Розробка нового товару підприємства на промисловому ринку

На погляд В.Г.Мединського, класифікувати  інновації необхідно за такими ознаками:

• ступінь впливу на зміни;
• рівень розробки та поширення;
• ступінь новизни та глибини змін;
• масштаб інноваційних процесів;
• сфера впровадження та поширення;
• роль у відтворюючому процесі;
• зміст, а також сфера застосування;
• спрямованість дії.

Серед великої кількості підходів до класифікації інновацій слід визначити класифікацію А.Пригожина:

1. За особливостями свого здійснення: одиничні та дифузійні, завершені  й незавершені, успішні й неуспішні.

Одиничні – це разові нововведення, які не підлягають тиражуванню за своєю унікальністю та призначенням. У дифузійних інноваціях головний ефект полягає в їх масовості, бо в одиничних варіантах вони невигідні.

Завершені і незавершені, успішні  й неуспішні – це ті випадки  на стадії розробки, коли інновація  виявляється хибною внаслідок  помилок або зміни середовища.

2. За типом: матеріально-технічні, науково-технічні, соціальні.

1. за місцем у виробничому процесі: сировинні, забезпечуючі та продуктові.
2. за спадкоємністю: заміщуючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення.

Заміщуючі – передбачають повне витіснення застарілих засобів (наприклад, автоматизація контролю процесом випалювання в цементному виробництві).

Скасовуючі – виключають виконання  якоїсь операції і не замінюють її новою (наприклад, відміна від будь-якої форми звітності).

Поворотні – коли після деякого  використання новинки відкривається  її непридатність або невідповідність  новим умовам, що змушує повертатись  до її попередника [16,263].

Відкриваючі – це фундаментальні відкриття, які не мають порівняльних функціональних попередників (наприклад, радіо, телебачення).

Ретровведення – коли знову стають актуальними вже пройдені етапи  розвитку техніки (наприклад, використання сили вітру тощо).

3. за інноваційним потенціалом та ступенем новизни: радикальні або базові (принципово нові технології, види продукції); комбінаторні (використання різних поєднань конструктивного з’єднання елементів, наприклад створення типових вузлів, які придатні для різних машин); модифікрвані (поліпшуючі).
4. за особливостями інноваційного процесу: внутрішньоорганізаційні, міжорганізаційні. У першому випадку розробником інновації є підприємство чи організація, де й інновація й використовується; у другому – усі ці ролі розподілені між спеціалізованими організаціями.
5. за охопленням очікуваної частки ринку: локальні, системні, страте-гічні.

Отже, наведена класифікація дає можливість точніше ідентифікувати кожне нововведення, оцінити співвідношення різних типів  нововведень у різних сферах суспільного  життя, виявити динаміку та тенденції  змін цих співвідношень у різні періоди розвитку і одержати діагностику інноваційного стану господарства, що може бути основою подальшого планування інноваційного розвитку.

Також, можна зазначити, що класифікація інновацій дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати приєднання до типу інноваційного процесу, певної інно-ваційної стратегії [21,183].

У наш час, управляючи нововведеннями на будь-якому рівні, важливо розглядати всі зазначені типи інновацій  як комплекс заходів, що забезпечує стратегічний розвиток суспільства. Наприклад, автоматизована система управління охоплює не тільки прилади, а й нові функції, відносини, певну культуру виробництва. Ці та інші соціально-економічні аспекти мають враховуватися ще на стадії розроблення нововведення тобто інновація має завжди комплексний характер і ця її закономірність потребує певної інноваційної політики управління нововведенням.

1.2.2. Моделі й етапи  інноваційних процесів

Оновлення виробництва нерозривно пов’язане з його моделюванням, яке в свою чергу являється  невід’ємною частиною аналітичного апарату сучасної організації.

Моделювання – це процес, при якому оригінал – первинний об’єкт – логічно відтворений і поданий у вигляді імітації, названої моделлю. Модель повинна відтворювати найбільш істотні сторони оригіналу.

Найбільшу цікавість (з точки зору управління інноваціями) викликають організаційні моделі, розраховані для дослідження організаційних систем і явищ. Моделювання організаційних систем виходить з того, що митою підприємства є впорядкування, перетворення, покращення структури і взаємозв’язку системи, що сприяє її функціонуванню [24,108].

При моделюванні організаційних робіт  головним завданням простих моделей  є відображення організаційних відносин і зв’язків між явищами і процесами, що складають інноваційний цикл.

Більш складною моделлю, що несе змістове навантаження, являється функціональна інноваційна модель.

Згідно цієї концепції, нові знання, одержані в результаті фундаментальних, а потім і прикладних досліджень народжують автоматично нові технології і продукти. Тому нові знання повинні  автоматично вести до економічного росту.

Якщо ж поглянути на обидва наведені ланцюжки, то варто звернути увагу  на недостатній взаємозв’язок складових  блоків, відсутність сумісних елементів  процесу і зворотних зв’язків [2, 152].

Вказаних недоліків немає кібернетична модель інноваційного процесу, запропонована угорським дослідником Б.Санто.

Кібернетична модель відтворює  інноваційний процес як комплексну систему, в який елементи процесу утворюють  підсистему, що знаходяться в постійному зв’язку і взаємодії з багатьма зворотними зв’язками. Модель подана в формі круга і виражає, по суті, безперервність і автономність суспільного процесу обробки інформації.

Якщо нова модель продукту краще  існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень – завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах.

У кожній організації, яка займається бізнесом, у запасі має бути більше інноваційних ідей і проектів, ніж  вона може здійснити. Організація, яка  не приділяє належної уваги інноваціям, скоріше за все опиняється на хибному шляху, який веде до загибелі.

Сучасний бізнес, як уже не раз  зазначалось діє у середовищі що постійно змінюється. Зароджуються новітні високі технології, напрямки і наслідки розвитку яких важко передбачити. Тому гнучкість організації, її адаптивність до нововведень залишається єдиним ключовим чинником виживання і розвитку. При цьому велике значення має чинник часу, який безпосередньо впливає не тільки на рентабельність товару, а й на місце, яке посяде організація на ринку серед своїх конкурентів.

1.2.3. Фінансування нововведень та інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність підприємства, як правило, здійснюється на основі розроблених  програм чи проектів.

Інноваційна програма допускає участь у її реалізації різних юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, а також держави і міжнародної організації.

Однією з основних проблем роботи з інноваційною програмою є її фінансування. Воно має на увазі  забезпечення програми ресурсами, до складу яких входять не тільки кошти, але й інші інвестиції, що виражаються в грошовому еквіваленті, у тому числі основні й оборотні кошти, майнові права і нематеріальні активи, кредити, позики і застави.

Споконвічно інвестиції можна розділити  на інвестиції в "зовнішні умови"_, тобто найбільш вигідні вкладення своїх вільних грошей у сторонні виробничі й інші структури, і інвестиції у власну діяльність, тобто найбільш вигідне вкладення засобів у підвищення конкурентного статусу підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Інвестиційна діяльність підприємства повинна бути спрямована, з одного боку, на посилення позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємства, з іншого боку – на вдосконалення виробничого потенціалу підприємства [9,87].

Інвестиції внутрішнього характеру мають на меті розвиток стратегічного потенціалу підприємства за рахунок збільшення тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, просторових і т.п.) і створення необхідних товарно-матеріальних запасів.

З огляду на досить широке коло учасників  господарської, інвестиційної зокрема, діяльності підприємства термін ''інвестиції" має як фінансове, так і економічне визначення.

За фінансовим визначенням, інвестиції – це всі види активів (засобів), вкладених у господарську діяльність з метою одержання доходу. За економічним визначенням – це витрати на створення, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, що залежать від руху витрат на основний капітал.

Фінансування інноваційної програми повинно здійснюватися при дотриманні наступних умов:

• динаміка інвестиції повинна забезпечувати реалізацію програми 
  відповідно до тимчасових і фінансових обмежень;
• зниження витрат фінансових засобів і ризику програми повинно 
  забезпечуватися за рахунок відповідної структури і джерел фінансування і визначених організаційних заходів, у тому числі: податкових пільг, гарантій, різноманітних форм участі.

Фінансування програми включає  наступні основні стадії:

1. попереднє вивчення життєздатності інноваційної програми (визначення доцільності програми з витрат і запланованого прибутку);
2. розробка плану реалізації програми (оцінка ризиків, ресурсне забезпечення й ін.);
3. організація фінансування, у тому числі; І
4. оцінка можливих форм фінансування і вибір конкретної форми;
5. визначення організацій, що фінансують; 
6. визначення структури джерел фінансування;
7. контроль виконання плану й умов фінансування.

Фінансування інноваційних програм  може здійснюватися такими способами:

а) самофінансування, тобто використання як джерела фінансування 
власних засобів інвестора (із засобів бюджету і позабюджетних 
фондів – для держави, із власних засобів – для організації);

б) використання позикових і залучених  засобів.

 Система фінансування інноваційних програм включає:

1. джерела фінансування;
2. організаційні форми фінансування.

Класифікація джерел фінансування інновацій поділяється за наступними ознаками:

• за відносинами власності;
• за видами власності;
• за рівнями власників;

За відносинами до власності  джерела є:

• власні;
• залучені;
• позикові.

За видами власності джерела  фінансування поділяються на:

1. державні інвестиційні ресурси (бюджетні засоби і засоби позабюджетних фондів, державні запозичення, пакети акцій та інші основні й оборотні фонди і майно державної власності й ін.);
2. інвестиційні, у тому числі фінансові ресурси господарських 
   суб'єктів комерційного і некомерційного характеру, суспільних об'єднань, фізичних осіб, у тому числі іноземних інвесторів. Ці інвестиційні ресурси включають власні і залучені засоби підприємств, а також колективних інвесторів, у тому числі інвестиційних фондів і компаній, пайових інвестиційних фондів, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній та ін.;
3. інвестиційні ресурси іноземних інвесторів (іноземні держави, 
   міжнародні фінансові й інвестиційні інститути, окремі організації, інституціональні інвестори, банки і кредитні установи).

За рівнями власників джерела  фінансування поділяються на наступні:

1. На рівні держави і регіонів  джерелами фінансування інноваційних програм:

• власні засоби бюджетів і позабюджетних фондів;
• залучені засоби державної кредитно-банківської і страхової систем;
• позикові засоби у вигляді державних міжнародних запозичень 
  (зовнішній борг держави), державних облігаційних, боргових, товарних та інших позик (внутрішній борг держави).

2. На рівні організації джерелами  фінансування інноваційних програм є:

• власні засоби (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові су- 
  ми відшкодування збитків, іммобілізовані надлишки основних і 
  оборотних коштів, нематеріальних активів та ін.);
• залучені засоби, у тому числі внески і пожертвування, засоби, отримані від продажу акцій та ін.;
• позикові засоби у вигляді бюджетних, банківських і комерційних
• кредитів (на процентній і безпроцентній, поворотній І безоплатній основі).