Лексико-стилістичні особливості англомовної Біблії

49

Вступ

Біблійні тексти протягом  усього свого існування привертали пильну увагу. Варто зазначити, що Біблія становить інтерес не лише з релігійної, але і з лінгвістичної точки зору. Будучи зібранням класичних текстів і невід'ємною частиною світової літературно-художньої спадщини, Біблія є особливим здобутком, вивчення якого може пролити світло не тільки на історико-політичні події, але й на історію розвитку і зміни мов, на які вона неодноразово перекладалася.

Неможливо переоцінити вплив Біблії та її перекладів на мови народів світу, що пройшли стадію християнської культури. Це також стосується англійської мови, у яку ввійшло багато слів, виразів і цитат з Біблії. Загальновизнаним також є те, що Біблія виявилась найбагатшим джерелом англійської ідіоматики. Тексти Святого Письма вирізняються яскравою образністю, наочністю, доступністю, експресивною насиченістю поряд із семантичною глибиною та філософською ємністю. Також характерною ознакою біблійної мови є вживання значної кількості тропів і фігур мовлення, що застосовуються для досягнення образності біблійного тексту.

Вивчення особливостей перекладу Біблії англійською мовою на сьогодні зводиться зокрема до питання дослідження проблем перекладу Святого Письма. У цьому контексті вартими особливої уваги є наукові розвідки відомого американського біблеїста Брюса Мецгера. У них увага зосереджена на стилістичний, культурний та історичний аспекти.

Фразеологічні та лексичні біблеїзми як об’єкт дослідження в англійській мові привертають увагу багатьох лінгвістів. Особлива увага зосереджена на вивчення біблеїзмів та їх класифікацію (А. К. Біріх, Ю. А. Гвоздарєв, К. Н. Дубровіна, І. Б. Дубровська, О. В. Кунін, Й. Матешич, О. В. Сафронова, Е. М. Солодухо), а також на своєрідність функціонування у різних мовах (В. Г. Гак, Г.Я. Лілич, О.І. Трофімкіна).

У багатьох роботах  з’ясовуються значення та відновлюється історія формування біблеїзмів у процесі їх функціонування у мові (І. П. Матвєєва, В. І. Макаров, Ю.А. Гвоздарьов, Л. М. Грановська, М. Ю. Люстров,  та ін.).

На даний момент носії мови, зокрема англійської, використовуючи біблійні вирази у повсякденній мові, зустрічаючи їх у зовнішніх джерелах, найчастіше навіть не підозрюють про їхнє походження. Саме тому проблема вивчення біблеїзмів залишається актуальною.

Тема нашої дипломної роботи «Лексико-стилістичні особливості англомовної Біблії».

Актуальність даної роботи полягає в тому, що лексико-стилістичні засоби мови, вжиті у Біблії, широко використовуються  в усному мовленні і тому їх аналіз є доцільним.

Об`єктом дослідження виступають біблійні тексти.

Предметом дослідження є лексико-стилістичні засоби вираження образного простору Біблії.

Метою даної роботи є характеристика перекладів Біблії та лексико-стилістичний аналіз англомовних текстів Святого Письма.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

-         проналізувати історію перекладів Біблії англійською мовою;

-         розглянути особливості перекладів Біблії;

-         визначити характерні ознаки біблеїзмів та надати їх класифікацію;

-         здійснити порівняльний аналіз співвідношення біблеїзмів в англійській та українській мовах;

-         визначити лексико-стилістичні особливості текстів Біблії.

Методи дослідження – описовий та порівняльно-зіставний – визначені цілями та завданнями роботи.

Практичне значення роботи мотивується тим, що матеріали дипломної роботи можуть бути використані для проведення занять із стилістики та інтерпритації тексту, для подальшого вивчення особливостей перекладу Біблії англійською мовою.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота  складається зі вступу, двох розділів,  висновків, списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовується актуальність дипломної роботи, виділяється об’єкт і визначається предмет роботи, формулюється мета, що деталізується в  завданнях, вказуються використані в роботі методи, розкривається практичне значення дослідження, подається структура дипломної роботи.

У першому розділі розглядається загальна характеристика перекладів Біблії англійською мовою та аналізуються проблеми перекладу Святого Письма, з якими стикались перекладачі.

У другому розділі подається класифікація біблеїзмів та виділяються лексико-стилістичні засоби, які увиразнюють тексти Біблії, надаючи їм образності.

У висновках підсумовується викладений теоретичний матеріал та описуються результати проведеного дослідження.

Розділ I. Історія перекладів Біблії англійською мовою та їх вплив на розвиток мови

1.1 Загальна характеристика перекладів Біблії англійською мовою

Історія перекладів Біблії англійською мовою поділяється на два періоди: Середньовіччя і Новий час. У давньоанглійський період, починаючи з VI ст., коли англосакси були навернені в Християнство, і до епохи Реформації єдиною Біблією, що вважалася авторитетною в Британії, була Вульгата. Найперші спроби перекласти Біблію на англосаксонську мову, строго кажучи, не можна назвати перекладами. Це були вільні перекази у віршах добре відомих біблійних оповідань. Один древній рукопис містить поеми, що раніше приписувалися ченцю і поету Кедмону із Уітбі. Інший корпус ритмізованих парафраз приписується Кюневульфу, що жили приблизно в ту ж епоху, що і Кедмон.

Перші спроби реального перекладу Біблії були зроблені у VIII ст. Єпископом Шерборнським Альдгелем (709) — ймовірно, автора перекладу Псалтиря. Частину Євангелія від Івана, а також молитву "Отче наш" переклав Біда Високоповажний (673-735). Королем Альфредом (849-899) було перекладено десять заповідей і ряд інших біблійних текстів [45]. Рукопис, відомий під іменем Псалтир Веспасіана, написаний приблизно у 825 р., містить  ранній приклад визначеного типу перекладу, названого "глоса". Це маловживане чи незрозуміле слово з тлумаченням до нього або над самим словом, або на полях. [23, 107]. Глоси повинні були служити підмогою для кліриків (служитель релігійного культу) і вписувалися між рядків латинського тексту. Вони часто наслідували латинський порядок слів, що дуже відрізнявся від порядку слів, прийнятого в англосаксонській мові. Близько 951 глоса була вставлена в розкішно ілюмінований рукопис (так зване Ліндисфарнське Євангеліє, Lіndіsfarne Gospels), латинський текст якої був написаний приблизно у 700р., незабаром після цього аналогічні глоси стали вписувати й в інші рукописи.

До кінця X ст. існувало вже безліч перекладів. Західно-саксонські Євангелія (X ст.) — повний переклад Євангелій, зроблений, можливо, трьома перекладачами. Близько 990 р. знаменитий своєю вченістю Єльфрік переклав кілька книг Старого Завіту, у тому числі всі П’ятикнижжя, книги Ісуса Навіна, Суддів, Царств і кілька книг зі старозавітних апокрифів. Свої переклади, що виглядали як прозаїчний переказ, він часто вставляв у проповіді. Праця Ельфріка, Західно-саксонські Євангелія, і численні переклади Псалтиря — от усе, що було зроблено в давньоанглійський період на шляху до повного перекладу Біблії. Після Ельфріка переклади Біблії вже не робилися: Британія занурилася в "темні століття" нормандських завоювань [50, 2-3].

У більш спокійний середньоанглійський період (XIII ст). перекладацька діяльність відновилася. Безліч нових перекладів Біблії англійською мовою підпадають під категорію скоріше релігійної літератури, ніж власне перекладу; так, наприклад, Ормулум ченця Орма (1215р.) являє собою ритмізований переклад євангельських уривків, використовуваних у месі в сполученні з проповідями. Близько 1250р. з'явився римований переказ книг Буття. Три переклади Псалтиря з'явилися у 1350р.: анонімний віршований переклад; переклад Псалтиря, приписуваний Вільямові із Шорхама; і переклад з коментарями пустельника і містика Річарда Ролла з Гемпола. У XIII - XIV ст. невідомими авторами були перекладені різні частини Нового Завіту.

Перший повний переклад Біблії англійською мовою з’явився в кінці 14ст. за ініціативою і під керівництвом Джона Уікліфа (1329-1384), який вважав, що миряни мають право читати Святе Письмо рідною мовою. Після його смерті читання його Біблії було заборонено, хоча її все-таки продовжували переписувати. У той час, коли в інших європейських країнах Біблія перекладалась, на Британських островах знову наступила пауза у перекладацькій діяльності, яка тривала аж до епохи Реформації [27, 18].

Протестантські перекладачі часів Реформації відмовилися від Вульгати як первинного джерела. У ході порівняння давньоєврейських і грецьких текстів Біблії з латинським текстом Вульгати виявилися невідповідності та неточності. Крім того, перекладачі-реформатори, що порвали з Римсько-католицькою церквою, не бажали спиратися у своїх перекладах на латинську Біблію. Першим англійським протестантським перекладачем Біблії став Вільям Тиндал (прибл. 1490-1536 рр.). Тиндал вивчив грецьку мову в Оксфорді і Кембриджі, а давньоєврейську, очевидно, у Німеччині. Він спробував надрукувати свій переклад Нового Завіту в Кельні, але церковні влади примусили його переїхати у Вормс, де він і завершив видання. Видання великого формату було опубліковано у Вормсі у 1525р. Воно потрапило в Англію в наступному році і було негайно спалене. Незважаючи на церковний прокльон, передруки відбувалися один за одним, багато яких попадали в Англію з Нідерландів. Перший том Старого Завіту в перекладі Тиндала вийшов у 1530. Тиндал був заарештований. У в'язниці він продовжував роботу над Старим Завітом, але в 1536 як єретик був спалений на багатті у Вілворде біля Брюсселя. Неприйняття Тиндаловского перекладу було пов'язано в основному з його суто протестантським характером. Хоча король Генріх VІІІ порвав з Римом на початку 1530-х років, він зовсім не симпатизував поглядам Тиндала. Більш того, бажання перекладача витравити з Біблії всі сліди католицького богослужіння спонукало його заміняти деякі терміни: "церква" була замінена на "громаду", "священик" - на "старійшину" і т.п. Крім того, зразком для перекладу Тиндала служив Новий Завіт у німецькому перекладі Мартіна Лютера [50, 8-9].

У 1537р. Генріха VІІІ переконали дати своє найвище схвалення ідеї створення англійської Біблії. Так виник "новий переклад". Він вважався перекладом Томаса Метью, хоча реальним видавцем був, очевидно, інший співробітник Тиндала — Джон Роджерс; сам же текст був складений з перекладів Тиндала і Ковердейла з додаванням безлічі віроповчальних приміток. Фіктивний перекладач був потрібний для того, щоб уникнути скандалу у зв'язку з фактичним виданням праці страченого Тиндала. У 1538р. вийшов королівський указ, відповідно до якого кожен прихід зобов'язувався придбати для своєї церкви екземпляр Біблії, причому половину вартості книги повинні були відшкодувати парафіяни. Мова в указі йшла, імовірно, не про Біблію Метью, а про новий переклад. У 1539 новий переклад вийшов у світ, і цей важкий том був названий Великою Біблією. Редактором був Ковердейл, але текст являв собою скоріше переробку Біблії Метью, ніж ковердейлівський переклад 1535р.. Друге видання 1540р. іноді називають Кранмеровською Біблією (його випереджає передмова архієпископа Кранмера). Велика Біблія стала офіційним текстом, інші ж переклади були заборонені [45].

Прихід до влади католички Марії Стюарт, наводив жах на англійських протестантів. Щоб уникнути переслідування, багато хто з них емігрували й оселилися в Женеві, у ті роки центр радикального протестантизму. Під керівництвом шотландського кальвініста Джона Нокса, а можливо, при участі Ковердейла англійська громада в Женеві випустила в 1557 р. Новий Завіт і Псалтир, а в 1560 р. — повне видання Біблії, так звану Женевську Біблію. Женевський переклад був певною мірою  найбільш науковим перекладом того часу. За основу був узятий текст Великої Біблії (1550), що потім був значно поліпшений редакторами, що виправили безліч помилок і неточностей. Перешкоджав поширенню Женевської Біблії консервативно налаштований спадкоємець Кранмера на кафедрі архієпископа Кентерберійського — Метью Паркер. У 1568р. він випустив у світ своє власне видання — Єпископську Біблію. Назва говорить про те, що це була колективна праця англіканських єпископів, що справилися з задачею усього за два роки; вони використовували як основу  Велику Біблію, відхиляючись від неї тільки в тих випадках, де вона вступала в протиріччя з давньоєврейським чи грецьким текстами. У Єпископській Біблії часто запозичаються ті місця з Женевської Біблії, де її переваги в області точності перекладу не викликають сумнівів [31, 13]. Після завершення роботи Єпископська Біблія замінила Велику Біблію як  офіційну Біблію Англіканської церкви.

З пропозицією про необхідність нового авторитетного перекладу виступив пуританин Джон Рейнолдс, звернувшись з ним до короля Якова у 1604. Яків схвалив ідею і призначив перекладачів — "чоловіків учених, числом п'ятдесят чотири". Перекладачі були розбиті на чотири групи, що збиралися у Вестмінстері, Кембриджі й Оксфорді; кожна група взяла собі частину Біблії, первісний, чорновий переклад якої повинен був схвалюватися всіма членами "компанії". Комітет, що складався з 12 контрольних редакторів, проводив звірення перших варіантів перекладу. Як  основний текст була обрана Єпископська Біблія, але до роботи залучалися також переклади Тиндала, Ковердейла, Біблія Метью, Велика Біблія, Женевська Біблія і навіть католицький переклад Нового Завіту (опублікований у 1582р.). Біблія короля Якова вийшла у 1611р. Два роки і дев'ять місяців пішло на переклад, ще дев'ять місяців — на підготовку рукопису до друку. Протягом  майже 400 років Біблія короля Якова мала статус офіційного перекладу. В Англії її називають Офіційно схваленим перекладом (Authorіzed Versіon), хоча ні королівський будинок, ні парламент не видавали ніяких офіційних актів з цього приводу. Більш того, не викликає сумніву, що Авторизований переклад став Біблією Англіканської церкви [45]. Біблія короля Якова мала великий вплив не тільки на релігійне життя, а й на англійську мову. Це частково пов’язано з красномовністю Біблії. Багато фраз, які зараз використовуються в повсякденному житті, походять прямо з Біблії короля Якова ("strain at the gnat and swallow the camel" (Mt. 23:24) — звертати увагу на дрібниці, "widow’s mite" (Mk. 12:42; Lk. 21:2) — скромна частка ) [50, 26].