Шпаргалка по "Безопасности жизнедеятельности"

1. Гарантіі прав громадян на охорону праці

Права громадян (у тому числі працівників), закріплені у  відповідних нормативно-правових актах, можуть бути реалізовані тільки за умови, якщо в нормативному порядку  будуть установлені для цього  необхідні гарантії.

Закон України "Про охорону праці" передбачає цілий ряд гарантій прав громадян на охорону праці як при укладанні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.

Установлено, що умови  трудового договору не можуть містити  положення, які не відповідають законодавству України про охорону праці.

Громадянин при укладанні  трудового договору має бути проінформований  власником під розписку про умови  праці на підприємстві, наявність  на робочому місці небезпечних та шкідливих виробничих факторів, можливі  наслідки їх впливу на здоров'я, про права на пільги та матеріальну чи інші види компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладання трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Усі працівники згідно із Законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню  від нещасних випадків та професійних  захворювань, які можуть спричинити втрату працездатності.

Однією з гарантій є те, що працівник має право  розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.

У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в  розмірі, передбаченому колективним  договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного  висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець мусить перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення  експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігається місце роботи, а також середній заробіток.

Працівникам, зайнятим на роботах важких і зі шкідливими умовами  праці, надається право на додаткові  пільги і компенсації. Вони безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням чи молоком або рівноцінними харчовими продуктами, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, на скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію й інші пільги та компенсації, надані в передбаченому законодавством порядку. Роботодавець також може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (трудовим договором) працівникам пільги і компенсації, не передбачені законодавством. Протягом дії трудового договору, укладеного між робітником та роботодавцем, останній має не пізніш як за два місяці письмово проінформувати працівника про зміни виробничих умов та розміри пільг і компенсацій.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці і колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, миючих та знезаражуючих засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним  договором роботодавець може додатково, понад установлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального  захисту, якщо фактичні умови праці  цього працівника вимагають їх застосування.

 

 

2. Державна політика в галузі охорони праці.

Державна політика в  галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України  Верховною Радою України і  спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним  захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя  і здоров'я працівників, повної  відповідальності роботодавця за  створення належних, безпечних і  здорових умов праці;

- підвищення рівня  промислової безпеки шляхом забезпечення  суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання  завдань охорони праці на основі  загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціального захисту  працівників, повного відшкодування  шкоди особам, які потерпіли від  нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних  вимог з охорони праці для  всіх підприємств та суб'єктів  підприємницької діяльності незалежно  від форм власності та видів  діяльності;

- адаптації трудових  процесів до можливостей працівника  з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних  методів управління охороною  праці, участі держави у фінансуванні  заходів щодо охорони праці,  залучення добровільних внесків  та інших надходжень на ці  цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення,  проведення навчання, професійної  підготовки і підвищення кваліфікації  працівників з питань охорони  праці;

- забезпечення координації  діяльності органів державної  влади, установ, організацій, об'єднань  громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового  досвіду організації роботи щодо  поліпшення умов і підвищення  безпеки праці на основі міжнародного  співробітництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Організація охорони праці.

В організації охорони  праці на підприємствіберуть участь роботодавці, їх заступники, головні спеціалісти, керівники виробничих дільниць, окремих структурних підрозділів та служб, профспілки та інші органи, що певним чином впливають на організацію охорони праці.

Основним завданням  з питань організації охорони праці є створення здорових і безпечних умов праці. Цього можна досягти:

• навчанням всіх працюючих на підприємстві, перевіркою їх знань та пропагандою охорони праці;
• розробкою і виконанням комплексних (перспективних), річних та оперативних планових заходів з охорони праці;
• аналізом показників і причин виробничого травматизму та захворювань;
• оперативним контролем стану охорони праці на підприємстві і негайним усуненням шкідливостей та небезпек, виявлених на робочих місцях;
• проведенням паспортизації санітарно-технічного стану виробничих приміщень, технологічного обладнання та окремих робочих місць;
• впровадженням заходів морального і матеріального заохочення за зразковий стан охорони праці на робочому місці, дільниці, структурному підрозділі;
• проведенням спеціальних заходів з охорони праці жінок та молоді, виховної роботи з питань охорони праці та трудової дисципліни, а також притягненням до відповідальності осіб, які порушили існуючі норми і правила охорони праці;
• забезпеченням усіх працюючих необхідними захисними засобами згідно з існуючими нормами.

Виконання цих заходів  необхідно здійснювати на основі новітніх досягнень науки та передового досвіду, включаючи технічні засоби інформатики, спеціальні засоби сигналізації, блокування та ін.

Державне управління охороною праці здійснюють:

Кабінет Міністрів;Спеціально уповноважений центральний орган  виконавчої влади з нагляду за охороною праці;Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;Місцеві державні адміністрації та органи місцевого  самоврядування.

Головною метою органів  державного управління є комплексне розв’язування завдань на основі Загальнодержавної національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни  праці та виробничого середовища, що сприятиме вирішенню питань правового, організаційного, матеріально-технічного, наукового та економічного забезпечення робіт у сфері охорони праці.

Органи управління охороною праці спрямовують свою діяльність на формування безпечних і нешкідливих  умов праці, розробляють відповідні заходи та рішення щодо реалізації реальних можливостей і термінів виконання загальнодержавної національної програми.

В міністерствах та органах  центральної виконавчої влади створені структурні підрозділи з охорони  праці, які мають такі функції:

• здійснюють, реалізують управління охороною праці на державному рівні;
• контролюють виконання управлінських рішень;
• здійснюють нормативну діяльність, розробляють та затверджують нормативно-правові акти та зміни до них і т. ін.

Місцеві державні адміністрації  в межах відповідних територій формують фонд соціального страхування від нещасних випадків і забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. 
У складі місцевих державних організацій є підрозділи з охорони праці, які здійснюють контроль за дотриманням суб’єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів про охорону праці, забезпечують соціальний захист працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці та ін.

Органи місцевого самоврядування в межах міських, селищних і сільських територій для виконання своїх функцій у сфері охорони праці також створюють відповідні підрозділи або призначають спеціалістів з охорони праці. У межах своєї компетенції вони забезпечують належне утримання й безпечну експлуатацію об’єктів житлово-комунального господарства та дотримання вимог охорони праці працівниками цих об’єктів.

Регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого  середовища, а також заходи з охорони  праці у складі програм соціально-економічного з культурного розвитку регіонів забезпечуються державним фінансуванням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Нормативно-правові документи з охорони праці

. За напрямками забезпечення  охорони праці нормативно-правові  акти прийнято групувати на такі види: організаційно-технічні; санітарно-гігієнічні; соціально-економічні; лікувально-профілактичні; реабілітаційні.

Нормативно-правові акти з охорони праці охоплюють  правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. В нормативно-правових актах представлені різні види норм права (охоронні, регулятивні, захисні, дефінітивні та ін.).

Законодавство про охорону  праці складається з Конституції  України, КЗпП, законів України "Про охорону праці", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", інших законів України та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Слід врахувати: якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, то застосовуються норми міжнародного договору.

Розробка та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

Слід враховувати, що кожний орган виконавчої влади, що має  право нормотворчості з охорони праці, затверджує і запроваджує установлені ним види правових актів. Наприклад, до підзаконних актів, що регулюють безпеку праці, належать стандарти, норми та правила пожежної безпеки, інструкції тощо.

Окремим блоком нормативних  актів, які регулюють питання безпеки праці, є норми і правила у галузі використання атомної енергії.