Державний бюджет: суть та призначення

 

ЗО

Створити   правовий   механізм   забезпечення   приросту   і   стабільного зростання надходжень до бюджету від державних корпоративних прав; -  здійснення реструктуризації зобов'язань держави з відшкодування ПДВ разом із заборгованістю суб'єктів підприємництва перед бюджетом.

       З прийняттям Податкового кодексу було б доцільно обмежити введення змін і доповнень до податкового законодавства, у тому числі розширення переліку пільг, списання та реструктуризації податкової заборгованості.*

       З метою забезпечення сталої тенденції  зростання доходів бюджету необхідно запровадити механізм стимулювання інтересів територій по розширенню податкової бази та забезпеченні легалізації тіньових доходів шляхом, по-перше, забезпечення стабільності бази доходів бюджету територій при визначенні трансфертів протягом 3-5 років, по-друге, запровадження диференційованого (стимулюючого підходу) щодо врахування приросту (зменшення) відповідної бази доходів при визначенні на наступні 3-5 років трансфертів для відповідних територій.

       Що  первинне: доходи чи видатки бюджету? Це дискусійна проблема, яка залишається невирішеною. В процесі реформування бюджетних відносин "потреба" і "можливість" суспільства забезпечити фінансування державних видатків є досить актуальною проблемою і їх оптимізація сприяє поступовий фінансовій стабільності, особливо у період створення ринкового середовища. Суспільно - економічні видатки необхідно планувати відповідно до фінансових можливостей країни в цих умовах оптимізація державних видатків має виступати важливим джерелом економії бюджетних коштів. У політиці державних видатків першочерговим завданням має бути приведення у відповідність з фінансовими можливостями (державними доходами) держави її зобов'язань відповідно до конституційних та законодавчих повноважень.

       Тому  пошуки збільшення доходів бюджету  необхідно поєднувати в першу чергу з наведенням порядку у державних видатках, створенням дієвого

 

       

31

механізму стимулювання економії, ефективного управління та використання бюджетних ресурсів.

 

32

 
Розділ 2

                                                                             ПЛАНУВАННЯ ТА ВИКОНАННЯ ПОКАЗНИКІВ БЮДЖЕТУ В

      СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ  ЕКОНОМІКОЮ 2.1 Методичні принципи планування показників бюджету

       Вирішення завдань бюджетного регулювання економіки неможливе без обґрунтування напрямів впливу органів влади на економічні і соціальні процеси, визначення пріоритетів, заходів та засобів досягнення поставленої мети. Ці функції виконує планування.

       В умовах ринку роль планування не тільки не втрачає своєї ваги, воно стає важливішим, оскільки без глибоких розрахунків, обґрунтування та передбачення різного роду змін у майбутньому держава не може ефективно реалізувати свою економічну, соціальну, регіональну політику. Як засвідчила практика розвитку української економіки в процесі переходу до ринкових відносин, спроби держави впливати на економічні процеси, зупинити кризові явища, забезпечити стале зростання без виваженої та обгрунтованої системи державного планування виявилися неефективними.

       Оскільки  планування як процес визначення цілей  розвитку та забезпечення засобів і  ресурсів для їх досягнення є головною функцією будь-якого управління, державне управління та регулювання економікою без планування є слабким. [2]

       Відхід від директивного управління економічними процесами,з боку держави в процесі переходу до ринкових відносин вимагає створення нової методологічної і методичної бази державного планування розвитку економіки, яке втратило свою директивність і носить індикативний (рекомендаційний) характер. Його найважливішими завданнями є: формування уявлення про майбутню економічну структуру і провідні напрями розвитку приватного та державного секторів економіки, визначення проблем, які вимагають втручання держави в економіку. В індикативному плані передбачення поєднуються з 
 
 

33

непрямим  регулюванням соціально-економічних  процесів через розгалужену систему законів і правових актів, що визначають основи діяльності урядових органів (правове регулювання) та економічних підойм регулювання розвитку, таких як податки, бюджетні витрати, ціни, кредит. Отже, в умовах ринку державне планування визначають як діяльність з вироблення і наукового обгрунтування цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій і структур соціально-економічного розвитку на перспективу та способів їх досягнення.[З4]

      Завдання  державної програми соціально-економічного розвитку зводяться до визначення проблем  економіки та розробки стратегії  їх розв'язання, вибору основних напрямів економічної політики держави на майбутній період, формування економічних орієнтирів для приватного та державного секторів економіки, координації інтересів різних територіальних ланок і соціальних груп. Планування необхідне не тільки на макрорівні. Плани мають розроблятися та активно використовуватися органами місцевої влади для регулювання економіки окремих регіонів. Вони повинні узгоджуватися з загальнодержавними планами. Лише за цієї умови може істотно підвищитися роль місцевих та регіональних органів влади у регулюванні економічних та соціальних процесів па підвідомчих територіях, а узгодженість індикативних планів соціально-економічного ррзвитку на макрорівні та на рівні окремих регіонів дозволить забезпечити гармонійне поєднання загальнодержавних та регіональних інтересів при широкій самостійності низових ланок.

Програми соціально-економічного розвитку регіонів мають містити:

       аналіз  стану економічної кон'юнктури, як інформаційної бази формування економічної політики регіональних та місцевих органів влади;

       основні напрями економічної політики регіональних та місцевих органів влади в рамках державної економічної політики;

важелі та інструменти впливу органів влади  на економіку регіону;

економічні  орієнтири для суб'єктів господарювання регіону.

Аналіз  економічної кон'юнктури призначений  для виявлення проблем, які стоять перед регіоном, цілей та пріоритетів, що потребують розв'язання в 
 
 
 
 

34

плановому періоді. Аналіз кон'юнктури, зокрема, має містити: аналіз регіональних ринків - попиту і пропозиції на цих ринках, рівень і динаміку цін та виробництва, структуру виробництва; соціальний розвиток та рівень життя населення - грошові доходи населення, реальну заробітну плату, відношення доходів населення до прожиткового мінімуму, рівень зайнятості, забезпеченість населення житлом, вартість основних фондів невиробничого призначення в розрахунку на одного жителя, обсяг платних послуг сфери побутового обслуговування, показники введення житла, розвиток транспортних комунікацій, рівень телефонізації; проблеми економічного зростання - рівень капіталовкладень, впровадження нових технологій, забезпеченість економіки регіону матеріальними (передусім - енергетичними), трудовими та природними ресурсами, ресурсозбереження, структурні перекоси в розвитку економіки; стан безробіття - рівень наявного та прихованого безробіття, створення нових робочих місць; фінанси адміністративно-територіального утворення - рівень структури доходів і витрат населення, фінанси підприємств, доходи та витрати місцевих бюджетів; стан навколишнього середовища - рівень забрудненості повітря, води, ґрунту тощо,

       На  основі аналізу мають виявлятися проблеми та формуватися основні  напрями їх вирішення, досягнення поставлених  цілей та завдань соціально-економічного розвитку підвідомчих територій і встановлюватися відповідні планові показники. Тобто, плани соціально-економічного розвитку регіону мають бути засобом обгрунтування економічної політики місцевих органів влади. Особливість планування на регіональному рівні полягає в тому, що власна економічна політика регіонів мас бути узгодженою і збалансованою з загальнодержавною економічною політикою, тобто плани соціально-економічного розвитку регіону мають формуватися на основі показників загальнодержавного плану, загальних цілей та пріоритетів розвитку держави. [16]

       В планах мають бути визначені важелі впливу органів влади на економіку регіону, методи їх застосування. Серед таких важелів - бюджет,

 

       

35

податки, пільги, субсидії, ціни, кредити, інвестиції, цінні папери, державні замовлення тощо.

       Він має служити базовою складовою  механізму державного регулювання економіки регіону, в тому числі і бюджетного.

       Важливим  питанням формування системи планування економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому є тривалість періоду, на який складатимуться такі плани.

       Все зростаюча складність процесу прийняття  державних рішень, 
необхідність виявлення на достатньо ранньому етапі дисбалансів ресурсів і 
витрат, виникнення проблемних ситуацій для проведення збалансованої 
економічної політики на протязі досить довгого відрізку часу переконують в 
необхідності складання планів на довгостроковий період. Вони мають бути 
органічно пов'язані з політикою центральних та місцевих органів влади і 
служити засобом її реалізації. :

       Перевага  довгострокового планування полягає  в формуванні цілей і основних напрямів регулювання економіки  регіону з урахуванням зовнішніх  і внутрішніх факторів, що здійснюють вплив на соціально-економічний розвиток.

       Основною  метою довгострокового планування на рівні регіону має бути пов'язання поставлених завдань регіонального розвитку з необхідними ресурсами і можливостями зміцнення власної фінансової бази. З цього приводу доцільно використати досвід зарубіжних країн. Так, наприклад, в Німеччині застосовується так зване рамкове планування. Межі довгострокового індикативного планування щорічно просуваються вперед, уточнюється і коректується щорічний план, перегляд якого не обмежує значення довгострокового плану, як інструменту реалізації економічної політики.

       На  сьогодні процес державного планування в Україні регулюється Законом України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України". Закон визначає економічні та організаційні засади формування системи прогнозних і програмних документів

 

       

36

економічного  І соціального розвитку країни, окремих  галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць як складових загальної системи державного регулювання економічного і соціального розвитку держави.

       Проте законом недостатньо урегульовані питання взаємодії та узгодження програм соціально-економічного розвитку на загальнодержавному та регіональному рівнях, не встановлені складові програм, відсутня методологія складання індикативних планів, не передбачається довгострокове планування. Законодавство не визначає цілісної системи державного економічного планування, що не дозволяє використати його в якості надійного регулятора відтворювальних процесів та встановлення взаємозв'язків між окремими територіальними ланками. [29]

       Складовою загальнодержавного економічного та соціального  прогнозування - є бюджетне планування. Роль бюджету як важливого регулятора економічних та соціальних процесів, на нашу думку, визначає центральне місце бюджетного планування в системі державного економічного планування та регулювання економіки.

       Бюджет  має розроблятися одночасно з  програмою соціального та економічного розвитку та повинен забезпечити фінансове збалансування намічених цілей, пріоритетів та пропорцій. Бюджетний план він носить не рекомендаційний, а директивний характер, зважаючи на директивність та конкретність бюджетних призначень і кінцеві строки виконання.

       Основним  завданням, що стоїть перед бюджетним  плануванням, с виявлення реальних джерел та обсягів надходжень коштів, необхідних органам влади для виконання їх функцій, визначення напрямів та обсягів витрачання бюджетних коштів.

       Орієнтуючи  бюджетні рішення на найбільш повне  задоволення потреб суспільства, необхідно  насамперед їх визначити. Це складне  завдання яке вирішується за допомогою комплексу наукових досліджень та довгострокових прогнозів і потреб як засобів обґрунтування нормативів споживання, надання

 

       

37

послуг  тощо. Вони мають визначатися на перспективу з урахуванням науково-технічного прогресу. [18]

       Річний  термін бюджетного планування не дає  змоги завчасно визначити і передбачити засоби їх збалансування. Ця обставина переконує в необхідності складання перспективних бюджетних планів у складі довгострокової програми економічного та соціального розвитку. У перспективному бюджетному плані мають визначатися загальні фінансові ресурси, джерела їх формування і способи застосування економічних регуляторів.