Основні напрями підвищення прибутковості підприємства в ринкових умовах господарювання

       Аналізуючи дані з таблиці, ми спостерігаємо досить незначні зменшення всіх основних показників рентабельності спиртового заводу. Наведені дані свідчать про погіршення в звітному періоді ефективності операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.

      Тому потрібно максимізувати  прибуток підприємства. Пошук резервів  зростання прибутку та напрямів  його ефективного формування  і використання передбачає насамперед  наявність таких умов, як подолання  кризи неплатежів, поліпшення ціноутворення,  поліпшення управління формуванням і використанням чистого прибутку підприємства. Докладніше про підвищення прибутковості підприємства розглянемо у розділі ІІІ. 

ВИСНОВКИ  ДО ІІ РОЗДІЛУ

         Аналізуючи ІІ розділ можемо  сказати, що в умовах ринкової  економіки фінансовий аналіз є важливою вихідною основою для прийняття управлінських рішень. Основною задачею фінансового аналізу підприємства є системне, комплексне вивчення його виробничо–господарської і фінансової діяльності з метою об’єктивної оцінки досягнутих результатів та встановлення реальних шляхів подальшого підвищення ефективності діяльності.

        Згідно проведеного аналізу, бачимо, що всі показники значно покращилися (наприклад, відповідає нормативам коефіцієнт мобільності, який має бути більшим 0.5, тобто на підприємстві існує збалансованість між оборотними та необоротними засобами; підвищилися всіх без винятку показники оборотності та знизилися  терміни оборотності всіх видів оборотних коштів, це свідчить, що завод підвищив ефективність використання оборотних коштів у звітному періоді; збільшилась частка обігових коштів у виробничій сфері, що має позитивний характер, особливо в умовах інфляції; також позитивні зміни має частка оборотних виробничих активів), але ряд показників не досягають відповідного рівня. Так, показники, що відповідають за забезпеченість відповідного активу, мають від’ємне значення; тобто на підприємстві існує брак власних оборотних коштів. На підприємстві не досягнуто мінімально необхідного співвідношення між власним і залученим капіталом (коефіцієнт фінансового ризику має бути менше 0.2 – 0.5). Також не витримується оптимальне відношення постійного капіталу та загального (коефіцієнт фінансової стійкості має бути 0.75 – 0.9). Спостерігаємо досить незначні зменшення всіх основних показників рентабельності це свідчить про погіршення в звітному періоді ефективності операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Дещо гірша ситуація з коефіцієнтом зносу основних засобів, що збільшився на 0.2.

РОЗДІЛ  ІІІ. Шляхи та напрями  підвищення прибутковості підприємства

3.1. Стратегія забезпечення  прибутковості підприємства

      Головним в діяльності підприємства є розробка та забезпечення гнучкої стратегії поступового розвитку виробництва, підвищення прибутковості підприємства.

     Для підвищення ефективності роботи підприємстві першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції (робіт, послуг), зростання прибутку.

       Прибутковість підприємства залежить від його виробничої, постачальної, збутової і фінансової діяльності. Тому виявлення і кількісна зміна резервів прибутку, а також розробка конкретних організаційно-технічних заході в по реалізації цих резервів є одним з найважливіших завдань підприємства в умовах ринкової економіки.

       Для визначення основних напрямків розробки стратегії збільшення прибутку фактори, що впливають на його одержання, класифікують за ознаками. До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін, тарифів, процентних ставок, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій і ін. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть значно впливати на величину прибутку.

Внутрішні фактори поділяються на виробничі  і позавиробничі.

       Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, у свою чергу, можуть підрозділятися на екстенсивні й інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи устаткування, чисельності персоналу, фонду робочого часу й ін. Інтенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через "якісні" зміни: підвищення продуктивності устаткування і його якостей, використання прогресивних видів матеріалів і удосконалювання технології їхньої обробки, прискорення оборотності оборотних коштів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу,    зниження    трудомісткості    і    матеріаломісткості    продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів і інше.

        До позавиробничих факторів відносяться, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту й інше.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. На величина прибутку підприємства впливають:

-    обсяг реалізованої продукції;

-    виробнича собівартість реалізованої  продукції;

-   зміна цін на реалізовану продукцію;

-    зміна структури реалізованої  продукції.

      Збільшення обсягу реалізації продукції в натуральному виразі сприяє росту величини прибутку. Зростання обсягів виробництва продукції, яка користується попитом, можна досягти за допомогою розширення капіталовкладень, що вимагає спрямування прибутку на купівлю більш продуктивного устаткування, освоєння нових технологій, розширення виробництва. Підприємства, які мають кошти і можливості для проведення капітальних вкладень, реально збільшують свій прибуток, якщо забезпечують рентабельність інвестицій вище темпів інфляції. Основними чинниками, що впливають на економічну ефективність випуску продукції, є: собівартість її виробництва і збуту, оптова ціна продажу, загальний час на її реалізацію. Чим більше різниця між оптовою ціною одиниці продукції і її собівартості, чим менше час на реалізацію виробленої продукції, тим вище буде отриманий за визначений період розмір виручки за вироблену підприємством продукцію. Розмір виручки за випущену і реалізовану продукцію є основою прибутку підприємства і його фінансових можливостей відшкодувати зроблені витрати, забезпечити закупівлю сировини, матеріалів, комплектуючих, необхідних для ритмічного функціонування підприємства в наступний період.

        Масове виробництво вимагає для  його організації дорогого і  складного виробничого устаткування. Потокове і цілком автоматизоване виробництво з автоматичними потоковими лініями дозволяє випускати велику кількість одиниць продукції. Рентабельність цього дорого устаткування забезпечується тільки тоді, коли на ринку продається значна кількість продукції.

        Таким чином, сучасне виробництво - це в основному фондомісткість виробництво з високими постійними витратами, основу яких складають амортизаційні відрахування на відшкодування зносу устаткування і споруджень, їхнє технічне обслуговування і ремонт, витрати на електроенергію, паливо, орендну плату за землю, податки на майно, зарплата постійного персоналу підприємства, що безпосередньо не приймає участь у випуску продукції.

        Масштаб виробництва кожної продукції, що випускається підприємством повинний визначатися з обліком обмежень, обумовлених умовами ринку (можливого обсягу продажів у передбачуваних секторах-ринку, рівня цін на одиницю продукції), наявності матеріальних, фінансових і трудових ресурсів для забезпечення різних рівнів обсягу випуску продукції. Найважливішим чинником, який необхідно враховуватися при визначенні масштабу виробництва, є залежність мінімальної продажної ціни одиниці продукції, що (забезпечує беззбитковість або прибутковість її випуску) від обсягу випуску даної продукції. З цього аналізу випливає, що для кожного виду виробництва і технології існує мінімальний економічний розмір обсягу випуску продукції і наявність відповідного устаткування і технології для реалізації зазначеного обсягу. При цьому необхідно враховувати, що мінімальний економічний розмір обсягу випуску продукції залежить від середніх ринкових цін на цю продукцію.

       При розробці програми випуску і продажів продукції необхідно використовувати практичні виводи, що випливають із закономірностей, обумовлених ростом масштабу виробництва, що одержали назву економії на масштабі виробництва.

        Вибір  масштабу  виробництва залежить  від того,  у якій  пропорції змінюються необхідні постійні і змінні ресурси у виробітку при рості масштабу. Якщо підприємство збільшує обидва ресурси в рівній пропорції, а виробіток зростає в більшій пропорції, то віддача від масштабу зростає (його збільшення вигідно). Якщо підприємство збільшує споживання обох ресурсів у рівній пропорції, а виробіток зростає в меншій пропорції, то віддача від масштабу падає. У короткостроковому періоді постійні витрати, які не залежать від обсягу випуску продукції, справляють суттєвий вплив на її собівартість. При цьому, якщо скорочується обсяг випуску і продажу продукції, то постійні витрати різко збільшують її собівартість (витрати на одиницю продукції).

       Зробимо принципово важливий для економічного управління вивід, що одержав назву закону масового виробництва: постійні витрати на одиницю продукції зменшуються зі збільшенням кількості виробленої продукції.

Вираз для  закону масового виробництва приймає  наступний вид: С1п=31+(П/К)                                                   

 31 - змінні витрати на одиницю продукції;

 П - постійні витрати підприємства в розглянутий період часу, які відносяться на дану продукцію;

 К - кількість одиниць продукції (обсяг випуску), виробленої в даний період часу;

 С1п - собівартість виробництва одиниці продукції (питома собівартість).

Таким чином, собівартість одиниці продукції С1п є сумою змінних витрат 31, на одиницю продукції і постійних витрат П/К на одиницю продукції.

    Питомі постійні витрати П/К на одиницю продукції зменшуються зі збільшенням обсягу К випуску продукції.

     Економічна значимість закону масового виробництва полягає в тому, що при його практичному використанні підприємство досягає економії витрат, що одержала найменування економії на масштабі.

     Прискорення оборотності оборотних засобів також сприяє росту обсягу виробництва і реалізації продукції. Проте інфляція дуже швидко знецінює оборотні засоби. Підприємствами на придбання сировини і паливно-енергетичних ресурсів направляється більша їх частина, неплатежі покупців і попередня оплата, яку вимагають постачальники, відволікають значну частину засобів із обороту підприємств. Причинами неплатежів являються не лише нестача оборотних засобів і нестійке фінансове становище підприємств, а й низька фінансово-розрахункова дисципліна, недоліки в роботі банківської системи.

       Виробнича собівартість продукції являється одним з важливих факторів впливу на прибуток. Кількісно в структурі ціни собівартість займає значне місце, тому зниження собівартості продукції значно впливає на збільшення прибутку при інших рівних умовах. Збільшення прибутку в результаті зниження собівартості свідчить про ефективне функціонування підприємства, якщо таке зниження не зумовлене зниженням цін на сировину, матеріали, паливно-енергетичні ресурси, а також тарифів на перевезення. Кожне підприємство повинне шукати резерви зниження собівартості продукції, хоча в умовах різкого зростання цін і нестачі власних оборотних засобів можливість зростання прибутку за рахунок зниження собівартості продукції є дуже низькою.

       Прибуток підприємства може зростати також за рахунок росту цін. У сучасних умовах при зростанні витрат на виробництво продукції і зменшення обсягів її випуску прибуток часто зростає внаслідок постійного підвищення цін. Підвищення цін саме по собі не являється негативним фактором. Воно повністю обґрунтоване, якщо пов'язане з підвищенням попиту на продукцію, покращенням техніко-економічних показників і споживних якостей продукції, що випускається на підприємстві.