Кредитне забезпечення інвестиційної діяльності

      19. Важливе  значення у реформуванні системи  державного управління та місцевого  самоврядування має належна оцінка  діяльності праці посадових осіб  органів державної влади та  місцевого самоврядування як  поточна – щорічна, так і  основна – періодична атестація.  На сьогодні не існує єдиної  системи оцінки професійних, ділових,  моральних якостей, а оскільки  критерії та показники якості  роботи державного службовця  не враховують специфіки проходження  служби в окремих галузях і  сферах, то можливі різні підходи  до оцінки як критеріїв, показників  оцінки, так і до об’єктивності  самої оцінки. У щорічній оцінці  діяльності службовців є широке  коло для особистого розсуду  керівника. Тому атестація має  стати дійсно головною формою  перевірки та оцінки якості  управлінських кадрів. У зв’язку  з цим дієвість атестації залежить  від низки факторів. Зокрема від  того, наскільки обґрунтовані та  продумані вимоги, пов’язані з  окремими етапами роботи по  організації і проведенню атестації,  оформленню необхідної документації; від рівня кваліфікації керівника,  секретаря і членів комісії;  забезпечення умов для проведення  атестації; забезпечення можливостей  по виконанню рекомендацій атестаційної  комісії; рівня правової врегульованості  порядку проведення атестації.

      20. Впливовим  напрямком підвищення ефективності  державного управління, а одночасно  функцією органів публічної влади  та їх посадових осіб є здійснення  контролю.

      Контроль  у сфері державної служби полягає  в забезпеченні нормальної роботи  державних органів та їх апарату,  кожного керівника, посадової  особи. Важливо створити такий  механізм здійснення контролю, який  би не був спрямований виключно  на виявлення недоліків, порушень, а, зокрема, на профілактику  та попередження порушення законності  і дисципліни, вивчення й узагальнення  кращих зразків у діяльності  управлінських структур, розповсюдження  позитивного досвіду, підвищення  ефективності роботи підконтрольних  об’єктів, вирішення кадрових питань, заохочення службовців, які належним  чином виконують свої функції  і завдання, тощо. Спрямування ж  контрольної діяльності лише  на виявлення негативних сторін  діяльності, зобов’язування осіб, що  проводять контрольні перевірки,  за будь-яких обставин знайти  недоліки призводить до втручання  у діяльність підконтрольних, не  сприяє покращенню роботи органів  виконавчої влади та їх апарату,  місцевого самоврядування, підприємств,  установ, організацій, їх посадових  осіб, усього корпусу службовців.

      21. Реформування  будь-яких інституцій чи суспільних  явищ не може мати остаточного  і закінченого характеру. Розвиваються  і виникають нові суспільні  відносини, з’являються нові  рішення певних проблем, змінюється  соціально-політична, економічна  ситуація, а відповідно змінюються  форми, методи, підходи до їх  розв’язання. Це стосується і  державної служби та служби  в органах місцевого самоврядування.

      Аналіз досвіду  розвитку державної служби (вітчизняного  та зарубіжного) дозволяє говорити  про існування різних підходів  до реформування державної служби, але він дозволяє стверджувати, що у побудові державної служби  слід виходити з функцій державних  органів, розподілу їх між цими  органами, визначення повноважень  (компетенції) відповідних органів  та їх посадових осіб.

      З урахуванням  системи державних органів і  виділення в них трьох типів  державних посад – політичних, патронатних і адміністративних  – мають будуватися система  законодавства про державну службу, розроблятись напрямки змін до  діючої.

      Уявляється, що внесенням змін і доповнень  до чинного Закону України  “Про державну службу” ці  питання вирішити неможливо. Доцільно  не латати чинний закон, а  розпочати інтенсивну роботу  з підготовки узагальнюючого  закону про державну службу (цивільну  службу), який би стосувався регулювання  загальних проблем служби в  органах всіх гілок влади в  державі, всіх державних органів  та органів місцевого самоврядування, а можливо державних підприємств,  установ і організацій.

      22. Проблеми  законодавчого забезпечення державної  служби не можуть вирішуватися  одночасно. Не обов'язковою є  і підготовка в першу чергу  загального закону про державну  службу. Це був би ідеальний  варіант, коли на базі закону, що встановлює принципові засади  державної служби, вирішувалися  б всі інші проблеми у цій  сфері, регулювались всі державно-службові  відносини. Можливі інші підходи,  підготовка законів про службу  в конкретних гілках влади,  органах місцевого самоврядування, внесення змін і доповнень  до чинного Закону “Про державну  службу” з подальшим виходом  на загальний закон. Настав  також час перейти від обговорення  проекту Кодексу загальних правил  поведінки державних службовців (Кодексу честі державних службовців) до його розгляду у Верховній  Раді України з наступним прийняттям  та введенням в дію.

      У дисертації  запропоновано два варіанти регулювання  державної служби в Україні  залежно від тлумачення “державної  служби” у вузькому чи широкому  розумінні.

      Перший варіант  (який формально прийнятий нині) – це трактування державної  служби як інституту публічної  служби, що здійснюється у державних  органах та їх апараті (ще  вужче – в органах виконавчої  влади та їх апараті). Другий  варіант пов’язується з визнанням  державної служби як “служби  державі”.

      23. Виходячи  з того, що державна служба  єдина в своїй основі, то як  інститут законодавства його  норми (принципові засади формування  і організації) має об'єднувати  загальний закон, в якому на  базі конституційних положень  можна визначити ключові поняття  (державна служба, службовець, посадова  особа, політична посада, патронатна  служба та інші), закріпити основні  принципи державної служби, її  розбудови й функціонування, забезпечення  соціального контролю за службовцями  державних органів і їх апарату,  попередження корупції в системі  публічної служби, порушень прав  громадян, у цілому статусу державних  службовців, норм і гарантій його  дотримання, основ рангування державних  службовців тощо.

      На базі  цього нормативного акту можуть  бути прийняті інші, на рівні  Закону, що регулюють державно-службові  відносини в конкретних державних  органах та їх апараті. Такий  підхід дає можливість окремо  врегулювати державно-службові відносини  в органах виконавчої влади  зі спеціальним правовим статусом  – правоохоронних, воєнізованих, митних, дипломатичних установах тощо. У  той же час бажано, щоб новий  Закон про державну службу  в Україні був прийнятий одночасно  з Кодексом етики (загальних  правил поведінки), що дозволить  врахувати і його положення  у законах, які регулюватимуть  особливості проходження служби  в різних органах. Окремо мають  регулюватися службові відносини  в системі місцевого самоврядування, проходження служби на патронатних  посадах в органах публічної  влади.

      Удосконалення  законодавства з питань державної  служби, визначення єдиних стандартів  якості державної служби та  служби в органах місцевого  самоврядування, забезпечення їх  реалізації в усіх органах  публічної влади дозволить зміцнити  авторитет державної служби, підвищити  ефективність функціонування державних органів та їх апарату, забезпечити належну якість надання ними управлінських послуг громадянам, задовольняти їх законні права.

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

   1. Авер’янов В.  Б. Адміністративна реформа і  правова наука // Право України.  – 2002. – № 3. – С. 20 – 27.

   2. Авер’янов В.  Б. Адміністративне право України:  доктринальні аспекти реформування // Право України. –1998. – № 8. – С. 8 – 13.

   3. Авер’янов В.  Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные  структуры. – К.: Наукова думка, 1990. – 117 с.

   4. Авер’янов В.  Б. Органи виконавчої влади  в Україні. – К.: Ін-Юре, 1997. –  48 с.

   5. Авер’янов В.  Б. Система органів виконавчої  влади України: проблеми реформування // Адміністративна реформа в Україні:  шлях до Європейської інтеграції: Зб. наук. пр. – К.: ООО “АДЕФ–Україна”, 2003. – С. 42 – 45.

   6. Авер’янов В.  Б. Система органів виконавчої  влади: проблеми реформування  у світлі конституційних вимог  // Право України. – 2003. – №  9. – С. 24 – 30.

   7. Авер’янов В.  Б., Андрійко О. Ф., Нагребельний  В. П., Коваленко В. Л. Проблеми  реформування державного управління  та адміністративного права // Правова держава: ювілейний щорічник  наукових праць. – Вип. 10. –  К.: Вид. дім “Ін Юре”, 1999. –  С. 47 – 71.

   8. Аверьянов В. Б.  Функции и организационная структура  органа государственного управления. – К.: Наук. думка, 1979. – 148 с.

   9. Административное  право / Под ред. А. Е. Лунева. – М.: Юрид. лит., 1970. – 600 с.

  10. Административное право  зарубежных стран: Учеб. пособ.  – М.: Спарк, 1996. – 229 с.

  11. Адміністративне право  України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.

  12. Адміністративне право  України: шляхи реформування: Доповідь  відділу проблем державного управління  та адміністративного права Інституту  держави і права ім. В. М.  Корецького НАН України // Матеріали  “круглого столу” з обговорення  напрямків правових реформ в  Україні, 20 січня 1999 р. – К., 1999. – 32 с.

  13. Акеева Е. А. Юридическая  ответственность в государственном  управлении (социально-правовой аспект). – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1990. – 271 с.

  14. Александров Н. Г.  Законность и правоотношения  в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 176 с.

  15. Алехин А. П., Кармолицкий  А. А., Козлов Ю. М. Административное  право Российской Федерации: Учеб. изд. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1997. – 672 с.

  16. Алехин А. П., Козлов  Ю. М. Административное право  Российской Федерации. – М:  ТЕИС, 1995. – 280 с.

  17. Андрийко О. Ф.  Контроль в демократическом государстве:  проблемы и тенденции. – К.: Наукова думка, 1994. – 116 с.

  18. Андрійко О. Ф.  Організаційно-правові проблеми  державного контролю у сфері  виконавчої влади: Автореф. дис. ... д-р юрид. наук: 12.00.07 / НАН України;  Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 1999. –  38 с.

  19. Андрійко О. Ф.  Організаційно-правові проблеми  державного контролю у сфері  виконавчої влади: Дис. ... д-р юрид. наук: 12.00.07. – К., 1999. – 390 с.

  20. Арсеньев К. Мировой  суд в провинции // Вестник Европы. – 1870. – № 1.

  21. Атаманчук Г. В.  Обеспечение рациональности государственного  управления. – М.: Юрид. лит., 1990. –  352 с.

  22. Атаманчук Г. В.  Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997 –  399 с.

  23. Афанасьєв К. К.  Адміністративний договір як  форма державного управління (теоретико-правовий  аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2002. – 20 с.

  24. Баган Т. Службовець  державної установи та організації:  поняття та характеристика правового  статусу // Адміністративне право  в контексті європейського вибору  України: Зб. наук. пр. – К.: Міленіум, 2004. – С. 111-114.

  25. Базылев Б. Т. Сущность  позитивной юридической ответственности// Правоведение. – 1979. – № 4. –  С. 40 – 46.

  26. Бандурка О. М.  Управління в органах внутрішніх  справ України: Підручник. –  Х., 1998. – 480 с.

  27. Барабаш Ю. Г. Парламентський  контроль в Україні (конституційно-правовий  аспект): Монограф. – Х.: Легас, 2004. –  192 с.

  28. Бахрах Д. Н. Административное  право: Учебник для вузов. –  М.: Изд-во БЕК, 1993. – 301 с.

  29. Бахрах Д. Н. Административное  право: Учебник. – М., 1987. – 156 с.

  30. Бахрах Д. Н. Государственная  служба в Российской Федерации.  – Екатеринбург, 1995.

  31. Бахрах Д. Н. Форма  государственного управления // Советское  государство и право. – 1983. – № 4. – С. 20 – 27.

  32. Бачило И. Л. Функции  органов управления (правовые проблемы  формирования и реализации) –  М.: Юрид. лит., 1976. – 200 с.

  33. Бельский К. С.  О функциях исполнительной власти // Государство и право. – 1997. – № 3. – С. 14 – 21.

  34. Бергман В. Право  и система государственной службы  в Германии // Проблемы теории  и практики управления. – 1992. –  № 5. – С. 86 – 89.

  35. Бержерон Робер.  Кодекс із питань конфлікту  інтересів і поведінки після  закінчення державної служби. Конфлікт  інтересів у державній службі. – 1998. – С. 1 – 18.

  36. Битяк Ю. П. Адміністративна  реформа і проблеми удосконалення  законодавчої діяльності в Україні  // Адміністративна реформа в Україні:  шлях до Європейської інтеграції: Зб. наук. пр. – К., 2003. – С. 68 – 73.

  37. Битяк Ю. П. Адміністративна  юстиція і права людини // Проблеми  законності: Респ. міжвід. наук. зб. –  Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. –  Вип. 42. – С. 113 – 118.