Кредитне забезпечення інвестиційної діяльності

      Результати  підготовки, перепідготовки, підвищення  кваліфікації, визначення ефективності  діяльності керівників і спеціалістів  по виконанню покладених на  них завдань і функцій, обов’язків, відповідності їх за діловими  та моральними якостями займаним  посадам або посадам, на заміщення  яких вони претендують, здійснюється  шляхом періодичної оцінки їх  діяльності.

      Оцінка діяльності  державних службовців та посадових  осіб місцевого самоврядування  здійснюється у двох формах: поточна  оцінка – кожного року, та загальновизнана  організаційно-правова форма, яка  проводиться періодично, – атестація  [55].

      Щорічна  оцінка виконання державними  службовцями покладених на них  обов’язків і завдань проводиться,  по-перше, з метою здійснення  регулярного контролю за проходженням  державної служби та професійними  досягненнями державних службовців, а, по-друге, – для поліпшення  добору й розстановки кадрів, розвитку ініціативи і творчої  активності державних службовців, визначення їх потенціалу, потреб  у підвищенні кваліфікації та  особистому розвитку, для планування  кар’єри, вдосконалення процесу  організації діяльності як державного  службовця, так і державного  органу в цілому, виявлення організаційних  проблем та оперативного реагування  на них, аналізу виконання посадових  інструкцій. Вона проводиться безпосередніми  керівниками шляхом перевірки  якості діяльності державних  службовців відповідно до посадових  інструкцій і особистих планів  роботи [285].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

      Атестаційна  комісія створюється за рішенням  сільського, селищного, міського  голови, голови районної у місті,  районної, обласної ради. Головою  атестаційної комісії призначається  секретар сільської, селищної, міської  ради, заступник голови районної  у місті, районної, обласної ради. У сільських, селищних радах  з нечисленними виконавчими органами (до 5 осіб) атестацію може проводити  сільський, селищний голова. Атестаційна  комісія працює гласно. Посадова  особа має право попередньо  ознайомитися з матеріалами її  атестації, брати участь у засіданні  комісії, на якому розглядається  питання про її атестування,  оскаржувати, у разі незгоди,  рішення атестаційної комісії  сільському, селищному, міському  голові, голові районної у місті,  районної, обласної ради протягом 10 днів з дня винесення її  рішення або до суду. За результатами  атестації атестаційна комісія  робить один з таких висновків:  про відповідність займаній посаді; про відповідність займаній посаді  за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття  відповідних навичок, підвищення  кваліфікації тощо); про невідповідність  займаній посаді. Атестації не  підлягають сільські, селищні, міські голови, голови районних у містах, районних і обласних рад, секретарі сільських, селищних, міських рад, працівники патронатної служби, особи, які перебувають на посаді менше одного року, молоді спеціалісти, вагітні жінки чи жінки, які працюють менше одного року після виходу на роботу з відпустки по вагітності і пологах чи догляду за дитиною, особи, прийняті на посаду на визначений строк.

      4.3. Особливості  контролю у сфері державної  служби

      Свої функції  державні службовці виконують  у певних формах, відповідно до  розподілу обов’язків, використовуючи  владні повноваження. Жоден із  державних службовців не наділений  правом чи обов’язком виконувати  компетенцію органу в повному  обсязі. Однак певна частина із  них при виконанні поставлених  завдань пов’язується з використанням  владних повноважень і виданням  актів управління (керівник, його  заступники). Інші державні службовці  такого права, як видання правових  актів управління, не мають.

      Однією з  функцій органів виконавчої влади,  а відповідно їх службовців, є  контроль, під яким розуміють  перевірку виконання Конституції  і законів України, інших нормативно-правових  актів, додержання законності  і дисципліни у сфері суспільної  і державної діяльності. Контроль  передбачає можливість втручання  контролюючих в оперативну та  господарську діяльність підконтрольних.

      Функції  контрольної діяльності В. М.  Горшеньовим та І. Б. Шаховим.  поділяються на загальні і  власні (спеціальні). Загальні функції  контролю, на думку авторів, характеризують  його як елемент наукового  управління суспільством, а власні  відображають місце контролю  в системі форм здійснення  державного керівництва суспільством. До останніх віднесені функції  коригування, соціальної превенції  та правоохоронна [103, с. 23 – 35].

      Слід зазначити,  що питання стосовно функцій  державного контролю науковцями  вирішується залежно від виду  контролю (парламентський, судовий,  відомчий та ін.), органів, що  його здійснюють, наслідків контролю, обсягу, сфери тощо. Виділяють управлінську, коригуючи, правоохоронну, інформаційну, превентивну [27, с. 43]; інформаційну (фактовстановлюючу), оцінюючу, регулятивну, превентивну,  комунікативну, сигнальну, виховну  [437, с. 9]; відновлюючу, констатуючу,  спрямовуючу [398, с. 28] та ін. Контрольна  діяльність, таким чином, має також  функціональне призначення.

      Функції  державного управління здійснюються  за допомогою застосування відповідних  методів і форм.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

      Слід зазначити,  що Державний секретар також  самостійно виконує контрольні  функції стосовно виконання працівниками  Секретаріату Президента України  Закону України “Про державну  службу” та законодавства про  працю.

      Контрольні  повноваження Кабінету Міністрів  України закріплені у ст. 116 Основного  Закону. Безумовно, вони повинні  знайти свою конкретизацію та  деталізацію у Законі України  “Про Кабінет Міністрів України”, проект якого розроблений та розглянутий Верховною Радою ще в 1997 р. (розглядався вісім разів), але не був підписаний Президентом України і так і не знайшов свого місця серед нормативно-правової бази функціонування державних органів. Уряд працює без належного обґрунтування своєї діяльності, закріплення функцій і повноважень. У той же час контроль, боротьба з корупцією в системі державного апарату мають бути пріоритетними напрямками діяльності органів виконавчої влади і, безумовно, Кабінету Міністрів України та Президента України.

      Певні напрямки  контрольної діяльності уряду  України врегульовані в положеннях  про окремі центральні органи  виконавчої влади, діяльність  яких спрямовується і координується  Кабінетом Міністрів України.

      Систематичний  контроль у сфері виконавчої  та розпорядчої діяльності здійснюють  міністерства та інші центральні  органи виконавчої влади, державні  адміністрації областей, міст Києва  і Севастополя, районів, їх  управління (головні управління), відділи,  департаменти. Організація контролю  покладається безпосередньо на  керівників вищих щодо підконтрольних  органів, їх структурних підрозділів.  Серед напрямків контролю з  боку органів виконавчої влади  важливе місце посідають ті, що  стосуються стану дотримання  законності, дисципліни, розстановки  та використання кадрів, ефективності  їх роботи, звернень громадян (надання  управлінських послуг).

      Контрольні  повноваження центральних та  місцевих органів виконавчої  влади закріплені в Законі  України “Про місцеві державні  адміністрації”, Указі Президента  України “Про Загальне положення  про міністерство, інший центральний  орган державної виконавчої влади  України” [283], Постанові Кабінету  Міністрів України “Про здійснення  міністерствами, іншими центральними  органами виконавчої влади внутрішнього  фінансового контролю” [304], положеннях  про міністерства, державні комітети, центральні органи зі спеціальним  статусом [326], інших нормативно-правових  актах. Низка контрольних повноважень  закріплюється у спеціальних  законах “Про державну контрольно-ревізійну  службу в Україні” [271], “Про боротьбу  з корупцією” [258], “Про освіту”  [323] та ін.

      Важливі  контрольні функції покладаються  на центральний орган виконавчої  влади – Головне управління  державної служби України, яке  в межах своїх повноважень  організовує виконання актів  законодавства України та здійснює  систематичний контроль за їх  реалізацією [325].

      Одними із  головних завдань Головдержслужби  України є розробка заходів  щодо підвищення ефективності  державної служби, координація і  контроль за їх виконанням, участь  разом з іншими державними  органами у формуванні та проведенні  державної політики у сфері  державної служби та служби  в органах місцевого самоврядування, здійсненні контролю за додержанням  законодавства про державну службу, визначених законодавством умов  реалізації громадянами конституційного  права на державну службу [265]. В межах реалізації цих завдань  Головдержслужбою здійснюються  заходи по запобіганню проявам  корупції серед державних службовців, узагальнюється звітність центральних  і місцевих органів виконавчої  влади з питань додержання  вимог Закону України  “Про  боротьбу з корупцією”, яка подається  до Кабінету Міністрів України.  Головдержслужба перевіряє в  державних органах додержання  вимог законів про державну  службу, боротьбу з корупцією  та інших актів законодавства  з питань державної служби  та проводить службові розслідування  з питань додержання державними  службовцями законодавства з  цих питань, фактів порушення  етики державних службовців.

      Головдержслужба  України за зверненням Державного  секретаря України або керівника  Секретаріату Кабінету Міністрів  України, за участю Державної  податкової адміністрації України,  Міністерства внутрішніх справ  України, Служби безпеки України  проводить обов’язкову спеціальну  перевірку відомостей, що подають  кандидати на зайняття посад  державних службовців, призначення  на які здійснює Президент  України.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

      Одним із  важливих кроків щодо підвищення  ролі і значення судового контролю  в управлінській діяльності, забезпеченні  прав громадян є формування  системи адміністративної юстиції  та створення самостійної гілки  судової влади – адміністративних  судів [344]. Ми не стоїмо на  позиції, що збільшення кількості  видів судів автоматично спричинить  поліпшення ситуації з законністю  в управлінні чи забезпеченні  прав громадян. Навпаки, значне  посилення судової влади може  призвести до її безконтрольності, безвідповідальності судів і  суддів. Водночас створення спеціалізованої  системи адміністративних судів  може бути корисним при правильному  розмежуванні судових повноважень  між різними видами судів щодо  сфери державного управління  та місцевого самоврядування [38]. Тому чітке визначення компетенції,  територіальної та предметної  підсудності адміністративних справ,  чого, на жаль, не зроблено в  Кодексі адміністративного судочинства  України [167], надало б можливість  значно вивільнити загальні та  господарські суди від розгляду  адміністративних справ, на зростання  кількості яких неодноразово  зверталася увага у спеціальній  літературі.

      Належне  визначення підвідомчості справ  адміністративним судам є важливим  також з точки зору забезпечення  можливостей громадянам для звернення  за захистом своїх прав до  суду та доступності правосуддя. Зазначимо, що доступність адміністративного  правосуддя є такою ж важливою, як і доступність будь-якого  іншого – кримінального, цивільного, господарського. Однак, якщо цим  видам правосуддя присвячена  значна кількість досліджень, вироблена  відповідна практика, то адміністративне  судочинство перебуває на етапі  становлення, формування, законодавчого  забезпечення; відсутня практика  діяльності таких судів, при  розгляді адміністративно-правових  спорів використовується досвід  цивільного і господарського  судочинства. Доцільно врахувати  нароблену вже практику, територіальні  аспекти з тим, щоб не допустити  як перевантаження суддів адміністративних  судів, що не сприятиме доступності  правосуддя, так і малого навантаження.

      Становлення  адміністративної юстиції в Україні  є досить складним процесом. Достатньо  підкреслити, що перший етап  розпочався 28.04.1992 р., коли була прийнята Концепція судово-правової реформи в Україні [315], яка в цілому визначила основні напрями реформування судів, коло проблем, які необхідно вирішити для становлення судової влади як самостійної гілки державної влади. 15.12.1992 р. був прийнятий Закон України “Про статус суддів” [341], а згодом – закони “Про органи суддівського самоврядування” [322], “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів України” [307]. Вони відіграли свою роль у створенні юридичних і матеріальних гарантій незалежності суддів від представницької та виконавчої гілок влади, становленні судової влади в Україні.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

      Доречно  також підкреслити, що нині  при порушенні чинного законодавства  контролюючими структурами єдиним  органом, який може втрутитися  у вирішення питання, відновити  та захистити права громадян  і юридичних осіб, залишається  суд. Однак для цього потрібно, щоб до нього звернулися зацікавлені  особи, які з різних причин (незнання законодавства, недостатня  правова культура, побоювання судової  тяганини та ін.) не звертаються  до судових органів за захистом  своїх прав.

      В умовах  забезпечення пріоритетності прав  і свобод людини, посилення боротьби  з корупцією у сфері державної  служби, до створення ефективної  системи контролю та прийняття  законодавства про контроль за  діяльністю державних органів  і їх апарату вирішення питань  забезпечення законності в управлінській діяльності має виконуватись якимсь державним органом. У даний час ним залишається прокуратура.