Організація та методика обліку витрат підприємства, організації, установи на прикладі Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційно

 

Класифікація витрат за періодичністю виникнення передбачає виокремлення таких видів витрат: одноразові витрати — такі, що здійснюються один раз і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу; поточні витрати — котрі здійснюються регулярно в процесі виробництва. Поточні витрати формують собівартість продукції.

З метою деталізації  обліку та посилення контролю за здійсненням  витрат їх класифікують за місцем виникнення. Місця виникнення витрат — це структурні підрозділи підприємства, в яких здійснюється первісне споживання виробничих ресурсів. За місцями виникнення витрати групують за виробництвами, службами, цехами, дільницями, бригадами, робочими місцями тощо.

Для цілей управлінського обліку використовується класифікація витрат за центрами відповідальності. Центри відповідальності витрат — це структурні елементи підприємства, керівники яких несуть відповідальність за доцільність здійснених витрат.

За єдністю складу (однорідністю) витрати поділяють на: одноелементні  — складаються з одного елементу витрат, тобто вони однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, амортизаційні відрахування тощо); комплексні витрати — різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат (витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати тощо). їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього обліку з метою ефективного управління.

Практичний інтерес для  підприємства має розподіл витрат за критерієм доцільності їх здійснення на: продуктивні витрати — котрі передбачені технологією та організацією виробництва; непродуктивні витрати — які виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

Існування такої класифікації зумовлене як потребами планування (непродуктивні витрати не плануються, або плануються укрупнено) та економічного аналізу, так і потребами бухгалтерського обліку, за правилами якого непродуктивні витрати (втрати) не включаються до виробничої собівартості.

Вважаємо, що класифікацію витрат за способами перенесення вартості на продукцію, ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат, за визначенням відношення до собівартості продукції, за роллю в процесі виробництва та за видами слід застосовувати лише до поточних витрат підприємства. Крім вище наведених способів класифікації витрат підприємства існує ще декілька, але вони є менш розповсюдженими, мають менш практичне значення для підприємства.

За змістом і призначенням витрати виробництва РШЕУ класифікуються згідно економічних елементів і калькуляційних статей.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється у відповідності до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати».

Групування витрат згідно економічних  елементів — це розподіл витрат за економічним змістом незалежно  від форми використання у виробництві  того чи іншого виду продукції та місця здійснення цих витрат. Ця класифікація застосовується при упорядкуванні кошторису витрат виробництва всієї продукції, що випускається.

Витрати основної діяльності групуються за такими економічними елементами:

• матеріальні затрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;
• інші операційні витрати.

На РШЕУ до складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві:

• сировини та матеріалів, що придбаваються у сторонніх підприємств і входять до складу вироблюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідним  компонентом  при виготовленні продукції, робіт та послуг (бітум, щебінь, висівки, мінеральний порошок, адгезій на добавка тощо);
• покупних  комплектуючих  виробів  і  напівфабрикатів,  що підлягають монтажу або додатковій обробці;
• придбаних у сторонніх підприємств    і    організацій палива й енергії,  що використовується на технологічні,  енергетичні,  рухові  та  інші  виробничі   потреби підприємства (газ, електроенергія, бензин, вода тощо).
• будівельних матеріалів, запасних частин, допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються: заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Для оцінки розміру витрат на оплату праці найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці належать нарахування найманим працівникам за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті.

Фонд оплати праці на РШЕУ складається  з таких складових:

• основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці;
• додаткова заробітна плата – це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, премії);
• інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати соціального характеру, матеріальна допомога, винагороди одноразового характеру.

На РШЕУ затверджена почасова форма оплати праці – оплата праці залежить від кількості відпрацьованих годин і тарифної ставки. Заробітна плата нараховується згідно посадового окладу та відпрацьованого часу людиною. Підставою для нарахування заробітної плати служить табель обліку використання робочого часу, до якого щоденно заносяться дані про відпрацьований час у годинах.

Розрахунок оплати з тимчасової непрацездатності проводиться з  врахуванням середньоденної оплати праці за останніх 6 місяців, кількості днів лікарняного (згідно листку тимчасової непрацездатності), та стажу роботи (100% від середньоденної заробітної плати, якщо трудовий стаж більше 8 років; 80% - від 3 до 8 років; 60% - менше 3 років). Оплата перших 5 днів лікарняного здійснюється за рахунок коштів підприємства, а далі – з фонду соціального страхування.

Оплата відпусток визначається за формулою:

, де:

М – сумарний заробіток за останні 12 календарних місяців;

С – кількість святкових та неробочих днів;

N – тривалість відпустки у  календарних днях.

До складу елемента «Відрахування  на соціальні заходи» включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

Підприємства усіх форм власності зобов’язані здійснювати відрахування на соціальні заходи в певному проценті від фонду оплати праці.

На Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінні автомобільних доріг у 2010 році були встановлені такі ставки внесків до Пенсійного фонду та Фондів соціального страхування:

- до пенсійного фонду – 33,2 %;

- за соціальним страхуванням – 1,4 %;

- за страхуванням на випадок безробіття – 1,6 %;

- за страхуванням від нещасних випадів – 1,46%.

З 1 січня 2011 року Законом «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» запроваджується сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (надалі – єдиний внесок), що фактично замінює сплату обов’язкових внесків до чотирьох фондів державного соціального страхування.

Єдиний внесок – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування [2].

Єдиний  внесок встановлюється  у  відсотках до бази  нарахування  єдиного внеску (суми нарахованої  заробітної  плати  за  видами  виплат,  яка включає основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати) відповідно до класів  професійного  ризику  виробництва.

Для РШЕУ розмір єдиного внеску встановлений відповідно до 33 класу професійного  ризику  виробництва та становить 37,66 % визначеної бази нарахування.

До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

Амортизація – поступове систематичне списання вартості основних засобів  у процесі їх корисного використання, пов’язане з їх фізичним і моральним зносом. Об’єктом амортизації є всі основні засоби (крім землі).

Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг  здійснює нарахування амортизації  щомісячно. Нарахування амортизації  починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним до використання. Нарахування амортизації припиняється починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття основних засобів.

На РШЕУ застосовують прямолінійний  метод нарахування амортизації, тобто амортизація нараховується рівними частинами кожного місяця протягом строку корисного використання. Для будівель та споруд строк корисного використання становить 20 років; для машин та устаткування – 5 років;  для інших об’єктів основних засобів – 5 років. Ліквідаційна вартість основних фондів не розраховується та з метою амортизації прийнята рівною 0.

Як і основні засоби, в процесі використання нематеріальні  активи зношуються і підлягають амортизації. Нарахування амортизації по нематеріальних активах здійснюється з місяця, наступного за місяцем, у якому він став придатним для використання, і припиняється з місяця, наступного за місяцем вибуття нематеріального активу. На РШЕУ використовується прямолінійний метод нарахування амортизації. Під час розрахунку вартості, що амортизується, ліквідаційна вартість нематеріального активу прирівнюється до нуля.

Іншими необоротними матеріальними  активами вважаються активи, вартістю до 1000 грн. та термін корисного використання яких більше одного року. У бухгалтерському обліку інші необоротні активи відображаються за первісною вартістю. Процес набуття підприємством інших необоротних матеріальних активів та їх документальне оформлення аналогічне до оприбуткування основних засобів.

Амортизація на інші необоротні матеріальні активи нараховується в першому місяці використання 100% їх вартості.

Класифікація витрат за економічними елементами дає можливість знати  структуру собівартості і дозволяє проводити цілеспрямовану політику покращення економіки підприємства. Але ця класифікація не дозволяє визначити важливий економічний показник - собівартість однієї одиниці продукції.

Для визначення витрат на одиницю  товару використовують класифікацію за статтями витрат (калькуляційними статтями). На відміну від попередньої класифікації, калькуляція дозволяє врахувати витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом конкретного виробу. У  ці  витрати  входять,  як матеріальні  витрати,  так  і  витрати  на  налагодження,  обслуговування  і управління  виробництва  цього  виду  виробу. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції установлюються підприємством.

Калькуляція  на РШЕУ складається   за такими статтями  витрат (додаток 17):

1. Матеріали (бітум, щебінь, висівки, мінеральний порошок, адгезійна добавка);
2. Трудові витрати (основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, нарахування на соціальне страхування, накладні витрати);
3. Енергоносії (газ, електроенергія);
4. Експлуатація механізмів (затрати навантажувача на завантаження матеріалів в бункера).

 Для  забезпечення  наскрізного  розрахунку  і  планування  в   якості калькуляційних одиниць, як правило, використовуються фізичні одиниці  виміру конкретних видів продукції,  прийняті  у  виробничій  програмі  підприємства(штуки, тонни, метри, кілограми тощо).

На основі калькуляції витрат за статтями визначається собівартість.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних  загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

До складу загальновиробничих витрат РШЕУ включаються:

• витрати на управління виробництвом;
• амортизація основних засобів загальновиробничого призначення;
• амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на вдосконалення технології й організації виробництва;
• витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;
• витрати на обслуговування виробничого процесу;
• витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;
• інші витрати.

Загальновиробничі витрати поділяються  на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.