Фiнансова полiтика як iнструмент стимулировання економiчного розвитку державi

      Фінансова стратегія – довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, і передбачає рішення  великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією держави. Це також вибір довготривалих  цілей і складання цільових програм  у фінансовій політиці потрібні для  концентрації фінансових коштів на головних напрямках економічного і соціального  розвитку [12].

      Фінансова тактика – поточна політика, що спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду на основі розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації  фінансової діяльності [6].

      При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика  повинна відрізнятись гнучкістю, що визначається змінністю, рухливістю економічних  умов і соціальних факторів. Стратегія  і тактика між собою пов’язані.

      У фінансовій політиці стратегія утворює  сприятливі можливості для вирішення  тактичних завдань.

      Тактика, виявляючи вирішальні дільниці і  вузлові проблеми розвитку економіки, соціальної сфери шляхом зміни способів, форм організації фінансових відносин, зв’язків, дозволяє в більш стислі строки, з найменшими затратами вирішувати завдання, які намічає фінансова  стратегія [12].

      Важливим  станом здійснення фінансової політики в державі є вибір форм і  методів її реалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебувають при владі, є досить складним процесом, який потребує відпрацювання  повної стратегії і тактики у  використанні фінансів при управлінні економічними й соціальними процесами  в державі [8].

      Для оцінки фінансової політики уряду і  для рекомендації з її коригування  в першу чергу необхідно мати ясну, чітку програму суспільного  розвитку з виділенням інтересів  всього суспільства чи його окремих  груп, характеристикою перспективних  і найближчих завдань, визначенням  строків і методів їх вирішення. Тільки за таких умов можна розробити і успішно проводити фінансову політику, дати їй об’єктивну оцінку.

      Результативність  фінансової політики тим вища, чим  більше вона враховує потреби суспільного  розвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і груп суспільства, конкретно-історичні  умови і особливості життя [13]. Не меншою мірою успіх політики залежить від якісної розробки механізму  узгодження і реалізації зацікавленості шарів суспільства і наявності  в державі об’єктивних можливостей, тобто механізму свідомого використання усесторонніх, деколи навіть суперечливих факторів впливу на хід реалізації політики, з врахуванням змін в  соціальній структурі суспільства, в стані суспільної свідомості і  психології.

      Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування  фінансових відносин характеризує стратегію  фінансової політики, а поточна фінансова  діяльність – її тактику. Базовим  елементом є регламентування  фінансових відносин, яке може здійснюватись  державою у законодавчій та адміністративній формах [12].

      Законодавче регламентування полягає у прийняття  відповідних законодавчих актів, які  встановлюють суб’єктів фінансових відносин, їх права і зобов’язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності тощо. Адміністративне регламентування  передбачає надання прав регулювання  фінансових відносин органам державного управління. Головною формою вироблення фінансової політики є законодавче  регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову  діяльність на стабільну правову  основу, що робить стійкою і фінансову  політику.

      Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:

• політика стабілізації;
• політика економічного зростання;
• політика стримування ділової активності.

     Політика  стабілізації спрямована на підтримання  макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при  стабільності цін. Її реалізація ґрунтується  на забезпеченні стабільних обсягів  фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих  доходів. Розрізняють два різновиди  цієї політики, які досить суттєво  відрізняються один від одного. Перший – це політика стабілізації після  економічного спаду, яка має стимулюючий  характер. Другий – політика стабілізації в період економічного підсилення, яка має обмежувальне спрямування.

      Політика  економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів  ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності  як за цінами, так і за умовами  залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватись  трьома основними способами –  через зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики “дешевих грошей”. Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП відбиває прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам  для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування веде до збільшення маси внутрішніх ресурсів підприємств. Політика “дешевих грошей” полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.

      Політикf стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється такими самими способами, як і за політики економічного зростання, тільки у зворотному напрямі – скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами [6].

            Процес формування і реалізації фінансової політики охоплює  кілька етапів[19]: 

 
 

 
 
 
 

      Рис.1. Етапи формування та реалізації фінансової політики 

      Дієздатність  фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі  та правильності прийнятих рішень. Її формування та постановки обґрунтованих  завдань. На цій основі обираються напрями  реалізації (вирішуються, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які фіскальної політики) та інструменти  реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії.На основі сформованої  політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів.

      Організація здійснення фінансової політики полягає  у створенні відповідної системи  фінансових органів та інституцій, наданні їм достатніх функцій  і повноважень для реалізації тієї чи іншої політики, чіткому  розмежуванні функцій з метою  забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення скоординованості дій цих суб’єктів. Система управління фінансами охоплює досить розгалужену  сукупність фінансових органів та інституцій. Кожний із цих органів має свою сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в  певному напрямі. Координуючими  центрами в цій системі є Міністерство фінансів України та Національний банк України [9].

     Міністерство  фінансів розробляє засади фінансової політики України у цілому і реалізує та координує фіскальну політику. Воно складає проект Державного бюджету  й забезпечує його виконання [35]. Водночас бюджет як фінансовий план складається  на основі бюджетної резолюції, що розробляється  Верховною Радою України, яка і затверджує бюджет. Отже, фіскальна політика держави є відображенням спільних дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Законодавча влада визначає засади цієї політики, а виконавча, насамперед в особі Міністерства фінансів України, забезпечує її реалізацію.

     Національний  банк України розробляє засади монетарної політики та забезпечує її втілення. На відміну від Міністерства фінансів, яке входить до складу уряду, він є незалежною фінансовою інституцією. Водночас Рада Національного банку України формується наполовину за призначенням ВРУ і наполовину за призначенням Президента України. Голова правління НБУ затверджується Верховною Радою Такий статус Національного банку робить його відносно незалежним у здійсненні монетарної політики. Так, Рада Національного банку України самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та забезпечує її реалізацію.

      Особливості статусів Міністерства фінансів та Центрального банку відбиваються на виробленні та реалізації фінансової політики і забезпеченні взаємоув’язки її фіскальної та монетарної складових. З одного боку, відсутність єдиного підпорядкування може обумовити різновекторність монетарної та фіскальної політики. Але з іншого боку, у цьому полягає притаманна демократичному суспільству система противаг, яка сприяє збалансованості фінансової політики у цілому [7].  
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Способи проведення фінансової політики

 

     Державна фінансова політика проводиться шляхом використання певних способів. Кожний з них здійснюється з метою досягнення певних результатів і з використанням відповідних методів. Для забезпечення проведення ефективної фінансової політики доцільно розробити певну їх систему. При цьому вони повинні бути тісно пов'язаними між собою і доповнювати один одного. В економічній теорії така система, як правило зводиться до поняття фінансовий механізм. Це сукупність форм і методів формування і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач.

     До  основних способів проведення державної  фінансової політики відносяться:

     - фінансове планування;

     - управління фінансами об'єкту;

     - проведення фінансового контролю за діяльністю об'єкту;

     - інші способи.

     Найбільш  важлива роль в процесі проведення фінансової політики належить фінансовому  плануванню. Фінансове планування - це діяльність суб'єктів з розробки проектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До основних складових частин фінансового планування відносяться: визначення джерел та обсягів мобілізації фінансових ресурсів з метою забезпечення запланованої діяльності; розробка варіантів розподілу залучених кошти за різними напрямами; запровадження раціонального та ефективного використання одержаних ресурсів. Як правило, фінансові плани супроводжуються розробкою системи управління з метою мобілізації, розподілу і використання ресурсів, а також проведення контролю за розробкою, прийняттям та реалізацією планів.

     В процесі проведення фінансового планування використовуються різні методи. До основних з них відносяться: нормативний метод, балансовий метод, аналітичний метод, метод прогнозування. Балансовий метод дозволяє врахувати співвідношення між активами та джерелами їх утворення. Нормативний метод дає змогу розраховувати плани на основі врахування заданих норм і нормативи. Методи факторного аналізу використовуються в процесі визначення впливу певних факторів на можливий розвиток об'єкту. В основі розробки фінансових планів є використання прогнозування, визначення можливих варіанти? майбутніх подій шляхом проведення розрахунків вірогідних моделей розвитку. Фінансове планування проводиться в різних формах. До основних з них відносяться: стратегічне планування, поточне планування, оперативне планування [10].

     Управління  фінансами (фінансовий менеджмент) — це діяльність суб'єктів фінансових відносин з метою організації раціонального і ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів об'єкту. З одного боку, фшансовий менеджмент є засобом реалізації фінансових планів. З іншого - фінансове планування використовується як один із засобів проведення управління фінансами. Управління фінансовим розвитком об'єкту зводиться до таких основних етапів:

• розробки (на основі використання методів фінансового аналізу) можливих способів залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів;
• вибору найбіїтьш раціональних шляхів фінансового розвитку об'єкту;
• втілення в життя прийнятих проекти;
• здійснення контролю за реалізацією прийнятих проектів;
• коригування розвитку об'єкту в процесі впровадження фінансових планів.