Ломбарди, як фінансові установи

2.2.Зарубіжний  досвід розвитку ломбардної справи

Розширення спектра  фінансових послуг і зростання ролі небанківських фінансових установ  в інвестиційних процесах - важлива  складова економічного зростання. Сучасний фінансовий сектор України, унаслідок інституційних і функціональних характеристик, не повною мірою відповідає тенденціям світових фінансових ринків. Досвід економічно розвинених країн свідчить, що розвиток та якісне функціонування небанківських кредитних установ (до яких належать і ломбарди) - сприяє стабільності фінансових систем і вирішенню соціальних проблем. У багатьох країнах світу рівень розвитку небанківського фінансового сектору та фінансових ринків у цілому є індикатором зрілості ринкових відносин.

Останнім часом діяльність ломбардів суттєво змінилась. Галузь ломбардного кредитування в сучасних умовах є досить привабливою для приватного підприємництва з огляду на зростання попиту на послуги ломбардів і достатньо високим рівнем прибутковості цієї сфери діяльності. З іншого боку, особливістю ломбардів, що завжди визначала інтерес до них з боку держави, є їх соціально-економічна значущість у будь-яких економічних умовах. Як джерело короткотермінового кредитування громадян ломбарди задовольняють відповідні потреби різних верств населення, зменшуючи тим самим соціальну напругу в суспільстві та сприяючи суто економічним шляхом підвищенню платоспроможного попиту на товари та послуги.

Стійка тенденція підвищення попиту на послуги ломбардів спостерігається протягом останніх років у всьому світі, включаючи такі економічно розвинені країни, як США, Велика Британія, Швеція, Австралія, Німеччина та ін., незалежно від політичного та економічного устрою країн, в яких діяльність ломбардів спрямована, насамперед, на максимальне задоволення різноманітних потреб клієнтів, які вже звикли до високого рівня сервісу в інших сферах послуг. У зв'язку з науково- технічним прогресом ломбардний бізнес протягом останніх десяти років змінився більше, ніж за попередній період свого існування.[6]

Ломбард є найстарішим  фінансовим інститутом людства, що має  багату історію [1; 2]. Перші письмові згадки про ломбарди можна знайти у грецьких і римських літописців, які свідчать про існування ломбардів у стародавньому Китаї понад 3000 років тому.

У сучасному розумінні  ломбарди з'явились у середньовіччі в Європі. Унаслідок наявних труднощів в економіці та проблем банківської системи стало з'являтись все більше ломбардів. Вихідці з італійської провінції Ломбардії заснували у Франції та Англії Дім Ломбарді, який володів мережею позикозаставних установ по всій Європі. До речі, усталена назва "ломбард" походить від назви саме цих установ. Символ Дому Ломбарді - зображення трьох золотих куль - і сьогодні є універсальною торговою маркою ломбардів усього світу, яке на пострадянському просторі поширення не отримало.

Перші спроби держав в  організації ломбардних установ  відносяться до початку XVII ст., першими  в цьому напрямі почали роботу Англія та Бельгія . У Росії перші заходи щодо забезпечення населення кредитами було проведено наказом від 1729 р., який передбачав надання позик під заставу золотих і срібних речей під відсотки. Згодом було засновано Позичковий банк, до функцій якого входило й надання позик під дорогоцінні застави. У 1772 р. з'явились позичкові казни, що були казенними ломбардами.

Розвиток капіталістичних  відносин сприяв появі приватних та акціонерних ломбардів. Період розквіту ломбардних установ у кожній країні пов'язаний з активізацією ринкових відносин.

Спеціальні маркетингові дослідження, проведені на замовлення Національної Асоціації Ломбардів США, показали, що близько 40 % населення навіть в економічно розвинених країнах не мають банківських рахунків і, відповідно, не мають можливості отримати кредит у банку. Для країн пострадянського простору цей показник у кілька разів вище, тому попит на фінансові послуги подібного роду зростає з кожним роком.

Ломбардні установи існують  у всьому світі, причому особливо поширені у країнах з сильною  економікою та високим рівнем життя. Державні системи ломбардів залишились лише у країнах з тоталітарними режимами. Наприклад, в Індонезії існує лише одна система ломбардів, що належить державі і включає понад 500 відділень по всій країні. У той же час в Австралії успішно працює 3000 ломбардів, а у США - понад 16000 ліцензованих ломбардних установ.

Статистичні дані свідчать, що у США у 1985 р. було всього 4849 ломбардів, у 1992 р. їх кількість збільшилась до 8787. У цій країні ломбарди є джерелом невеликих кредитів (від 50 $ до 100 $), що видаються на короткий термін (від 2 до 4 місяців), пропонуючи швидкий конфіденційний спосіб позики готівкових коштів. Характерним є той факт, що ломбардний бізнес розвивається поза залежністю від загального економічного стану країни та рівня життя населення. Типовими клієнтами ломбардів є особи, що проживають в радіусі 1-3 км від ломбардної установи та періодично мають потребу в невеликій сумі коштів. Останнім часом виникла тенденція зростання кількості персональних банкрутств американських громадян, що привело до значного збільшення потреби в додаткових фінансових послугах, що надаються ломбардами.[10]

За останніми дослідженнями, проведеними "Coral Incorporation.", кількість зареєстрованих банкрутств фізичних осіб зросла у 1996 р. на 60% і сягнула 1,15 млн . Основна частина цих банкрутств є результатом боргів клієнтів унаслідок невиваженого використання коштів з кредитних карток. Майже дві третини всіх позик за кредитними картками зосереджені в 77 установах, що спеціалізуються на операціях за кредитними картками. Дослідження " Coral Incorporation." показало, що багато клієнтів з низьким і середнім доходами оголошують про банкрутство після повного використання всього ліміту свого кредиту, причому борги клієнта щодо його загального доходу становлять лише 17%. Особисте банкрутство робить неможливим звернення до основних кредитних інститутів, тому для отримання короткотермінової позики громадяни звертаються до ломбардів.

Крім того, до числа  клієнтів ломбарду належать і особи, які майже не користуються послугами банків для своїх операцій і, як правило, не мають активних чекових та інших рахунків. Більшість штатів регулюють плату за обслуговування ломбардних позик, але вона в середньому становить 12 % на місяць. Закони, що регулюють діяльність ломбардів, прийняті в кожному штаті.

Сьогодні ломбарди в  США відчувають серйозну конкуренцію за всіма аспектами своєї діяльності. Індустрія заставних операцій характеризується великою кількістю незалежних власників-операторів, окремі з яких володіють і керують численними ломбардами. Основними елементами конкуренції в ломбардному бізнесі є місце розташування відділень, їх фінансові можливості із забезпечення кредитування, спектр запропонованих послуг та управління службовим персоналом відділень. Крім того, ломбарди конкурують з іншими фінансовими інститутами, наприклад фінансовими компаніями, які теж займаються наданням позик.

У США спостерігається  зростання придбань невеликих ломбардів  і приватних заставних компаній, що відчувають значні фінансові труднощі, потужними ломбардними компаніями. Так, у 1996 р. в цій країні чотири великі ломбардні компанії керували приблизно 650 відділеннями.

Створена у 1988 р. Національна  асоціація ломбардів США нині об'єднує 1428 ломбардів [5]. Найбільш відомими і крупними компаніями, що займаються ломбардним бізнесом у США, визнані "Сазії Атегіса", що має понад 450 відділень, і "Рігзі СазИ" - 280 відділень [6].

У Росії у 1998 р. створено Міжрегіональну асоціацію ломбардів, членами якої на даний момент є 184 ломбарди, у тому числі з України, Білорусі, Казахстану, Великої Британії [10].

Недержавні ломбарди спеціалізуються на прийомі під  заставу ювелірних виробів (виробів  з дорогоцінних металів і з  дорогоцінним камінням), що пов'язано  з:

1. обмеженими виробничими площами (як правило, орендованими);
2. помітною роллю ринку дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння в економіці.

Дорогоцінні метали (і  перш за все - золото) є стійким грошовим еквівалентом у всіх країнах. Крім того, середня вартість ювелірних виробів значно вище, ніж предметів домашнього вжитку, відповідно вище сума позики, що надається клієнтам під заставу, та відсотки за користування позикою ломбарду. Таким чином, підприємства, діяльність яких пов'язана переважно із заставами дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, є традиційно більш рентабельними.

Усі ломбарди можна умовно поділити на три групи:

Орієнтовані на прибуток, отриманий від кредитування громадян. Стратегія таких ломбардів полягає  у зниженні частки невідкуплених  предметів застави. Розвиток таких  ломбардів можливий за рахунок розширення асортименту предметів застави та оптимізації економічної діяльності Орієнтовані на збільшення частки невідкуплених предметів застави, оскільки їх реалізація спрямована на розвиток ювелірних майстерень, пов'язаних з ремонтом і виготовленням ювелірних виробів. Ціна ювелірних виробів на аукціонах, природно, вища за ціну дорогоцінного металу, але нижча, ніж в торговій мережі. Розвиток цієї категорії ломбардів можливий шляхом урізноманітнення форм реалізації невідкуплених предметів застави.

Орієнтовані на надання  широкого спектра послуг: від видачі позик під заставу до зберігання рухомого майна громадян. Для організації  діяльності таких ломбардів необхідні значні виробничі площі, рентабельність послуг нижча, ніж для заставних операцій, що стає причиною непривабливості таких послуг для приватного капіталу. Проте попит на ці послуги у певних категорій населення досить стійкий, тому необхідно зберегти та вдосконалити форми підтримки таких підприємств та створити сприятливі умови для їхнього розвитку [11].

2.3.Сучасний стан ломбардної справи в Україні

Діяльність українських ломбардів доволі різностороння, але основним видом діяльності є миттєве надання короткотермінових та невеликих за розміром позик на власний ризик під заставу. Досить активно ломбарди впроваджують такі види діяльності, як торгівля невідкуп- леними предметами застави, скупка, ремонт, виготовлення та торгівля ювелірними виробами. Існують ломбарди, які займаються лише роздрібною торгівлею.

За даними Державної комісії за 2011 рік з регулювання ринків фінанасових послуг України, до Державного реєстру фінансових установ внесено 294 ломбарди, які нерівномірно розподілені на території України . Проте це не означає низьку активність у галузі ломбардного кредитування в окремих регіонах. Справа в тому, що в процесі своєї діяльності значна кількість ломбардів (45) утворюють філіали та представництва. Найбільш розгалужені мережі мають такі українські ломбарди: "Україна" - понад 70 відділень, "Скарбниця" - понад 60 відділень, "Даре" - понад 30 відділень.[10]

Перевага ломбардів - швидкість надання позик. Гроші  видадуть того самого дня (якщо заставою слугують коштовності, побутова техніка). Два- три дні займає отримання  позики під заставу автомобіля або  квартири.

Постійним клієнтам (або тим, хто хоча б раз отримав гроші в ломбарді) лихварі пропонують знижки і бонуси. Наприклад, істотно зменшують відсоток за користування кредитом (до 0,3% на день), заставу оцінюють практично за ринковою вартістю, погоджуються на відтермінування платежу, а також не нараховують штраф за протермінування.

Утім, ломбарди також  можуть зробити жорсткішими умови  кредитування, оскільки приблизно третину з них фінансують банки.

Фінансові труднощі змушують людей нести в ломбарди не тільки коштовності та побутову техніку. Збільшилася кількість тих, хто віддає в заставу автомобілі й квартири. Переважно почали закладати авто середньою вартістю 20 тис. дол. США. Такі клієнти отримують на руки лише 30-40% вартості свого автомобіля і в 20% випадків не повертаються за своїм майном.

Таблиця 4. Розташування ломбардів по території України