Державний бюджет: суть та призначення

 

       

       Враховуючи  основні риси субвенції як прямого  міжбюджетного трансферту цільового характеру, відзначимо, що вона дозволяє раціональніше використовувати надані ресурси, а також заохочувати певні витрати і задовольняти пріоритетні потреби. Використання субвенції регулює розмір трансфертів у залежності від загальноекономічних або бюджетних показників розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць. У зв'язку з цим стає зрозумілим, що субвенція, на відміну від інших трансфертів, є гнучким способом регулювання доходів і видатків місцевих бюджетів, який забезпечує більш рівномірне задоволення соціальних потреб на всій території держави. Викликає певні сумніви визначення субсидії як коштів, які надаються з Державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня до місцевих бюджетів нижчого рівня на фінансування цільових витрат. Насамперед, при такому формулюванні субсидія і субвенція набувають майже однакового трактування, крім однієї деталі, а саме - вимоги повернення використаної не за призначенням субвенції. Однак, ця незначна особливість на практиці перетворює субсидію у звичайну дотацію, оскільки відсутність жорсткого контролю за цільовим використанням субсидії створює об'єктивну можливість і доступність її направлення не за призначенням. Проте, з іншого боку, не можна погодитися із науковцями щодо обмеження кола фінансових допомог лише субвенціями і дотаціями, економічний зміст яких не може повністю охопити відмінні риси.[2]

       Узагальнюючи  характерні риси субсидії, визначимо  її як кошти, що передаються між ланками  бюджетної системи країни з метою  фінансового забезпечення перенесених певних владних повноважень по вертикалі державного управління протягом бюджетного року. Іншими словами, йдеться про повноцінне фінансове забезпечення виконання належних функцій усіма органами загальнодержавної і місцевої влади.

       Відповідно  до пропонованої дефініції, субсидія носить компенсаційний характер і призначена для фінансування насамперед делегованих державою місцевим органам влади повноважень, виключаючи перерахування коштів між

 

       

бюджетами одного рівня.

       Формулюючи  саме таке трактування субсидії, маємо на меті розмежувати її з дотацією, для якої властива відсутність будь-якої цільової характеристики напряму використання коштів, та із субвенцією, обумовленість мети фінансування якої присутня, проте передання і використання коштів не пов'язане безпосередньо із перенесенням владних повноважень. При цьому субсидію можна визначити як нейтральний вид міжбюджетного трансферту, оскільки відсутня обумовленість паралельного спрямування грошових коштів на зазначену мету із бюджету, який її одержує. Тобто субсидія є формою бюджетного фінансування загальнодержавних потреб па місцевому рівні. Цілком природно, то зміст регулювання міжбюджетних відносин при наданні субсидій та субвенцій полягає у диференціації розмірів дольової участі і виборі суб'єктів таких відносин. З цих позицій відзначимо можливість для органів влади - надавачів коштів впливати на обсяг (розміри участі) і на структуру (об'єкти субсидій та субвенцій) бюджету, з якого фінансуються відповідні потреби. [18]

       Одним з методів субсидування у міжбюджетних відносинах виступає вилучення ресурсів з бюджетів нижчого рівня на користь вищих ланок бюджетної системи. Доцільність такого заходу в конкретних випадках має власне обгрунтування. Насамперед, вилучення коштів може набувати - форми матрикулярних внесків, тобто відрахувань окремих територій, що входять до складу держави, пов'язаних з фінансуванням конкретного списку централізованих видатків. Такий перерозподіл грошових ресурсів прийнятний в умовах реалізації принципу автономності бюджетного устрою, а також щодо окремих самостійних адміністративно-територіальних утворень у складі країни, і обумовлюється відповідними законодавчими актами.

       В іншому випадку правові підстави для перерозподілу ресурсів по вертикалі бюджетної системи знизу вгору реалізуються щорічно із прийняттям законодавчих рішень про бюджет найвищого рівня. Проте в даному -разі не переслідуються цілі фінансового забезпечення певних державних функцій, а

 

       

90

йдеться про вилучення профіциту місцевих бюджетів. Таким чином, наповнюючи практичним змістом принцип єдності устрою бюджетної системи, досягається збалансування окремих її ланок. Так, нерівномірність виробничого та соціального розвитку областей України обумовила існування поряд з малозабезпеченими територіями адміністративно-територіальних одиниць, які за рахунок внутрішніх джерел можуть забезпечити власні потреби у бюджетних ресурсах. Через це до окремих з них, а саме: Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Полтавської, Харківської областей та м. Києва, у попередні роки застосовувалося вилучення частини ресурсів у формі прямих перерахувань з обласних до державного бюджету. [18]

       Застосування  вилучення бюджетних ресурсів як методу субсидування тісно корелюються з іншими методами регулювання міжбюджетних відносин. Проаналізовані зміни в обсягах вилучення коштів і переліку адміністративно-територіальних одиниць країни, з місцевих бюджетів яких вони здійснювалися, пояснюються щорічним переглядом нормативів розщеплення регулюючих доходів у напрямі їх зменшення для цих бюджетів. Відповідно ними було мобілізовано менше доходів, а отже, обмежені розміри коштів для перерахування в державний бюджет. Тобто якісних змін у порядку регулювання міжбюджетних відносин не відбулося, оскільки вилучення ресурсів здійснюється і сьогодні, тільки за допомогою диференціювання норм відрахувань від регулюючих доходів у напрямі їхнього зменшення в порівнянні з іншими областями.

       Отже, така форма вилучення бюджетних  ресурсів, на відміну ви матрикулярних внесків, забезпечуючи збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів, не стимулює територіальні органи влади до пошуку нових власних джерел фінансових ресурсів.

       Одну  з форм міжбюджетних відносин представляють  взаєморозрахунки. Хоч вони мають  місце в бюджетній практиці в  Україні, проте належної уваги їм не приділялося. В економічній літературі трапляються окремі судження про те, що міжбюджетні взаєморозрахунки як елемент міжбюджетних відносин є

 

       

91

інструментом  перерозподілу фінансових ресурсів між рівнями бюджетної системи в процесі виконання державного і місцевих бюджетів.

       Вказівка  на конкретний етап бюджетного процесу, в ході якого реалізуються взаєморозрахунки, дозволяє окреслити поле їхнього функціонування. Так, взаєморозрахунки між ланками бюджетної системи обумовлені, насамперед, об'єктивною необхідністю впорядкувати відхилення від регламентованого перерозподілу доходів І видатків бюджетів, які виникають в окремих випадках. У переліку останніх частіше виділяються прострочення термінів прийняття закону про Державний бюджет України та рішень місцевих рад про відповідні місцеві бюджет, а також проведення взаємозаліків по сплаті податків і зборів та виділенню бюджетних асигнувань з підприємствами, установами і організаціями. Тобто характерною ознакою взаєморозрахунків, на відміну від інших форм міжбюджетних відносин, є їхнє застосування лише під час виконання Державного і місцевих бюджетів. При розрахунку показників взаємин ланок бюджетної системи України використання цієї форми не планується. Проте стан взаєморозрахунків контролюється державними і місцевими органами влади. Зокрема, статтею 9 Закону "Про Державний бюджет України на 1999 рік" було обумовлено право Головного управління Державного казначейства України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим та місцевих фінансових органів застосовувати безспірне стягнення простроченої заборгованості за взаємними міжбюджетними розрахунками.

       Правомірно  припустити, що активність використання взаєморозрахунків протягом бюджетного року виправдана рядом їх позитивних наслідків. До числа останніх, доцільно віднести, насамперед, підвищення ефективності використання ресурсів внаслідок компенсації зустрічного руху по вертикалі бюджетної системи їхніх висхідних і низхідних потоків. Завдяки, цьому скорочується час, відведений для перерозподілу бюджетних ресурсів, і прискорюється взаємодія органів державної та місцевої влади в окремих фінансових питаннях.

У    зв'язку    з    цим    стає    зрозумілою    об'єктивна    та    суб'єктивна

 

92

взаємопов'язаність окремих методів регулювання  міжбюджетних відносин, суттєвий вплив специфіки застосування одного з них на масштаби використання іншого. Так, уніфікація нормативів відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків, за умови збереження значних відмінностей між окремими територіями у розмірах їх надходження, не вирішує проблеми абсолютного збалансування бюджетів нижчого рівня. Вона посилює їх диференціацію рівня витрат бюджетних ресурсів на одного жителя адміністративно-територіальної одиниці. Тому для досягнення цілей регулювання міжбюджетних відносин вимушеним є застосування інших методів -дотацій і субвенцій. У протилежному випадку зарахування регулюючих податків і зборів до місцевих бюджетів за диференційованими нормативами дозволяє до мінімуму скоротити обсяг бюджетних ресурсів, які передаватимуться через Державний бюджет у вигляді трансфертів. Відповідно звужується перелік місцевих бюджетів, які за такого механізму регулювання стають дотаційними.

       Таким чином, серед форм організації міжбюджетних відносин провідним залишається розмежування джерел доходів між ланками бюджетної системи країни відповідно до розподілу владних повноважень. З рівнем ефективності його регулювання за допомогою процентних відрахувань пов'язуємо необхідність та частоту застосування інших методів упорядкування та регламентування міжбюджетних взаємин.

       При цьому основу форм міжбюджетних відносин та методів їх регулювання складають:

Розподіл   доходів   між   бюджетами   різних   рівнів,   який   обумовлює

застосування  нормативів відрахувань щодо регулюючих доходів;

Субсидування, в аспекті якого можливе використання таких методів, як

дотація, субвенція, субсидія та вилучення коштів;

Взаєморозрахунки, в ході яких кошти передаються  до бюджетів інших

рівнів або  одержуються з них;

 

ВИСНОВКИ

 

       Багато  питань у сфері бюджету та бюджетної  системи нині мають політичне забарвлення і вирішуються в умовах жорсткого протистояння центрального уряду і органів місцевого самоврядування, законодавчої і виконавчої влади. Дискусійні питання організації міжбюджетних відносин подеколи стали навіть болючими. Насамперед, ми маємо на увазі відносини між Державним бюджетом України і місцевими бюджетами.

       Побудова  ефективної моделі міжбюджетних відносин в Україні набула нині по - справжньому актуального характеру, оскільки стала з початку 2000 року одним із стратегічних завдань нашої країни. Фінансова стабілізація як одна з ключових передумов попередження економічного спаду і збільшення масштабів сукупного виробництва та споживання в Україні передбачає перебудову міжбюджетних відносин та істотне зміцнення місцевих фінансів.

       Аналіз  у наведеній роботі дозволяє виокремити цілу низку досить переконливих доказів на користь багатообіцяючої міжбюджетної реформи:

Ідею формульного  підходу взяли на озброєння та підтримують багато

органів місцевого  самоврядування.

1. Зміни  в розподілі бюджетних ресурсів між бюджетами різних рівнів відповідають змінам у їхніх видаткових повноваженнях, що сприяє півищенню відповідальності органів місцевого самоврядування.

2. Спостерігається  вирівнювання середньодушових видаткових  ресурсів у 
містах та районах. _:

3. Застосування  формул для визначення обсягів  трансфертів дозволяє прискорити формування місцевих бюджетів.

4. Застосування формул створює стимули для органів місцевого самоврядування до нарощування зусиль з мобілізації доходів.

       Водночас, перші місяці реформи продемонстрували, що окремі заходи, вжиті для досягнення завдань реформи, викликають певні сумніви.

 

       

94

      Нинішня форма представлення формул, що застосовуються для обчислення видаткових потреб, "затушовує" концептуальну основу формульного підходу, який полягає у створенні рівних видаткових можливостей з належним урахуванням специфічних особливостей бюджетів різних типів. Таким чином, прозорість формули істотною мірою порушується.

1. Щонайменше  в кількох областях хибні стимули,  що заохочують до ненарощування зусиль із мобілізації доходів, можуть зберігатися і цього року.

2. Виявлені  порушення у застосуванні формули  та додаткові коригування, які області роблять на власний розсуд, зробили процес обрахунку трансфертів менш прозорим, ніж мало бути. Брак адекватних заходів, спрямованих на дотримання процедури розрахунку трансфертів, може призвести до того, що області й надалі припускатимуться таких порушень. З іншого боку, брак чіткої і докладної процедури для здійснення додаткових коригувань негативно позначатиметься на прозорості розподілу трансфертів, незалежно від того, чи він здійснюватиметься Міністерством фінансів, чи й надалі буде передано для виконання обласним фінансовим управлінням.