Социальная работа с малообеспечеными

З метою ведення обліку сімей – одержувачів державної соціальної допомоги, забезпечення контролю за правильністю і своєчасністю її надання, а також для організації нормативно-довідкової інформації для органів праці та соціального захисту населення, що призначають і здійснюють контроль за правильністю надання державної соціальної допомоги, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики створюється єдина обліково-інформаційна система.

Єдина обліково-інформаційна система одержувачів державної соціальної допомоги формується та використовується з додержанням вимог Закону України "Про інформацію", інших законів України.

Слід також зазначити, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх навчаль­них закладах" від 19 червня 2002 р. № 856 з метою організації повноцінного харчування та поліпшення становища дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьків­ського піклування, і дітей із малозабезпечених сімей установлено, що діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та діти із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу мало­забезпеченим сім'ям", забезпечуються безоплатними обідами у загально­освітніх навчальних закладах у порядку, визначеному Міністерством освіти і науки.

Розділ 2. Особливості технології соціальної роботи з надання допомоги малозабезпеченим сім'ям

2.1. Загальний огляд технологій соціальної роботи із малозабезпеченими сім'ями

Основною технологією соціальної роботи із сім'ями є соціальний супровід таких сімей. Це оптимальний спосіб для здійснення соціальної підтримки сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, оскільки передбачає тривалу в часі, професійну, всебічну допомогу. Соціальний супровід, згідно із Законом України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" – робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.

У межах технології соціального супроводу сім'ї виділяють:

1)     соціальну опіку – представлення працівником соціальної служби інтересів сім'ї (чи її члена) в органах влади, різних установах;

2)     соціальний патронаж – надання соціальних послуг (переважно за місцем проживання) індивідуальним клієнтам і групам ризику, який полягає у постійному соціальному нагляді, регулярному відвідуванні їх житла соціальними та іншими працівниками, надання їм необхідної економічної, соціально-побутової, лікувально-профілактичної допомоги;

3)     соціальну допомогу сім'ї – передбачає надання соціальними службами, кризовими центрами, соціальними працівниками соціальних послуг відповідно до Закону України "Про соціальні послуги" [8, 42].

Технологія соціального супроводу має багато схожого з відомою у соціальній роботі методикою "ведення випадку", адже вона є тривалою у часі і застосовується стосовно конкретної сім'ї. Вибір методів та заходів у процесі здійснення соціального супроводу сім'ї повинен ґрунтуватися на індивідуальному підході, з урахуванням усіх суттєвих обставин функціонування сім'ї.

Соціальний супровід сім'ї, яка потребує допомоги, має такі етапи:

1)     підготовчий (вивчення ситуації, встановлення контакту і знайомства, діагностика, планування);

2)     реалізація (безпосереднє надання послуг, інтервенція);

3)     підсумковий (оцінка і припинення, стабілізація, згортання).

Здійснення соціального супроводу дисфункціональних сімей має певні особливості:

–        він потрібен усім різновидам сімей, але повинен брати до уваги кризовість сімейної ситуації, екстремальність умов життя сім'ї; здійснюватися групою фахівців;

–        соціальний супровід повинен здійснюватися тільки з урахуванням результатів вивчення ситуації в сім'ї, ретельної перевірки її обставин, стосунків, виявлення порушень прав дитини та інших членів сім'ї в родині з їх подальшою соціальною опікою;

–        до допомоги сім'ям, де є факти зловживання алкоголем, вживання наркотичних речовин, є підозра щодо скоєння насилля над дітьми, крайній рівень зубожіння, необхідно залучати різних фахівців;

–        особливої уваги у процесі соціального супроводу вимагають сім'ї, де є діти з проявами асоціальної поведінки, схильні до бродяжництва; безвідповідальне батьківство. Неповні сім'ї можуть потребувати допомоги, пов'язаної із компенсацією функцій одного з батьків;

–        соціальний супровід повинен включати просвітницьку роботу щодо умов, необхідних для виховання і розвитку дитини, щодо прав та обов'язків членів сім'ї у випадку, коли вони порушуються чи не виконуються, навчання і контроль за дотриманням прав і виконанням обов'язків;

–        соціальний супровід сім'ї повинен поєднуватися із соціальною реабілітацією окремих членів родини, профілактикою та обслуговуванням сімей, але не зводитися до них; це є комплекс послуг;

–        критерієм неефективності супроводу є рецидиви порушень прав членів сім'ї, асоціальні прояви у поведінці, деліквентна і девіантна поведінка членів сім'ї. Критерієм ефективності – перехід сім'ї з клієнта супроводу до клієнта обслуговування і профілактики;

–        необхідною є розроблення змісту технологій супроводу різних типів неблагополучних сімей на основі визначення типових проблем сімей;

–        спеціаліст соціальної роботи не може вирішити проблему; ^ він може допомогти клієнтам упоратися з нею [8, 43].

Таким чином, соціальний супровід – цілеспрямована діяльність соціальних працівників щодо створення необхідних умов для оптимального функціонування сім'ї та гармонійного розвитку дитини.

Інший важливий напрям роботи із дисфункціональними сім'ями – це сімейне консультування, тобто консультування, в якому спеціаліст із сімейних відносин або соціальний працівник залучається до вирішення сімейних проблем, та шляхом надання консультацій сприяє відновленню потенціалу сім'ї та окремих її членів до покращення сімейних відносин та здатності самостійно вирішувати подібні проблеми у майбутньому. Таке консультування ставить за мету спільне з консультантом вивчення запиту клієнта для зміни рольової взаємодії у його сім'ї й забезпечення можливостей особистісного зростання.

Найчастіше під час сімейного консультування обговорюються: складнощі у стосунках батьків з дітьми, труднощі у спілкуванні, подружні проблеми, переживання розлучення (прощання) з партнером тощо.

Однією з ключових технологій соціальної роботи із сім'ями є побудова підтримуючих мереж. Мережі – це формальні чи неформальні зв'язки людей чи організацій, які можуть поділяти між собою ресурси, обмінюватися навичками, інформацією, знаннями тощо. Вони можуть бути позитивними чи негативними відповідно до того, як вони впливають на особу. Наприклад, людина, яка вживає наркотики, включена в мережу, яка дозволяє їй знаходити та купувати наркотики, підтримувати стосунки з іншими споживачами наркотиків тощо. Очевидно, що це приклад негативної мережі, частина якої існує нелегально. Але коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування та реабілітації, вона має знайти та налагодити стосунки зі складовими елементами іншої системи чи мережі, яка зможе допомогти їй у досягненні мети. Це можуть бути родичі чи друзі, соціальні працівники, лікарі, лікарня чи реабілітаційний центр, програма підтримки людей, що мали залежність, група самодопомоги тощо.

Тому завдання соціального працівника полягає у створенні та посиленні позитивних, підтримуючих мереж, мобілізації їх ресурсів на користь клієнта та знаходженні людей чи організацій, які зможуть бути ефективними в допомозі клієнту досягти бажаної мети. Очевидно також, що клієнти соціальної роботи, більшість з яких належить до бідних прошарків або маргінальних чи проблемних груп, мають обмежені соціальні мережі в порівнянні, наприклад, з представниками вищих класів, які мають можливість підтримувати тісні стосунки з друзями чи колегами в інших містах та інших країнах, що часто значно збільшує їх можливість доступу до різноманітних ресурсів, насамперед інформаційних, та створює сприятливі можливості для розвитку чи досягнення бажаних змін.

Соціальні працівники, допомагаючи сім'ям, які опинились у складних життєвих ситуаціях, у своїй роботі спираються на певні соціальні технології, які являють собою сукупність методів, прийомів і засобів діяльності соціального працівника в конкретній ситуації.

Найбільш поширеними технологіями є: соціальний супровід сімей (ведення випадку), консультативна робота, формування підтримуючих мереж сім'ї.

2.2 Соціально-психологічне консультування малозабезпечених сімей

Важливе місце в сучасній соціальній роботі відведено соціально-психологічному консультуванню, яке в іноземній теорії та практиці дістало назву короткочасної терапії, спрямованої на вирішення проблеми. У його процесі робиться акцент на відповідальності клієнта (клієнт приймає рішення, а фахівець створює умови, які заохочують волевиявлення клієнта).

Соціально-психологічна консультація – це процес, у ході якого спеціаліст дає рекомендації з розв'язання соціальних і психологічних проблем клієнта. Вона допомагає людині обирати рішення та діяти на власний розсуд, допомагає навчатися новим моделям поведінки, сприяє розвитку особистості.

Першій зустрічі з клієнтом соціальний працівник повинен приділити особливу увагу, навіть якщо в цей день було багато відвідувачів. Клієнт приходить за психологічною допомогою з двома сильними почуттями – страхом і надією. Соціальний працівник зобов'язаний послабити страх і зміцнити надію.

Перша зустріч починається зі знайомства. Відразу упадає в око і свідчить про характер клієнта те, як він входить у кабінет – твердим кроком, що демонструє рішучість і сміливість, або нерішуче, неохоче, що говорить про страх, незручність, сумніви. Рукостисканням консультант із перших хвилин зустрічі виявляє дружелюбність, зацікавленість і готовність допомогти, оскільки потиск руки прийнятий вважати символом єднання двох людей.

Навіть, якщо в поводженні клієнта не помітно ознак тривоги, про неї не слід забувати, тому що сама ситуація консультування провокує тривогу. Нарешті, тривогу в клієнта викликають його власні проблеми, а також сумнів, чи достатня кваліфікація консультанта, чи готовий він по-справжньому допомагати, що взагалі буде відбуватися під час консультування і т.п. Тривога і напруга заважають клієнтові говорити, тому перша задача консультанта, що помітив хвилювання клієнта, – допомогти йому відчути себе в безпеці. Насамперед необхідно виявляти активність як на початку бесіди, так і під час усієї першої зустрічі. Клієнт сподівається, що консультант першим почне бесіду. Якщо консультант бачить явну напругу клієнта, корисно позначити і прокоментувати цей стан: "Ви дуже стурбовані" або "Ви здаєтеся зляканим"; "Що Вас турбує?". Розмова про занепокоєння сприяє зняттю напруги. Консультант може запитати клієнта: "Чи не турбує Вас те, про що сьогодні варто поговорити?" або "Чи не боїтеся Ви моїх питань, на які не хотіли б відповідати?" Іноді клієнт боїться оцінки, діагнозу, турбується через можливе виявлення порушень психіки. Щоб це з'ясувати, консультант може запитати: "Чи не побоюєтеся Ви, що Вам поставлять психіатричний діагноз. Занепокоєння такого роду варто усунути на початку бесіди. Консультант повинний пояснити, що клієнт сам вибирає, про що і скільки говорити, що більшість людей звертається до психологів і психотерапевтів через життєві проблеми, а їх не можна вважати хворобами [27].

Занепокоєння першої зустрічі зменшується при ознайомленні клієнта з процедурою консультування. Більшість клієнтів почувають себе непевно через непоінформованість у діях консультанта. Деякі нереальні очікування почасти відбивають соціальні стереотипи, зв'язані з психотерапією. Правильне пояснення процесу консультування з особливим підкресленням повної залежності успіху від співробітництва консультанта і клієнта коректує чекання клієнтів і зменшує тривогу. Тривогу можна зменшити, просто попросивши клієнта зручно розташуватися в кріслі і розслабитися.

На початку першої зустрічі важливо з'ясувати, чи звернувся клієнт сам або його хтось направив (найчастіше клієнта приводять батьки, близькі, вчителі і т.п.). Якщо клієнт приходить не за власною ініціативою, велика імовірність його опору консультуванню, оскільки сам клієнт не бачить змісту в звертанні до психолога або соціального працівника. Це вимагає від консультанта додаткових зусиль по створенню необхідної мотивації і взагалі з'ясуванню доцільності подальших зустрічей. У клієнта, спрямованого іншим фахівцем, необхідно відразу сформувати "гештальт" співробітництва. Наприклад, можна сказати: "Колега X. просив мене провести з Вами кілька зустрічей, щоб спільно обговорити деякі Ваші проблеми". Це хоча б почасти пояснить клієнтові, чому він спрямований до консультанта, а також допоможе зрозуміти, що консультування – спільне заняття двох людей, а не просто бесіди, під час яких консультант дає вказівки, що і як варто робити. Авторитарна модель відносин досить типова в медицині, і нерідко клієнти переносять її в психологічне або соціальне консультування. Коли клієнт приходить за направленням, консультант звичайно просить повторно розповісти про себе і про свої проблеми. Для більшості клієнтів це досить неприємна справа, крім того, у повторній розповіді опускається багато деталей, емоційне навантаження оповідання зменшується, і розповідь про себе стає схожою на заучене автоматичне дійство. Проте консультантові все-таки рекомендується самому вислухати клієнта, а не покладатися на інформацію колеги, тому що тільки з особистої бесіди можна зрозуміти, який зміст мають симптоми і проблеми для клієнта.

Право першого питання належить консультантові. Питання повинне бути відкритим, невизначеним, що дозволяє клієнтові без усяких тематичних обмежень говорити про те, що для нього важливо. Наприклад: "З чого Ви хотіли б почати свою розповідь?", "Які питання (труднощі, проблеми) привели Вас сюди?", "Отже, про що ми будемо говорити?" і т.п. Якщо консультант бачить, що клієнт напружений, хвилюється, він, щоб полегшити початок бесіди, насамперед повинний запитати про почуття, допомогти них виразити.