Проблеми формування державного бюджету України в роки незалежності

2. За соціально-економічними ознаками дохо­ди поділяються на:

1)  доходи від господарської діяльності;

2)  доходи від використання природних ресур­сів;

3)  доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

4)  доходи від банківської діяльності;

5)  доходи від реалізації дорогоцінних металів з
Державного фонду дорогоцінних металів і доро­гоцінного каміння;

6)  державне мито;

7)  митні платежі;

8)  збори та інші неподаткові доходи;

9)  доходи від приватизації;

10)              доходи від громадян тощо.

З урахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюд­жетної системи всі вони поділяються на закріп­лені і регулюючі.

Закріплені доходи — це ті, які за постійно діючими нормативними актами віднесені до бю­джетів певного рівня на невизначений у часі строк, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нор­мативі).

Закріплені доходи створюють основу доходної бази кожного бюджету.

Регулюючі доходи - це доходи, передбачені в Законі про Державний бюджет на поточний рік, які перерозподіляються між різними ланками бюджетної системи.

3. За методом залучення коштів:

1)              податкові надходження:

а)              податки на доходи,  податки на прибуток,
податки на збільшення ринкової вартості;

б)              збори за використання природних ресурсів;

в)              внутрішні податки на товари та послуги;

г)              податки на міжнародну торгівлю та зовніш­ні операції;

д)              інші податки;

2)              неподаткові надходження:

а)              доходи від власності і підприємницької діяль­ності;

б)              адміністративні   збори   та   платежі,   доходи
від некомерційного та побічного продажу;

в)              надходження від штрафів та фінансових санк­цій;

г)              інші неподаткові надходження;

3)              державні цільові Фонди:

а)              збір на обов'язкове соціальне страхування
на випадок безробіття до Фонду загальнообов'яз­кового державного страхування України на ви­падок безробіття;

б)              платежі до Фонду соціального захисту інвалі­дів;

в)              збір за забруднення навколишнього природ­ного середовища;

г)              надходження відрахувань та збори на будів­ництво, реконструкцію, ремонт і утримання ав­томобільних доріг загального користування;

д)              інші фонди;

4)              доходи від операцій з капіталом:

Ця група доходів охоплює:

> надходження від продажу основного капіта­лу (споруди, обладнання, кораблі, літаки, безгос­подарне майно, скарби, дорогоцінні метали і ка­міння);

>     надходження від продажу з державних за­
пасів товарів (стратегічні матеріали, зерно, над­
звичайні і стратегічні запаси);

>     надходження від продажу землі і нематері­альних активів;

>     податки на фінансові операції та операції з
капіталом;

5) офіційні трансферти:

Ця група доходів включає в себе безоплатні, безповоротні платежі, отримані від інших орга­нів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій, а саме: дотації (поточні платежі), субвенції (капітальні плате­жі), надходження.

Враховуючи постійні зміни законодавчої бази можливі зміни і уточнення в класифікації дохо­дів1 і видатків Державного бюджету, тому потріб­но постійно слідкувати за цим.

4.              За умовами формування державні доходи
можуть бути:

1)  безповоротні - це власні доходи держави і
доходи, які надходять від інших суб'єктів бюд­жетних відносин;

2)  поворотні - це державні позики, за користу­вання якими треба платити і вони повинні бути
повернені у визначені строки.

5.              За рівнем  централізації державні доходи
діляться на:

1)  централізовані - які концентруються в Дер­жавному бюджеті та інших цільових фондах гро­шових коштів держави;

2)  децентралізовані ─ які використовуються за місцем їх утворення на державних підприємствах і в бюджетних організаціях (прибуток, амортиза­ційні відрахування).

4. Бюджетний дефіцит та державний борг: суть причини та шляхи вирішення.

4.1. Державний борг. Класифікація державного боргу. Методи управління державним боргом.

    Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності розроблення системи управління цим боргом. Боргові зобов'язання держави та органів місцевого самоврядування врегу­льовані Бюджетним кодексом. У ст. 2 подано визначення держав­ного боргу.

Державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місце­вого самоврядування) — загальна сума заборгованості держави (Ав­тономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка скла­дається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань дер­жави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. У Бюджетному кодексі визначено та­кож граничний обсяг боргу.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бю­джетний період відповідно до Закону про Державний бюджет Украї­ни на поточний рік чи рішення про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищу­вати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього про­дукту України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою ст. 2 Бюджетного кодексу, Кабінет Міністрів України зобо­в'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями кодексу.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями за запози­ченнями до місцевих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповід­ного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини по­зичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запози­чення протягом п'яти наступних років.

Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів установ­люється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначе­них Бюджетним кодексом. У ст. 12 кодексу передбачена класифі­кація боргу. Ця класифікація систематизує інформацію про всі бор­гові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за ти­пом боргового зобов'язання.

Існує кілька методів управління державним боргом.

1.   Конверсія — зміна дохідності позик. Вона відбувається  внаслі­док зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня обліко­вої ставки НБУ) чи погіршення фінансового стану держави.

2.   Консолідація — перенесення зобов'язань за раніше випуще­ною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики.
Проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик.

3.   Уніфікація — об'єднання кількох позик в одну. Це спрощує
управління державним боргом.

4.   Обмін за регресним співвідношенням. Облігації попередніх
позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу.
Це не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову
держави від своїх боргів.

5.   Відстрочка погашення. Перенесення термінів виплати забор­гованості. При цьому у даний період виплата доходів не прово­диться.

6.   Анулювання боргу. Означає повну відмову держави від своїх
зобов'язань.

     Державний борг можна класифікувати  :

за типом кредитора:

       - внутрішній борг:

1.                  Заборгованість перед юридичними особами

2.                  Заборгованість перед банківськими установами:

а)перед НБУ, у тому числі:

                  за позиками, одержаними для фінансування дефіциту
бюджету поточного року (минулих років);

                  за компенсаційними виплатами населенню в Ощадбанку;

                  сільськогосподарських підприємств за позиками, відне­сеними на державний борг;

                  інша заборгованість перед НБУ;

б)заборгованість перед іншими банками.

3.Заборгованість перед іншими органами управління.

4.Заборгованість, не віднесена до інших категорій.

- Зовнішній борг:

1.                  Заборгованість за позиками міжнародних організацій.

2.                  Заборгованість за позиками, наданими іноземними держа­
вами, у тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду.

3.                  Заборгованість за позиками, наданими комерційними банками.

4.                  Заборгованість за позиками, наданими постачальниками.

5.                  Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

-за типом боргового зобов`язання:

- внутрішній борг:

1.      Довгостроковий борг.

2.      Середньостроковий борг.

3.      Короткостроковий борг.

4.      Заборгованість за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету.

5.      Заборгованість за відсотками, нарахованими за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету.

6.      Заборгованість за іншими зобов'язаннями.

- Зовнішній борг:

1.                  Довгостроковий борг.

2.                  Середньостроковий борг.

3.                  Короткостроковий борг.

4.      Заборгованість за іншими зобов'язаннями.

Сума державного боргу обов'язково зазначається в Законі про Державний бюджет України на поточний рік.

4.2. Бюджетний дефіцит.

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищен­ням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану еко­номічних відносин, які виникають між учасниками суспільного ви­робництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх на­явну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.

Бюджетний дефіцит як фінансове явище виник водночас з офор­мленням націй і народностей у державу і запровадженням грошо­вих відносин. Можна згадати, яких розмірів досягав державний де­фіцит у Стародавньому Римі та Римській імперії, Франції, Російській імперії та ін.

Водночас фінансовій історії відомі приклади ефективного співвідношення між доходами та видатками, і тут доцільно згадати Запорозьку Січ, доходи якої перевищували видатки.

Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний майже для всіх країн світу, у тому числі й високорозвинутих.

У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефі­циту бюджету.

1. Наочно-реальний.

При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у захід­них країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюдже­ту центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а та­кож із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

2. Структурний.

Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними дохо­дами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподатку­вання і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли еконо­мічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищуєть­ся понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на ви­падок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний.

Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Існує і така класифікація видів бюджетного дефіциту:

За формою прояву бюджетний дефіцит поді­ляється на відкритий і прихований.

Відкритий бюджетний дефіцит - це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відпо­відний  рік.