Социальная работа с малообеспечеными

Бідність – це поняття широке, воно залежить від глибини прояву та типу, який обумовлює статус людини, яка потерпає від цього явища. Бідність розрізняють за типами: бідність економічно пасивного населення, бідність зайнятого населення, бідність безробітних і пенсіонерів. За видами бідність поділяють на "умовну" та "абсолютну". "Умовна" бідність характеризує матеріальний стан людини, коли бідність проявляється сезонно, не постійно, тимчасово. "Абсолютна" бідність свідчить, що людина самотужки неспроможна поліпшити свій матеріальний стан через фізичні чи психічні вади.

Причинами бідності можна вважати на даний момент наступні чинники:

–        низький рівень соціальних виплат, що є результатом низьких заробітків, а отже – відрахувань до відповідних бюджетів і фондів;

–        соціальні допомоги та інші трансферти становлять досить значну частину витрат бюджету, що свідчить про зростання економічного навантаження на працююче населення;

–        нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів;

–        активніший ріст інфляції в порівнянні з реальними доходами населення;

–        перенасичення ринку праці однорідними професіями, відповідно неможливість реалізувати власну робочу силу;

–        скорочення робочих місць;

–        в сільському господарстві розорення, розпад більшості підприємств;

–        невідповідність ціни і вартості робочої сили працівників [32].

Зважаючи на досвід зарубіжних країн можна виділити різні методи вирішення заданої проблеми, але головне – необхідно дати людині можливість реалізуватися, тобто надати робоче місце та платити гідну заробітну плату. Для України питання гідної заробітної плати є дуже актуальним. Хоча формальні індикатори добробуту населення свідчать про позитивну динаміку, поліпшення матеріального стану населення, є сумніви щодо достовірності таких показників. Реальні доходи населення, які нібито збільшуються щороку перевантажуються інфляцією, що перевищує очікуваний рівень.

1.2. Соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям

Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 р. № 1768-ІІІ [1] спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист – забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Сім'я – це особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Права члена сім'ї має одинока особа.

Малозабезпеченою визнається сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї. Середньомісячний сукупний дохід, сім'ї – це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 % прожиткового мінімуму для сім'ї [3, 427].

Стаття 5 Закону встановлює, що до стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.

Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Закон передбачає збільшення рівня забезпечення прожиткового мінімуму для визначених категорій осіб. Зокрема для кожної дитини, яка входить до складу малозабезпеченої сім'ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 %, а для кожної дитини, яка утримується матір'ю (батьком, усиновителем), що не перебуває в шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), та для кожної дитини, в якої один або обидва батьків є інвалідами І або II групи, – на 20 % [3, 427].

Для громадян, які одержали статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20 %.

Для кожної дитини в малозабезпеченій багатодітній сім'ї, в якій виховуються троє або більше дітей віком до 16 років (до 18 років, якщо дитина навчається), рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20 %.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців. Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною.

Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.

Такі умови застосовують також при призначенні державної соціальної допомоги непрацездатному подружжю у разі відсутності осіб, зобов'язаних їх утримувати відповідно до закону.

Порядок надання державної соціальної допомоги регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 250, якою затверджено Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Призначення і виплата соціальної допомоги здійснюються управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем реєстрації уповноваженого представника малозабезпеченої сім'ї [3, 428].

Заява про надання державної соціальної допомоги подається уповнова­женим представником сім'ї до органу праці та соціального захисту населення за місцем його проживання або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до органу праці та соціального захисту населення.

У заяві дається згода сім'ї на збирання необхідної для мети цього Закону інформації про неї, про її власність, доходи та майно.

До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються: документ, що посвідчує особу; довідка про склад сім'ї (до складу сім'ї включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, у тому числі діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах до досягнення 23 років і не мають власних сімей, неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та II груп або інвалідами І групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом І групи і здійснює догляд за ним. До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні); декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім'ї (в декларацію не включаються: державна соціальна допомога, призначена відповідно до цього Закону; нарахована субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім'ї аліменти); довідка про наявність і розмір земельної частки (паю).

Форми заяви, довідки про склад сім'ї, декларації про доходи та майно встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. г У разі коли повнолітні члени сім'ї, яка звернулася за призначенням соціальної допомоги, фактично проживають разом, але зареєстровані за різними адресами, уповноважений представник сім'ї додає до заяви довідки про склад сім'ї та про неотримання такої допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Для призначення соціальної допомоги сім'ям, в яких є діти, що навчаються у вечірній школі з денною формою навчання, у вищому навчальному закладі або є слухачами курсів на контрактній основі, обстеження матеріально-побутових умов сім'ї обов'язкове.

Органи праці та соціального захисту населення для мети цього Закону мають право користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому числі інформацією органів Державної податкової адміністрації.

Розрахунок середньомісячного сукупного доходу сім'ї для призначення допомоги провадиться відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженої спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики та інших міністерств від 15 листопада 2001 р. (із наступними змінами і доповненнями). Для обчислення суми доходів ураховуються доходи в грошовій та натуральній формах, а також в іноземній валюті за кордоном з будь-яких джерел як на території України, так і за її межами. Враховуються заробітна плата, додаткові виплати, надбавки, премії, що передбачені системою оплати праці, стипендії, соціальні допомоги, доходи від земельної ділянки тощо. У сукупному доході сім'ї враховується грошовий еквівалент пільг за спожиті житлово-комунальні послуги.

При визначенні сукупного доходу органи, що призначають допомогу, користуються усіма офіційними джерелами, які містять інформацію про доходи громадян, у тому числі інформацією органів державних податкових адміністрацій.

Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається органом праці та соціального захисту населення протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.

У наданні державної соціальної допомоги може бути відмовлено, а виплата призначеної допомоги може бути припинена у випадках, коли:

–        працездатні члени малозабезпеченої сім'ї не працюють, не служать, не вчаться за денною формою навчання у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги (крім осіб, які в установленому порядку визнані безробітними та за інформацією центрів зайнятості не порушують законодавство про зайнятість щодо сприяння своєму працевлаштуванню; осіб, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку; осіб, які доглядають за інвалідами І групи або дітьми-інвалідами віком до 16 років, а також за особами, які досягли 80-річного віку);

–        з'ясовано, що малозабезпечена сім'я має додаткові джерела до існування, а також хто-небудь із її складу протягом 12 місяців перед зверненням за наданням державної соціальної допомоги здійснив покупку або оплатив послуги на суму, яка на час звернення перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім'ї;

–        у власності чи володінні малозабезпеченої сім'ї є земельна ділянка площею понад 0,60 га або друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім'ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім'ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму);

–        сім'єю навмисне подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру [3, 429].

Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз'яснення порядку його оскарження.

Призначена державна соціальна допомога може бути зменшена до 50 % її розміру в разі невикористання сім'єю можливостей знаходження додаткових джерел до існування.

Розмір призначеної державної соціальної допомоги перераховується за заявою уповноваженого представника сім'ї.

У разі затвердження нового рівня забезпечення прожиткового мінімуму розмір призначеної допомоги перераховується без звернення уповноваженого представника сім'ї.

Державна соціальна допомога виплачується раз на місяць за місцем проживання уповноваженого представника сім'ї державними підприємствами зв'язку чи перераховується на особовий рахунок уповноваженого представника сім'ї в банківській установі.

Не отримана своєчасно з вини сім'ї державна соціальна допомога може бути отримана в наступному місяці, але не пізніше місяця після закінчення строку, на який вона призначена.

Затримка виплати державної соціальної допомоги з вини органу, що її призначає чи виплачує, не допускається.

При переїзді сім'ї в іншу місцевість виплата призначеної державної соціальної допомоги за попереднім місцем проживання припиняється.

Скарга на рішення органу праці та соціального захисту населення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні може бути подана до вищестоящого органу виконавчої влади або до суду.

Покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям здійснюється за рахунок субвенцій з державного бюджету до місцевих бюджетів. За рахунок місцевих бюджетів та спеціально створених регіональних фондів соціальної допомоги органи місцевого самоврядування можуть проводити доплати до встановлених відповідно до цього Закону розмірів державної соціальної допомоги виходячи із затвердженого регіонального прожиткового мінімуму [3, 430].