Бюджетна система України

Крім того, підвищення ефективності бюджетної політики держави, вдосконалення її інструментарію передбачає створення принципово нової системи  державного фінансового контролю – одного з найважливіших інструментів забезпечення поступального соціально – економічного розвитку й розбудови громадянського суспільства. [27, 31 c.]

Одним із головних завдань держави, її органів і структур є формування механізму ефективного й раціонального використання  бюджетних коштів. Забезпечити динамічний соціально – економічний розвиток країни можливо завдяки пошуку додаткових фінансових  резервів. І саме посилення позитивних і послаблення негативних чинників, які впливають на ефективність використання бюджетних коштів, є надійним резервом і фактором стабільності макрофінансової системи, піднесення економіки держави. [28, 47 с.]

Світовий досвід показує, що динамічний розвиток суспільства  потребує проведення реформ, спрямованих на модернізацію інфраструктури і базових секторів господарської системи, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення стандартів життя тощо. У цьому аспекті вкрай важливо забезпечити фінансову стабільність на основі вдосконалення бюджетної системи.

У європейських країних основна увага зосереджується на правилах, які спряють фінансовій стабілізації. Одним із найважливіших фінансових правил, які закріплюються законодавчо з метою фінансової стабілізації, є правило збалансованості бюджету, що може бути охарактеризоване як повний баланс доходів і видатків бюджету. Боргове правило встановлює відповідну частку державного боргу у відсотках до ВВП, що є ефективним для гарантування конвергенції боргової політики у країнах єврозони. Правила витрат – постійні обмеження на видатки загалом, а також на поточні видатки. Дохідні правила встановлюють верхню межу доходів і націлені на підвищення надходжень або запобігання надмірному податковому навантаженню. [14, 58 c.]

Бюджетна політика як один з ключових складників загальнонаціональної економічної політики має суттєво впливати на вибір курсу країни, відбивати інтереси держави, забезпечувати втілення її соціальних функцій на рівні, який відповідає очікуванням суспільства.

Протягом 2004 – 2009 рр. наша бюджетна політика з огляду на дію політичних та організаційних, часом – різновекторних, факторів зазнавала серйозних змін. Тому, природним чином, їй була притаманна непослідовність. [30, 41 c.]

Подолавши наслідки глобальної кризи, що вибухнула у 2008 р., нині українська економіка демонструє поступове відновлення.

Великий інтерес для  нас становить міжнародний досвід у реформуванні бюджетної системи.

Починаючи з 1998 р. бюджетне планування в країнах Європейського  Союзу тісно повязується з  попередньо розробленими середньостроковими фінансовими прогнозами, що допомагає раціональніше будувати бюджетну політику і певною мірою обмежувати  річні видатки.

Бюджетна стратегія  Канади наразі концентрується на управлінні державним боргом, узято курс на зменшення боргових зобов’язань  проти 2009-2010 рр. Пильна увага приділяється ринку останніх. Федеральний борг являє собою сумарні забовязання уряду за вирахуванням активів. Забезпечення стабільного й доступного фінансування спирається на баланс між видатками та ризиками в структурі боргу, що досягається за допомогою різних інструментів.

У Великобританії заплановано  скоротити фінансування органів  місцевого самоврядування протягом найближчих 4 років. Уряд ужив рішучих  заходів до скорочення бюджетного дефіциту та відновлення рівноваги в економіці.  Перспективний план передбачає чотири амбітні цілі:

• створення найбільш конкурентної податкової системи в групі Великої дванадцяти;
• перетворення Великобританії в найкраще місце в Європі для підприємницької діяльності;
• стимулювання інвестицій та експорту як засобу збалансування економіки;
• підвищення освітнього цензу робочої сили.

Бюджетна політика уряду  Угорщини зорієнтована на фіскальну  консолідацію,  а також на стимулювання зайнятості, підвищення конкурентоспроможності й зміцнення потенціалу зростання  економіки. Щоб скоротити дефіцит бюджету до 3%, у 2011 р. було введено тимчасові податки в деяких секторах, фонд заробітної плати державних установ та операційних витрат зменшено на 70 млрд. форинтів. Водночас скорочуються податки, щоб стимулювати економічне зростання, особливо малого та середнього бізнесу,  який відіграє велику роль у підвищенні зайнятості населення; крім того, для нього значно розширено гарантії та субсидії на допомогу в сплаті процентів за кредитами.

Пріоритетами для уряду  Румунії є підвищення ефективності державного управління і всіляке сприяння бізнес-середовищу. Здійснюється стандартизація адміністративних процедур, що повязане з удосконаленням правової бази, яка визначає дії оранів публічного управління..

Урядові програми різних країн так чи інакше спрямовані на досягнення керованості бюджетного дефіциту, поліпшення умов діяльності підприємств, стимулювання інноваційних процесів в усіх секторах економіки. Зарубіжний досвід містить багато цінного для України. Маємо на увазі, наприклад, методи управління державним боргом (Канада), - така практика дала би змогу зменшити залежність України від міжнародних фінансових організацій. Досвід Угорщини щодо активізації підприємництва корисний у плані підвищення місця української економіки в рейтингу країн “Doing business”. Висока ефективність державного управління та поліпшення характеристик бізнес-середовища (Румунія) – це запорука сталого зростання національного виробництва. На порядок денний час висунув також розвиток недержавного пенсійного страхування, значення якого для соціальної сфери та державних фінансів не потребує доказів. Так само є сенс у тому, щоб встановити чіткі межі для інансування видатків з бюджету України, -  у цьому ми вбачаємо засіб одолання проблем нерівномірного фінансування та несправедливого розподілу державних грошей. Використання досвіду Великобританії в побудові бюджетної стратегії України дало б змогу скоротити бюджетний дефіцит і відновити економічну стабільність.[30, 45]

Для підвищення результативності бюджетної політики України можно посилити використання непрямих важелів бюджетного регулювання, а саме: забезпечення структурної перебудови господарського комплексу;  створення відповідної матеріальної бази як у державному, так і у приватному секторах економіки; більшення потенціалу вітчизняного товаровиробника та посилення його конкурентоспроможності; формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками. [27, 35 c.]

Підвищення ефективності бюджетної політики держави можна  досягти за рахунок, якісного поліпшення нормативно- правової  бази, що регламентує перебіг бюджетного процесу в Україні, шляхом її уніфікації, консолідації і спрощення. При цьому вітчизняна бюджетна система повинна будуватися на принципах стабільності, економічної обґрунтованості, достовірності, соціальної справедливості (неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами), збалансованості, фінансової єдності, адміністративної самостійності, рівнозначності видатків, повноти, прозорості. [27, 37 c.]

3.3 Напрями збалансування взаємовідносин державного та місцевих бюджетів.

Бюджетна система країни являє собою сукупність бюджетів відповідно до державного й адміністративно- територіального устрою. Оскільки Україна  є унітарною державо, у нас  є один державний бюджет, а кожна  адміністративно- територіальна одиниця для виконання  повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адмініструй та органів місцевого самоврядування формує відповідно бюджет АР Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх обєднань (місцеві бюджети).

Відносини, що виникають  у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про  їх виконання, регулюються Бюджетним  кодексом України від 08.07.2010 року. У четвертому розділі нової редакції Кодексу розкрито зміст поняття міжбюджетних відносин та юридично внормовано відносини при розподілі доходів і видатків між ланками бюджетів, об’єднаних у бюджетну систему України. [33, 86 c.]

Міжбюджетні відносини  – це відносини між державою, АР Крим і територіальними громадами  щодо забезпечення відповідних бюджетів  фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією  законами України. [1]

Метою регулювання міжбюджетних відносин є відповідність між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, котрі повинні забезпечувати виконання цих повноважень. [33, 87 c.]

 Досвід зарубіжних  країн свідчить, що ефективне функціонування системи міжбюджетних відносин забезпечує зменшення вертикального й горизонтального фіскального дисбалансу, стимулює органи місцевого самоврядування до проведення політики, що відповідає інтересам центральних органів влади, забезпечує рівний доступ громадян до суспільних послуг. Необхідними умовами ефективного функціонування системи міжбюджетних  відносин є узгоджене, збалансоване застосування міжбюджетних трансфертів різних типів (податкових розщеплень, дотацій вирінювання, цільових субвенцій) та впорядкована методологія розподілу обсягу трансфертів вирівнювання (формули вирівнювання). [37, 51 c.]

Пріорітетним напрямом розвитку інструментів міжбюджетного  регулювання в Україні на середньострокову перспективу є запровадження  нових типів міжбюджетних трансфертів. Фінансова  допомога центрального уряду органам місцевого самоврядування на виконання делегованих їм повноважень має надаватися переважно у формі блокових субсидій (цільових трансфертів). Загальний обсяг таких трансфертів повинен:

• забезпечувати покриття стандартизованої вартості виконання делегованих повноважень органам місцевого самоврядування й тимчасові касові розриви (структурний дефіцит) місцевих бюджетів;
• враховувати такі чинники , як демографічні зміни, економічна ділова активність (економічні рецесія і зростання), особливо якщо обсяг власних фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування та здатність впливати на їх збільшення не дають змоги повоню мірою забезпечити покриття бюджетних витрат, викликаних соціально – економічними фокторами;
• встановлюватися з урахуванням прийнятих на загальнодержавному рівні змін у розмірах основних соціальних показників, зокрема мінімальної заробітної плати, мінімальних стандартів надання суспільних послуг, відрахувань до фондів соціального страхування, соціальної допомоги різних видів, пільг тощо, які впливають на обсяг витрат місцевих бюджетів.

Спеціальні трансферти обмежують органи місцевого самоврядування у прийнятті рішень щодо визначення напрямів використання фінансових ресурсів, надання у вигляді таких міжбюджетних трасфертів. Використання останніх у ролі інструментів фінансового вирівнювання менш поширене у зв’язку з нижчою ефективністю їх застосування, ніж загальних трансфертів. [37, 60 c.]

Прослідкуємо процес реформування системи міжбюджетних відносин у зарубіжних країнах, де існують три основні моделі бюджетних систем. Перша передбачає пайовий поділ податків між адміністративними рівнями влади; за кожним рівнем бюджетів закріплено визначені паї доходів та податків.  За другою моделлю різні рівні влади застосовують однакову базу оподаткування,   встановлюючи власні податкові ставки;  загальна ставка дорівнює сумі податкових ставок усіх рівнів влади.  Третя модель встановлює повне розмежування окремих податків між різними рівнями влади, закріплюючи їх за різними бюджетами.  Як правило,  можуть комбінуватися елементи трьох моделей,  але домінуючим є один підхід. Система міжбюджетних відносин як федеративних,  так і унітарних країн будується за принципом децентралізації фіскальних повноважень,  тобто чітко розмежовуються податкові і видаткові повноваження між центральними та місцевими органами влади, встановлюються правила міжбюджетних відносин.[35, 115 c.]

У Польщі реформування міжбюджетних відносин відбувалося комплексно і почалося у 1990 р. з прийняттям Закону  «Про місцеве самоврядування», який відповідав Європейській хартії про місцеве самоврядування і надав місцевій владі автономію.  Потім були прийняті закони,  які здійснили відокремлення місцевих бюджетів від державного і спростили систему державних фінансів, ліквідували стару систему позабюджетних фондів.  У законі були зафіксовані нормативи відрахувань від національних податків,  впровадження механізму добровільної передачі видаткових повноважень донизу.

Місцеві бюджети Туреччини не одержують трансфертів,  але й рівень їх доходів дуже низький (3% ВВП). Швеція відрізняється високим рівнем доходів місцевих бюджетів (21,4% ВВП)  і низькою часткою трансфертів (14,2%),  а в Ірландії місцеві бюджети формуються переважно за рахунок трансфертів (74,3%).

У Франції ступінь  залежності місцевої влади від властей  вищого рівня прямо пропорційний величині трансфертів –  дотації і субвенції забезпечують 31 – 40 % фінансових ресурсів місцевих бюджетів і фінансуються за рахунок надходжень від податку на додану вартість.  Інвестиційні витрати місцевої влади забезпечують дотації на устаткування.  Таким чином,  у Франції відбувається вирівнювання лише видатків. Але разом з тим у країні існує механізм часткової нейтралізації цієї залежності: більшість дотацій надається автоматично і місцева влада використовує їх на власний розсуд.

Досвід міжбюджетних відносин у Канаді свідчить про доцільність використання трансфертної політики з урахуванням специфіки ситуації:  в умовах економічних труднощів можлива більша централізація коштів. 

У Великобританії завданням  місцевих органів влади є ефективне використання коштів,  обсяг яких встановлено центральним урядом.  Після введення подушного податку використовуються нові інструменти обмеження місцевих витрат:  при їх збільшенні на 1 %  надходження подушного податку повинні збільшуватися на 4 %.  Оскільки цей податок сплачують всі в однаковому розмірі, незалежно від рівня доходів, то його збільшення викликає невдоволення виборців, що стримує місцеві органи від надмірного збільшення витратної частини бюджету.[35, 116 c.]

Правове врегулювання міжбюджетних відносин в Україні здійснюється розділом 4 Бюджетного кодексу України.

Міжбюджетні відносини  відбивають взаємозв'язки бюджетів різних рівнів. Основоположними для таких відносин є принцип рівності Державного бюджету у взаємовідносинах з місцевими бюджетами та рівності місцевих бюджетів у взаємовідносинах між ними, що передбачає встановлення єдиних для всіх бюджетів нормативів відрахування від загальнодержавних податків та зборів, а також єдиного порядку їх сплати тощо. [34, 119 c.]