Порівняння як основа творення дієслів

Зміст

Вступ 2 

1 Дієслово як центральна частина мови 5

     1.1 Загальна характеристика дієслова 5

     1.2 Дієслова перехідні і неперехідні. Їх зв’язок з категорією дієслівного стану 8

     1.3 Дієприкметник як форма дієслова. Активні і пасивні дієприкметники 13

     Висновки до першого розділу 15

2 Порівняння як основа творення дієслів 16

   2.1 Порівняння англійських дієслів з українськими 17

     2.1.1 Граматичні категорії англійського дієслова 17  

     2.1.2 Пасивні конструкції в англійській і українській мовах 24

     2.1.3 Категорія способу англійського дієслова 26

   2.2 Граматичні категорії англійського дієслова 32

     2.2.1 Дієслова афіксального словотворення 32

     2.2.2 Граматична характеристика та порівняння дії 35

     Висновки  до другого розділу 45

Загальні висновки 46

Список використаної літератури 47 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Вступ

       Дієслова  в більшості мов, у всякому  разі, в таких мовах, як індоєвропейські, семітські і угро-фінські, мають  настільки великою кількістю  відмінних рис, що абсолютно необхідно  визнати їх окремим розрядом слів, навіть якщо в деяких випадках та чи інша характерна риса відсутня. Вони характеризуються розрізненням осіб (1-го, 2-го, 3-го), часів, виду, способу і застав. Дєслова можна розділити на ті, що: позначають дію, позначають процес і позначають стан, хоча є також чимало дієслів, яких важко включити в будь-якій з цих класів. Майже завжди можна визначити, чи є дане поняття дієслівним чи ні. А при поєднанні дієслова з займенником або з іменником виявляється, що дієслово повідомляє поєднанню особливий характер завершеності і створює (більш-менш) закінчене висловлювання, чого не виходить при з'єднанні іменника чи займенника з прикметником або прислівником. Дієслово дає життя пропозицією і тому особливо важливий при побудові пропозицій. Пропозиція майже завжди містить дієслово; поєднання ж без дієслова, що мають закінчений характер, являють собою виключення. Деякі граматисти навіть наявність дієслова вважають обов'язковою умовою для того, щоб це висловлювання можна було визнати пропозицією.

       Граматичні  категорії англійського дієслова є  предметом численних робіт загального та спеціального характеру з теорії та історії граматичного ладу англійської мови. Дослідженням даної проблеми докладно займалися такі видатні дослідники-лінгвісти як Ільіш Б.А., Бархударов Л. С., Смирницький та багато інших. Дієслово в англійській мові - і за своїм удельномк вазі, і за кількістю і за способами утворення граматичних форм - безумовно, центральна частина мови. За кількістю граматичних форм дієслово не має рівних собі частин мови в англійській мові. При зіставленні часових форм, форм виду, застави, способу значні розбіжності не тільки обсягу цих граматичних форм, але і самої сутності категорій. Так, наприклад, в українській мові категорія виду відображає протиставлення досконалого і недоконаного виду, а англійський вид - це протиставлення дії, що триває в часі, і дії, позбавленого ознаки тривалості, і наявність категорій зовсім не характерних для української мови - перфект, майбутній час з точки зору минулого. Все це і багато іншого ставить дієслово на перше місце у вивченні англійської граматики. Дієслово має дуже розвинену систему відовременних форм, протиставлення дійсного та пасивного застав, протиставлення дійсного, умовного і наказового способу. Це основні дієслівні категорії, що охоплюють всю систему дієслова в цілому. Крім того, існують залишкові, ущербні форми особи і числа; чи можна віднести їх до категорій, питання спірне, тому що вони не представляють собою системного ряду форм (наприклад, за винятком дієслова to be "бути", ці форми взагалі відсутні). Дієслово це частина мови, яка виражає граматичне значення дії. Граматичне значення дії розуміється широко: це не тільки діяльність у власному розумінні цього слова, а й стан і просто вказівка ​​на те, що даний предмет існує, що він відноситься до певного класу предметів. Таким чином, можна сказати, що систему англійського дієслова прийнято називати найскладнішою граматичною структурою мови.

       Мета  дослідження - проаналізувати вживання категорій українського, англійського та грецького дієслова в контексті, показати їх сутність.

       Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

       1. Розглянути основні граматичні  категорії українського, англійського та грецького дієслів.

       2. Дати визначення кожної категорії  українського, англійського та грецького дієслів.

       3. Розглянути застосування граматичних  категорій українського, англійського та грецького дієслів в певному контексті.

       Об’єктом роботи є дієслова англійської, української та новогрецької мов.

       Предметом роботи є вивчення та переклад дієслів.

       Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох параграфів, висновків та використаної літератури.

       Згідно  структури курсової роботи були сформовані етапи дослідження:

       - Пошуково-ознайомлювальний, (добір бібліографії, ознайомлення з літературою, складання картотеки);

       - Аналітичний, (аналіз картотеки, класифікація матеріалу);

       - Систематизація матеріалу та його опис.

       Як  зазначено вище, дієслово є центральною  частиною мови, тому тема моєї курсової роботи є актуальною.

      Теоретична  значущість нашої роботи полягає у комплексному вивченні дієслів. Наше дослідження допомагає нам виявити спільні та відмінні риси дієслів в українській та англійський мовах, а також сферу їх використання.

     Практичний внесок дослідження:

     Отримані  результати можуть бути використані  у розв’язанні практичних завдань перекладачем. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1 Дієслово як центральна  частина мови

1.1 Загальна характеристика  дієслова

       Дієслово  — повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає  це значення за допомогою граматичних  категорій виду, стану, способу, часу й особи, а також окремих форм — роду й числа.

       Процесуальність властива всім дієсловам незалежно  від їхнього лексичного значення. Дієслово як процес виражає динамічну  змінну ознаку дії і стану протягом їх тривання (будують заводи, вирощують хліб, люблять працю, славлять Вітчизну), чим відрізняється від прикметника й прислівника, які передають статичну ознаку (пор.: сміливий вчинок — сміливо діяти — сміливішати з кожним днем; дорогий час — дорого коштує — дорожчає поступово), як видно з прикладів.

       Змінна  дієслівна ознака є однією з основних рис речення і в граматиці  має назву предикативність Вона виражається в часі та способі (теперішньому, минулому й майбутньому дійсного способу) або тільки в способі (наказовому і умовному). Наприклад, у реченні «Мати кажуть, що ті рожі посадила колись давним-давно ще бабуся в свої дівочі літа» (І. Цюпа) виразником предикативності виступають дієслова у формі теперішнього часу «кажуть» і в формі минулого часу «посадила». [5].

       Замість часу виразником предикативності в реченні може бути спосіб: «У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає» (Т Шевченко); «І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою» (Т. Шевченко). У реченні дієсловами-присудками не шукайте, не питайте, не знали б, не покивали б передано дії, яких реально поки що не існує. Вони бажані або можливі за певних умов. Тобто тут замість часу виразником предикативності виступає наказовий спосіб у першому реченні, у другому — умовний.

       Дієслово  охоплює відмінювані форми —  дієслова і дієприкметники та невідмінювані — інфінітиви, дієприслівники і форми на -но, -то.  Тому, на мою думку, одна з найбільших частин мови в сучасній українській мові.

       Граматичні  категорії, що характеризують дієслово, тісно пов'язані з його значенням  і синтаксичною функцією. Категорія виду й стану властива всім дієслівним формам. Категорія способу характерна для відмінюваних дієслів (читає, читай, читав би), категорія часу — дієсловам дійсного способу (читає — читав — читатиме), категорія особи — дієсловам дійсного й наказового способів (читаєш, читаєте, читай, читайте), категорія числа — всім відмінюваним дієслівним формам. [14].

       Вчення  про стан дієслова у лінгвістичній  науці має свою довгу історію  і  має декілька гіпотез. Цю проблему здавна досліджували багато науковців, зокрема М.Ломоносов, П.Фортунатов, О.Пешковський та багато інших, які мали кожен свою теорію, щодо кількості станів дієслів в українській мові.

       Категорія дієслівного стану відома вже  грецьким граматикам (сам термін стан е точний переклад грецького diathesis—розташування, стан, тобто відношення дії до суб'єкта). Від них це вчення сприйняте найдавнішими слов'янськими граматиками (М. Смотрицьким і ін.).

       Наприклад,  у «Російській граматиці» М. В. Ломоносова бере початок традиційна система  шести станів дієслова. Вона включає дійсний стан, або перехідний, зворотний, взаємний, середній, пасивний, або страждальний, і спільний. [9].

       До  дійсного стану він відносив дієслова, що означають дію, яка прямо переходить на додаток, тобто які керують  знахідним відмінком залежного слова (рубати дрова); до зворотного відносились дієслова, що означають дію, яка переходить на діючий суб'єкт (умиватись); до взаємного — такі дієслова, які означають дію, що взаємно переходить від одного суб'єкта на інший (битися, зустрічатися); середній стан обіймав неперехідні дієслова (жити, ходити); пасивний мав значення, протилежне дійсному (хата будується), і спільним називався такий стан, який характеризувався властивостями, спільними для дійсного і зворотного станів (боятися, сміятися).

       Традиційна  система дієслівних станів з деякими  змінами дожила до останнього часу. Однак у науковій літературі проти неї вже давно висувалися серйозні заперечення.

       Акад. П. Ф. Фортунатов, наприклад, відокремлюючи  вчення про активні і пасивні  звороти від вчення про категорію стану і беручи до уваги лише форму слова, виділяв у українській мові всього два стани дієслів: зворотний (з часткою -ся) і незворотний (без частки -ся). [12]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 Дієслова перехідні  і неперехідні. Їх зв’язок з категорією дієслівного стану

       Перехідні і неперехідні дієслова мають  безпосередній зв’язок  з категорією дієслівного стану, тому я вважаю за потрібне розглянути більш детально ці дієслова.

       За  своїм значенням і відношенням  у реченні до інших частин мови дієслова поділяються на дві групи: дієслова перехідні і неперехідні.

       Перехідні дієслова означають таку дію, яка  переходить на інший предмет, напр.: Три явори посадила сестра при  долині (Шевч.). Боєць залізо гнув, бетон  щодня місив (Мал.). У наведених  реченнях дієслова посадила, гнув, місив — перехідні, бо кожне з них означає дію, яка переходить на інший предмет, виражений іменником (явори, залізо, бетон).

       Лексичне  значення перехідних дієслів неоднакове. Вони можуть виражати:

       а) конкретну дію, спрямовану на якийсь предмет,   що зазнає

       певних  змін внаслідок такої дії або  є її результатом: зрубати

       дерево, виорати поле, заасфальтувати вулицю,   написати

       оповідання, відлити бюст, збудувати електростанцію;

       б) дію в прямому або   переносному   значенні,   від якої предмет, що на нього   вона спрямована,   не  зазнає  будь-яких змін:

       вивчити вірш, обміркувати питання, розв'язати  проблему:

       в) дію,   що   означає   сприймання,   відчування   і подібне:   Ви

       ловіте   сигнали,  приймайте,— голос  миру   в  них   чути

       з Кремля! (Т.). [18].

       Перехідні дієслова вимагають, щоб залежний від  них іменник, що називає предмет, на який спрямована дія, або інше слово, вжите в значенні іменника, мали форму знахідного відмінка без прийменника, тобто виконували в реченні функцію  прямого додатка. Напр.: Ми нашу мрію здійснили в боях, проклали шлях в своє любиме місто (Криж.). Хоч будьте за третіми горами в полі — він знайде і там за роботою вас (Олійн.). Іменник, залежний від перехідного дієслова, іноді може вживатися і не в знахідному, а в родовому відмінку. Це буває: а) коли перед дієсловом є заперечна частка не: виконав роботу (знах.відм.) — не виконав роботи (род. відм.); б) коли дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину: придбав паперу, принеси води, купила солі; в) іноді, коли форма знахідного відмінка іменників чоловічого роду другої відміни (назв неживих предметів) спільна з родовим відмінком: застругав олівця, написав листа.