Социальная работа с малообеспечеными

Перші питання варто ретельно продумувати, тому що клієнти на початку консультування не насмілюються відповідати на деякі питання. Якщо консультант задає багато питань, клієнт перестає розуміти, що від нього хочуть, і не говорить за власною ініціативою, і тоді консультант змушений продовжувати запитувати. На початку консультування варто уникати питань, на які можлива однозначна відповідь, тому що це також змушує консультанта продовжувати запитувати (наприклад, питання: "Скільки Вам років?" іноді важливе, але неприйнятне на початку консультування) [27].

Відповідь клієнта на питання може викликати в консультанта низку інших питань.

Під час першої зустрічі ми уважно вислухуємо клієнта і намагаємося визначити основну тему бесіди, коло проблем і труднощів. Насамперед варто звернути увагу на розуміння проблеми клієнтом, на ймовірні причини її виникнення, на спроби вирішити цю проблему, зв'язані з нею труднощі і супутні фактори. Консультант повинен дозволити клієнтові вільно розповідати, іноді вставляючи такі фрази: "Тобто, усі спроби вирішити проблему виявилися невдалими...", "Тільки з цими справами зв'язуєте свою проблему?" і т.п. Не слід переривати клієнта і показувати свою особисту згоду або незгоду, необхідно уникати висміювання і приниження клієнта, виявляти свої симпатії теж не потрібно (скоріше клієнт повинний почувати емпатію консультанта), не треба пропонувати поспішні інтерпретації і поспішати з висновками.

Консультант не повинний наполегливо і настирливо спонукати клієнта "розповісти все". Якщо ми будь-яким чином змушуємо клієнта розповісти про своє життя, відносини, почуття більше, ніж він готовий, то в інший раз клієнт може не йти на контакт, відчуваючи тривогу, провину і сором через зайву відвертість з чужою людиною.

Часто під час першої зустрічі клієнт говорить про багато проблем, тому що практично ніколи не буває однієї проблеми. Проблеми на перший погляд здаються розрізненими. Проте, якщо консультант уважно вислухає клієнта, він побачить різного роду зв'язки між викладеними подіями, почуттями й установками. У ході бесіди важливо відзначати повторювані елементи в мові клієнта. Вони вказують на найбільш інтенсивні реакції, на найбільш емоційно відзначені області досвіду. Такі повтори виконують роль специфічних "ключів" і допомагають консультантові ефективніше сприяти вирішенню проблем.

Із самого початку першої зустрічі консультант повинен піклуватися про те, щоб клієнт прийняв на себе відповідальність за свої проблеми та їх вирішення. Консультант розділяє з клієнтом відповідальність і вказує, що він зацікавлений в обговоренні проблем клієнта і можливих альтернатив їхнього вирішення. Наше виховання нерідко суперечить вимозі спільної з клієнтом відповідальності. Консультант думає, що зможе краще справитися зі своїми обов'язками, переживаючи із-за проблем клієнта сильніше, ніж сам клієнт. Однак ми принесемо клієнтові велику користь, спонукуючи його глибше поміркувати над своїми проблемами. Разом з тим не слід намагатися цілком позбавити клієнта від тривоги, пов'язаної з прийняттям на себе відповідальності. Клієнтові варто навчатися толерантності до деяких доз занепокоєння, оскільки життя повне ситуацій, у яких доводиться бути особисто відповідальним.

Спробуємо вказати на найважливіші цілі першої консультативної зустрічі:

1.      Заохочувати відкрите, щире і всеосяжне спілкування з проблем, що клієнтові хочеться обговорити під час зустрічі, з розкриттям факторів, що викликають ці проблеми.

2.      Просунутися в напрямку більш глибокого розуміння клієнта, більшої поваги до нього і взаєморозуміння.

3.      Настроїти клієнта на конкретну корисність кожної зустрічі.

4.      Передати клієнтові розуміння того, що він повинен бути активним учасником вирішення своїх проблем.

5.      Позначити проблеми для подальшої роботи.

Іноді наприкінці першої зустрічі клієнти ставлять запитання, чому треба зустрічатися з консультантом (соціальним працівником) неодноразово або навіть багато разів. У таких випадках консультант повинен пояснити: "Ваші проблеми виникли не відразу; вони розвивалися поступово, і Ви з ними живете вже якийсь час. Щоб розібратися в проблемах, насамперед необхідно досить докладно ознайомитися з ними. Це вимагає часу, як, утім, обговорення і рішення проблем. Неможливо за одну годину усунути те, що накопичувалося роками". Таке пояснення допомагає клієнтові зрозуміти, що рішення проблем – це не одноразове дійство, а досить тривалий процес [27].

Про причини відмовлення від консультування. Під час першої зустрічі консультант вирішує, чи буде він і надалі консультувати клієнта. Іноді трапляється так, що соціальний працівник почуває себе некомпетентним вирішувати підняті проблеми, або проблеми клієнта вимагають спеціалізованої допомоги, або ще будь-які причини (наприклад, особисті) можуть заважати подальшій роботі. У таких випадках клієнта направляють до психолога, або психотерапевта. Якщо причиною є розходження особистостей або родинні зв'язки, необхідно направити клієнта до іншого соціального працівника.

Як і сам процес консультування, направлення до іншого консультанта повинно ґрунтуватися на повазі і довірі до клієнта. Консультант зобов'язаний ознайомити клієнта з варіантами консультування та можливістю взяття під соціальний супровід, а вибирати повинен сам клієнт. Однак ефективність ознайомлення з різними можливостями і доцільність направлення до іншого фахівця обумовлені визначеними правилами:

–        Краще направляти клієнта не взагалі в яку-небудь іншу установу, а до конкретного фахівця. Щоб напрямок був ефективним, консультант повинен бути добре знайомий з установами, що здійснюють психологічні і соціальні послуги, із працюючими там фахівцями, їх кваліфікацією, спеціалізацією і т.п.

–        Клієнтові варто передати як можна більш докладну інформацію – адреси установ і осіб (зрозуміло, не домашні), телефони, прізвища фахівців. Іноді клієнт може побажати, щоб сам соціальний працівник зателефонував і домовився про його прийом, однак найбільше правильно буде покласти усю відповідальність за звертання на клієнта, але здійснювати це під наглядом та контролем з боку соціального працівника.

Якщо клієнт хоче, щоб соціальний працівник розповів про нього своєму колезі, це варто робити без участі клієнта, але за його згодою.

Якщо робота з клієнтом не закінчилася першою зустріччю, важливо звернути увагу на деякі особливості наступної зустрічі. На першій зустрічі, як згадувалося, в основному збиралася інформація про проблеми, труднощі клієнта, відбувалося виділення основної проблеми або проблем. Для першої зустрічі характерна велика активність консультанта. Наступна зустріч повинна наочніше показати клієнтові характер поділу відповідальності. Нерідко клієнт не знає, що робити під час наступної зустрічі, особливо якщо почуває, що досить розповів про себе на попередній зустрічі, у цьому випадку соціальний працівник ініціює подальші спільні дії у відповідності до окреслених проблем.

Структура процесу консультування. Розглянемо загальну модель структури консультативного процесу, названу еклектичною, що охоплює шість тісно пов'язаних між собою стадій, відбиває універсальні риси психологічного, соціального консультування або психотерапії будь-якої орієнтації.

1.      Дослідження проблем. На цій стадії консультант установлює контакт (raport) із клієнтом і досягає взаємної довіри: необхідно уважно вислухати клієнта, який говорить про свої труднощі, і виявити максимальну щирість, емпатію, турботу, не прибігаючи до оцінок і маніпулювання. Варто заохочувати клієнта до заглибленого розгляду проблем, які у нього виникли, і фіксувати його почуття, замість висловлювань, оцінити невербальне поводження.

2.      Двовимірне визначення проблем. На цій стадії консультант прагне точно охарактеризувати проблеми клієнта, установлюючи як емоційні, так і когнітивні аспекти. Уточнення проблем ведеться доти, поки клієнт і консультант не досягнули однакового розуміння; проблеми визначаються конкретними поняттями. Точне визначення проблем дозволяє зрозуміти їхні причини, а іноді вказує і способи вирішення. Якщо при визначенні проблем виникають труднощі, неясності, то треба повернутися до стадії дослідження.

3.      Ідентифікація альтернатив. На цій стадії з'ясовуються і відкрито обговорюються можливі альтернативи рішення проблем. Користуючись відкритими питаннями, консультант спонукує клієнта назвати всі можливі варіанти, що той вважає підходящими і реальними, допомагає висунути додаткові альтернативи, однак не нав'язує своїх рішень. Під час бесіди можна скласти письмовий список варіантів, щоб їх було легше порівнювати. Варто знайти такі альтернативи рішення проблем, що клієнт міг би використовувати безпосередньо.

4.      Планування. На цій стадії здійснюється критична оцінка обраних альтернатив рішення. Консультант допомагає клієнтові розібратися, які альтернативи підходять і є реалістичними з погляду попереднього досвіду і дійсної готовності діяти. Складання плану реалістичного рішення проблем повинне також допомогти клієнтові зрозуміти, що не всі проблеми розв'язні. Деякі проблеми вимагають занадто багато часу; інші можуть бути вирішені лише частково за допомогою зменшення їхньої деструктивної, дезорганізуючої функції. У плані рішення проблем варто передбачити, якими засобами клієнт перевірить реалістичність обраного рішення (рольові ігри, "репетиція" дій і ін.).

5.      Діяльність. На цій стадії відбувається послідовна реалізація плану рішення проблем. Консультант допомагає клієнтові планувати діяльність з урахуванням обставин, часу, емоційних витрат, а також з розумінням можливості невдачі в досягненні цілей. Клієнт повинен засвоїти, що часткова невдача – ще не катастрофа і варто продовжувати реалізовувати план рішення проблеми, зв'язуючи всі дії з кінцевою метою.

6.      Оцінка і зворотний зв'язок. На цій стадії клієнт разом з консультантом оцінює рівень досягнення мети і узагальнює досягнуті результати. У випадку потреби можливе уточнення плану рішення. При виникненні нових або глибоко схованих проблем необхідне повернення до попередніх стадій.

Ця модель, що відбиває консультативний процес, допомагає лише краще зрозуміти, як відбувається конкретне консультування. Реальний процес консультування значно ширше і нерідко не підкоряється даному алгоритмові. Виділення стадій умовне, оскільки в практичній роботі одні стадії перетинаються з іншими, і їхня взаємозалежність складніша, ніж у представленій схемі.

Приймай по – діловому. Не сердься. Щирий мотив звертання може бути зовсім іншим (напр., бажання довідатися, хто і як консультує). Якщо підхід сподобається, людина може розкрити щиру причину звертання.

Ті, хто звертається повторно-постійно. Консультанти згодом навчаються їх впізнавати. В основному – це самотні люди і з психічними відхиленнями. Вони, звичайно, відмовляються від запропонованої допомоги. Можуть фантазувати і придумувати різні історії. Іноді їх важко вислуховувати. Вони можуть схилятися до самогубства, бути просто пригноблені або алкоголіками. У них виникають з консультантами відносини залежності, від яких важко відмовитися.

Ці особи можуть, і, на думку консультантів, часто бувають докучливими, тому що розповідають довго і з різними інтерпретаціями. Консультанти по відношенню до тих, хто звертається повторно-постійно, повинні дійти згоди, як з ними бути (наприклад, скільки часу на них витрачати, або, можливо, відвідати їх навіть удома).

Як поводитися з тими, хто звертається повторно-постійно. Зосередься на дійсному моменті – бажання тих, хто звертається повторно-постійно, сковзати по подіях минулого будуть марні.

–        спробуй з'ясувати причину і тему розмови;

–        спробуй запланувати конкретну коротку розмову – скажи, що можеш розмовляти лише 15 хв. Якщо ти попередньо визначив свої тимчасові рамки розмови, то тим самим ти переносиш на співрозмовника відповідальність за використання відведеного часу;

–        той, хто звернувся сам несе відповідальність за своє життя;

–        ті, хто звертається повторно-постійно легко схиляються до обвинувачень консультанта і щораз з різних причин. У цих випадках є підстава звернути увагу на те, що він сам відповідає за своє становище;

–        схиляй співрозмовника, що знаходився на лікуванні, до продовження його. Консультант не може і не в змозі брати на себе роль лікаря.

–        не потрапляй у пастку, тих, хто звертається повторно-постійно, коли дають зрозуміти, що ти особливий і здатний допомогти краще, ніж інші;

–        будь готовий до того, що ти зрозумієш безглуздість продовження спілкування, а допомогти все рівно нічим не зможеш [24].

Соціальний працівник, що консультує та здійснює соціальний супровід ВІЛ-позитивних повинен знати основні принципи психологічного консультування та володіти методами надання психологічної допомоги.

Основні принципи психологічної консультації:

–        активність суб'єкта (клієнт повинний виявляти активність, самостійність);

–        комплексний підхід до клієнта (досліджувати різні за складністю психічні та соціальні властивості, їхні взаємозв'язки).

–        добровільність;

–        індивідуальний підхід;

–        конфіденційність;

–        персональна відповідальність.

2.3 Методи та техніки роботи під час консультування та соціального супроводу

Методи та техніки, які використовуються під час консультування та соціального супроводу, залежать від комплексу проблем (соціально-психологічних, соціально-медичних, економічних тощо) та типу (нуклеарна, неповна, асоціальна і т.д.) кожної сім'ї та завдання, яке стоїть перед соціальним працівником.

Найбільш широко застосовуються такі методи як патронаж, аналіз проблеми, планування роботи, індивідуальне та групове консультування, дискусії, бесіди, інтерв'ю, анкетування, нагляд та спостереження., соціальні тренінги (рольові ігри), соціальні дослідження, обробка результатів. Інформаційна просвіта.

Методи консультування сім'ї. Методи консультування – це способи здійснення вербального спілкування клієнта і консультанта. На основі загальних основ педагогіки та менеджменту соціальної роботи можна виділити такі методи консультування сім'ї: регламентування, нормування, інструктування, приклад, наслідування, заохочення, переконання, критика, інформування, перегляд і аналіз відео- та аудіозаписів, творчих робіт, ситуацій; експертні оцінки; рольова гра; написання сценарію рішення проблеми сім'ї.