Розробка нового товару підприємства на промисловому ринку

Генерування ідей базується на творчих  методах. Серед них – такі методи, як "мозкова атака", метод сінектики, морфологічний аналіз, метод Дельфі та інші.

Але перед тим як перейти до обговорення  зазначених методів генерування  ідей, треба наголосити, що більшість  виробників промислових товарів  страждають не від браку ідей, а  від того, що роблять неправильний вибір між добрими та поганими ідеями. Розглянемо цю проблему з тієї точки зору, що ідеї повинні бути направлені на розв'язання специфічної проблеми або задоволення потреб споживачів, а також на підтримку загального плану маркетингу фірми.

Щоб ідея відповідала загальній  ринковій стратегії фірми, цьому має передувати розробка продукту. У даному випадку це означає, що фірма повинна спочатку визначитися відносно того, у якій сфері бізнесу вона працюватиме та яких якісних цілей вона хоче досягти. Зазначені цілі формують, в свою чергу, критерії відбору для використання при оцінюванні нових продуктових ідей. То можуть бути критерії прибутковості, мінімізації витрат на розробку продукту, технічних переваг.

Але тепер повернемося до методів  генерування ідей. Спеціалісти з  дослідження ринку зазначають, що для генерації нових ідей потрібне якнайширше бачення проблеми: велика кількість ідей, їх різноманітність та незвичайність, що і дають методи, розглянуті нижче.

Метод "мозкова атака" був  розроблений Алексом Осборном –  американським фахівцем у галузі реклами. Мета такої "атаки" – швидке генерування великої кількості ідей. Чим більше ідей, тим більша ймовірність вибору продуктивних.

Метод полягає в наступному:

• зібрати групу спеціалістів з поставленої проблеми (7-12 чоловік) для творчого формування ідей;
• критика заборонена;
• зібрати якнайбільше ідей (навіть нісенітні, фантастичні), використовувати комбінації ідей;
• від спеціалістів вимагається неординарність, нестандартність мислення, гострий розум;
• всі ідеї оцінюються [26, 123].

За півгодини група може висунути близько 250 ідей.

Метод синектики розроблений Вільямом Гордоном.

Синектика – це поєднання різних несумісних та невідповідних елементів. Мета синектики – спонтанна активність мозку, залучення спеціалістів з  різних сфер діяльності, навіть тих, хто  змінив профіль роботи. Групі надають приміщення, кошти, доступ до виробництва. Послідовність етапів розв'язання проблеми така:

1) формування проблеми;

2) дискусія;

3) пошук аналогів;

4) визначення вузьких місць,  труднощів;

5) вибір і розвиток перспективної  ідеї з випробуванням.

Методом синектики можна розробити  новий продукт, який принесе великі або незначні прибутки.

Морфологічний метод розробив Фриц Цвікі – творець реактивного  двигуна. Морфологія – це структура. Мета цього методу – виділити суттєві  параметри проблеми, яка подана у вигляді моделі, вивчити їх взаємозв'язки.

Наприклад, пошук нової та дешевої  упаковки, щоб уникнути конкуренції. Будується модель, яка складається  з таких параметрів:

1) форма упаковки (куб, конус,  тетраедр, ромб);

2) вміст (рідина, порошок, паста, запах, газ);

3) матеріал (дерево, скло, алюміній, пластик).

По кожному з параметрів вносяться  ідеї, які аналізується і з який вибирається найкращий варіант.

Метод Дельфі розроблений у США  організацією "Ренд корпорейшн". Суть методу – в об'єднанні думок експертів з урахуванням усіх запропонованих ідей. Наприклад, до групи експертів звернулися з проханням висловити свої думки з приводу того, що фірму цікавить, який вид енергії застосувати для автомобіля: електричну чи від згоряння палива. Опитують декількох експертів, поки не дійдуть до певного висновку.

Існують і інші методи генерування  ідей, значення їх у тому, що вони створюють  творчу атмосферу та є своєрідним гарантом у боротьбі з конкуренцією за ринок збуту.

Відбір Ідей. Мета діяльності по генеруванню ідей полягає у формуванні якомога більшого числа ідей. Мета подальших етапів – скорочення їх кількості. Першим кроком на цьому шляху є відбір ідей. Його ціль – якомога раніше виділити та відсіяти невдалі ідеї [26, 124].

Дуже важливо, щоб результат етапу відбору ідей не виходив за межі можливостей фірми. Як вже зазначалося раніше, багато фірм не обмежені браком продуктових ідей, але вони обмежені стратегією та ресурсними можливостями (час, гроші, персонал). Фірма повинна оцінювати також, скільки з відібраних ідей можуть бути розроблені у фізичний продукт та успішно запропоновані на ринок.

Багато фірм розробили свої методи оцінки і відбору ідей. Один з  них – так званий відбірковий  перелік, який наведено нижче.

Рис. 1.1. Перелік оціночних показників для нового товару [26, 125]

Після того як оцінено на основі шкали  від 1 (відмінна) до 10 (незадовільна оцінка) важливість кожного параметра нового товару, зважується кожний параметр (присвоюється відповідний ваговий коефіцієнт, оскільки вплив кожного з них на успіх товару неоднаковий) і розраховується загальна оцінка та оцінки по кожній групі параметрів нового товару. Таким чином, здійснивши розрахунки для кожного виду товарів, можна шляхом порівняння оцінок виключити з подальшого розгляду незадовільні ідеї.

Розробка задуму та його перевірка. Коли ідеї пройшли попередню стадію, вони потребують розробки задуму товару. Під задумом товару будемо розуміти розроблений варіант ідеї товару з точки зору ринкових потреб та потреб споживачів, які купують не ідею товару, а його задум. Завдання маркетолога – розробити ідею у ряді різних задумів та відібрати найкращий з них. Потім споживачів опитують – просять висловити свою точку зору на цей задум товару. При цьому опитуванні належить ставити такі запитання:

Чи легко розуміється задум  товару?

Чи бачите ви переваги цього товару у порівнянні з уже існуючими  товарами?

Чи вірите ви інформації про товар?

Чи задовольняє даний товар  ваші потреби?

Чи можна вдосконалити характеристики товару?

Хто буде приймати можливе рішення про купівлю?

Хто буде користуватися товаром?

Чи купите ви товар?

Відповіді на запитання допоможуть виробнику виділити той варіант  задуму товару, який найбільше приваблює  споживачів. Запитання про покупку  товару дає можливість оцінити потенціальний обсяг його збуту.

Потім розробляється перший варіант  маркетингової стратегії виходу на ринок з конкретним товаром. Стратегія  передбачає визначення цільового ринку (розмір, структура, поведінка, позиціонування товару, обсяг продажу та прибуток на кілька років); ціни товару, загального підходу до його розподілу, витрат на маркетинг; перспективних цілей та стратегічного підходу до формування ринкового плану фірми.

Аналіз з точки зору бізнесу. На цьому етапі процесу планування нової продукції фірма повинна мати інформацію про споживачів, конкурентів, розміри потенціалу, попереднє ціноутворення, технології, рівні інвестування та попередні витрати на виробництво для проведення фінансового аналізу, щоб вирішити, чи може ідея, відібрана на попередніх етапах, стати фізичним товаром.

Розробка ідеї товару у фізичний продукт потребує значних коштів, особливо для фірм, у яких частка витрат на розробку досить значна і  для яких фінансовий аналіз є основним. Для фірм, у яких частка витрат на розробку незначна, фінансовий аналіз комбінується ще з деякими критеріями.

Більшість фірм стикаються з браком ресурсів, тому багато перспективних  проектів відкидається. Комбінування фінансового аналізу з іншими відбірко-вими критеріями дозволяє фірмі  відібрати найбільш вдалий проект для подальшого впровадження.

Розробка товару. Коли задум продукту успішно здолав попередні стадії, починається втілення задуму в матеріальну  форму та визначення базової маркетингової  стратегії шляхом розробки товару, упаковки, торговельної марки і т. ін. Також на цьому етапі буде одержана відповідь про можливості втілення задуму з комерційної і технічної точки зору.

Таким чином, при розробці товару вибирають  тип та якість матеріалів, з яких буде виготовлятися продукція, метод  виробництва (його вартість та термін, показник використання виробничих потужностей). Після розробки прототипу товару проводиться його функціональне тестування. Завжди виробляється декілька прототипів, а в ході випробувань, як правило, залишається тільки один. Також треба зазначити, що при проведенні тестування впроваджуються деякі вдосконалення як у самому товарі, так і в процесі виробництва.

Треба відзначити, що на цьому етапі  розробляється патентний захист з метою запобігання копіюванню.

Випробування на ринку. Якщо на попередньому етапі товар успішно пройшов випробування і перевірку, то фірма випускає невелику партію товару для випробування на ринку. На даному етапі товар та план маркетингу фірми випробовуються в умовах реального ринкового середовища, щоб виявити погляди цільових груп споживачів: характеристики товару, особливості використання та обслуговування, а також на базі випробувань визначити розмір ринку та розробити загальний прогноз збуту продукції.

Для проведення випробування на ринку  треба визначити:

• місце проведення тесту;
• термін випробування;
• інформацію, яка мусить бути отримана;
• напрямки використання результатів випробувань.

Розгортання комерційного виробництва. Цей етап включає реалізацію всього плану маркетингу і комерційного виробництва. Досить часто це потребує великих затрат та швидкого прийняття рішень.

Фірма повинна визначитись: по-перше, коли запропонувати новинку на ринок; по-друге, де вона буде випускати на ринок товар (місто, регіон, країна), оскільки небагато фірм мають можливості одразу пропонувати товар на ринок всієї країни, багато з них поступово освоюють нові ринки збуту; по-третє, кому запропонувати свій товар, тобто відібрати найбільш вигідні з ринків, що освоюються, та сегменти ринків і сконцентрувати на них зусилля по стимулюванню збуту; по-четверте, як виводити новий товар на ринок (розробка індивідуального плану маркетингу для кожного ринку) [26, 128].

1.2. Методологічні  основи нововведень

1.2.1. Особливості та  класифікація нововведень

Важливим етапом вивчення нововведень  є їх класифікація за низкою певних ознак. Світ інновацій дуже різноманітний. Їх комплексний характер і багатогранність використання потребують розроблення класифікатора інновацій, який дасть змогу не тільки усвідомити їх роль у розвитку людства, а й передусім:

1. оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу;
2. визначити перспективність майбутніх нововведень;
3. установити проблемні зв’язки між різними типами інновацій;
4. підібрати методи управління адекватні особливостям кожного інноваційного процесу, які випливають з переважаючого типу інновацій, що утворюють ці процеси;
5. створити економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю залежно від типу інновацій;
6. визначити методи й форми реалізації і просування інноваційного продукту та інноваційної технології залежно від різних типів інновацій;
7. оптимізувати організаційні форми інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури, економічні відносини в інноваційній сфері;
8. створити стимули для активізації нововведень у галузях, регіонах і підприємствах.

Серед підходів до класифікації інновацій  найпоширенішим вважається розподіл їх за змістом та сферою застосування. На основі цього критерію вирізняються великі групи інновацій.

Технологічні – нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення – це зміни перш за все в засобах і методах організації виробництва [10,529].

Продуктові – створення нових  товарів, що споживаються у сфері  виробництва чи у сфері споживання.

Організаційно-управлінські – нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та їх об’єднань.

Економічні – нововведення у  фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності.

Соціальні – нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому.

Юридичні – нові нормативно-правові  документи, що визначають та регулюють  усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку.

Основною ознакою класифікації інновацій є, як правило, новизна  інновації, її сутність, а також вплив  на економічні та соціальні процеси. За ознакою новизни інновації  поділяються на нові для галузі у світі, нові для галузі в країні, нові для підприємства [5, 308].

Перші – це інновації абсолютної новизни, які не були ще відомі і  які в разі значного поширення  стають радикальними нововведеннями. Абсолютна новизна фіксується за відсутності аналогів цієї інновації на міжнародному ринку.

Нові для галузі чи підприємства – це інновації з частковою  новизною одного або кількох елементів  уже відомого товару через зміну  функцій і характеристик існуючого  продукту або процесу.

За ознакою економічної значущості інновації поділяються на базисні, поліпшуючі (інтегруючі) та псевдоінновації.

Базисні інновації – це інновації  в основі розробки яких лежать нові фундаментальні наукові досягнення. Базисні інновації є передумовою виникнення нових галузей виробництва, перебудови суміжних виробництв, створення нових ринків.

Інтегруючі (комплексні) – це інновації, що створені за рахунок використання оптимального набору раніше накопичених  і перевірених у світовій практиці наукових досягнень. Особливістю інтегруючих інновацій є їх створення за потребою ринку і вибір, а не розроблення науково-технічних засобів для їх реалізації. Тому такі інновації називають ще поліпшуючими [15,604].

Псевдоінновації характеризуються дуже незначними змінами порівняно з  попередніми виробами і скоріше є проявами реклами та моди. Псевдоінновації спрямовані на часткове покращення елементів товару без зміни їх базової конструкції та структури [10, 406].