Фiнансова полiтика як iнструмент стимулировання економiчного розвитку державi

     Управління  фінансовими ресурсами країни з боку державних органів здійснюється в різних формах. До основних з них, зокрема, відносяться: прийняття законів та затвердження нормативних документів, що регламентують розвиток фшансової діїїльності; зміна обсягів грошової та кредитної емісії; коригування відсоткової політики та нормативів створення резервів; зміна обсяги? та напрямів капітальних вкладень в економіїсу; залучення іноземного капіталу та іїі. Ціїп, що переслідуються в процесі управління фінансами з боку держави; включають забезпечення зростання діїювої активності, стримування інфляції; досягнення повної зайнятості, взаємовигідного співробітництва з іншими державами та ін.

     Прикладом може бути управління розвитком грошово-кредитною системою держави. Збільшення грошових емісій центральним банком має певні межі, їх подолання провокує зростання інфляційних процесів і порушення фінансових відносин між суб'єктами господарювання. В таких умовах зростає інфляційний тягар, який випадає і на громадян. Разом з тим, проведення занадто жорсткої грошової політики має за наслідки збільшення негативних явищ у розвитку фінансів. Зокрема, при цьому зростають неплатежі між суб'єктами господарської діяльності, збільшується обсяг "пов'язаних грошей" (запасів нереалізованої продукції, кредиторської заборгованості), поширюється бартеризація економіки. А ці явища лежать в основі зменшення обсягів виробництва, скорочення зайнятості, зниження купівельної спроможності населення, звуження внутрішнього ринку, скорочення доходів державного бюджету. До похідних явищ, пов'язаних з проведенням жорсткого курсу в грошово-кредитній сфері відносяться: підвищення процентних ставок, скорочення обсягів кредитування економіки, зменшення заощаджень населення та ін. [2].

     Контроль  займає особливу роль в системі фінансової політики. Фінансовий контроль - це сукупність заходів з організації нагляду за проведенням фінансових операцій суб'єктами господарювання, а також перевірки результатів їх діяльності. Нагляд передбачає втручання органів контролю в сам процес формування, розподілу і використання фінансових ресурсів в ході проведення фінансових операцій. При цьому розглядаються і затверджуються фінансові плани, прогнози розвитку об'єкту, звіти про виконання тих чи інших проектів. З метою проведення нагляду створюються спеціальні органи управління. Перевірка діяльності суб'єктів господарювання в процесі проведення контролю здійснюється з метою визначення законності та доцільності виконання фінансових операцій. При цьому проводиться аналіз способів мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та напрямів використання. В залежності від того, якими суб'єктами проводиться фінансовий контроль, установлюються його безпосередні цілі і приймаються відповідні способи. Так, державні органи управління в ході перевірки діяльності суб'єктів господарювання визначають законність та правильність проведення обов'язкових платежів до бюджету, формування резервних та обов'язкових фондів, використання коштів державного бюджету, цільового державного кредитування, проведення обліку та складання фінансових звітів та ін.

     Фінансовий  контроль включає певні конкретні  форми. До них, зокрема, відносяться  бюджетний контроль; банківський  контроль; валютний контроль; галузевий (відомчий) контроль; контроль з боку власників підприємств; контроль менеджерів та ін. Бюджетний контроль здійснюється в процесі складання, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів. Він спрямований на проведення операцій з нагляду та перевірки процесів формування доходів і видатків бюджету. Поширюється бюджетний контроль не тільки на суб'єктів, залучених до бюджетного процесу. Він стосується також підприємств і установ, які є платниками податків і зборів. Підпадають під бюджетний контроль і суб'єкти фінансової діяльності, що використовують бюджетні кошти. Банківський контроль - це контроль, що здійснюється банківськими установами. Він включає контроль Центрального банку країни за операціями комерційних банків, а також ті контрольні функції, що здійснюють комерційні банки по відношенню до підприємств, установ і громадян. Контроль за діяльністю суб'єктів господарювання проводиться комерційними банками в ході виконання банківських операцій. Він включає як наглядові операції (додержання умов цільового використання кредитів, стан та використання застави, планування фінансової діяльності підприємства), так і перевірку кредитоспроможності та надійності клієнтів. Банківський контроль проводиться з метою впливу на діяльність кредиторів з питань повного забезпечення зобов’язань перед бюджетом.

     До  валютного контролю відносяться  проведення нагляду та перевірки діяльності суб'єктів фінансових відносин з питань залучення, обігу та використання іноземної валюти на території країни. Він включає контроль за надходженням до країни валютних коштів, використанням валюти, відтоком валютних коштів за межі країни та ш. Галузевий (відомчий) контроль включає контроль за діяльністю підприємств і установ з боку міністерств і відомств. Контроль власників - це нагляд і перевірка діяльності правління з боку власників підприємств. Менеджеріальний контроль включає контроль правління за діяльністю суб'єкта господарювання [12]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Сучасна фінансова політика України

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Фінансова політика та фінансові методи стимулювання економічного розвитку держави

     Процес  фінансової глобалізації висуває певні  вимоги до національних урядів, насамперед до національної фінансової політики, яка має бути спрямована на підвищення конкурентоспроможності держави та створення вигідних умов для ведення бізнесу, що може бути досягнуто за рахунок різноманітних чинників та інструментів, наприклад, через зменшення податків, залучення іноземних інвестицій, перегляд структури державних видатків у напрямку підвищення їхньої соціально-економічної результативності, підвищення якості ринкових інститутів тощо.

     Сьогодні  в Україні фінансова політика формується в умовах порівняно швидких  темпів зростання ВВП, які спостерігаються з 2000 року, незважаючи на фінансову кризу 1998—1999 років (табл. 2.1). За даними Державного комітету статистики України, реальний ВВП у січні— березні 2005 року становив 105,4% від аналогічного показника січня—березня 2004 року, у 2006 році темпи зростання ВВП України були на рівні 5%, в подальшому оцінки українських фахівців — оптимістичніші.

     Розглянемо  поточні пріоритети фінансової політики України. У березні місяці 2007 року уряд представив законопроект про зміни до державного бюджету на 2007 рік, націлений на виконання програми Президента В. Ющенка. Основні пріоритетні цілі - усунення розбалансованості бюджету та досягнення його бездефіцитності, припинення нарощування боргів України, рівність умов оподаткування, підтримка бюджетних секторів тощо.

     Однією  з проблем бюджету-2007 була його розбалансованість — офіційний дефіцит бюджету становив 8,6 млрд. гривень. Прихований дефіцит сягав майже 33 млрд. грн., або 8% від ВВП, оскільки не були передбачені ресурси для покриття витрат на підвищення деяких соціальних виплат, у тому числі пенсій. Відповідно до прийнятих змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дефіцит бюджету становить 6,8 млрд. грн., оскільки обсяги доходів бюджету передбачаються у розмірі 108,5 млрд. грн., а витрати державного бюджету — 115,3 млрд. грн. На підвищенні збалансованості та реальності бюджетів наголошується також в основних принципах формування місцевих бюджетів на 2007 рік.

     На  сьогодні однією з пріоритетних цілей  фінансової політики України є припинення нарощування боргів. Аналізуючи динаміку зростання державного прямого й гарантованого боргу України, зауважимо, що, незважаючи на те, що показник державного боргу до ВВП поступово зменшувався, починаючи з 61% у 2001 році і закінчуючи 24,7% у 2006 році, абсолютна величина державного боргу України й далі зростала упродовж 2001—2006 років та становила 85397036 тис. грн. у 2006 році (табл. 2.2)

     З таблиці 2.2 видно, що упродовж 2001—2006 років співвідношення державного прямого та гарантованого боргу до валового внутрішнього продукту мало тенденцію до постійного зменшення з 61% у 2001 році до 24,7% на кінець 2006 року. Щодо прогнозів на 2007 рік, то фахівці Міністерства фінансів України передбачають, що співвідношення державного боргу до ВВП становитиме 17%, раніше цей показник прогнозувався на рівні 18% [18].

     Україна дотримується помірної політики управління державним боргом, головною особливістю якої є зниження ризиків запозичення шляхом збільшення термінів та зменшення вартості обслуговування. Також підвищенню ефективності державної політики управління державним боргом сприяє зростання попиту на українські державні єврооблігації з боку іноземних інвесторів. Причому фахівці прогнозують підвищення рейтингів України, що, у свою чергу, зменшує відсоткову ставку за її запозиченням.

     Соціальна спрямованість бюджету є однією з важливих складових бюджетної  політики України на сучасному етапі. Питома вага видатків, які мають  соціальне спрямування за економічною  класифікацією (виплати із заробітної плати і нарахувань на неї, придбання медикаментів, перев'язувальних матеріалів та харчових продуктів, надання субсидій і поточних трансфертів населенню, підприємствам й органам державного управління інших рівнів), за січень—квітень 2006 року становила 81,6% проти 70,4% за відповідний період 2005 року. Видатки соціального спрямування у січні—квітні 2006 року збільшилися порівняно з аналогічним періодом 2005 року на 10608,1 млн. грн, або на 63,5%, і становили 27324,8 млн. грн. У розрізі функціональної класифікації соціальні видатки упродовж січня—квітня 2006 року профінансовано в таких обсягах: освіта — 6827 млн. грн.; соціальний захист і соціальне забезпечення — 11161,5 млн. грн.; охорона здоров'я — 3719,7 млн. грн.; духовний та фізичний розвиток — 758,6 млн. грн.

     На  поточному етапі бюджетного процесу  найважливішим є виконання державного бюджету. Міністерство фінансів веде постійний моніторинг виконання бюджету, згідно з яким, наприклад, дохідна частина держбюджету у лютому 2006 року була виконана у повному обсязі — за лютий місяць надійшло 9,746 млрд. грн., що становить 100,1% від плану на цей період. Надходження до загального фонду державного бюджету за січень—травень 2006 року становили 30,719 млрд. грн., або 107% від запланованої суми. Крім того, за даними Державного комітету статистики України, реальні доходи населення, з урахуванням цінового чинника за січень— лютий 2006 року, зросли на 25,1 % порівняно із січнем—лютим 2005-го. Збереження тенденції до зростання реальних доходів населення — один із пріоритетів бюджетної політики і на подальші роки.

     Проект  бюджетної резолюції передбачає збереження соціальної спрямованості Державного бюджету України, але водночас пропонується збільшити видатки розвитку інвестиційної складової бюджетів усіх рівнів за одночасної концентрації ресурсів на тих напрямах, які здатні забезпечити науково-технологічний прорив України, сформувати потужні ланцюги економічного зростання, підвищити якість життя, енергетичну безпеку країни, розвиток інноваційного потенціалу.

     Також планується поетапне зменшення податкового  навантаження насамперед щодо податку на фонд заробітної плати, податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, а також запровадження системи сплати соціального внеску замість чинної системи кількох страхових платежів до соціальних фондів.

     Усі вищенаведені факти свідчать про  позитивні зрушення у формуванні фінансової політики України, що створює передумови для формування нового типу державного управління бюджетним процесом, враховуючи світовий досвід [6].

     Важливим напрямом фінансової політики України є забезпечення належного рівня та якості суспільних послуг, підтримка високого рівня державних видатків на науку, освіту, охорону здоров'я. В основі визначення кордонів перерозподілу фінансових ресурсів повинна бути необхідність формування оптимальної структури економіки, яка забезпечує не тільки обороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового, космічного комплексів, але й цивілізований рівень умов життя і гідний рівень оплати праці всього населення. Вироблення фінансової політики на даний час здійснювалося в умовах гострої необхідності невідкладних заходів фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

      Основною  метою став перехід до економічних  методів регулювання грошового  обігу через:

• підвищення ролі банківського кредиту, формування банківських резервів;
• формування фінансового ринку (купівлі та продажу цінних паперів);
• призупинення необґрунтованого переходу грошей із сфери безготівкового обігу в готівковий;
• поетапний перехід зовнішньоекономічних зв’язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;
• конвертованість грошової одиниці;
• реорганізація ощадної, страхової справи.

    Фінансова політика, таким чином, відзначалась якісно новими підходами до функціонування господарства з врахуванням різноманітних  форм власності, економічної самостійності  підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи  і була направлена на формування фінансового  механізму ринкової економіки [3].