартості за елементами витрат.

     До  елементних витрат належать:

• матеріальні витрати;
• оплата праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизаційні відрахування;
• інші витрати.

     Аналіз  звичайно починають з оцінювання загального виконання плану собівартості продукції. Потім переходять до вивчення відхилень по окремих видах витрат. При цьому слід урахувати, що деякі відхилення по статтях собівартості можуть бути наслідком дії одного і того самого фактора. Наприклад, підвищення механізації праці може спричинити зниження витрат на заробітну плату, але підвищити певною мірою витрати на утримання та експлуатацію устаткування. 

    Для того, щоб визначити, які витрати  займають найбільшу питому вагу у  їх загальній кількості, проведемо  відповідні розрахунки, які наведемо в таблиці 3.2.1

Структура витрат ДП “Ладижинський спирт завод “Екстра”

                                                                                                   Таблиця 3.2.1