Социальная работа с малообеспечеными

44

ЗМІСТ

Вступ             

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження технології соціальної роботи з малозабезпеченою сім'єю             

1.1. Поняття малозабезпеченості             

1.2. Соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям             

Розділ 2. Особливості технології соціальної роботи з надання допомоги малозабезпеченим сім'ям             

2.1. Загальний огляд технологій соціальної роботи із малозабезпеченими сім'ями             

2.2 Соціально-психологічне консультування малозабезпечених сімей             

2.3 Методи та техніки роботи під час консультування та соціального супроводу             

Висновки             

Література             

Додаток             

Вступ

Актуальність теми дослідження. Сім'я – чарунка суспільства, найважливіша форма організації побуту, яка базується на подружньому союзі та родинних зв'язках. Для людини сім'я – головний компонент середовища, в якому він живе першу чверть свого життя і який він намагається побудувати все наступне життя. Специфічною особливістю сім'ї є її "несвобода" – у сенсі нав'язування людині певних правил життя. Але ця несвобода має свої переваги, оскільки забезпечує членам сім'ї можливість оптимально задовольнити свої природні й культурні потреби.

Сім'єю вважають динамічну малу групу людей, які разом проживають, зв'язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю. Сім'я також визначається як соціальний інститут, що характеризується спільною формою взаємовідносин між людьми, у межах якого здійснюється основна частина їх життєдіяльності. Сьогодні сім'я розглядається як провідний чинник соціалізації особистості, оскільки є персональним середовищем її життя та розвитку.

Сім'я завжди була і буде визначальним інститутом у вихованні і розвитку дітей. Сім'я як цілісна, нерозривна система забезпечує потребу дитини у приналежності (усвідомлення себе як частини окремої групи, громади), безпеці, наступності і безперервності (зв'язок з минулим, наявність батьків, які забезпечують послідовність і стабільність), що в свою чергу впливає на формуванні її ідентичності.

За сьогоднішніх соціально-економічних умов інститут сім'ї переживає чи не найбільше потрясінь, що проявляються в необхідності швидкого реагування на зміни, які відбуваються, пристосування до нових обставин життя, формування і перегляду цінностей та ідеалів тощо. Це приводить до того, що багато сімей, які мають слабкі адаптивні можливості, втрачають ціннісні орієнтири, не виконують свої функції по відношенню до дітей і як наслідок – збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування, вилучення і влаштування дітей в інтернатні заклади. Як правило, каталізатором кризової ситуації в сім'ї виступають наступні чинники: втрата роботи одним (обома) із батьків, розлучення, негативний вплив оточення, зловживання алкоголем, наркотичними речовинами (це може бути як причиною так і наслідком), конфлікти у стосунках між членами родини. Нерідко сім'я сама не може справитись із ситуацією, потребує сторонньої допомоги, кваліфікованої підтримки.

Протягом 2007 і першого півріччя 2008 року на обліку районних (міських) центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді перебувало 143 тис. 392 українські сім'ї, які опинились в складних життєвих обставинах. З них дуже складно виокремити ті сім'ї, в яких існує загроза вилучення дітей, а також ті, які потребують пролонгованої в часі, спланованої соціальної підтримки. Питання забезпечення якісного втручання, соціального супроводу, діагностики сім'ї, визначення пріоритетності проблем – потребує додаткового вивчення і опрацювання.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні та емпіричні засади соціальної педагогіки.

Предмет дослідження – технології соціальної роботи з надання допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Метою курсової роботи є дослідження технологій соціальної роботи з надання допомоги малозабезпеченим сім'ям..

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

–        визначити теоретичні засади дослідження технології соціальної роботи з малозабезпеченою сім'єю;

–        дослідити особливості технології соціальної роботи з надання допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження технології соціальної роботи з малозабезпеченою сім'єю

1.1. Поняття малозабезпеченості

Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального захисту і соціальних гарантій. Звичайно соціальний захист визначає систему заходів, здійснюваних суспільством у цілому і його ланках по забезпеченню суспільно нормального матеріального і соціального стану громадян. Соціальні гарантії представлені системою зобов'язань суспільства перед своїми членами по певному визначеному рівню задоволення ряду їхніх необхідних потреб.

Реалізація соціальної політики держави може мати різні підходи, при цьому прийнято виділяти насамперед соціальний і ринковий. Соціальний підхід припускає, що суспільство повинно гарантувати кожному члену доходи, що не дозволяють йому опуститися нижче межі бідності. Ринковий підхід означає, що суспільство бере на себе зобов'язання тільки щодо створення умов кожному члену суспільства для прояву економічної активності й одержання доходу. Той чи інший підхід при формуванні соціальної політики характеризують показники результативності соціальної політики, характеристики рівня життя населення [25].

Реалізація соціальної політики держави відбувається за рахунок коштів бюджетів різного рівня і позабюджетних державних фондів, джерелом утворення яких є насамперед податки з доходів населення. Тому настільки важливо детальніше висвітити поняття доходу і способів його формування.

Дохід характеризує суму грошових надходжень з усіх можливих джерел протягом визначеного періоду. Основними формами доходу є заробітна плата, доходи від власності, підприємницький дохід, соціальні доходи.

Основними джерелами цих доходів може бути і господарська діяльність у рамках правових норм, і протиправна господарська діяльність.

Для визначення доходів населення використовують і такі поняття, як номінальний, розраховуваний і реальний доходи. При цьому передбачається, що номінальний дохід населення характеризує грошові доходи, не очищені від впливу інфляції. Розраховуваний дохід – це дохід за винятком податків. Реальний же дохід характеризує грошові доходи, підраховані з урахуванням інфляції. Одержання доходів населенням супроводжується нерівністю. Основними причинами нерівності доходів населення виступають розходження в здібностях, освіті і навчанні, у професійних перевагах і готовності ризикувати, нерівність володінням власністю і монополія на ринку, а також удача, зв'язки, нещастя і дискримінація).

Рис. 1.1. Основні причини нерівності доходів населення [19]

У більшості країн колишнього СРСР існує тенденція до значного розшарування і відповідно до значної нерівності в індивідуальних доходах. За підрахунками експертів, в Україні Кдец. становить близько 20, в Росії – більше 30.

Основними факторами нерівномірності в розподілі доходів в Україні виступають певні аспекти (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Особливості розподілу доходів в Україні [19]

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", базовим державним соціальним стандартом (БДСС) є прожитковий мінімум, установлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Введення БДСС припускає, що держава бере на себе фінансування лише мінімальних соціальних гарантій, необхідних для задоволення основних потреб людини. Задоволення ж інших соціальних потреб передбачається забезпечувати за рахунок недержавних джерел фінансування. БДСС установлюється на певний строк, тому що при збільшенні фінансових можливостей держави може бути збільшений і його рівень. Істотною функцією системи БДСС є те, що вона є основою для розрахунку видаткової частини бюджетів усіх рівнів, а її застосування робить прозорим розрахунок бюджетних потреб.

Прийнятий Верховною Радою України 15 липня 1999 року Закон "Про прожитковий мінімум" якраз і спрямований на безпосередню реалізацію цього ключового соціального стандарту [19].

У Законі України "Про прожитковий мінімум" дано таке визначення прожиткового мінімуму: "прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості".

Інший норматив – межа малозабезпеченості. Як сказано в Законі України "Про межу малозабезпеченості" від 4 жовтня 1994 р., який заклав правову основу здійснення адресної матеріальної підтримки найменш соціально захищених верств населення в умовах кризового стану економіки, "межа малозабезпеченості – це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством". При цьому вартість непродовольчих товарів не може становити менше п'ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору.

Як бачимо, забезпечення задоволення основних соціально-культурних потреб людини є складовою більш високого соціального стандарту рівня життя, яким є мінімальний споживчий бюджет стосовно прожиткового мінімуму.

А тому соціально-культурні потреби не можуть бути складовою прожиткового мінімуму.

Якщо прожитковий мінімум характеризує мінімально допустимі умови активного стану людини, то мінімальний споживчий бюджет – це більш повний набір (у натуральній і вартісній формі) матеріальних і духовних благ. У фінансово-економічних умовах, які склались в розвитку держави, мінімальний споживчий бюджет може використовуватись лише як орієнтир, до якого потрібно поступово, в міру можливості, підтягувати рівень доходів низькооплачуваних категорій населення [19].

Межа ж малозабезпеченості характеризує допустимий рівень доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. Правда, останнє суперечить Основному Закону України – Конституції України, де мова йде лише про забезпечення і гарантування достатнього рівня життя не нижче від прожиткового рівня, встановленого законом (ст. 46, 48).

Бідність – це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.

Межа бідності – це рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб. Межа бідності встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. За її допомогою визначаються сім'ї, які відносять до категорії бідних.

Рівень бідності – це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності.

Глибина бідності – це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності.

Бідність – соціальні відносини, що характеризуються відсутністю необхідних матеріальних засобів для того, щоб провадити "нормальне" (відповідно до норм прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім'ю якісним медичним обслуговуванням [19].

На сьогоднішній день використовуються два відмінних означення: абсолютна та відносна бідність. Абсолютна бідність визначається шляхом порівняння загального доходу індивідуума чи сім'ї із загальною вартістю деякого кошика товарів та послуг що складають базові потреби у суспільстві. Люди, чиї доходи менші від базових потреб перелічених у кошику живуть у абсолютній бідності.

Визначаючи відносну бідність, порівнюють загальний дохід особи чи сім'ї та структуру витрат у суспільстві в цілому. Люди із нижчим рівнем доходу що витрачають більшу частку своїх доходів на кошик товарів та послуг порівняно із деякими пороговими значеннями встановленими на підставі середнього в суспільстві розміру цієї частки вважаються відносно бідними.

Спільним параметром у обох означеннях є те що дохід та відповідно рівень споживання даної особи/сім'ї є недостатніми для задоволення деяких мінімальних потреб. Конкретне визначення порогових значень як для абсолютної так і для відносної бідності залежить від країни де воно застосовується. Наприклад в США, бідність для родини (не фермерської) із більше ніж трьох чоловік визначається як рівень доходів нижчий ніж потроєна вартість найдешевшого із чотирьох продуктових планів визначених Департаментом Сільського господарства. Причина такого вибору: Департамент Сільського господарства у дослідженні 1955 року (1955 Household Food Consumption Survey) встановив що, в середньому, сім'я із трьох чоловік витрачає третину доходу на харчування. Відштовхуючись від цих даних та визначивши дешевий дієтологічно адекватний план для такої сім'ї, легко визначити рівень доходів сім'ї що не відповідає цьому типовому для суспільства значенню. Очевидно тут маємо справу із визначенням відносної бідності. Іншим прикладом є означення бідності прийняте Європейським Союзом у 1984 році. Воно визначає, що "бідні це ті, чиї ресурси (матеріальні, культурні та соціальні) є настільки обмеженими, що виключають можливість провадити мінімально прийнятний рівень життя в суспільстві тієї країни у якій вони проживають" [25].

Прикладом дефініції для абсолютної бідності може слугувати визначення у Доповіді зі всесвітнього розвитку 1990 року, де верхня межа бідності для країн третього світу встановлена на рівні 370 доларів США на рік (купівельної спроможності 1985 року).