Кредитне забезпечення інвестиційної діяльності

      Слід також  наголосити на двосторонньому  впливі щодо формування принципів  адміністративного права і державної  служби, оскільки принципи адміністративного  права створюють базу для становлення  і розвитку правового інституту  – державної служби, а принципи  державної служби – частина  державної діяльності, в тому  числі державного управління, впливають  на систему та зміст принципів  галузі права.

      6. Поняття  державної служби, щоб мати комплексний  характер, повинне враховувати соціальний, політичний і правовий аспекти.  Разом з тим при його виробленні  слід відмовитися від тих елементів,  які можуть розглядатися як  самостійні явища або такі, що  суттєво не впливають на поняття  державної служби. Безумовно, що  будь-яке поняття державної служби  при його детальному науковому  аналізі може бути визнаним  неповністю досконалим.

      Поділ служби  на види пов’язується, в першу  чергу, з таким аспектом, як  місце її проходження (державна, служба в органах місцевого  самоврядування, служба в державних  установах, організаціях, на підприємствах,  недержавних формуваннях). Конституційні  засади поділу державної влади  на гілки дозволяють виділити  державну службу в органах  законодавчої, виконавчої та судової  влади. З урахуванням специфіки  сфер і галузей державної діяльності  державну службу можна поділити  на цивільну і мілітаризовану, які також можуть бути піддані  подальшому поділу.

      Служба в  органах місцевого самоврядування  розглядається як самостійний  вид публічної служби, є близькою  за своїми характеристиками (характерними  рисами) до державної. Зокрема,  вона розглядається як професійна  діяльність, пов’язана з зайняттям  посад, спрямована на реалізацію  територіальною громадою свого  права на місцеве самоврядування  та виконання окремих повноважень  органів виконавчої влади, наданих  законом. Останні положення підкреслюють  як роль, так і її зв’язок  з органами виконавчої влади,  державним управлінням та державною  службою.

      Безумовно,  повністю ці види публічної  служби не можна ототожнювати, але проблеми становлення, функціонування  та розвитку місцевого самоврядування, діяльності органів місцевого  самоврядування, їх виконавчих органів,  проходження служби в органах  місцевого самоврядування багато  в чому співпадають з проблемами, які існують у формуванні та  діяльності органів виконавчої  влади, проходженні в них служби.

      Зокрема,  у сфері правового регулювання  службових відносин, що виникають  при проходженні служби в органах  місцевого самоврядування, їх виконавчих  органах, є низка невирішених  проблем. Це стосується законодавчого  визначення постійного перебування  на службі (постійної основи), стабільності (посада займається лише на  час обрання), системи категорій  і рангів, створення кадрового  резерву, атестації посадових  осіб, підвищення кваліфікації, просування  по службі та ін.

      7. В умовах  формування системи законодавства  про державну службу в Україні,  перегляду низки підходів до  поняття, видів, порядку проходження  державної служби, формування кадрового  апарату, оцінки діяльності державних  службовців та інших проблем,  важливим вбачається не лише  аналіз законодавчого регулювання  державно-службових відносин в  інших країнах, а визначення  тих можливих елементів, які  можуть бути запозичені нашою  державою. Застосовуючи такий досвід, необхідно враховувати особливості  системи чинного законодавства  України національні традиції, міжнародні  стандарти в регулюванні службово-публічних  відносин тощо.

      До положень, які можуть бути враховані  законодавством України, на нашу  думку, слід віднести, зокрема,  досвід Німеччини щодо проходження  підготовчої служби, призначення  на посади чиновників довічно  з метою підтримання стабільності  державної служби та її наступництва, організації відбору на державну  службу, проведення іспитів. Із  французької та іспанської систем  адміністрації доцільно запозичити  те, що державу, як в центрі, та і на місцях представляють  її посадові особи, які одночасно  контролюють діяльність місцевих  співтовариств щодо відповідності  їх діяльності Конституції і  законам. Корисним також вбачається  досвід щодо систематизації законодавства  про державну службу, яке об’єднане  в окремому Кодексі адміністративних  законів Іспанії під назвою  “Державна служба”, ґрунтування  публічної служби на концепції  відділення політики від управління  та ін.

      В Англії  перевіркою відповідності кандидатів  на посаду вимогам займається  спеціальний незалежний орган  – комісія, яка оцінює кандидатів  шляхом співбесід, а адміністрація  може призначити на службу  тільки тих кандидатів, яка мають  посвідчення, видані комісією. Цим,  як уявляється, зменшується можливість  корупційних, дружніх, кумівських  та інших дій при формування  корпусу державних службовців, що  дуже важливо для державної  служби України.

      Звертає  на себе увагу досить повне  регулювання державно-службових  відносин у Російській Федерації  на всіх рівнях, проведення чіткого  понятійного розмежування по  ряду істотних ознак між державною  службою, службою в органах  місцевого самоврядування і службою  у приватному секторі, а відповідно  і поняттями посадової особи  в цих секторах, що сприяє визначенню  місця державно-владних структур  в організації громадського життя,  формуванні громадянського суспільства.  Такий підхід може стати корисним  і для України.

      8. У нинішніх  умовах головною тенденцією розвитку  суспільства і держави є встановлення  та визначення напрямків реалізації  державних функцій, які б забезпечували  засади самоорганізації та самоврядування  в державі, визначали державу  як об’єднуючий інститут щодо  стабілізації суспільства, становлення  його як громадянського, створювали  механізми захисту та забезпечення  прав людини і громадянина.  На такій основі мають встановлюватися  функції державних органів, вирішуватися  кадрові питання, визначатися  характер взаємовідносин між  основними елементами держави  та суспільства, забезпечуватися  їх правова регламентація в  межах, передбачених Конституцією  та законами України, за умов  уточнення, а в необхідних випадках  – зміни функцій, компетенції,  форм і методів діяльності  відповідних органів.

      Практика  державотворення та становлення  державного апарату в Україні  показує, що структурні перетворення  в системі державних органів  здійснюються, як правило, з центру, однак реформування, зміна системи,  структури і компетенції центральних  органів виконавчої влади залежать  і від діяльності місцевих  органів виконавчої влади, органів  місцевого самоврядування, роботі  яких повинні бути притаманні  оперативність, компетентність, активність  у вирішенні загальнодержавних  і регіональних (місцевих) проблем.

      Розвиток  і вдосконалення державної служби  слід пов’язувати з чітким  встановленням функцій відповідних  органів, а також їх системи,  структури, штатів, що дозволить  оптимально визначити обсяг повноважень  по кожній конкретній посаді, кожної посадової особи, слугуватиме  утвердженню стабільності в системі  і структурі органів виконавчої  влади. Структурні реорганізації  органів виконавчої влади мають  проводитися за умов попереднього  визначення реальної необхідності  та напрямків зміни функцій  і компетенції, форм і методів  діяльності відповідних органів  та їх структурних підрозділів,  оскільки раціоналізація апарату  державного управління вимагає  приведення певних інституцій  та численності їх службовців  до рівня, який забезпечував  би ефективну діяльність. Система  посад державних службовців має  визначатися в залежності від  структури державного органу, тобто  складу його внутрішніх підрозділів  і форм їх взаємодії.

      9. Головним  напрямком удосконалення державної  служби визнається її демократизація, визначення оптимальних організаційних  структур. Норматив чисельності  службовців різних категорій  закріплюється у штатному розписі  державних органів, що визначається  затвердженою у встановленому  порядку кількістю структурних  підрозділів, які складаються  із посадових одиниць (посад). Доцільно розрізняти штати адміністративно-управлінського (керівництво) й оперативного  апарату (спеціалісти).

      Наявність  типових структур органів виконавчої  влади визначає необхідність  встановлення типових штатів, пояснюється  існуванням загальних вимог, які  ставляться посадами, групами посад  до службовця, а процес управління, способи розв’язання управлінських  завдань принципово не пов’язуються  з характером суб’єкта (органу) чи  об’єкта управління. Посадові вимоги  незалежно від сфери чи галузі  діяльності є принципово однаковими.

      Разом з  тим, посада – це структурна  одиниця державного органу чи  його структурного підрозділу. Тому  поряд із типовими посадовими  обов’язками і правами (повноваженнями) виникають такі, що відображають  її особливості. При встановленні  посади відповідним державно-правовим  актом розробляється і її статус. Встановлення посади і включення її в структуру конкретного органу започатковує процес комплектування кадрами державного апарату, зайняття затвердженої посади та передбачає конкретизацію притаманних посаді повноважень у відповідних посадових положеннях і інструкціях, де відображаються як внутрішні взаємовідносини, так і зовнішні.

      10. Класифікація  посад державної служби на  види проводиться в залежності  від гілки влади, в якій вона  здійснюється. Залежно від порядку  проходження виділяють цивільну  і мілітаризовану службу. На класифікацію  посад впливає місце посади  та її призначення в реалізації  функцій і завдань держави.  За цими критеріями можна виділити  три типи посад – політичні,  адміністративні, патронатні. Виділення  цих видів посад безпосередньо  витікає зі змісту і характеру  державної діяльності, способів  призначення та надання повноважень.  Закон України “Про державну  службу” в основі поділу посад  на категорії як критерії визначає  організаційно-правовий рівень органу, який приймає на посаду, обсяг  і характер компетенції на  конкретній посаді, роль і місце  посади в структурі державного  органу.

      Якщо вести  мову про вибір Україною європейської  моделі розвитку державної служби, приведення класифікації посад  у відповідність з євро-стандартами,  то доцільно виділити в системі  посад державної служби, по-перше,  посади політичні, адміністративні,  патронатні; по-друге, адміністративні  посади поділити на цивільні  і мілітаризовані; по-третє, визначити  чотири категорії адміністративних  посад (умовно А, В, С, D) зберігши, як критерії, крім рівня освіти, місце посади в структурі державного  органу. Кількість рангів (чинів)  може встановлюватись до п’яти  по кожній посаді. Така система  може застосовуватися і відносно  визначення категорій посад в  органах місцевого самоврядування.

      Правовий  статус державного службовця  похідний від змісту державної  служби як правового і організаційного  інституту. Залежно від місця  служби (органу, організації), де повноваження  виконуються державними службовцями,  поняття державного службовця  розглядають у широкому чи  вузькому значенні. У широкому  значенні до державних службовців  відносять фізичних осіб, які  здійснюють державні функції  не лише в державних органах,  а і в інших державних організаціях  – на підприємствах, в установах.  У вузькому значенні державні  службовці визначаються як особи,  які займають посади в державних  органах та їх апараті, на  оплатній, професійній основі виконують  завдання і функції держави.  Заробітну плату вони отримують  за рахунок державних коштів.

      На думку  автора, при формуванні поняття  “державний службовець” необхідно  виходити з ознак, які відрізняють  цю категорію службовців від  інших, та те, яким буде підхід  законодавця до визначення –  в широкому чи вузькому розумінні,  адже мова може вестись про  всіх службовців, діяльність яких  пов’язана з виконанням певних  завдань і функцій держави,  її органів, установ і організацій,  чи лише про “чиновників”  – службовців державних органів  та їх апарату або ще вужче  – службовців органів виконавчої  влади та їх апарату. Поняття,  яке може бути сприйняте законодавцем  в цілому та апробоване до  законодавчого закріплення залежно  від широкого чи вузького трактування  державної служби, як уявляється, може мати такий зміст: “Державними  службовцями є громадяни України,  які здійснюють професійну діяльність  на посадах (або адміністративних  посадах) у державних органах  та їх апараті (органах виконавчої  влади та їх апараті), на державних  підприємствах, у державних установах  (організаціях), наділені повноваженнями  щодо практичного виконання функцій  і завдань, покладених державою  на відповідні органи і організації  для забезпечення реалізації  громадянами своїх прав у різних  галузях і сферах суспільної  діяльності, і отримують заробітну  плату за рахунок державних  коштів”.

      Класифікація  державних службовців на види (групи) може здійснюватися за  різними критеріями (ознаками). Головним  є визначення критерію, який покладається  в основу віднесення працівників  до державних службовців та певних їх груп (видів). У зв’язку з цим необхідно визначити чіткі межі між державно-службовими (публічно-правовими) відносинами та відносинами, що мають приватно-правовий характер, регулюються нормами трудового права, трудовою угодою (контрактом).